Дрожжин Спиридон Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дрожжин Спиридон Дмитрович
Народився18 грудня 1848(1848-12-18)[4][2][3]
Тверська область, РСФРР
Помер24 грудня 1930(1930-12-24)[1][2][3] (82 роки)
Тверська область, РСФРР, СРСР
Країна Російська імперія
 СРСР
Діяльністьпоет, письменник
Знання мовросійська[5]
Роки активностіз 1873
Автограф

Спиридóн Дми́трович Дрóжжин (6 [18] грудня 1848, с. Низовка, Тверська губернія, Російська імперія24 грудня 1930, с. Низовка, Московська область, РРСФР, СРСР) — російський поет.[6][7][8]

Біографія

[ред. | ред. код]
Могила Спиридона Дрожжина

Народився 6 грудня 1848 (за старим стилем[9], за іншими даними 7 чи 9), в селі Низовка Тверського повіту Тверської губернії, в селянській родині, походить з кріпаків[7][8][10]. Хрещений у парафіяльній Воскресенській церкві в селі Воскресенське на Шоші. Батько — Дмитро Степанович (~1826 — 13.01.1899), мати — Агрипіна Василівна (~1828 — 13.06.1912). У школі (у дяка[6]) навчався дві неповні зими, потім мати відправила дванадцятирічного сина на заробітки до Санкт-Петербурга.

У Петербурзі (18601871) займався самоосвітою, познайомився з творами М. Некрасова, О. Кольцова, І. Нікітіна, Л. Толстого та ін.

У 16 років написав свій перший вірш, в 1867 почав щоденник, який вів до кінця життя.

Перша публікація — в журналі «Грамотей» (1873). З того часу його почали друкувати в багатьох журналах: «Дело», «Слово», «Семейные вечера», «Русское богатство», «Пробуждение» та ін.

Один із організаторів Пушкінського гуртка (1880).[6]

Через тяжке матеріальне становище і під впливом зустрічей зі Львом Толстим (1892, 1897) повернувся на батьківщину (1896), присвятивши себе літературній праці. У 1903 році «Гуток письменників з народу» (рос. «Кружок писателей из народа») організував вечір, присвячений тридцятиріччу поетичної діяльності С.Д. Дрожжина; одним із організаторів вечора був Іван Бунін, який назвав Дрожжина «найобдарованішим поетом-самоуком» (рос. «самым даровитым поэтом-самоучкой»).

Академія наук призначила йому 1903 року довічну пенсію; 1910 року — премію, за збірки «Заповітні пісні», «Вірші 1866—1888», «Нові російські пісні», «Баян». У 1915 році Дрожжин був удостоєний Почесного відгуку Пушкінської премії Академії наук за збірку «Пісні старого орача» (рос. «Песни старого пахаря») (1913).

Дрожжин — один із найплідніших селянських поетів, який випустив понад 30 поетичних збірок, наприкінці життя у його віршах повторюються колишні мотиви, що перетинаються з новими.

Останні роки провів у Низовці. Твори друкували в місцевій періодиці, зокрема в альманасі «Зірниці» (рос. «Зарницы»).

Помер 24 грудня 1930 року і був похований у селі Шоша.

Після заповнення Іваньківського водосховища у 1937 році його прах та останній будинок були перенесені до селища Новозавидовського, де відкрито музей у 1938 році[6].

Творчість

[ред. | ред. код]

За твердженням М.М. Павлюка, поезія Дрожжина – «проста й наспівна, сповнена співчуттям до тяжкої праці селянина й ремісника».[6] На ній позначився вплив народної творчості.[7]

Основні твори за ЕСУ: «Песни крестьянина» (1898), «Поэзия труда и горя» (1901), «Новые стихотворения» (1904), «Песни рабочих» (1906), «Заветные песни» (1907), «Баян» (1909), «Песни старого пахаря» (1913) (усі — Москва).[6] Деякі вірші покладені на музику та ввійшли в російський фольклор[10].

Німецькою мовою кілька віршів Дрожжина переклав поет Райнер Марія Рільке.[11]

Зв'язок з Україною

[ред. | ред. код]

Ще в юності захопився «Кобзарем» Т. Шевченка, виконав кілька переспівів, переклав вірші «Чого мені тяжко, чого мені нудно...», «За думою дума роєм вилітає...» (обидва – 1900), «Ой пішла я у яр за водою...», «І день іде, і ніч іде...» (обидва – 1906) та ін[8]. Відомі переклади творів Л. Глібова. У1907 році разом з І. Бєлоусовим відвідав Канів та могилу Шевченка, написав цикл віршів «На могилі Шевченка».[6][7] Наслідував твори українського поета (у вірші «Думи», 1889). Протягом десятиріч розшукував і колекціонував репродукції живописних і графічних творів Шевченка.[8]

Твори перекладені українською публікувалися у збірнику «Братерство літератур» (випуск 1) 1977 року[12].[6][7]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Дрожжин Спиридон Дмитриевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. а б в International Music Score Library Project — 2006.
  3. а б в Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги / под ред. Н. Н. Скатов — 2005. — С. 652–654. — ISBN 5-94848-245-6
  4. Дрожжин, Спиридон Дмитриевич // Писатели современной эпохи: Био-библиографический словарь русских писателей XX века / под ред. Б. П. КозьминМосква: 1928. — Т. 1. — С. 119–121. — 287 с.
  5. Catalog of the German National Library
  6. а б в г д е ж и М.М. Павлюк. Дрожжин Спиридон Дмитрович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2008. — Т. 8 : Дл — Дя. — 716 с. — ISBN 978-966-02-4458-0.
  7. а б в г д Дрожжин Спиридон Дмитрович // Українська літературна енциклопедія : у 3 т. / відп. ред. І. О. Дзеверін. — К. : Головна редакція УРЕ, 1988—1995.
  8. а б в г ДРОЖЖИН Спиридон Дмитрович Шевченківський словник у двох томах. Київ, 1976-1977, Головна редакція УРЕ.
  9. Русские писатели. 1800—1917. Биографический словарь. Т. 2: Г — К. Москва: Большая российская энциклопедия, 1992. С. 186.
  10. а б The Great Soviet Encyclopedia. The Gale Group. Процитовано 29 травня 2012.
  11. Pasternak, Yevgeny; Pasternak, Yelena; Azadovsky, Konstantin, ред. (2001). Letters, Summer 1926: Boris Pasternak, Marina Tsvetayeva, Rainer Maria Rilke. NYRB. с. 12—13. ISBN 0940322714. Процитовано 29 травня 2012.
  12. Братерство літератур: збірник матеріалів російсько-українського літературного об'єднання. вип. 1: Дожовтневий період / [упор. В. Г. Бєляєва]. – К. : Дніпро, 1977. – 423 с.

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Погорелов Т. Дрожжин и его поэзия. Уфа. — 1906
  • Белоусов И. А. Поэт-крестьянин С. Д. Дрожжин. Его жизнь и песни. М. — Пг., 1923
  • Памяти С. Д. Дрожжина: К 20—летию со дня смерти поэта. Калинин. — 1951
  • Ильин Л. Кайсын Кулиев о Райнере Рильке и Спиридоне Дрожжине // Тверь: Альманах. М. — 1989
  • Творчество С. Д. Дрожжина в контексте русской литературы XX века. Тверь. — 1999
  • Бойников А. М. Поэзия Спиридона Дрожжина: Монография. Тверь: Твер.гос. ун-т, 2005.

Посилання

[ред. | ред. код]