Дубрівка (Звягельський район)
село Дубрівка | |||||
---|---|---|---|---|---|
| |||||
Країна | Україна | ||||
Область | Житомирська область | ||||
Район | Звягельський район | ||||
Громада | Дубрівська сільська громада | ||||
Код КАТОТТГ | UA18080110010075419 | ||||
Основні дані | |||||
Засноване | 1585 | ||||
Перша згадка | 1585 (439 років) | ||||
Населення | 1703 (2001) | ||||
Площа | 43,164 км² | ||||
Густота населення | 56.460 осіб/км² | ||||
Поштовий індекс | 12736 | ||||
Географічні дані | |||||
Географічні координати | 50°20′47″ пн. ш. 27°24′52″ сх. д. / 50.34639° пн. ш. 27.41444° сх. д.Координати: 50°20′47″ пн. ш. 27°24′52″ сх. д. / 50.34639° пн. ш. 27.41444° сх. д. | ||||
Водойми | р. Смолка | ||||
Відстань до районного центру |
23 км | ||||
Місцева влада | |||||
Адреса ради | вул. Адмірала Левченка, 132, с. Дубрівка, Звягельський р-н, Житомирська обл., 12736 | ||||
Карта | |||||
Мапа | |||||
|
Дубрівка (у 1960—1984 роках — Дібрівка) — село в Україні, центр Дубрівської сільської територіальної громади Звягельського району Житомирської області.
Географія[ред. | ред. код]
Село Дубрівка розташоване по обидва береги річки Смолка. До районного центру — 23 км. У селі залізнична станція Радулино, школа, сільська рада, церква.
Герб та прапор[ред. | ред. код]
Білий горщик (глек) в гербі символізує мінеральні багатства (білу глину). Колосся і квітка льону символізує галузі землеробства. Дубові гілки — ліси.
Історія[ред. | ред. код]
Вперше село згадується в документах 1585 року як власність княгині Сусани Острозької. Пізніше село належало графам Потоцьким та князям Чорторийським.
У 1762 році в селі була побудована православна церква святих Косьми і Дем'яна.
З другої половини XVIII століття в околицях Дубрівки видобувається каолін для потреб порцелянової промисловості.
У 1860-х роках селу належала 3081 десятина землі, з них 1480 десятин орендували два поміщики — Скаковський Ф. О. та Добровольсикй С. О., а 465 десятин належало селянським дворам. Середнім селянським дворам приходило 3,5 десятини землі, а бідняцьким господарствам лише по 1,2 десятини.
Після реформи 1861 року земля в селян залишилась у попередніх розмірах. За землю, яка була в селян вони платили в 1864 році викуп 3643 крб 45 коп.
1 грудня 1881 року в селі було відкрито однокласне народне училище. Приміщення училища було побудоване за кошти селян. Не дивлячись на велику чисельність населення, що мешкало в селі — 2672 особи, школу відвідували всього 50 учнів. Першим вчителем школи був Гордійчук П. П., який отримував в 1882 році 230 крб від казни і 439 крб від громади. Проте, початкова школа перебувала у жалюгідному стані.
В розвитку продуктивних сил в селі сприяло будівництво залізниці, яка була прокладена у 1914 році і сполучила міста Коростень, Новоград-Волинський та Шепетівку. Зі станції Радулино відправляли ліс, завозилось паливо для Баранівського порцелянового заводу. Залізниця сприяла розвитку торгівлі та пасажиро-перевезенням.
У 1906 році — село Смолдирівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 30 версти, від волості — 15 верст. Налічувалось 485 дворів, 2521 мешканців[1].
Село до 1914 року не мало лікарні. Лише перед початком Першої світової війни була відкрита амбулаторія разом з аптекою, у якій працював один фельдшер.
В січні 1918 року встановлено радянську владу.
У 1927 році побудована школа, яка випустила багатьох видатних односельчан: адмірал Левченко Гордій Іванович тощо.
У 1929 році в селі почалася примусова колективізація. Баранівський райком компартії доручив комуністам Сіруку Г. Ф. та Шиманському М. створити комуну, яку у 1930 році було реорганізовано в колгосп імені Леніна. Навесні 1930 року в селі почалась суцільна колективізація. 1931 року на території села було вже чотири колгоспи. Велике значення в колгоспному будівництві відіграло створення у 1931 році МТС, яка нараховувала понад 20 тракторів «ХТЗ» та чотири молотарки «БДО-4».
Під час Другої світової війни, 13 липня 1941 року, село було окуповане нацистами. В перші ж дні окупанти розстріляли 50 жителів села, з них 16 дітей. На роботу до Німеччини було вивезено 145 осіб, з них 60 чоловіків і 85 жінок. Партизанський осередок, який діяв в селі підривав німецькі ешелони з боєприпасами та живою силою. Всього місцеві партизани підірвали 26 ешелонів. На території району діяв партизанський загін ім. Чкалова, який поповнювався жителями села. Шістнадцять місцевих партизан з групи «За Батьківщину» у серпні 1943 року в районі хутора Солянка, поблизу села з ранку до 16:00 вели нерівний бій з мадярами та німцями, у якому знищили 60 гітлерівців та мадяр. Двом жителям села було надано звання «Герой Радянського Союзу» — колишньому директору школи Бурковському Анатолію Трохимовичу та Куцу Петру Сергійовичу. Орденами та медалями було нагороджено 172 жителі села. Мешканець села Левченко Г. — став адміралом[2].
Під час Другої світової війни 470 жителів села брали участь у військових діях проти німецько-фашистських загарбників, 183 з них загинули. Всі 470 фронтовиків нагороджені орденами й медалями СРСР, у т. ч. орденом Леніна С.А. Конончук. Колишній комісар партизанського з’єднання І.І. Шитова Г.П. Лебіга удостоєний орденів Радянського Союзу, Польської Народної Республіки та Чехословацької Соціалістичної Республіки.
Уродженцем села Дубрівка є учасник штурму Зимового палацу адмірал флоту Г. І. Левченко.
До 10 серпня 2015 року — адміністративний центр Дубрівської сільської ради Баранівського району Житомирської області[3].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Баранівського району, село увійшло до складу Новоград-Волинського (згодом — Звягельський) району[4].
Сьогодення[ред. | ред. код]
В селі працює загально-освітня школа І—ІІІ ступенів, медамбулаторія загальної практики сімейної медицини, дошкільний навчальний заклад, будинок культури, два сільські клуби, перукарня, відділення зв'язку, аптека та відділення нової пошти.
Населення[ред. | ред. код]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5]:
Мова | Відсоток |
---|---|
українська | 99,10% |
російська | 0,49% |
інші/не вказали | 0,41% |
Уродженці[ред. | ред. код]
- Богуш Олександр Григорович (1956) — тренер-викладач із дзюдо, Заслужений тренер України.
- Герасимчук Василь Михайлович (1922 — 1999), український оперний співак (бас).
- Комаревич Василь Федорович (26 квітня 1891 — 11 жовтня 1927) — політик, посол до Сейму (1922—1923).
- Левченко Гордій Іванович (1897 — 1981) — військово-морський діяч СРСР, адмірал.
- Майборода Володимир Якович (1852–1917), оперний співак (бас).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 30 травня 2019.
- ↑ Історична довідка. https://dubrivska-gromada.gov.ua/. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 22 вересня 2020.
- ↑ Дубрівська сільська рада Житомирська область, Баранівський район. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 11 листопада 2020. Процитовано 22 вересня 2020.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ https://socialdata.org.ua/projects/mova-2001/
Посилання[ред. | ред. код]
- Dąbrówka 5.) wś, powiat nowogradwołyński, gm. Smołderów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 396. (пол.)
|
Це незавершена стаття з географії Житомирської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|