Дікдік

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дікдік
Самець Madoqua kirkii, Етоша, Намібія
Самка Madoqua kirkii, там само
Самка Madoqua kirkii, там само
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla)
Родина: Бикові (Bovidae)
Підродина: Антилопові (Antilopinae)
Триба: Карликові антилопи (Neotragini)
Рід: Дікдік (Madoqua)
(Ogilby, 1837)
Види

Madoqua guentheri
Madoqua kirkii
Madoqua piacentinii
Madoqua saltiana

Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Madoqua
EOL logo.svg EOL: 39384
ITIS logo.svg ITIS: 624971
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9950
Fossilworks: 42793

Дікдік (Madoqua) — рід дрібних парнокопитних ссавців родини Бикові (Bovidae). Поширений у Східній і Південно-Західній Африці. Дікдіки — одні з найменших антилоп: тіло завдовжки 45-80 см, висота в холці 30 — 35 см. Вага — від 2 до 6 кг. Живуть до 10 років.

Етимологія[ред. | ред. код]

Назва Дікдік є звуконаслідуванням посвистів самок, якими ті попереджають про небезпеку.

Опис[ред. | ред. код]

Дуже своєрідні антилопи — характеризуються дещо подовженою мордочкою, що закінчується рухливим хоботком і гострим чубчиком з жорсткого волосся. Найімовірніше, така форма мордочки допомагає охолодженню крові. Завдяки ній, тварини можуть витримувати екстримальну температуру повітря (до 40°C). Розмірами дікдік лише трохи перевершують карликову антилопу.

Тільки самці мають короткі роги (до 7 см). Самиці помітно більші за самців. Величезні чорні очі й рухливі великі вуха завершують зовнішній вигляд цих антилоп.

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Вони віддають перевагу посушливим, порослим чагарниками районам, де дотримуються галерейних лісів вздовж річок, тимчасових русел і водотоків, скельних останків в передгір'ях. Зазвичай дікдік живуть парами, але іноді їх можна спостерігати і в невеликих стадах. Кожна пара має свою ділянку, яку використовує протягом декількох років. Межі ділянки самець маркує купками калу і пахучими виділеннями передочної залози, які він залишає на кущах і каменях. Величина такої ділянки може бути різною, іноді тварини задовольняються територією близько 50-100 м в діаметрі, в інших випадках — до 500 м. Місця відпочинку частіше розташовуються по периферії ділянки.

Дікдік їсть
Самець в національному парку Тарангіре, Танзанія
Дікдіки на озері Маньяра, Танзанія

Годуються дікдіки вранці і в сутінки, хоча їх нерідко можна бачити і вдень. У місячні ночі вони пасуться до перших ознак світанку. Тривожний крик дікдіка — досить гучний свист. Рятуючись від ворога, антилопа робить величезні стрибки і миттю зникає серед стовбурів дерев, кущів і каменів.

Розмноження[ред. | ред. код]

Самки досягають зрілості у віці 6 місяців, самці у річному віці. Дитинчат дікдік народжує після шестимісячної вагітності, зазвичай в кінці періоду дощів, іноді дікдіки народжують двічі на рік. На відміну від багатьох копитник, малюк народжується мардочкою вперед. Новонароджений ховається і довгий час мати відвідує його лише для того, щоб погодувати. Повного росту дікдік досягає у віці року, хоча статева зрілість настає значно раніше. Саме в цей час батько виганяє сина-підлітка зі своєї ділянки. Зазвичай такий вигнанець не йде далеко і намагається «застовпити» власну ділянку на нейтральній землі між батьківським ділянкою та сусідньої парою.

Використання[ред. | ред. код]

Дікдіки досить довірливі до людини. Ця властивість дорого їм обходиться: африканці легко вбивають їх простим кидком палиці. Шкіра дікдіка йде головним чином на рукавички, а так як на пару рукавичок потрібні шкурки двох звірків, легко собі уявити темпи винищення цих антилоп. Вкажемо, що у 1960 році з Сомалі було вивезено понад 400 тисяч шкурок.

Посилання[ред. | ред. код]