День святого Власа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
День святого Власа
День святого Власа
Святий Власій благословляє стадо корів. Російська ікона
Інші назви День Власа, Власа, Власія, Влас, Ўлас
Місце перше масло після отелення корів
Тип народно-православний
Дата 11 (24) лютого
Святкування ходять в гості
Традиції святять коров'яче масло, печуть обрядове печиво, пригощають жебраків

День святого Власа (День Власа, Влас, Ўлас) — українське свято на честь святого мученика Власа, що припадає на 24 лютого (за новим стилем). На Волині і на Полтавщині також святкували 23 лютого день святого Харлампія, проте святий Влас відоміший і популярніший в Україні. На другий день після святого Власа, 25 лютого — день святого Мелетія.

В народніх віруваннях святий Влас — покровитель худоби, а особливо корів. Цього дня селяни служили по дворах молебні, вносили образ святого мученика в стайню або загороду, де стояв скот, кропили худобу свяченою водою та обкурювали ладаном — «щоб скот добре плодився та не хворів».

Як перший раз на весні вигонили худобу в поле пастися, то служили молебень не тільки святому Юрієві, але й святому Власові.[1]

Звичаї[ред.ред. код]

Молодиці в день святого Власа ходили колись у шинок і пили горілку — «щоб корови були ласкаві»[2][3]. А як поверталися з шинку до хати, то били, бувало, своїх чоловіків днищем[4] — «щоб воли були слухняні».

На півночі, в районі ріки Ваґа, в лісах Вологородського і Архангельського повітів було багато церков і каплиць в ім'я святого Власа. Празник на честь цього мученика селяни відзначали тим, що приносили до церкви продукти скотарства, а найбільше коров'ячого масла. Цей звичай описав етнограф І. Снєґірьов:

Донині[5], серед лісів, стоїть древня церква в ім'я святого Власа, ікона якого явилась 19-го січня[6], як повідає місцевий переказ. Цього дня з усієї Вельської округи селяни з'їжджаються і сходяться молитись заступникові своїх інтересів. Тоді парафіяльний священик відправляє там обідню, потім служить загальний і нарешті приватні молебні для молільників. Туди приносять коров'яче масло, яке з поклоном кладуть перед образом св. Власа. За одне свято збирається від 30 до 40 пудів масла; частина його дається священикові з причетом, а решта залишається на користь церкви. В інших парафіях Шенкурської і Вельської округ так само святкують день св. покровителя скотарства в суботу перед св. П'ятидесятницею …

Як у празник св. мученика Флора і Лавра приводять коней до церкви для окроплення їх свяченою водою, так і до церкви св. Власа приводять корів, особливо під час падежу, і співають обітні молебні.

Цей святий зображений на іконі (в одній із новгородських церков) в оточенні худоби…[7]

На Чернігівщині і в південних районах Київщини «Власові морози» вважаються останніми в році, а тому існує приповідка:

  • «Святий Влас збиває ріг з зими!»

Походження[ред.ред. код]

Історія свята сягає часів язичництва на Русі. Після хрещення Русі зберігалася пам'ять про «скотья бога Волоса» або Велеса, що згадується в «Слові о полку Ігоревім» разом з Дажбогом і Стрибогом: «… вЂ́щеи Боя́не, Вéлесовь внýче»[8].

Ім'я Велеса або Волоса зустрічається і в договорах, що складалися поміж русами та греками в Х-му столітті по Р. X. Так, у договорі 971 року читаємо таке: "… да иміемт клятву от бога, вт его же віруемт, в Перуна и вь Волоса, скотья бога…[9]

В рукописі Великої Минеї Макаревської стоїть, що: «… великій Князь Владимірь повель испроверщи, избити кумиры, овы извіщи, а иньїя ижжещи; Волоса, его же именоваху скотья бога, повелі вь Почайну ріку врещи»[10] Тобто, за наказом великого князя Володимира подоба бога Волоса, якого наші предки вважали покровителем худоби, була знищена.

Із християнізацією Русі давньослов'янські божества-покровителі різних сфер людського життя замінили святі. Святий Влас виконував роль бога Велеса.

Згідно з давньою легендою, святий мученик Влас жив у IV столітті, був він покровителем лісових звірів і опікувався бідними людьми. На доказ такої опіки розповідається, як святий Влас повернув бідній вдові вепра, якого вкрав вовк[11][12][10].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Корова в теплі – молоко на столі (Святого Власа, 24 лютого) – Олександр Токар. otokar.com.ua. Процитовано 2016-09-02. 
  2. П. В. Иванова, «Жизнь и повѣрья крест. Купянск. уѣзда. Харьк. губ.»
  3. Порівняй: обряд Колодій
  4. днище — дошка, яка вживалася при прядінні льону. На один кінець днища сідала пряха, а в дірку другого кінця вставлявся гребінь або кужіль.
  5. тобто до 1838 року
  6. за старим стилем
  7. Русскіе простонародные праздники и суевѣрные обряды". Выпуск III. 1838. Стор. 156, переклад Олекси Воропая
  8. Слово о плъку игоревѣ… (litopys.org.ua)
  9. Фаминцынъ «Божества древнихъ славянъ», 1884, стор. 33
  10. а б Снегирёв, 1838, с. 154–160
  11. «Верховажскія записки М. И. Мясникова вь рукописи»
  12. «Нерехотскія записки М. Я. Дієва»

Література[ред.ред. код]