Стус Дмитро Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Дмитро Стус)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Васильович Стус
Дмитро Стус у 2014
Народився 15 листопада 1966(1966-11-15) (57 років)
Київ
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність письменник, літературознавець, редактор
Галузь література[1], літературознавство[1] і редагування[1]
Відомий завдяки син Василя Стуса
Alma mater Філологічний факультет Київського університету[d]
Науковий ступінь кандидат філологічних наук
Знання мов українська[1]
Нагороди Національна премія України імені Тараса Шевченка — 2007
Сайт day.kyiv.ua/en/article/history-and-i/dmytro-stus-i-tried-present-vasyl-stus-my-personal-perspective

Дмитро́ Васи́льович Стус (нар. 15 листопада 1966, Київ, Українська РСР) — український письменник, літературознавець, редактор. Кандидат філологічних наук (1995). Член Асоціації українських письменників (від 1997). Голова Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України» (від 9 лютого 2013). Генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка (від січня 2012). Член гуманітарної ради при Президентові України (від 2010). Лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка. Син поета Василя Стуса.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 15 листопада 1966 в місті Київ.

Закінчив філологічний факультет Київського університету (1987—1992). 1995 року захистив кандидатську дисертацію «„Палімпсести“ Василя Стуса: творча історія та проблеми тексту».

Науковий працівник відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАНУ. Від 2001 року — заступник головного редактора журналу «Книжник-Review».

Від 2001 року — завідувач відділу критики та бібліографії журналу «Сучасність». Генеральний директор Благодійного фонду «Україна Інкоґніта».

Від лютого 2004 року — віцепрезидент Асоціації українських письменників. Головний редактор літературно-критичного часопису «Київська Русь» з 2006 року. 9 лютого 2013 року обрано головою Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України».

Родина[ред. | ред. код]

Батько — український поет, дисидент Василь Стус (1938—1985).

Мати — Валентина Василівна Попелюх (19 червня 1938 — 25 березня 2022).

Перша дружина Оксана Дворко. Сини: Ярослав (нар. 18 травня 1985), закінчив КПІ[2]; Стефан (нар. 1991), закінчив КНЕУ імені Вадима Гетьмана[3].

Друга дружина — Тетяна Стус (Щербаченко), у шлюбі з 2003 року. Доньки: Ївга, Орина.

Праці[ред. | ред. код]

  • Монографія «Життя і творчість В. Стуса» (1992).
  • Упорядник, автор коментарів, передмов до книжок Василя Стуса «Веселий цвинтар» (1990), «Вікна в позапростір» (1991), «Золотокоса красуня» (1992), «Листи до сина» (2001), «Палімпсест» (2003) та ін.
  • Василь Стус: життя як творчість. — К.: Факт, 2004. — 368 с. Автор майстерно поєднує об'єктивні біографічні відомості про життя Василя Стуса з власними спогадами і спостереженнями про батька, парадоксально зіставляє контексти, змішує науковий та белетристичний стилі. Книга — це Василь Стус очима дослідника й сина на тлі «запізнілого націєтворення».

Громадянська позиція[ред. | ред. код]

У липні 2018 року підтримав відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[4]

Скандали[ред. | ред. код]

У 2013 році Дмитро Стус брав участь у заходах, організованих «Українським вибором». Організацію очолює Віктор Медведчук, проросійський політик, який брав участь у судовому процесі над Василем Стусом, батьком Дмитра. Через це Дмитра Стуса піддали критиці різні культурні діячі, громадські активісти й політики.[5][6]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Czech National Authority Database
  2. Yaroslav Stus на Facebook
  3. Stefan Stus на Facebook
  4. Звертаюсь до всіх моїх друзів. Facebook. Boris Yeghiazaryan. 24 липня 2018. Архів оригіналу за 25 липня 2018. Процитовано 7 листопада 2021.
  5. Скандал на поетичному конкурсі Медведчука: в журі виявився Дмитро Стус (ВІДЕО) [Архівовано 23 листопада 2015 у Wayback Machine.]. Вголос. 01.04.2013
  6. Ганьба! Дмитро Стус продався Медведчуку! [Архівовано 4 квітня 2016 у Wayback Machine.] Відсіч. 27.03.2013

Премії[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]