Анатоль Франс
Анатоль Франс | ||||
---|---|---|---|---|
Anatole France | ||||
Анатоль Франс | ||||
Ім'я при народженні | Жак Анатоль Франсуа Тібо | |||
Псевдонім | Anatole France і Anatolis Fransas[1] | |||
Народився |
16 квітня 1844 Париж, Франція | |||
Помер |
12 жовтня 1924 (80 років) Сен-Сір-сюр-Луар, Франція | |||
Поховання | ||||
Громадянство |
![]() | |||
Діяльність | прозаїк, літературний критик | |||
Alma mater | Коледж Станіслава в Парижіd | |||
Мова творів | французька | |||
Роки активності | 1865[3] — 1924[3] | |||
Напрямок | Модернізм, | |||
Жанр | роман, есе | |||
Magnum opus | Таїс[d] і Les dieux ont soifd | |||
Членство | Французька академія, Ліга прав людиниd і Французький PEN-клубd | |||
У шлюбі з | Valérie Guérin de Sauvilled і Emma Laprévotted | |||
Діти | Suzanne Thibaultd | |||
Автограф |
![]() | |||
Премії |
![]() | |||
| ||||
![]() | ||||
![]() | ||||
![]() |
Анатоль Франс (фр. Anatole France; справжнє ім'я Жак Анатоль Франсуа Тібо, Jacques Anatole François Thibault; 16 квітня 1844, Париж — 12 жовтня 1924, Сен-Сір-сюр-Луар) — французький прозаїк, літературний критик. Лавреат Нобелівської премії з літератури за 1921 рік.
Біографія[ред. | ред. код]
Батько Анатоля Франса був власником книгарні, що спеціалізувалася на літературі з історії Великої французької революції. Анатоль Франс заледве закінчив єзуїтський коледж, у якому навчався вкрай неохоче, і, провалившись кілька разів на випускних іспитах, здав їх лише у 20-річному віці.
З 1866 року Анатоль Франс змушений був сам заробляти на життя, і почав кар'єру бібліографа. Поступово він познайомився з тодішнім літературним життям і став одним з учасників парнаської школи.
Під час Франко-прусської війни 1870–1871 років Франс деякий час служив в армії, а після демобілізації продовжував писати і виконувати різну редакторську роботу.
1875 року в нього з'явилася перша справжня можливість проявити себе як журналіста, коли паризька газета «Час» («Le Temps») замовила йому серію критичних статей про сучасних письменників. Уже в наступному році він став провідним літературним критиком цієї газети і вів власну рубрику під назвою «Літературне життя».
1876 року Франс стає заступником директора бібліотеки французького Сенату і займав цю посаду протягом наступних чотирнадцяти років, що давало йому можливість займатися літературною працею.
1896 року Франса було обрано членом Французької академії.
1898 року Франс активно втрутився в суспільну дискусію навколо справи Дрейфуса. Під впливом Марселя Пруста Франс першим підписав знаменитий лист-маніфест Еміля Золя «Я звинувачую».
З того часу Франс став активним діячем прогресивних кіл, налаштованих на реформи, а пізніше — соціалістичного табору, брав участь у створенні народних університетів, читав лекції робітникам, брав участь у мітингах, організованих лівими силами. Франс мав товариські стосунки з лідером соціалістів Жаном Жоресом та літературним метром Французької соціалістичної партії.
1921 року Анатолю Франсу було присуджено Нобелівську премію з літератури.
1922 року його твори потрапили до католицького «Індексу заборонених книг»
Франс також був членом Французького географічного товариства.
Творчість[ред. | ред. код]
Рання творчість[ред. | ред. код]
Романом, що приніс Франсу популярність, був «Злочин Сильвестра Боннара» («Le Crime de Silvestre Bonnard»), опублікований в 1881. Це сатира, в якій легковажності й доброті надається перевага перед суворою чеснотою.
У наступних повістях і оповіданнях Франса з величезною ерудицією і тонким психологічним чуттям відтворено дух різних історичних епох. «Шинок королеви Гусячі лапки» («La Rôtisserie de la Reine Pedauque», 1893) — сатирична повість стилізована під XVIII століття, з оригінальною центральною фігурою абата Жерома Куаньяра. Він побожний, але веде гріховне життя і виправдовує свої «падіння» тим, що вони посилюють в ньому дух смиренності. Того ж абата Франс виводить у творі «Судження пана Жерома Куаньяра» («Les Opinions de Jérôme Coignard», 1893).
У цілому ряді оповідань, зокрема, у збірці «Перламутрова скринька» («L'Etui de nacre», 1892), Франс виявляє яскраву фантазію, його улюблена тема — порівняння язичницького і християнського світоглядів в оповіданнях з перших століть християнства або раннього Відродження. Чи не найкращий зразок таких творів — «Святий сатир» («Saint Satyr»). Повість «Таїс» («Thaïs», 1890) — історія знаменитої куртизанки, що стала святою — написана в тому ж дусі суміші епікуреїзму й християнського милосердя.
У романі «Червона лілея» («Lys Rouge», 1894), на тлі вишукано художніх описів Флоренції й живопису примітивів, представлена суто паризька адюльтерна драма в дусі Бурже.
Період соціальних романів[ред. | ред. код]
Згодом Франс почав серію гострополітичних за змістом романів під загальною назвою: «Сучасна історія» («Histoire Contemporaine»). Це — історична хроніка з філософським висвітленням подій. Як історик сучасності, Франс виявляє проникливість і неупередженість ученого дослідника поряд з тонкою іронією скептика, який знає ціну людських почуттів і починань.
Вигадана фабула переплітається в цих романах зі справжніми суспільними подіями, з зображенням виборчої агітації, інтриг провінційної бюрократії, інцидентів процесу Дрейфуса, вуличних маніфестацій. Поряд з цим описуються наукові дослідження й абстрактні теорії кабінетного вченого, негаразди в його сімейному житті, зрада дружини, психологія спантеличеного і дещо короткозорого в життєвих справах мислителя.
У центрі подій, що чергуються в романах цієї серії, стоїть одна й та ж особа — вчений історик Бержере, що втілює філософський ідеал автора: поблажливо-скептичне ставлення до дійсності, іронічну незворушність у судженнях про вчинки оточуючих осіб.
Сатиричні романи[ред. | ред. код]
Наступний великий твір письменника — двотомна історична праця «Життя Жанни д'Арк» («Vie de Jeanne d'Arc», 1908), написана під впливом історика Ернеста Ренана. Твір був погано сприйнятий публікою. Клерикали заперечували проти демістифікації Жанни, а історикам книга здалася недостатньо близькою до першоджерел.
Зате пародія на французьку історію «Острів пінгвінів» («L'Ile de pingouins»), опублікована також в 1908 році, була прийнята з великим ентузіазмом. У «Острові пінгвінів» короткозорий абат Маель помилково прийняв пінгвінів за людей і охрестив їх, чим викликав масу складнощів на небесах і на землі. Надалі у своїй неперевершеній сатиричній манері Франс описує виникнення приватної власності і держави, появу першої королівської династії, середні віки і Відродження. Більша частина книги присвячена сучасним Франсу подій: спробі перевороту Ж. Буланже, клерикальній реакції, справі Дрейфуса, звичаям кабінету Вальдек-Руссо. Наприкінці дається похмурий прогноз майбутнього: влада фінансових монополій і атомний тероризм, що руйнує цивілізацію.
Наступний великий художній твір письменника, роман «Боги жадають» («Les Dieux ont soif», 1912), присвячений французькій революції.
Роман Франса «Повстання янголів» («La Revolte des Anges», 1914) — це соціальна сатира, написана з елементами ігрової містики. На Небесах панує не всеблагий Бог, а злий і недосконалий Деміург, тож Сатана змушений підняти проти нього повстання, що виступає своєрідним віддзеркаленням соціального революційного руху на Землі.
Після цієї книги Франс заглиблюється на автобіографічних темах і пише нариси про дитинство і отроцтво, які згодом увійшли в романи «Маленький П'єр» («Le Petit Pierre», 1918) і «Квітуче життя» («La Vie en fleur», 1922).
Твори[ред. | ред. код]
Анатоль Франс друкувався у видавництві «Кальман-Леві», де й вийшов перший його багатотомник.
- Багатотомні видання
- Повне зібрання творів Œuvres Complètes, Calmann-Lévy, 1925–1935
- Твори в 4 томах, Œuvres, Édition de Marie-Claire Bancquart, La Pléiade, 1984–1994. 4 томи, ISBN 2-07-011063-X, ISBN 2-07-011125-3, ISBN 2-07-011211-X, ISBN 2-07-011361-2
- Поезія
- Кумедні вірші (Poèmes dorés) (1873)
- Коринтське весілля (Les Noces corinthiennes) (1876), антична драма у віршах
- Романи й новели
- Jocaste et Le Chat maigre (1879)
- Le Crime de Sylvestre Bonnard, membre de l'Institut, «Злочин Сільвестра Бонара» (1881), твір здобув премію Французької Академії.
- Les Désirs de Jean Servien (1882)
- Abeille, казка (1883)
- Balthasar (1889)
- Thaïs (1890), (PG)[недоступне посилання], qui a fourni l'argument au Thaïs de Jules Massenet
- L’Étui de nacre (1892), збірник казок
- La Rôtisserie de la reine Pédauque (1892)
- Les Opinions de Jérôme Coignard (1893)
- Le Lys rouge (1894), roman
- Le Jardin d’Épicure (1895), (PG)[недоступне посилання]
- Le Puits de Sainte Claire (1895)
- L'Histoire contemporaine
- L'Orme du mail (1897), (L'Histoire contemporaine, I)
- Le Mannequin d'osier (1897), (L'Histoire contemporaine, II)
- L'Anneau d'améthyste (1899), (L'Histoire contemporaine, III)
- Monsieur Bergeret à Paris (1901), (L'Histoire contemporaine, IV), (PG) [Архівовано 3 лютого 2004 у Wayback Machine.]
- Clio (1900)
- Le Procurateur de Judée (1902)
- Histoires comiques (1903)
- Sur la pierre blanche (1905), (PG)[недоступне посилання]
- L'Affaire Crainquebille (1901)
- L’Île des Pingouins (1908), (PG)[недоступне посилання]
- Les Contes de Jacques Tournebroche (1908)
- Les Sept Femmes de Barbe bleue et autres contes merveilleux (1909)
- Les dieux ont soif (1912)
- La Révolte des anges (1914)
- Спогади
- Драматургія
- Au petit bonheur, un acte (1898)
- Crainquebille, pièce (1903)
- La Comédie de celui qui épousa une femme muette, deux actes (1908)
- Le Mannequin d'osier, comédie (1928)
- Історія
- Vie de Jeanne d'Arc (1908)
- Літературна критика
- Alfred de Vigny, étude (1869)
- Le Château de Vaux-le-Vicomte (1888)
- Le Génie latin (1913), збірник передмов
- Соціальна критика

- Opinions sociales (1902)
- Le Parti noir (1904)
- Vers les temps meilleurs (1906), збірник промов та листів
- Sur la voie glorieuse (1915)
- Trente ans de vie sociale; tome I, 1897–1904 (1949), et tome II, 1905–1908 (1953); tome III, 1909–1914 (1964) et tome IV, 1915–1924 (1973).
Українські переклади[ред. | ред. код]
Найвидатнішим українським перекладачем Анатоля Франса був Валер'ян Підмогильний, який переклав 6 романів і декілька оповідань.
Боги жаждуть крови; з француської мови переклав О. Пашук. –. Львів: Накладом Видавн. Спілки «Дїло». [Друк. «Дїла»], 1914. — 211 с.
Повстання анголів, пер. з фр. О. Нитка (Євген Касяненко). – Київ : Криниця, 1919. — 278 + I-IV.
На білих скалах. Пер. Івана Галущинського. — Коломия: Галицька Накладня Якова Оренштайна, 1920. — 226 с.
Боги жаждуть крови; з фр. мови пер. О. Пашук. — Winnipeg, Manitoba : [б.в.], Б.р... — 179 с.
Злочинство Сільвестра Боннара, члена Академії; пер.з франц. Г. Чикаленко. — Київ : [б.в.] ; Лейпціг : Українська накл., Б.р... — 267 с.
Повстання анголів, пер. з фр. Євген Касяненко. Видання друге, переглянуте. — Київ : ДВУ, 1926. — 308.
Оповідання / А. Франс ; пер з фр. — [Х. :] ДВУ, 1925. — 238 с. — (Універсальна бібліотека).
Таїс; пер. з фр. та приміт. В. Підмогильного. — К. : Час, 1927. — 192 с.
Корчма королеви Педок; пер. з фр. В. Підмогильного; ред. А. Ніковського. — К. : Книгоспілка, 1929. — 192 с.
Три оповідання; пер. з фр. – Х. : ДВУ, 1930. — 64 с.
Багатотомне видання: Франс Анатоль. Твори / В. Підмогильний (ред.та прим.), В. Підмогильний (пер.з фр.). — Х.; К. : Література і мистецтво, 1930–1932. Із запланованих 25 томів вийшло лише 8.
- 1. 1932. Боги прагнуть (пер. Іван Рильський), вступна стаття Сергія Родзевича, 312 с.
- 2. 1930. Пінгвінський острів (Підмогильний), 298 с.
- 3. 1930. На білому камені (пер. Валер'ян Підмогильний) Прокуратор Юдеї (пер. Сергій Буда), 226 с.
- 4. 1931. Комедійна Історія (пер. Маргарита Калинович, Софія Лобода), 200 с.
- 5. 1932. Сільвестра Боннара злочин (пер. Михайло Дейнар), 232 с.
- 7. 1933. Йокаста (пер. Софія Лобода), Кощавий кіт (пер. Маргарита Каливнович), 204 с.
- 8. 1931. Тінявий берест (пер. Підмогильний), 204 с.
- 9. 1932. Вербовий манекен, 198 с.
Сорочка : повість ; [пер. з фр. В. Підмогильного]. — Х. : Художня л-ра, 1935. — 124 с.
Острів пінгвінів; пер. [В. Підмогильного] за ред. Миколи Терещенка. — К.: Держлітвидав, 1955. — 249 с.
Повстання ангелів: роман : пер. з фр. [Євгена Касяненка] за ред. Т. М. Воронович; Київ : Держлітвидав, 1960. — 212 с. : іл.
У другій половині 70-х років у видавництві «Дніпро» вийшов друком п'ятитомник вибраних творів А. Франса з вступною статтею Павла Загребельного.
2014 року у видавництві Жупанського в серії Нобелевських лауреатів було перевидано роман Франса «Пінгвінський острів» у перекладі Валер'яна Підмогильного.
Див. також[ред. | ред. код]
- 11166 Анатольфранс — астероїд, названий на честь письменника.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Czech National Authority Database
- ↑ https://actu.fr/societe/toussaint-ces-10-celebrites-enterrees-dans-des-cimetieres-des-hauts-de-seine_46066982.html
- ↑ а б RKDartists
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Посилання[ред. | ред. код]
- Франс Анатоль // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Т. 2 : Л — Я. — С. 691. — ISBN 966-692-744-6.
- Франс // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
![]() |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Анатоль Франс |
![]() |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Anatole France |
- Анатоль Франс, «На білих скалах» [пер. Іван Галущинський]
- Анатоль Франс: цитати й афоризми (рос.) [Архівовано 13 грудня 2009 у Wayback Machine.]
- Анатоль Франс: біографія, фотоматеріали, твори (рос.) [Архівовано 1 липня 2009 у Wayback Machine.]
- Кілька творів французькою на сайті ABU [Архівовано 29 червня 2009 у Wayback Machine.]
- Твори Анатоля Франса в рамках проекту Ґутенберґ
- Анатоль Франс: Nos enfants: Scènes de la Ville et des Champs [Архівовано 19 вересня 2009 у Wayback Machine.] (1887).
- Анатоль Франс: твори у форматі аудіокниг [Архівовано 19 вересня 2009 у Wayback Machine.]
- Анатоль Франс — лауреат Нобелівської премії [Архівовано 16 квітня 2009 у Wayback Machine.] by Herbert S. Gorman, The New York Times, 20 November 1921
- http://www.bdfi.net/auteurs/f/france_anatole.php [Архівовано 9 квітня 2016 у Wayback Machine.]
|
- Народились 16 квітня
- Народились 1844
- Померли 12 жовтня
- Померли 1924
- Лауреати Нобелівської премії з літератури
- Французькі прозаїки
- Письменники-фантасти Франції
- Автори пригодницької прози Франції
- Французькі літературні критики
- Письменники-утопісти
- Члени Французької академії
- Французькі Нобелівські лауреати
- Уродженці Парижа
- Письменники-фантасти, на честь яких названо астероїд
- Афористи
- Справа Дрейфуса
- Померли в департаменті Ендр і Луара