Дзвіниця Трьохсвятительської церкви (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дзвіниця Трьохсвятительської церкви
Kolokolnya trehsvyatitelskaya.jpg
Дзвіниця Трьохсвятительської церкви
50°27′25″ пн. ш. 30°31′14″ сх. д. / 50.45694796307503793° пн. ш. 30.52056343708918718° сх. д. / 50.45694796307503793; 30.52056343708918718Координати: 50°27′25″ пн. ш. 30°31′14″ сх. д. / 50.45694796307503793° пн. ш. 30.52056343708918718° сх. д. / 50.45694796307503793; 30.52056343708918718
Тип споруди церква
Розташування Україна УкраїнаКиїв
Архітектор Ніколаєв Володимир Миколайович
Початок будівництва 1904
Кінець будівництва 1904
Зруйновано 1929
Відбудовано не відбудовувалась
Стиль псевдоросійський стиль і українське бароко
Дзвіниця Трьохсвятительської церкви (Київ). Карта розташування: Київ
Дзвіниця Трьохсвятительської церкви (Київ)
Дзвіниця Трьохсвятительської церкви (Київ) (Київ)

Дзвіни́ця Трьохсвяти́тельської це́ркви — втрачена дзвіниця православної Трьохсвятительської церкви Києва, збудована у 1904 і зруйнована у 1929 році[1]. Розташовувалася праворуч від будинку № 4 по вулиці Десятинній, на місці брами службового в'їзду до будівлі Міністерства закордонних справ України.

Історія[ред. | ред. код]

У 1900 році купець Борис Орлов, домовласник одного з будинків по сучасній Десятинній вулиці[К 1] запропонував побудувати при Трьохсвятительській церкві, що стояла поруч, муровану дзвіницю та виділив на це кошти[2]. Архітектор Володимир Ніколаєв склав проєкт дзвіниці[3][1], однак його узгодження тривало кілька років. Причина була в тому, що Трьохсвятительска церква розташовувалася у глибині кварталу, а дзвіниця мала постати на червоній лінії забудови вулиці[2], поряд із нещодавно зведеним корпусом 2-го жіночого єпархіального училища. Керівництво училища постійно робило численні зауваження щодо проєкту будівництва, тому дзвіниця була зведена лише 1904 року[3].

Це була двоярусна мурована споруда, з нетинькованими стінами, прикрашеними відкритим муруванням із характерної для київських будівель сіро-жовтої цегли. В архітектурі дзвіниці поєднувалися елементи псевдоросійського стилю (цегляне декорування стін, зокрема, кокошники на першому ярусі) та українського бароко (грушоподібна, а не цибуляста баня на масивному барабані)[2][1]. Пізніше, вже за радянських часів, Федір Ернст описав цю будівлю як «виїмково незграбну»[2].

1929 року дзвіницю Трьохсвятительської церкви розібрали[2], а через 6 років знесли і власне церкву. Одеська кінофабрика зафіксувала знесення дзвіниці в одному з епізодів свого «Кіножурналу» під назвою «Церкву Трьох святителів, за вимогами робітників — на цеглу».

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. в ті часи — частина Трьохсвятительської вулиці

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Третяк, 2004, с. 15.
  2. а б в г д Кальницький, 2012, с. 134.
  3. а б Звід, 1999, с. 349.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — ISBN 966-594-548-3.
  • Трегубова Т. Десятинна вулиця, 10—20 ст. // Київ: Кн. 1, ч. 1: А—Л Звід пам'яток історії та культури України. Енциклопедичне видання. У 28 томах / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. Упоряд.: В. Горбик, М. Кіпоренко, Л. Федорова. — К. : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. — 608 с. — 3900 прим. — ISBN 966-95478-1-4.
  • Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
  • Кирило Третяк, Тарас Пшеничний, Володимир Андрійович Поліщук, Наталія Позняк-Хоменко. Трьохсвятительска (Василівська) церква і дзвіниця // Зруйнована віра. — 2021.
  • Храми Києва. Мультимедійна енциклопедія. 3DMEDIA, 2000.