Едвард де Вер, 17-й граф Оксфорд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Едвард де Вер, 17-й граф Оксфорд
Edward-de-Vere-1575.jpg
Народився 12 квітня 1550(1550-04-12)[1]
Hedingham Castle[d]
Помер 24 червня 1604(1604-06-24)[1] (54 роки)
Гекні
Громадянство/підданство Велика Британія
Діяльність поет і Придворні чини
Alma mater Коледж Святого Джона[d]
Queens' College[d]
Титул Граф Оксфорд
Посада Lord Great Chamberlain[d]
Батько John de Vere, 16th Earl of Oxford[d]
У шлюбі з Anne Cecil, Countess of Oxford[d] і Elizabeth Trentham, Countess of Oxford[d]
Діти Henry de Vere, 18th Earl of Oxford[d], Elizabeth de Vere, Countess of Derby[d], Susan de Vere, Countess of Montgomery[d] і Bridget de Vere, Countess of Berkshire[d]

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Едвард де Вер, 17й граф Оксфорд (англ. Edward de Vere, 17th Earl of Oxford; 12 квітня 1550, замок Хедінгем — 24 червня 1604, Хекні) — придворний єлизаветинського двору, драматург, поет, спортсмен та покровитель мистецтв і нині найпопулярніший кандидат на авторство Шекспірових робіт.

Біографічні дані[ред.ред. код]

Едвард де Вер народився в сім'ї Джона де Вера 16-го графа Оксфорда та його другої дружини зі стародавнього саксонського роду Марджері Ґолдінґ. Едвард був першою дитиною — окрім нього була ще донька Мері[2]. З'явившись на британській землі з Вільгельмом Завойовником, рід Едварда ніколи не втрачав тісний зв'язок з англійським королівським домом. З кінця XIV ст. рід Оксфордів грав провідні ролі в політичному житті країни. Під час Війни Троянд його представники були одними з найвірніших прихильників Ланкастерів і багато в чому сприяли перемозі Генріха VII та встановленню династії Тюдорів в Англії[3]. Стародавній, знатний рід Едварда де Вера робив його найбільш наближеним до королівського трону і Оксфорд гордився своїм походженням. Він був фаворитом при дворі, де, здається, здебільшого і жив в молодості.

Е. де Вер, зростав в інтелектуальній атмосфері, та отримав першокласну освіту. Його щоденний навчальний план включав французьку, латину, грецьку, письмо, малювання, танці, космографію, мистецтво верхової їзди, стрільбу, соколине полювання, фізичні вправи і богослов'я. Граф отримав ступінь бакалавра в Кембріджському університеті (1564), закінчив магістратуру в Оксфордському університеті (1566) та отримав юридичну підготовку в Ґрєєвській школі[4] (1567). Його особистою освітою займалися найкращі наставники Англії: учений і дипломат — сер Томас Сміт, любитель старовини, картограф, один із засновників англосакського мовознавства і літературознавства — Лоренс Новел.

Крім того, Оксфорд був знайомий з видатним математиком, астрономом, астрологом, географом і окультистом Джоном Ді[5], і, згідно з твердженнями Б. Варда, можливо під керівництвом останнього вивчав астрономію[6]. Латини Едварда навчав його рідний дядько — Артур Ґолдінґ — відомий англійський перекладач єлизаветинського періоду.

Під час викладання у графа Оксфорда, Ґолдінґ займався перекладом «Метаморфоз» Овідія, котрий був опублікований у 1567 р. та є широковідомим своїм великим впливом на творчість Вільяма Шекспіра[7]. Крім того, сім'я Едварда особливо захоплювалася літературою і драматургією. Двоє його вуйків — барон Шеффілд і граф Сарі — були поетами (останній створив форму сонета, пізніше відому як «шекспірівська»). Його тітка, Франсіс Вер, графиня Сарі, теж писала вірші, а батько, Джон де Вер, утримував акторські трупи. Близьким другом сім'ї був блискучий поет при дворі королеви Марії, Томас Во, 2-й лорд Гарроуден, один з віршів якого наспівував могильник шекспірівському «Гамлеті»[8].

Як і його батько, Едвард був чудовим спортсменом і не раз перемагав в кінних рицарських турнірах. Завдяки цим перемогам і гербу віконта Булбека[9] отримав прізвисько «spear shaker». Оскільки батько помер, коли Едвард був неповнолітнім, новий граф Оксфорд став королівським вихованцем. Він знаходився під опікою сера Вільяма Сесіла, згодом барона Бурґлея, — блискучого політика, міністра і радника Єлизавети І. Про відносини Едварда з матір'ю мало відоме, крім того, що протягом чотирнадцяти місяців після смерті чоловіка вона уклала нерівний брак з сером Чарльзом Тіреллом. Живучи багато років в будинку Сесіла, Оксфорд мав доступ до його великої бібліотеки, яка на час смерті самого Сесіла налічувала близько 1 700 книг і 249 манускриптів. Окрім того, садівником Сесіла був відомий ботанік Джон Ґерард, — автор книги «Трави або загальна історія рослин», — який познайомив Англію з мускусною трояндою, згаданою в шекспірівській п'єсі «Сон в літню ніч». Хоча даних про власну бібліотеку Оксфорда немає, з його рахунків відомо, що він придбав твори Чосера, женевську Біблію, роботи Плутарха на французькій мові та інші книги.

У 1570 році Едвард взяв участь в воєнній компанії в Шотландії під проводом графа Сассекса. Наступного року він був заявлений провідною персоною при дворі та був деякий час фаворитом королеви. Згідно з матеріалами, що зберігаються в Бодліанській бібліотеці, в травні 1571 р. Едвард де Вер прославився на турнірі, зламавши тридцять два списи об своїх противників та одержавши три перемоги, поціливши в голову або груди.

19 грудня 1571 р. Сесіл одружив Едварда де Вера на своїй дочці Енн[10]. Це був династичний брак, де всі переваги отримав Сесіл, якому, для скорочення соціального розриву між ним і зятем, був подарований титул барона Бурґлея. Чому Оксфорд погодився на цей шлюб невідомо. Сімейне життя Едварда з Енн було, вочевидь, нещасливим — Оксфорд безперервно подавав прохання королеві відпустити його подорожувати закордон і, нарешті, отримавши його, відбув на Континент[11]. На початку лютого 1575 р. Оксфорд попрямував до Парижа, потім, через Страсбург — до Венеції. Він був ще в Парижі, коли в березні його повідомили, що його дружина чекає дитину. Не зважаючи на виражену в листах до Бурґлея радість із цього приводу, Оксфорд обмежився подарунками для Енн, не змінивши своїх планів.

В Італії він провів більшу частину п'ятнадцятимісячної подорожі, з травня 1575 р. по березень 1576 р., відвідавши Венецію, Геную, Мілан, Падую, Сієну, Флоренцію і, цілком імовірно, Мантую, Верону, Болонью, Неаполь, Палермо, Сицилію і Рим. Своєю основною резиденцією Оксфорд вибрав Венецію, де побудував собі будинок. У своєму листі барону Бурглею, Едвард виразив намір відвідати Туреччину, — провести 2-3 місяці в Константинополі, — а також Грецію. Але, дуже довго затримавшись в Італії, вирішив натомість відвідати Німеччину або Іспанію. Його плани були зруйновані лихоманкою, викликаною сильною літньою жарою. Залишившись в Італії, він розширив своє знайомство з місцевими традиціями, роблячи періодичні короткочасні подорожі по країні.

Тим часом в Англії, дружина Едварда народила дівчинку, котру в честь королеви було названо Єлизаветою. На думку Б. М. Варда лист Едварда до Бурглея хоча і не висловлює відкрито, проте несе відбиток розчарування, що Анна не народила йому сина: він не питає ані про її здоров'я ані про самопочуття. Повернувшись до Англії в квітні 1576 р., Оксфорд вільно володів італійською мовою, добре знав північні італійські міста і настільки проникав італійською культурою, що був сатирично висміяний Габріелом Гарві як «італійський граф».

Тим часом при англійському Дворі був поширений поголос, що Оксфорд не є батьком новонародженої дитини. Невідомо хто передав ці чутки Е. де Веру. За словами Марка Александра, Роланд Йорк — слуга графа Оксфорда — є найймовірнішим намовником[12]. По прибуттю в Англію, за словами Варда, Е. де Вер попрямував прямо до королеви і заявив про відмову бути присутнім при Дворі в час, коли там знаходитися його дружина. Проте, згідно з документами Сесіла, прибувши в Дувр 19 квітня 1576 р., Едвард відмовився розмовляти з сером Томасом Сесілом, та рушив не «напряму до королеви», а в дім Р. Йорка, де в таїні від усіх перебував декілька днів. За даними того ж Сесіла, там Едварда навідувала його сестра Мері. Едвард відмовився жити з Енн, переїхавши до «Савой» та повністю зануривши себе у літературну та музикальну діяльність, тим самим абсолютно розсварившись з Сесілом. Розділення тривало майже шість років (з квітня 1576 по грудень 1581).

Починаючи з моменту розриву з Енн, в поезії Едварда з'являється гіркий присмак розчарування в жінках і важке клеймо ганьби. Вірш «Обмовлений перед лицем всіх безповоротно загублених надій» вперше опубліковане в збірці «Рай витончених вигадок» 1576 р., говорить про життя автора в ганьбі і безславності, які занурили в пучину печалі його душу, серце, розум і сили. Професор Оксфордського університету У.Дж. Кортхоуп в «Історії англійської поезії» пише:

«Едвард де Вер сімнадцятий граф Оксфорд […] великий метр літератури […] Його власні вірші відрізняються лаконічністю […] і небагатослівною точністю […] Його витончена вишуканість стилю чудова […] Він не просто був дотепний сам, він пробуджував дотепність в інших».

За підрахунками Лоренса Стоуна Едвард де Вер витратив на протегування діячів літератури та культури понад 70 000 фунтів, отриманих з продажу родових маєтків, до чого досить несхвально відносився Бурглей. Під опікою графа Оксфорда знаходилися: Едмунд Спенсер, Артур Ґолдінґ, Роберт Ґрін, Джон Гестер, Джон Брук, Джон Лілі, Ентоні Мандей, Томас Черчярд та ін. Останні троє авторів Е. де Вер в різний час наймав до себе на службу. Д. Лайлі присвятив йому свої книги «Евфуес: Аналіз кмітливості» (1578(79н.с.)) та «Евфуес: його Англія» (1579(80н.с.)). В них Лайлі виражає протест проти типово-аристократичного виховання молоді і особливо проти поїздок в «розбещену» Італію для завершення навчання. За його твердженням, молодь в Італії «вправляється в невірстві, звикає до дозвільного життя і марнотратства». Не зважаючи на пуританські догмати, ці дві книги розпочали серед єлизаветинської аристократії моду на евфуїзм — стиль що відзначався напищеною мовою, та мав вплив на ранню творчість Шекспіра, хоча і був висміяний ним в «Марних зусиллях любові». Ентоні Мандей присвятив Оксфорду «Зілото: Фонтан слави» (1580) та «Дзеркало мінливості» (1579). Томас Кід, якому приписують авторство «Іспанської трагедії», можливого «Пра-Гамлета»[13] (1588-9?) та «Приборкання норовиливої», також працював на Оксфорда (1587–1593).

Захоплюючись перекладами, Оксфорд в 1571 р. (1572 р. н.с.) написав присвячення на латині до перекладу Бартоломея Клерка твору Балтазара Кастіґліоне «Придворний». А в 1573 р. — присвячення на англійській, супроводжуване віршами, до перекладу з латині Томаса Бедінгфільда твору італійського математика і медика Ґоріламо Кардано «Втіха». Переклад Кардано, опублікований по вказівці та при фінансовій підтримці Оксфорда, відомий серед дослідників як «книга Гамлета», оскільки містить декілька дослівних паралелей з текстом Шекспірового «Гамлета» — здебільшого в уривку, де мовиться про занудну компанію старого, що збігається з гамлетівським жартуванням над Полонієм (наприклад, такі фрази як: plum-tree gum, plentiful lack wit, most weak hams і т. д.), а також уривок, багато в чому аналогічний гамлетівському монологу «бути, чи не бути».

Повертаючись до роботи У.Дж. Кортхоупа «Історія англійської поезії», знаходимо рядки про те, що Едвард де Вер був визнаним керівником групи придворних поетів-евфуістів, «сам — неперевершений поет у вишукано-італійському стилі», і конкурент Філіпа Сідні. Ф.Сідні очолював другу групу придворних поетів — прихильників ідеалізму, що викликала на себе насмішки спробами встановити штучні правила написання творів. Відмінною рисою робіт Оксфорда є їх сила, натуральність і істинна витонченість. Ще починаючи з заручин Ф. Сідні з Енн Сесіл, у поведінці обох авторів простежується особове суперництво, що переростає згодом в нетерпимість. Свідоцтвом цьому є два вірші, що збереглися — «Був би я король, я міг би задоволено правити»[14] Едварда де Вера, і їдка відповідь Ф.Сіднея «Ти був король, але все ж не правив задоволено»[15]. Опозиціонуючись Ф. Сидні та іншим, граф Оксфорд в 1579 р. підтримав католиків під час пропозиції одруження королеви з братом французького короля. С того часу літературне суперництво Сіднея і Оксфорда переросло в релігійно-політичне протистояння, що досягло свого апогею в серпні, вилившись в загальновідому сварку на тенісному корті. Біографи Філіпа Сідні звинувачують у всьому Едварда де Вера, який, за їх заявою, поводився агресивно і грубо. Біографи де Вер, в свою чергу звинувачують Філіпа Сідні в провокації інциденту. Крапки над «і» розставила королева, посадивши обох під домашній арешт.

Коли переговори по французькому шлюбу розладились, Оксфорд подав королеві заяву в якій звинувачував своїх колишніх соратників в зрадницьких діях, в наслідок чого, Генрі Говард, Чарльз Арунделл, Френсис Саусвелл, разом з самим де Вером, були заарештовані. В спробі очорнити Оксфорда і тим самим поставити під сумнів його свідоцтва, Говард і Арунделл звинуватили графа в численних злочинах: вбивствах і підбурюванні, плануванні вбивства Філіпа Сідні та Роберта Дадлі, некромантії, атеїзмі, пияцтві, з численними прикладами педерастії. Звинувачення не були сприйняті серйозно, але, не зважаючи на це, Оксфорд так ніколи не зміг повністю відновити свою репутацію і минулу прихильність королеви? бо окрім того, під час розбрату з дружиною, Едвард закохався в красиву брюнетку — фрейліну королеви, Енн Вавасор і 23 березня 1581 р. коханка народила сина — Едварда . Розсерджена цим королева заслала коханців і їх новонародженого в Тауер. Оксфорд був скоро звільнений — по смерті його незаконнонародженого сина (9 травня 1581 р.), — але відлучений від двору. Після виходу з в'язниці, граф був втягнутий в бійку з дядьком Енн Вавасор, Томасом Ніветом, в результаті якої обидва отримали серйозні поранення — Оксфорд був поранений в ногу, що призвело в подальшому до кульгавості (яка згадується в листах Оксфорда). Слуги Едварда ще більше року брали участь в частих вуличних сутичках з розсердженими родичами Вавасор. В результаті четверо були убиті, ще четверо поранені. Королівське прощення Едварада де Вера було організовано сером Волтером Релі, що дало Оксфорду змогу повернутися до двору, після двох років ганьби, в червні 1583 р., хоча він так ніколи вже не відновив свої позиції придворного першої величини.

У січні 1582 р. граф повернувся до дружини і визнав Елізабет Вер своєю дитиною. Після возз'єднання у них народилося ще 2 дочки — Бріджет та Сюзен і син, Франсіс, який помер у дитинстві. Активне меценатство і погане управління власним майном привели графа Оксфорда до продажу всіх спадкових земель, так що в 1583 р. Бурглей описував графа як практично банкрота, зі штатом прислуги, зведеним до чотирьох ліврейних слуг.

У 1586 р., коли Оксфорду було 36 років, королева надала йому довічну пенсію в 1 000 фунтів на рік (близько 500 000 фунтів по сьогоднішніми мірками). Мотив для цієї нехарактерної з боку королеви великодушності залишився таємницею. Тим не менш, король Джеймс I, після смерті Єлизавети I, продовжив виплачувати пенсію.

У 1588 р., у віці 32 років померла графиня Оксфорд. У 1591 р. Едвард де Вер одружився на Елізабет Трентхем — фрейліні королеви, і переїхав в Хекні, шо на північному сході Лондона, суміжного з Стратфордом . 24 лютого 1593 р. у них народився син Генрі, який згодом одружувався на Діані Сесіл, дочці Вільяма Сесіла, 2-го графа Ексетер. В січні 1595 р. старша дочка Едварда — Елізабет Вер вийшла заміж за Вільяма Стенлі, 6-го графа Дербі. Дві інші дочки Оксфорда, Бріджет і Сюзан, вийшли заміж за графів Пемброук і Монтгомері відповідно. Цікаво відзначити, що Генрі де Вер, що став 18-им графом Оксфорд після смерті батька, очолив протестантський, антиіспанський квадрумвірат 1620-х років разом з графами Саутгемптон, Пемброук і Монтгомері — трьома аристократами, нареченими дочок Едварда де Вера, якими присвячено Шекспірові твори.

Помер Едвард де Вер 24 червня 1604 р., можливо від чуми, в своєму будинку Кінґз Плейс (King's Place). Він не залишив по собі заповіту і був похований 6 липня в церкві св. Августина в Хекні. Його могила не збереглася.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б data.bnf.fr: open data platform, платформа відкритих даних, платформа открытых данных, plateforme de données ouvertes, piattaforma di dati aperti, Opendata-Plattform, otevřená data platforma, åben-data-platform, տվյալների բաց շտեմարան, platforma za odprte podatke, plataforma de datos abierta, plataforma de dados aberta, платформа адкрытых дадзеных, платформа на отворените данни, platforma otwartych danych, ашық деректер платформасы, ачык маалыматтарды платформа, açıq data platforma, ochiq ma'lumotlar platforma, açık verilerin platformu, платформа отвореног података, platforma otvorenih podataka, platforma otvorenog podataka, platforma otvorených údajov, πλατφόρμα ανοικτών δεδομένων, platformu atklātā datu, platforma atvira duomenų, platvormi avatud andmete, avoimen datan foorumi, nyílt adatok platformja, პლატფორმა ღია მონაცემები, платформа за отворени податоци, нээлттэй мэдээллийн тавцан, platformă de date deschise, platformo de malferma datumoj — 2011.
  2. Деякі оксфордіанці схильні вважати, що Едвард та Мері були близнюками, роблячи на основі цього припущення паралелі з Шекспіровим неабияким захопленням близнюками та двійнятами.
  3. Джон де Вер, 13ий граф Оксфорд (8 вересня 1442 — 10 березня 1513) був одним з головних ланкастрівських командирів протягом англійської Війни Троянд.
  4. Ґрєєвська школа або Ґрєєвський інн (Gray's Inn) — англійська школа підготовки баристерів, один з чотирьох «Судових іннів». Три інші юридичні корпорації в Англії, по підготовці адвокатів — Внутрішній темпл, Середній темпл і Лінкольновській інн
  5. Джон Ді — радник і шпигун королеви Єлизавети І. Його бібліотека, налічувала 4 000 книг і манускриптів, та вважалася найкращою в Європі. Перераховуючи своїх покровителів, Ді згадує графа Оксфорда як одного з них. Крім того, Ді був ініціатором компанії Мартіна Фробішера, яку спонсорував Оксфорд, в пошуку північно-західного проходу до Китаю і східної Індії. Шекспір зобразив Ді в своїх творах в образах Просперо і короля Ліра.
  6. Ward Bernard M. The Seventeenth Earl of Oxford, 1550–1604, from Contemporary Records. — London: Murray, 1928. , p.49-50
  7. Текстуальний аналіз Шекспірових творів (зокрема «Сну літньої ночі»), виявляє неабияку ознайомленість драматурга як з перекладом так і з оригіналом, що дає підстави оксфордіанцю Чарльтону Оґбьорну-молодшому вважати, що Едвард допомагав своєму дядьку і наставнику з перекладом твору, і хоча гіпотеза не доведена, немає сумніву, що Едвард де Вер був добре знайомий з даним твором.
  8. Це вірш лорда Во «Знехтувана любов немолодого коханця», з якого в «Гамлеті» з помилками цитується 2 чотиривірша.
  9. Від народження Едвард де Вер носив титул віконта Булбека, герб якого зображує лева, що стоїть на задніх лапах і потрясає зламаним списом.
  10. Коли Енн Сесіл було 13 років, велися переговори про її шлюб з Філіпом Сідні; на її руку також претендував граф Ратленд. Але, незабаром, Сесіл розірвав домовленості з Сідні і оголосив про заручини дочки з Е. де Вером. Втеча Оксфорда напередодні весілля свідчить про його небажання одружуватися. Він був повернений людьми королеви, і в її присутності було зіграно весілля з 15-річною Енн.
  11. Перед від'їздом Едвард віддав відповідні розпорядження, зробивши своїх кузенів спадкоємцями, що навряд чи входило в амбітні плани Сесіла.
  12. Anderson Mark. Shakespeare By Another Name: A Biography of Edward De Vere, Earl of Oxford, the Man Who Was Shakespeare. — New York: Gotham Books, 2005. — 598 pp. , p.120
  13. «Пра-Гамлет» — назва, дана нині втраченій п'єсі, яка згадується в записах Томаса Неша в 1589 р., Філіпа Генслоу в 1594 р. та Томаса Лоджа в 1596 р. Томас Кід вважається автором «Пра-Гамлета», але вагома частина шекспірознавців вважає «Пра-Гамлета» раннім варіантом Шекспірової трагедії.
  14. Were I a king I might command content;
    Were I obscure unknown would be my cares,
    And were I dead no thoughts should me torment,
    Nor words, nor wrongs, nor love, nor hate, nor fears
    A doubtful choice of these things which to crave,
    A kingdom or a cottage or a grave.
  15. Wert thou a King yet not command content,
    Since empire none thy mind could yet suffice,
    Wert thou obscure still cares would thee torment;
    But wert thou dead, all care and sorrow dies;
    An easy choice of these things which to crave,
    No kingdom nor a cottage but a grave.


Письменник Це незавершена стаття про письменника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.