Велес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ве́лес, Во́лос (давньорус. Велесъ, Волосъ) — в слов'янській міфології — бог торгівлі, музики, мистецтва, поезії, та підземного світу. Можливо був опікуном худоби та асоціюється із багатством та магічними силами світу духів. Культувався переважно у північних слов'ян, антагоніст Перуна та, опісля хрещення Русі, праобраз Сатани[1].

Сучасний кумир Велеса на горі Веліз, Чехія

Походження[ред. | ред. код]

Праслов'янські форми *Velsъ, *Volsъ можливо нагадують балтійського бога загробного світу Вяльнасу або рігведичного демона Вала[ru], який пожирає скотину. Але між ними і Велесом величезний проміжок часу, натомість існують сучасні відповідники. Згідно з В. В. Івановим і В. М. Топоровим, у відновленому міфі Велес був противником Перуна-громовержця, який грабував його скотину. Дійсно, протиборство Бали і Індри — громовержця і перемоги останнього зберігається в епосі Махабхарата, але тут слід розуміти, що фактором більш важливим, ніж подібність імен, треба вважати функцію божества і очевидно, що в цьому випадку Велесу відповідає Рудра. Назва жерців на Русі — волхви, пов'язана із Велесом, тому йому найбільшою мірою відповідає Шива-Хара, у почеті якого — чаклуни, віщуни і відуни, а їздовою твариною його є білий бик. Образу волхва-характерника відповідає Мамай.

У християнську епоху Велес, завдяки фонетичній подібності імен і подібності деяких рис культу, був асимільований з християнським святим Власієм, покровителем скотини. Культ Власія створено для заміщення культу близькосхідного Ваала, і церковники на основі двох подібних букв вирішили ототожнити його із Велесом, хоча зрозуміло, що Велес має індоєвропейське походження. Варіант Волос розуміли як повноголосний варіант для Власій. Уже в третій чверті XI ст. в берестяній грамоті церковного змісту у переліку святих фігурує Волос. У вкладній грамоті Варлаама Хутинського (кінець XII ст.) фігурує людина на ім'я Волос — але не зрозуміло, чи це дохристиянське ім'я, чи вже просто те, що Влас.

Залишки культу Велеса (зазвичай в синкретичному вигляді з культом святого Власія) збереглися на російській Півночі, де відомі ідоли Велеса/Волоса і перекази про капища на його честь; для реконструкції культу мають значення народні ікони св. Власія, фольклорні молитви і заговори з його іменем. Його культ іноді ототожнюється з культом ведмедя, як «господаря» тварин.

З іменем Велеса у слов'ян пов'язувалося зоряне скупчення Плеяд (дав. руська — Волосыни, українська — Волосожар, болг. — Власците, серб. — Влашићи, хорв. — Vlašići).

Російські діалектні ёлс, волосатик, волосень — «нечистий дух, чорт», чеськ. Veles — «злий дух, демон» (XVI—XVII ст.) пов'язані з іменем Влеса, бо він був повелителем духів.

Функції[ред. | ред. код]

У давньоруських джерелах Велес називався (скотським богом) і богом матеріального благополуччя (у старовину посідання худобою вважалося ознакою достатку, давньорус. cкотъ означало і «худоба», і «багатство», «гроші»).

Велес зображався зі сопілкою у руках, яку називають сопілкою миру. За легендою, коли між полянами і древлянами зчинилася така кривава січа «за межу», що побоїще не міг зупинити навіть Перун зі своїми блискавками. Тоді з'явився Велес і заграв на сопілці таку чарівну мелодію, що воїни обох сторін опустили мечі й побраталися.

У Слові о полку Ігоревім древній піснетворець Боян називається «Велесовим внуком». Цей епітет говорить про функції Велеса як бога поезії та обрядових пісень (видавці «Слова» прослідкували тут паралель зі «скотськими» функціями Велеса і робили висновок про культ священної поетичної тварини, аналога Пегаса).

Сільськогосподарські функції Велеса проявляються у звичаї залишати йому у дар незжатими т. з. волоті, декілька колосків. Ця жертва називається «Волосовою борідкою». Культ Велеса, поряд з культом Перуна, належить до древніх давньослов'янських; імена цих божеств реконструюються на православному рівні. Існують елементи системного протистояння двох головних богів. Так, в угоді Русі з Візантією 907 року Велес (у Повісті врем'яних літ — Волос) порівнюється з золотом, а Перун — зі зброєю. У Києві ідол Перуна стояв на горі (а потім входив до складу створеного князем Володимиром у 978 році пантеону), а ідол Велеса, ймовірно, на київському Подолі, у нижній частині міста; серед шести богів київського княжого пантеону Велеса не було, незважаючи на древність і всезагальність його культу. Схожа ситуація з «верхом» і «низом» існувала у Македонії, де є місто Велес, яке розташоване біля пагорбу Іллі-пророка (який запозичив у Перуна функції громовержця), і у Хорватії, де є село Волоско під горою Перун. Це також мало місце і в соціальному плані їх культу: Велес вважався богом «усієї Русі», а Перун — переважно богом княжої дружини.

Храми Велеса[ред. | ред. код]

Велес — Chram Mazowiecki RKP (2009)

Ідол Велеса знаходився у Києві «під горою», на Подолі, тобто у торгово-ремісничій частині Києва. Відповідно літописів цей ідол було зруйновано під час хрещення Русі у 988 році. Там, де ідол Велеса стояв у Києві на Подолі, нині пролягає старовинна вулиця Волоська.

У Ростові ідол Велеса ще у XI ст. стояв на Чудському кінці міста.

Місто Ярославль за переказами було засноване у 1010 році на місці храму Ведмежий Кут, який був споруджений на честь Велеса, і у якому волхви тримали священного ведмедя. Князь Ярослав Мудрий, який правив у Ростові, убив ведмедя і розігнав волхвів.

За легендою Велес був головним божеством племені словен. Можливо, що капище Велеса знаходилося на Перині (одне з трьох капищ), де пізніше було збудовано церкву св. Миколая.

Велес та «Велесова книга»[ред. | ред. код]

У ХХ ст. стала відомою «Велесова книга» («Влес-Книга»), яку більшість вчених вважають підробкою та в якій постав образ Велеса, який суперечить іншим відомим фактам.

«Влес з Влес-Книги» кардинально відрізняється за своїми функціями від «традиційного Велеса». Зокрема, «Влес з Влес-Книги» не має риси «бога худоби», а є «богом який навчив слов'ян-русів — обробляти землю, вирощувати злаки, „бути землетрудичами“». Взагалі ж, «Влес з Влес-Книги» за функціями є дуже близьким до «головного бога кельтського пантеону „Беленус, Лугус, Луг“» — зокрема, обидва ці боги є «богами зоряного Чумацького шляху)»; є богами навчання (знань, ремесел) та книг. Тому стало зрозуміло, що вислів літописця «скотій бог» може вказувати, що він знав про подібність Влеса до бога друїдів, жерців народу скоттів (шотландці).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Козак Д. Н. Венеди — К., 2008.— 470 с. ISBN 978-966-02-4419-1

Джерела та література[ред. | ред. код]