Дерсімська різанина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дерсімська різанина
Зображення
Місце розташування Збройні сили Туреччини
Заза
Дата й час 2 січня 1938
Час/дата закінчення 1938
Кількість загиблих 13 160
CMNS: Дерсімська різанина у Вікісховищі

Дерсімська різанина (тур. Dersim İsyanı «повстання», Dersim Katliamı «різанина», заз. Terteley Dêsımi «повстання», тур. Serhildana Dêrsimê, Terteleyê Dêrsimê «повстання», Komkujiya Dêrsimê «різанина») — події, що відбувалися в турецькій провінції Дерсім (зараз Тунджелі) у 1937 і 1938 роках, коли після подій дерсімського повстання збройні сили Туреччини жорстоко придушили його, влаштувавши масові погроми і чистки серед місцевого населення — алевітських курдів.[1] Як наслідок, за різними даними, було вбито від 13606 до 70000 цивільного населення.[2]

23 листопада 2011 року турецький прем'єр-міністр Реджеп Таїп Ердоган приніс публічні вибачення за події Дерсімської різанини, назвавши це однією з найтрагічніших подій в історії Туреччини[3].

Командир гвардійського полку Ісмаїл Хакі Текче і Мустафа Кемаль Ататюрк у Тунджелі, 1937 рік
Жителі Дерсіму, 1938 рік
Турецькі солдати захопили місцевих жінок і дітей, 1938 рік.

1934 році Туреччина прийняла новий закон про переселення, метою якого було асиміляція національних меншин, що проживають у країні.[4] Ці заходи також заохочували примусове переселення людей всередині країни заради створення культурної однорідності турецького етносу. 1935 року закон вступив у силу і його стали інтенсивно застосовувати в Тунджелі, де переважно проживали курди і заза-алевіти.[5] Цей регіон був відомий сильними сепаратистськими настроями: за останні 40 років там сталося 11 збройних конфліктів.[6]

Після прийняття нового закону і набрання ним чинності, в регіоні 1937 року почалися масові протести. Місцевому губернатору надійшов лист, у якому висловлювалося незадоволення щодо прийняття нового закону і прохання переглянути його. Згідно з курдським джерелами, авторів листа схопили і стратили. Як наслідок, у травні група місцевих жителів улаштувала напад на поліційний конвой, що започаткувало серію локальних конфліктів і повстань.[7]

Для придушення повстання в регіон перекинуто близько 25000 військовослужбовців, до літа повстання придушили. Керівників повстання, зокрема Сеїда Ризу[en], засуджено до смертної кари через повішення. Проте залишки повстанських сил продовжували чинити опір, тому вирішено подвоїти кількість військ в регіоні. Методи придушення повстання армією були вкрай жорсткими, відбувалися масові вбивства мирного цивільного населення, погроми сіл, масові депортації, деякі селища зазнавали бомбардування повітряними силами Туреччини.[6] Залишки повстанських сил остаточно придушено до жовтня 1938 року.[8]

Жертви[ред. | ред. код]

За оцінкою британських сучасників кількість жертв погромів, проведених турецькою армією, коливається в межах 40000 осіб, хоча деякі історики припускають, що це число перебільшено.[6] За різними джерелами, кількість жертв становила 7594,[5] понад 10000[9] або понад 13000 цивільного населення.[3] Приблизно 3000 осіб насильно депортовано в інші регіони.

2008 року під час конференції, організованої курдським підрозділом ПЕН-клубу, учасники прийшли до висновку, що Туреччина винна в геноциді і під час придушення повстання в Дерсімі вбито 50000-80000 цивільного населення.[10]

Версія геноциду[ред. | ред. код]

Більшість курдів і деякі турки розцінюють події в Дерсімі під час придушення повстання як акт геноциду. Найвідомішим прихильником версії геноциду є турецький академік Ісмаїл Бешикчі[en][11]. Висловлено думку, що за міжнародними законами дії турецької влади не були геноцидом, оскільки починалися вони не для цілеспрямованого знищення населення, а для його залякування і придушення опору.[12] Інші вчені, такі як данець Мартін ван Бруйнессен[en], вважають, що події в Дерсімі були актом етноциду, спрямованим проти місцевих мов і національної ідентичності.[13]

У березні 2011 року турецький суд ухвалив, що дії турецького уряду в Дерсімі не можна розглядати як акт геноциду, оскільки не було систематичних наказів і законів, що встановлюють знищення місцевого населення.[14]

Офіційне вибачення[ред. | ред. код]

23 листопада 2011 року турецький прем'єр-міністр Реджеп Тайїп Ердоган публічно вибачився під час телевізійної зустрічі своєї партії в Анкарі, заявивши, що події в Дерсімі є однією з найтрагічніших подій в історії Туреччини. Головним чином його заява адресувалась лідеру опозиції Кемалю Киличдароглу[tr]. Ердоган також зазначив, що саме партія Киличдарголу — РНП була при владі під час подій Дерсімської різанини[3] та попри те, що багато турецьких політиків і націоналістів прагнуть виправдати турецьку владу, в тому, що це було законною відповіддю на повстання і тероризм у Дерсімі, залишається фактом те, що всі дії влади були поетапно спланованими.[15]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://www.massviolence.org/Dersim-Massacre-1937-1938 (According to the organisation encyclopedia of mass violence, Dersim is a Kurdish alevi province, and the massacre of turks were towards zaza speaking alevi kurds)
  2. Dersim massacre monument to open next month. Today's Zaman. 2012-10-24. Архів оригіналу за 2012-10-25. Процитовано 2012-12-05. 
  3. а б в Turkey PM Erdogan apologises for 1930s Kurdish killings. BBC News. 2011-11-23. Процитовано 2011-11-24. 
  4. Çağaptay, Soner (2002). Reconfiguring the Turkish nation in the 1930s. Harvard. Архів оригіналу за 2013-05-20. Процитовано 2010-08-02. 
  5. а б Lundgren, Asa. The unwelcome neighbour: Turkey's Kurdish policy. — London : Tauris & Co, 2007. — С. 44.
  6. а б в McDowall, David. A Modern History of the Kurds. — London : Tauris & Co, 2007. — С. 207—208.
  7. Jwaideh, Wadie. The Kurdish National Movement: It's origins and development. — Syracuse University Press, 2006. — С. 215.
  8. Chaliand, Gerard. A People without a country: the Kurds and Kurdistan. — London : Olive Branch Press[en], 1993. — С. 58.
  9. Hans-Lukas Kieser: Some Remarks on Alevi Responses to the Missionaries in Eastern Anatolia (19th-20th cc.). In: Altruism and Imperialism. The Western Religious and Cultural Missionary Enterprise in the Middle East. Middle East Institute Conference: Bellagio Italien, August 2000
  10. Dersim ‘38 Conference. Архів оригіналу за 2017-10-20. Процитовано 2013-05-12. 
  11. İsmail Besikçi, Tunceli Kanunu (1935) ve Dersim Jenosidi, Belge Yayınları, 1990.
  12. Martin van Bruinessen: Genocide in Kurdistan? 1994, S. 141—170.
  13. The Suppression of the Dersim Rebellion in Turkey (1937-38) Архівовано січень 8, 2016 на сайті Wayback Machine. Excerpts from: Martin van Bruinessen, «Genocide in Kurdistan? The suppression of the Dersim rebellion in Turkey (1937-38) and the chemical war against the Iraqi Kurds (1988)», in: George J. Andreopoulos (ed), Conceptual and historical dimensions of genocide. University of Pennsylvania Press, 1994, pp. 141—170.
  14. Saymaz, Ismail (2011-03-14). Turkish prosecutor refuses to hear Dersim 'genocide' claim. Харієт Дейлі Ньюс. Процитовано 2011-11-24. 
  15. Turkey apologises for 1930s killing of thousands of Kurds. The Telegraph. 2011-11-24. Процитовано 2011-11-24. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]