Джезуальдо да Веноза

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Джезуальдо да Веноза, портрет невідомого художника 16 століття

Ка́рло Джезуа́льдо да Вено́за (Gesualdo da Venosa, також Джезуальдо ді Веноза) (8.3.1566, за іншими даними, 1560 або 1561, Веноза — 8.9.1613, Джезуальдо), італійський композитор. Увійшов в історію музики як автор мадригалів унікального хроматичного стилю.

Біографія[ред.ред. код]

Князь Венози. Народився і виховувався в аристократичному середовищі (мати Джіроламо Борромео — племінниця папи Пія IV, дядько — кардинал Карло Борромео). Брав уроки композиції у Помпоній Ненни. У 1593-96 жив в Феррарі — тогочасному центрі музичної культури.

На формування стилю Джезуальдо вплинув феррарської придворний композитор Луццаско Луццаскі, якому композитор присвятив свою 4-у книгу мадригалів (1594). У Феррарі Луццаскі демонстрував Джезуальдо сконструйований Вічентіно музичний інструмент аркічембало, пристосований для акомпанементу співу в хроматичному і енармонічному строях (інструмент не зберігся). У 1594 одружився на Леонорі д'Есте, кузині великого покровителя мистецтв, Феррарского герцога Альфонсо II д'Есте. З 1596 жив у замку в Джезуальдо, де створив домашню капелу для виконання власної музики. Останні роки життя провів на самоті, за свідченнями деяких очевидців, внаслідок розладу психіки, посиленого смертю сина в 1600 році.

Творчість[ред.ред. код]

Опублікував 6 збірок («книг») 5-голосних мадригалів. Одна книга його 6-голосних мадригалів, опублікована посмертно (Неаполь, 1626), втрачена. 1-а і 2-а книги п'ятиголосних мадригалів видані в 1594 під псевдонімом Джузеппе Пілони, 3-я — в 1595, 4-я — в 1596 (всі — у Феррарі), 5-а і 6-а — в 1611 (поголосний запис музики, без тактових рис; Джезуальдо). У 1613 році всі 6 книг 5-голосних мадригалів були видані в Генуї у вигляді партитури з тактовими рисами. Ця редакція мадригалів (виконана С. Молінаро) на сьогодні найвідоміша.

Дві останні (п'ята і шоста) книги мадригалів займають особливе місце в історії академічної музики. Мадригальних вірші написані від першої особи (авторство в оригінальних публікаціях не вказано; можливо, композитор виступив тут і в ролі поета). Тематика пізніх мадригалів, мабуть, обумовлена особистою драмою Джезуальдо, який з ревнощів вбив свою першу дружину, Марію д'Авалос, і її коханця. Велике значення так званих «мадрігалізмів» (звукопису) і музичної риторики. Слова «вітер», «вогонь», «біг» виділено дрібними ритмічними тривалостями і імітаціями, що створює враження стрімкого руху, на противагу словам «біль» і «муки», які розспівуються в повільному темпі, створюючи враження заціпеніння і болючої зосередженості. Слова morte (смерть), duolo (скорбота), tormenti (муки), piangere (плакати), uccidere (вбивати) та інші набувають у світській музиці Джезуальдо символічного значення. Серед відомих пізніх мадригалів: «Beltà, poi che t'assenti» («Красуне, раз ти уходиш»), «Moro, lasso, al mio duolo» («Вмираю, нещасний, від горя»; цей мадригал вважається парадигматичним у стилі Джезуальдо), «Mercé grido piangendo» («Пощади прошу плачучи»), «Tu piangi, o Filli mia» («Ти плачеш, моя Філліда»).

Найяскравіша особливість стилю Джезуальдо — унікальна для того часу насиченість хроматизмами. В основі барвистого зіставлення хроматичних акордів лежить частіше не тонально-функціональна, а лінеарна логіка (за висловом І. Ф. Стравінського, ця гармонія «скеровується голосоведенням, як виноградна лоза — шпалерою»[1]), тонально-стабільні фрази змінюються фразами, в яких контраст тоніки і периферії виражений слабо.

У творах Джезуальдо, як ніякого іншого італійського композитора, відбився маньєризм пізнього Ренесансу з характерними для нього рисами: перебільшеність почуттів, змішання в межах невеликої п'єси різних композиційних технік, вишукування ритміки, фактури і форми. Форма мадригалів до найдрібніших подробиць обумовлена текстом, утворюючи ясно помітні розділи. Блискавична зміна афектів супроводжується різкою зміною складу всередині однієї п'єси — імітаційно-поліфонічного і гомофонного.

Окрім мадригалів Джезуальдо належать 2 збірки латинських мотетів Перша збірка з мотетами на 5 голосів зберігся цілком. Друга збірка з мотетами на 6 голосів зберігся частково [2]. Всі мотети написані в традиційній строфічної формі, з великим використанням імітаційної поліфонії. Крім того, Джезуальдо належить збірник «Респонсоріі та інші [твори] до офіцію Страсного тижня» (Responsoria et alia ad Officium Hebdomadae Sanctae spectantia, 1611). У духовні твори композитора проникають типові для його мадригалів музична риторика. Джезуальдо також приписується декілька канцонетт, опублікованих у посмертній збірці (Неаполь, 1616).

При всій новизні музичної мови Джезуальдо залишився байдужим до «модних» тенденцій того часу. Так, в доробку Джезуальдо відсутні опери, арії чи інструментальні танці, а також уник впливу гомофонної музики.

Сприйняття[ред.ред. код]

У Джезуальдо не виявилося послідовників, лише в XX столітті його музика була вперше оцінена по достоїнству. Американський музикознавець Едвард Ловінський побачив у стилі Джезуальдо певну паралель атональності (він назвав гармонію Джезуальдо triadic atonality — «тризвучною атональністю»)[3]. Музику Джезуальдо високо цінував Ігор Стравінський, який є автором інструментальної п'єси «Монумент Джезуальдо ді Веноза до 400-річчя» (1960), він же докомпонував втрачені партії до єдиного 7-голосного мотету Джезуальдо Sacrae cantiones (1959). Альфред Шнітке написав оперу «Джезуальдо» (1-я пост. Вена, 1995).

Події життя Джезуальдо (змішані з художньою вигадкою) лягли в основу літературних творів і кінофільмів: новели А. Франса, фільму В. Герцога "Смерть на п'ять голосів "(1995), фантазії Б. Діна «Карло» (1997), книги В. Хеммонда «Спокуса Марії д'Авалос» (The Devil & Maria D'Avalos), оповідання Х. Кортасара «Клон».

Видання творів[ред.ред. код]

  • Carlo Gesualdo: Sämtliche Werke, hrsg. v. W. Weismann u. G.E. Watkins. Hamburg, 1957-67 (видання творів у сучасній транскрипції; мадригали видані Вайсманом, духовна музика Уоткинсом);
  • Carlo Gesualdo. Partitvra Delli Sei Libri De' Madrigali a Cinque Voci, fatica Simone Molinaro. Genova: Pavoni, 1613. Facsimile a cura di Elio Durante e Anna Martelotti // Archivium Musicum: Collana di testi rari, vol.68. Firenze, 1987 (факсимільне видання першодруків мадригальних збірок, в ред. С. Молінаро).

Література[ред.ред. код]

  • Dahlhaus C. Zur chromatischen Technik Carlo Gesualdos // Studien zur Iltalienisch-Deutschen Musikgeschichte, Bd.4, hrsg. v. F.Lippmann. Köln, Graz, 1967, SS. 77-97.
  • Newcomb A. Carlo Gesualdo and a musical correspondence of 1594 // Musical Quarterly LIV (1968), pp. 409-36.
  • Pirrotta N. Gesualdo, Ferrara e Venezia // Studi sul teatro veneto fra Rinascimento ed età barocca, a cura di M.T. Muraro. Firenze, 1971, p. 305 ss.
  • Dahlhaus C. Gesualdos manieristische Dissonanztechnik // Convivium musicorum. Festschrift W. Boetticher <...>, hrsg. v. H. Hüschen u. D.-R. Moser. Berlin, 1974, SS. 34-43.
  • Mazzolini M. Tasso e Gesualdo, ovvero del suono dei pensieri // Studi Tassiani 38 (1990), pp.7-40.
  • Watkins G. Gesualdo: The man and his music. 2nd edition. Oxford, 1991.
  • Zarella M. Il principe madrigalista, Carlo Gesualdo: l'albero genealogico e la sua città, Avellino (Italia), 1996.
  • Vaccaro A. Carlo Gesualdo, principe di Venosa: l'uomo e i tempi. Ed. seconda riv. e aggiornata. Venosa: Edizioni Osanna, 1998.
  • Холопов Ю. Н. Практические рекомендации к определению лада в старинной музыке // Старинная музыка. Практика. Аранжировка. Реконструкция. М.: МГК, 1999, с. 11-46; Гармония: проблемы науки и методики. Вып. 1. Ростов н/Д.: РГК, 2002, с. 39-84. (Содержит полный гармонический анализ одного мадригала Джезуальдо)
  • Schönecker H. Das ästhetische Dilemma der italienischen Komponisten in den 1590er Jahren: die Chromatik in den späten Madrigalen von Luca Marenzio und Carlo Gesualdo. Frankfurt a.M., 2000 (Karlsruher Beiträge zur Musikwissenschaft. Bd.3).
  • Niedermüller P. Contrapunto und effetto. Studien zu Madrigalen Carlo Gesualdos.- Göttingen, 2001.
  • Morrier D. Carlo Gesualdo. Paris: Fayard, 2002.
  • Cogliano A. Carlo Gesualdo, il principe, l'amante, la strega. Napoli: Edizioni scientifiche italiane, 2004.
  • Cogliano A. Carlo Gesualdo, omicida fra storia e mito. Napoli: Edizioni scientifiche italiane, 2006.
  • Crayton J. Un ritratto psicologico: Echi di una personalità inquieta // Il Madrigale 3 (2006), p.5 ss.
  • Григорьева М. Парадоксы Джезуальдо // Старинная музыка, № 1, 2009.
  • Watkins G. The Gesualdo hex: music, myth, and memory. New York: W. W. Norton, 2010.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Стравинский И. Ф. Диалоги. Перевод с англ. В. А. Линник. — Ленинград: Музыка, 1971, с. 212.
  2. Не вистачає партій секстуса і баса. Один мотет другої збірки написаний на 7 голосів.
  3. Див. в книзі: Lowinsky E. Tonality and atonality in sixteenth-century music. Berkeley, 1961.

Посилання[ред.ред. код]

Інформаційний портал medieval.org