Ефірний план
Ефірний план (див. також ефірне тіло) — термін, введений у теософію Чарльзом Вебстером Лідбітером і Енні Безант для представлення тонкої частини нижчого плану існування. Він представляє четвертий [вищий] підрівень фізичного плану (гіперплощина), нижчі три — це стани твердої, рідкої та газоподібної матерії. Пізніше ця ідея була використана такими авторами, як Еліс Бейлі, Рудольф Штайнер, Волтер Джон Кілнер та інші.
Термін ефір (також написаний як «ефір») був прийнятий із давньогрецької філософії та науки у вікторіанську фізику (див. Світловий ефір) і використовувався мадам Блаватською для відповідності акаші, п’ятому елементу (квінтесенції) індуїстської метафізики.
Грецьке слово aither походить від індоєвропейського кореня aith - («горіти, сяяти»). Блаватська також пов’язала цю ідею з індуїстським принципом прани [1], життєвою силою, що підтримує життя живих істот, присутньою в усіх природних процесах всесвіту. Прана вперше була викладена в Упанішадах, де вона є частиною мирської, фізичної сфери, яка підтримує тіло та розум. Блаватська також була схильна використовувати слово «астрал» без розбору для цих нібито тонких фізичних явищ. Езотеричні концепції Аді, буддійського плану, каузального плану та монадичного плану також пов’язані з ефірним планом[2].
Ледбітер і Безант[3] (обидва належать до Адьярської школи теософії ) вважали, що ефірний план утворює чотири вищі підрівні фізичного плану. За словами теософа Джеффрі А. Фартінга, Лідбітер використовував цей термін через його резонанс у фізичних науках для опису своїх прозорливих досліджень субатомної фізики[4].
Християнські Розенкрейцери[ред. | ред. код]
Подібним чином, згідно з розенкрейцерськими творами американського окультиста та містика Макса Хайнделя[5], крім твердих тіл, рідин і газів, які складають хімічну область фізичного світу, існує більш тонка речовина під назвою ефір, яка пронизує атомна будова землі та її атмосфери. Він поділяється на чотири ступені щільності і вважається різновидом фізичної матерії (кажуть, що блакитний серпанок, який можна побачити в гірських каньйонах, насправді є ефіром, відомим дослідникам окультизму як хімічний ефір). З цим також пов’язаний тип духовного зору, який людина з часом розвине, називається ефірним баченням[6]. Повідомляється, що на нашій планеті Земля ефір буває чотирьох видів або ступенів щільності; їхні імена (від найнижчого або найщільнішого до найвищого або найтоншого) і їхнє відношення до людини, з точки зору цих езотеричних християнських вчень, таке[7]:
- «Хімічний ефір»: як позитивний, так і негативний у прояві, пов'язаний з процесами асиміляції та виведення;
- «Життєвий ефір»: має також позитивний і негативний полюси і пов’язаний із силами поширення;
- «Світлий ефір»: позитивний полюс пов’язаний із силами, які генерують тепло крові у вищих видів тварин і в людини, а негативний пов’язаний із силами, які діють через органи чуття (пасивні функції зору, слуху, відчуття, дегустація та нюхання);
- «Відбиваючий Ефір»: засіб, за допомогою якого думка справляє враження на мозок людини, і цей ефір містить картини, які діють як відображення Пам’яті Природи, знайденої у Світі Думок.
Див. також[ред. | ред. код]
Езотерика[ред. | ред. код]
Фізика[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Blavatsky, H.P., The Key to Theosophy, 1889
- ↑ Charles Leadbeater (1912 - 1937), A Textbook of Theosophy, Madras, India: Theosophical Publishing House, 1912 - 1937.
- ↑ Besant, Annie. Man's life in this and other worlds, Theosophical Publishing House, Adyar, 1913
- ↑ Farthing, Geoffrey A., The Etheric Double:The Far-Reaching Effects of a false Assumption, from a booklet in private circulation dated June 1995, reprinted from Theosophy World
- ↑ Heindel, Max, The Rosicrucian Mysteries (Chapter III: The Visible and the Invisible Worlds), 1911, ISBN 0-911274-86-3
- ↑ A Student, Etheric Vision and What It Reveals, ISBN 0-911274-59-6, 110 pages
- ↑ Heindel, Max, The Rosicrucian Cosmo-Conception (Chapter I.2, The Etheric Region of the Physical World), 1909, ISBN 0-911274-34-0