Стрибог

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Стрибог, Стрибо, Стриба (Стривер) — бог вітру (вихору, бурі), точніше, дід і володар вітрів. Його атрибути: лук і стріли. Князь Володимир поставив його ідола у Києві. У «Слові о Полку Ігоревім» мовиться: «Се вітри, Стрибожі внуки, віють з моря стрілами на хоробрі полки Ігоря…» Не виключено, що Стрибог був також богом війни, руйнівником, що нищив дари Дажбога. Корінь стр- мають слова, які позначають швидкість: стріла, струмінь, стріляти, стрімкий, стрімголов, стрічати.

Головні храми Стрибогу були на морських островах, поблизу витоків рік, де часто зупинялись торгові кораблі (наприклад, на острові Березань поблизу витоку Дніпра). До нього перед виходом у відкрите море підходили кораблі русів та купці приносили Стрибогу багаті дари.

За переказами, Стрибог народився на початку часів з подиху бога Рода. Разом зі Сварогом та Сварожичами переміг Чорного Змія. Він допомагав Перуну в його боротьбі зі Скіпером-звірем, а Хорсу — в боротьбі з Місяцем.

Слов'янські корені[ред.ред. код]

В слов'янській міфології божество, ідол якого згідно з Повістю минул літ був встановлений у Києві в 980 році. Стрибог — Бог-отець, стрий, старий бог, дід вітрів, згадується в «Слові о полку Ігоревім» («Се вітри, Стрибожі внуці, віють з моря стрілами на храбрия полки Ігореві»), що, ймовірно, вказує на атмосферні функції Стрибога. Згадується також в російських літописах, в переказах Стриковского. «Слово Іоанна Златоуста …како перше погани вірили в ідоли і треби їм клали…» говорить про нього як про божество неба, повітря та вітру. Вдувають за допомогою вітру життя (дух) в тіла людей. Його день — субота. Порівняй субота — батьківський день, день Сатроса — Сатурна, батька богів. Однак етимологічно імена «Стрибог» і «Сатурн» ніяк не пов'язані.

У пізніх джерелах зображувався у вигляді однієї голови, набуваючи хтонічні риси типу Вія-Вея. Відомий опис язичницького храму на київській землі XVI століття епохи.

Пов'язаний з місячним культом, постійне згадування Стрибога поряд з Дажбогом — солярним божеством («кумирську жертву ядять… вірують Стрибога, Дажбога і Переплута, іже вертячеся йому піють в розех») дає підстави протиставляти або зближувати їхні функції і значення. Одна з можливих інтерпретацій — старий бог звільняє дорогу молодому, а Місяць — Сонцю червоному.

Язичницькі святкування безпосередньо на честь Стрибога припадали, ймовірно, на перший день останнього літнього місяця (21 серпня за новим стилем). Народний календар у ці дні рясніє прислів'ями в частині вітрів — внуків Стрибога: «вітрогони пил погнали по білому світу, заридали по красну літу», «Мирони-вітрогони пил по світу гонять, про красне літо стогнуть».

«Стрибогожі внуці», тобто вітри — єдина згадка родинних зв'язків Стрибога в слов'янській міфології.

Згідно з Т. В. Гамкрелідзе, етимологічно ім'я «Стрибог» сходить до індоєвропейського слова *dievas-pater — Небо-Батько. Згодом частини слова помінялися місцями, у слов'ян в ході контактів з іранськими племенами (скіфами) частина *dievas замінилася на іранське *baγa. Індоєвропейське *pater перейшло у слов'ян в стрий.

Прояви Стрибога[ред.ред. код]

Мав багато синів та онуків. Це були вітри — Посвист, Подага, Погода.

Посвист — старший вітер, бог бурі, живе в горах.
Подага — жаркий, посушливий, живе в пустелях на півдні.
Погода — теплий, легкий вітерець, бог приємної погоди.

Інші вітри: Сіверко, Південний, Західний, Східний.

Сіверко — несе холод від Льодовитого океану. Він дуже суворий і тільки до літа трохи добрішає.
Південний — має гарячу південну натуру, несе з собою тепло та запах півдня.
Західний — справжній європеєць, трохи сухий, буває і сердитий, але, взагалі, хороший.
Східний — як азіат, має характер несподіваний, таємничий та підступний.

польск. Strzyboga — місцевість поблизу Скерневіце

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Мифология древнего мира, — М.:Белфакс, 2002
  • Б. А. Рыбаков «Язычество древних славян», — М.:Русское слово, 1997
  • В.Калашников «Боги древних славян», — М.:Белый город, 2003
  • Д.Гаврилов, А.Наговицын «Боги славян. Язычество. Традиция», — М.:Рефл-Бук, 2002

Див. також[ред.ред. код]