Ду Фу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ду Фу
杜甫
Ду Фу на древньому китайському малюнку
Ду Фу на древньому китайському малюнку
При народженні Ду Фу. Друге ім'я Цзимей
Дата народження 712(0712)
Місце народження Хенань
Дата смерті 770(0770)
Місце смерті Чанша, Хунань, Китайська Народна Республіка
Громадянство Танське
Мова творів Китайська
Рід діяльності китайський поет епохи Тан
Жанр поезія
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ду Фу (кит. 杜甫) (712770) — китайський поет епохи Тан. Використовував традиційні літературні форми. Хоча він писав в основному на піднесені теми, також не залишав без уваги хвалебні вірші і тости.

Біографія[ред.ред. код]

Ду Фу

Онук поета Ду Шень-яня. Ду Фу походив зі стародавнього роду. Народився у збіднілій на той час сім'ї провінційного урядовця невисокого рангу.

Свій перший вірш написав у 7 років і його високо оцінили знавці поезії. Намагався скласти державні іспити, щоб за сімейною традицією отримати посаду державного службовця, проте службовцем не став.

У 20-35 років багато подорожував Китаєм, вів розгульне життя. У 741 р. прибув до столиці імперії Чан'ань. Там мешкав майже 10 років, отримав при дворі незначну посаду. Під час бунту Ань Лушаня втік зі столиці разом із почетом імператора, а його родина залишилась у Чан'ані; поет довго не мав від них жодної звістки. Був ув'язнений бунтівниками та пробув у полоні 2 роки. Після придушення бунту Ду Фу було наближено до імператора і у 757 р. він став радником молодого імператора Суцзуна і навіть отримав привілей критикувати імператора, але як тільки Ду Фу скористався цим привілеєм, його було ув'язнено. Комісія, яка розслідувала цю справу, визнала його винним лише в тому, що він дійсно вважав, що може критикувати імператора. Зрештою його було виправдано й імператор навіть пробачив поетову зухвалість та залишив коло себе на тій самій посаді. Проте у 759 р. Ду Фу пішов зі служби та оселився зі своєю родиною на півдні, у нижній течії Янцзи. Також він пересікався з видатним письменником Лі Бо (Тай Бо).

Смерть спіткала поета 770 року, коли він на човні спускався річкою. У 770 році Ду Фу у віці 59 років помер у злиднях.

Повний життєпис

Видатний китайський поет Ду Фу народився в сім’ї з міцними конфуціанськими традиціями, яка пишалася своїм давнім походженням та знамени тими предками. Однак рід Ду давно збіднів, і батько поста був лише дрібніш чиновником. Від колишньої величі залишився невеликий спадковий маєток. Незважаючи на скромні статки, батько майбутнього поста вважав ганебніш для нащадка видатних предків займатися прибутковою торгівлею. Лише державна служба, яка розцінювалася як служіння батьківщині, вважалася справою почесною.

Хлопчик рано залишився без матері, тому малого Ду Фу відвезли в місто Лоян до тітоньки Пей, у якої він жив до початку навчання в школі. Тітонька приділяла його вихованню багато уваги, бажаючи виконати свій обов’язок перед родиною.

Ду Фу виправдав надії своєї виховательки, він ріс гречним та дуже обдарованим. У семирічному віці хлопець написав вірш про чарівного птаха Фенікса, який віщує мир та благополуччя. Вірш був чудовіш, і знавці дійшли висновку, що дитина обдарована Небом.

Майбутній пост, як і його предки, отримав класичну китайську освіту — він вивчав книш Конфуція. Моральні засади конфуціанства століттями регулювали суспільне життя Китаю, тому їх вивчення було обов'язковіш для людини, яка прагнула присвятити себе державній службі.

Молоді люди з шанованих сімей, здобувши освіту, вирушати в подороже країною. Вважалося, що життєвий досвід, набутий не із книг, допоможе в майбутньому на службі. У 731 році вирушив у дорогу і Ду Фу. Його мандрування розтяглося на 8 років. Цей період пост пізніше назвав "роками щасливої свободи." Юнак, сповнений життєвої енергії, почувався мандрівним філософом, таким як Конфуцій чи Лао-цзи. Ранні вірші цього періоду були сповнені радості спілкування з природою і захоплення життям.

Повернувшись додому з пертої мандрівки в 735 році, юнак вирішив складати іспити. Рівень його підготовки не викликав сумнівів, він чудово знав конфуціанські книга, бездоганно володів пензлем і писав чудові вірші. 

Проте, найкраще склавши іспити пертого етапу, він єдиний з усіх учасників провалив у Чан'ані заключний імператорський іспит. Цей дивний і несподіваний провал пояснюють тим, що незвичайний талант молодого поста не вкладався в межі екзаменаційних правил, на яких вимагалося лише показати знання книг, стилістичну та каліграфічну вправність. Свою невдачу Ду Фу сприйняв спокійно і знову вирушив у мандри.

«Роки щасливої свободи» закінчилися несподівано і трагічно — у 740 році помер його батько. За конфуціанськими правилами жалоба мала тривати 27 місяців, протягом яких не можна пити вина, їсти м’яса та грати на музичних інструментах. Вражений смертю батька, Ду Фу збудував на родинному кладовищі невелику хатину і в скорботній самотності відбув час жалоби. Не встигла закінчитися жалоба за батьком, як надійшла звістка з Лояна про смерті, тітоньки Ней.

Біографи вважають, що саме в цей період у Лояні Ду Фу зустрівся з Лі Бо. Молодий поет ще не знайшов свого шляху в літературі й беззастережно захоплювався поезією старшого товариша: «Опустить пензлик — і викликає страх у вітру та зливи. А напише вірш і викличе сльози у добрих і злах духів». Час дружби з Лі Бо був учнівським періодом у творчості Ду Фу. Вплив знаменитого друга на Ду Фу був настільки сильним, що він навіть на якийсь час зрадив своєму конфуціанському вихованню — у його віршах почали звучати даоські мотиви. Однак цілісна натура Ду Фу не могла довго перебувати під впливом навіть геніального Лі Бо. Він і далі ніш захоплювався, але зрозумів, що в них різні шляхи в поезії. Восени 745 року Ду Фу вирішує влаштуватися на службу і вирушає в Чан'ань.

У столиці пост прожив десять років. Влаштуватися на посаду чиновника йому не вдалося. Ду Фу голодує і перебивається випадковими заробітками: уроками і дрібнішії літературними замовленнями надмогильних написів для багатих клієнтів. Він стає «гостем» у багатих чиновників і за винагороду розважає їх віршами. Ду Фу не покидає Чан'ань, сподіваючись на щасливіш випадок, який допоможе йому влаштуватися на державну службу. Поет упевнений, що його здібності та знання зможуть принести користі, батьківщині. Однак життя Ду Фу стає все важчим і важчим: у Чан'ані він захворів на туберкульоз та переніс малярію.

У 751 році спеціально для Ду Фу влаштували екзамен, який він блискуче витримав, і його ім’я занесли до списків «тих. хто шанобливо очіку'є призначення на посаду». Ду Фу, роками очікуючи призначення, ще двічі (у 754 і 755 роках) посилав свої оди імператору. І, зрештою, отримав посаду. Ду Фу дуже зрадів призначенню, адже до того часу він уже одружився й став батьком, а нужда була нестерпною. Радісний, з імператорським указом у дорожній скриньці, він прибув у містечко Фенеянь, де жила його сім’я. Однак тут на нього чекала страшна звістка від голоду помер його маленький син.

Призначення відбулося занадто пізно. Приголомшений поет пише «Вірш у п’ятисот слів про те, що було в мене на душі, коли я йшов зі столиці у Фен-сянь», у якому звучать знамениті рядки:

Біля входу запах вина і м'яса.

На дорозі кості людей, що замерзли.

Пост піднімається над своїм горем і звертається до зображення долі простого народу:

Все життя я був вільним від податків59,

Мене не посилали у військовий похід.

І якщо моя дорога така гірка,

То як же бідує простий народ?

Ду Фу довелося пережити ще чимало важких випробувань, пост став очевидцем заколоту' і громадянської війни. Якщо раніше він був ліриком, який писав про свої особисті переживання, то тепер у творах поста з'являються картини розореної війною країни, а його особисті страждання стають невіддільними від страждань народу.

У 757 році Ду Фу несподівано призначають радником імператора. Це було    найза повіти і тою

мрією для людини кон-фуціанського виховання — стати відданим радником мудрого монарха і «творити добро, виправляючи зло». Однак дійсність виявилася проза!-чніпіою — Су-цзун любив поради, які збігалися з його думкою. Тому 759 році Ду Фу покинув службу, розчарувавшись у можливості приносити користь людям та бути чесним на державній службі.

Наприкінці 759 року пост разом із сім'єю перебрався до міста Ченду і в південному передмісті на березі річки Ста Квітів збудував солом’яну' хижку, яку не раз згадував у своїх віршах. Губернатором провінції Сичуань був давній друг поста Янь У, який захоплювався віршами Ду Фу. Він, як міг, почав допомагати постові, зокрема й фінансово. Вдавалося, життя поступово почало налагоджуватися: Ду Фу займався городництвом і писав вірпті. Саме в цей період поезія

стала головною справою його життя. Він шпттс багато і легко: сотні віршів, що викликають захоплення китайців до сьогодні. Поетичний геній Ду Фу утвердився, але його здоров'я було підірване.

Навесні 765 року Я ні» У помер. Ду Фу, залишившись без дружньої підтримки, вирішив покинути місто і разом із сім’єю поплисти джонкою60 на схід.

У нього не було грошей, щоб винаймати житло, тот' його родина жила у джонці, якою мандрувала Узимку 770 року здоров'я Ду Фу погіршилося, і він помер.

Творча спадщина[ред.ред. код]

Його творчість нараховує більше 1400 віршів, у яких відображені настрій протистояння танським вельможам і історична панорама правління династії Тан: розквіт, занепад. Серед віршів Ду Фу офіційна китайська критика виділяла твори написані на політичні теми (оспівування імператора) і на теми тлінності існування, людську нікчемність. Серед віршів Ду Фу виділяються чотири вірші, які дуже навантажені історичними і міфологічними алегоріями, і їх важко зрозуміти без коментарів. Твори Ду Фу не лише мають широкий зміст, але й носять глибоке філософське значення. Одночасно з цим, поет приділяв велику увагу розвитку творчості в поезії. Про це свідчить його прізвисько «священномудрий».

Один із найвидатніших поетів Китаю, особливо шанований за ті вірші, де він ототожнює свою лиху долю зі стражданнями усього китайського народу. Був пов'язаний довгою та теплою дружбою з Лі Бо. Їх часто згадують, як двох найвизначніших геніїв усієї китайської поезії. У традиційному китайському літературознавстві Ду Фу присвоєно титул «шишен» («священномудрий піїт»)

Автор циклів віршів «Три правителі», «Три розлуки», «Вірші в 500 слів про те, що було у мене на душі, коли я зі столиці прямував у Фінсянь» (755). З літературної спадщини поета до нас дійшло близько 1500 віршів. Ду Фу успішно працював у різних літературних жанрах. Новаторством було те, що поет відкрито писав у своїх віршах про актуальні суспільні проблеми, не вдаючись за існуючими традиціями до натяків, алегорії тощо. Так, у віршах про війну він відверто говорить про людські страждання й смерть. Розкриваючи тему праці, детально описує повсякденні людські турботи тощо. Поезія Ду Фу філософська за змістом. Поет глибоко усвідомлює місце і роль людини у Всесвіті, розуміє, що немає нічого вічного, усталеного. Зникають колись могутні держави, натомість з’являються чагарники. Ду Фу разом з Лі Бо та Дзюй-Ї (їх називали «могутньою трійцею» китайської поезії) сприяли відродженню літератури у Танську добу не тільки в Китаї, але й Кореї, В’єтнамі, Японії.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/du-fu-biografiya-korotko/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Українські переклади[ред.ред. код]

Українською твори Ду Фу перекладав Геннадій Турков.

Посилання[ред.ред. код]


Література Це незавершена стаття про літератора.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.