Рудольф Штайнер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рудольф Штайнер
Steiner um 1905.jpg
фото 1905 р.
Основні відомості
Ім'я при народженні: Рудольф Штайнер
нім. Rudolf Joseph Lorenz Steiner
Дата народження: 25 лютого 1861(1861-02-25) або 27 лютого 1861(1861-02-27)[1][2]
Місце народження: Кралєвіца
Громадянство: Австрійська імперія Австрійська імперія
Швейцарія Швейцарія
Альма-матер: Віденський технічний університет, Ростоцький університет
Дата смерті: 30 березня 1925[3][2] (64 роки)
Місце смерті: Дорнах
Праці й досягнення
Рід діяльності: письменник, архітектор, філософ освіти, історик літератури,
Основні інтереси: метафізика, епістемологія, окультизм, езотерика, теософія, християнство
Ступінь: доктор філософських наук
Значні ідеї: антропософія, евритмія, біодинамічне землеробство, Вальдорфська педагогіка, антропософська медицина
Попередники: Гегель ·  Гете ·  Ніцше ·  Фіхте ·  Шиллер ·  Шопенгауер ·  Блаватська
Послідовники: Йозеф Бойс ·  Андрій Бєлий ·  Василь Кандінський ·  Альберт Швейцер ·  Юліан Щуцький ·  Максиміліан Волошин
Commons-logo.svg Медіафайли на Вікісховищі


Рудольф Йо́зеф Ло́ренц Шта́йнер, Штейнер (нім. Rudolf Joseph Lorenz Steiner, *27 лютого 1861 р., Кралєвіца, Австрійська імперія — †30 березня 1925 р., Дорнах, кантон Золотурн, Швейцарія) — австрійський вчений[4], філософ-містик, окультист, доктор філософії, письменник, езотерик, соціальний реформатор, архітектор, основоположник антропософії — виділившого з теософії релігійно-містичне вчення[5][6][7][8].

Під керівництвом Штейнера цей рух пройшов кілька періодів. У першому, більш філософськи орієнтованому періоді, Штейнер шукав синтез між наукою і духом ; його філософська робота цих років, названа духовною наукою, прагнула поєднати західний шлях пізнання з внутрішніми і духовними потребами людської істоти[9]. У другому періоді, що починається близько 1907 року, він приступив до широкої діяльності в різних видах мистецтва, включаючи драму, мистецтво руху (розробка нового виду мистецтва , еврітмії) і архітектуру. Кульмінацією цієї роботи стала споруда культурного центру, будинки всіх мистецтв — Гетеанума. Після Першої світової війни Штайнер співпрацював з педагогами, фермерами, лікарями та представниками інших професій. Як реформатор — практик Штайнер заклав основи вальдорфської педагогіки , антропософської медицини (у тому числі омелотерапії раку), лікувальної педагогіки , ботмеровської гімнастики , біодинамічного сільського господарства, ініціював розвиток евритмії, нових напрямків в драматичному мистецтві, живопису, архітектурі, руху кін. 1910 -х — поч. 1920 -х рр. за розділення трьох сфер "соціального організму " — культури, політики та господарства. У співпраці зі Штайнером група протестантських пасторів і богословів на чолі з Ф. Ріттельмаєром заснувала в 1922 Громаду християн — рух за оновлення релігійного життя.

Штейнер був представником форми етичного індивідуалізму, який він пізніше розширив, ввівши широку духовну складову. Основою для його епістемології послужив світогляд Гете, в якому мислення «… такий же орган сприйняття дійсності, як око або вухо. Так само, як останні сприймають колір або тон, так само мислення сприймає ідеї»[10]. Доказ того, що людське пізнання не має меж, стало ниткою, що пройшла через усі періоди його духовно орієнтованої творчості.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у скромної родини. Його батько Йоганн Штейнер (*1829-†1910) перебував на службі у місцевого графа в мальовничому куточку нижньоавстрійської землі на посаді єгеря. Але бажання створити сім'ю змусило його змінити роботу, оскільки в одруженні зі Францішкою Блі (*1834-†1918) було відмовлено графством. Тому він влаштувався телеграфістом на австрійську Південну залізницю. Ця праця змушувала сім'ю часто переїжджати і в момент народження Рудольфа батько працював в Кралєвіці, тоді частини Австрійської імперії (зараз Хорватія)[11].

У перші два роки життя Рудольфа сім'я переїжджала двічі, спочатку в Медлінг недалеко від Відня, а вдруге, внаслідок просування батька на службі, в розташований біля підніжжя східних австрійських Альп в Нижній Австрії.

Штейнер вступив в сільську школу, але через суперечності між батьком і директором школи він незабаром став навчатися вдома. У 1869 р. сім'я переїхала в Нойдерфль (біля віденського Нойштадту), і в 1879 р. — в Інцерсдорф (нині — частина віденського району Лізинг). Останній переїзд був з метою дати можливість юнакові відвідувати за рахунок академічної стипендії Віденський технічний університет, де він вивчав математику, фізику, хімію, ботаніку, біологію, літературу та філософію (з 1879 р. до 1883 р.). У 1882 р. один з вчителів Рудольфа Карл Юліус Шрьоер запропонував свого учня Йозефу Кюршнеру, головному редактору нового видання робіт Гете, який запропонував йому місце у відділі природознавства. Це була дивовижна можливість роботи для молодого студента без будь-якої академічної акредитації або попередніх публікацій.

У 1891 р. Рудольф отримав ступінь доктора філософії в Ростокському університеті в Німеччині з дисертацією, що була заснована на концепції его Фіхте[9]. Пізніше вона була опублікована в розширеній формі як «Істина і Наука» 1892 року.

Теософське товариство[ред.ред. код]

У 1899 р. Штайнер опублікував статтю «Фауст». Ця стаття послужила приводом для запрошення автора виступити на зборах теософів на тему про Ф. Ніцше 1900 року. Популярність лекцій Штейнера і глибина його езотеричних знань призвели до того, що лектор отримав запрошення очолити в 1902 р. новоутворене відділення німецьких теософів[9]. У липні 1902 р. Штейнер зустрівся в Лондоні з тодішнім президентом товариства теософів, англійкою Анні Безант, яка призначила Штейнера главою Теософського езотеричного товариства Німеччини і Австрії; вона ж десять років по тому виключила його з товариства теософів офіційним листом. Усередині суспільства Штейнер особливо зблизився з російською підданою німецького походження Марією фон Сіверс, яка відвідувала його лекції з 1900 р.. Марія фон Сіверс (*1867-†1948) була його найактивнішою помічницею і соратницею в організації та перекладі лекцій, у виданні періодики та становленні німецького відділення, і пізніше, в 1914 р. стала його другою дружиною.

Під управлінням Штейнера, багато виступавшого у Європі з лекціями про духовну науку, німецьке відділення Теософського товариства швидко зросло. У цей період Штейнер використовував своєрідний підхід, замінюючи термінологію Олени Блаватської, засновниці товариства теософів (Нью-Йорк, 1875 р.), своєю власною, засновуючи своє духовне дослідження і вчення на західній езотеричної і філософської традиції[12]. Це та інші розбіжності, зокрема, неприйняття затвердження Ледбітера і Безант про те, що Джідду Крішнамурті був новим втіленням Майтрейї, або «світового вчителя»[13], призвело до формального розриву в 1912—1913 роках[9], коли Штейнер й більшість членів німецького відділення вийшли зі складу товариства та сформували нове Антропософське товариство.

Діяльність[ред.ред. код]

Активність Штейнера в широкому культурному середовищі зросла після Першої світової війни. Він заснував безліч шкіл, які згодом переросли в всесвітню шкільну мережу. Перша така школа відома як вальдорфська. Він також винайшов систему органічного землеробства, відому як біодинамічне . Це була найперша форма сучасного органічного сільського господарства та Штейнеру належить великий внесок у його розвиток. Його робота в медицині призвела до розвитку широкого кола додаткових видів лікування, допоміжної художньої та біографічної терапії. Широко поширені будинки для дітей і дорослих з інвалідністю, створені на основі його роботи (сумісної з рухом Кемфіла) . Його картини та малюнки вплинули на Йозефа Бойса та інших сучасних художників. Два Гетеанума, створені ним, є визнаними шедеврами архітектури модернізму; інші антропософські архітектори також внесли свій внесок у сучасну архітектурну сцену. Одним з перших установ, що стали практикувати соціальний банкінг, був антропософський банк, заснований прихильниками антропософської філософії.

Настільки ж широкою є і літературна спадщина Штейнера. Його твори, видані більш ніж в сорока томах, включають книги, есе, чотири п'єси (" драми містерії "), мантричні вірші і автобіографію. Збори його лекцій становить близько 300 томів і зачіпають величезну кількість тем. Малюнки — пояснення до лекцій Штейнера, зроблені на дошках, налічують 28 окремих томів. Його архітектурна спадщина та скульптурні роботи висвітлені численними публікаціями.

Педагогіка[ред.ред. код]

Основна стаття Вальдорфська педагогіка

Ще молодою людиною Штейнер підтримував незалежність освітніх установ від державного контролю. У 1907 році він написав есе «Виховання дитини з точки зору духовної науки», в якому описав основні стадії розвитку дитини з точки зору антропософії. Вміщені в есе думки пізніше послужили основою для формування його підходу до освіти.

У 1919 році Еміль Мольт запросив його прочитати лекцію працівникам на своїй сигаретної фабрики Вальдорф-Асторія в Штутгарті. В результаті цих лекцій з'явилася нова, Вальдорфська школа. У 1922 році Штейнер приїхав зі своїми ідеями в Оксфорд на запрошення професора Міллісент Маккензі. Оксфордська конференція призвела до появи вальдорфських шкіл у Британії. Під час життя Штейнера школи, засновані на його освітніх принципах, з'явилися також в Гамбурзі, Ессені, Гаазі і Лондоні. Зараз по всьому світу налічується більше 1000 вальдорфських шкіл.

Суспільна діяльність[ред.ред. код]

У період після Першої світової війни Штейнер особливо активно виступав з лекціями на тему соціальної реформи. Широко поширилася петиція, яка висловлювала його основні соціальні ідеї (підписана крім інших Германом Гесе) .

Його головна книга на тему соціальної реформи, «Сутність соціального питання в життєво необхідних сьогодення і майбутнього», продавалася десятками тисяч примірників під час його життя. Згідно Штейнеру, культурна, політична та економічна сфери суспільства потребують тісної взаємодії, але, тим не менш, кожна з них повинна зберігати свою незалежність від інших. Кожна з цих трьох сфер має конкретне завдання: політичні інститути повинні встановлювати політичну рівність і захищати права людини, культурні інститути повинні культивувати вільний і безперешкодний розвиток таких областей, як наука, мистецтво, освіта та релігія, економічні інститути повинні заохочувати взаємодію виробників, розповсюджувачів і споживачів з урахуванням потреб суспільства. В освіті тричленного соціального організму він бачив необхідний відгук на вже видиму тенденцію взаємної незалежності цих трьох сфер. У таких формах державного устрою, як теократія, традиційний капіталізм і державний соціалізм, Штейнер бачив спроби домінування відповідних інститутів над іншими — культурних, економічних і державних. Він вважав, що в сучасності такі спроби будь-якої з цих сфер маніпулювати іншими суперечило б інтересам суспільства ; такі негативні впливи включали б, наприклад, корпоративний натиск на державу, замах держави на науку, освіту або релігію, релігійний вплив на державний організм.

  • Культурна сфера (наука, мистецтво, релігія, освіта і преса) вимагають і сприяють свободі;
  • Політична сфера вимагає і сприяє рівноправності ;
  • Економічний устрій вимагає і сприяє взаємодії і солідарності.

Штейнер також дав припущення багатьох специфічних соціальних реформ.

Архітектура і образотворче мистецтво[ред.ред. код]

Перший Гетанум

Штейнер спроектував сімнадцять будівель, включаючи перший і другий Гетеануми. Ці дві будівлі, побудовані в швейцарському Дорнаху мали на меті вмістити значний театральний простір і разом з тим Школу духовної науки. З створених Штейнером будівель, три зараховані до одних із найбільш значущих робіт в архітектурі модернізму[Джерело?].

Його основна скульптурна робота — Представник людства — дев'ятиметрова дерев'яна скульптура, створена спільно зі скульптором Едіт Маріон. Зараз скульптурна група знаходиться на постійній експозиції в Гетеанума.

Малюнки Штейнера на дошках були ні на що не схожі і напевно не замислювалися як твори мистецтва. Роботи Йозефа Бойса, на якого сильно вплинув Штейнер, привели[Джерело?] до нового розуміння малюнків Штейнера як предметів мистецтва.

Евритмія[ред.ред. код]

Основна стаття Евритмія

Разом із Марією Штейнер фон Сіверс, Рудольф Штейнер розвинув мистецтво евритмії, іноді зване «видимою промовою і видимою піснею». Згідно з принципами евритмії, кожному аспекту мови (звуків (або фонемам), ритмам) відповідає певний архетип, рух або жест, граматичним функціям відповідають душевні якості (радість, відчай, ніжність тощо) і кожному аспекту музики — тони, інтервали, ритми і гармонія.

В якості драматурга Штейнер написав чотири «Драми Містерії» в період між 1909 і 1913 роками, включаючи Врата посвяти та Випробування душі. Донині вони продовжують виконуватися антропософськими групами.

Штейнер також винайшов новий підхід до артистичної мови («формування мови») і драми. Михайло Чехов розширив цей метод, який зараз відомий як Чеховський метод гри.

Медицина[ред.ред. код]

Основана стаття Антропософська медицина

Починаючи з 1910-х років, Штейнер працював з докторами над створенням нового підходу до медицини. У 1921 році під керівництвом Штейнера зібралися фармацевти і фізики, щоб створити фармацевтичну компанію під назвою Веледа, яка зараз продає натуральні медичні продукти по всьому світу. Приблизно в той же час доктор Іта Вегман заснувала першу Антропософську клініку в Арлесхайм (тепер клініка Іти Вегман).

Біодинамічне землеробство і садівництво[ред.ред. код]

У 1924 році група фермерів, зацікавлених майбутнім сільського господарства, звернулися до Штейнера за допомогою. Штейнер відповів серією лекцій на тему екологічного та сталого підходу до землеробства, який підсилив родючість ґрунту без використання хімічних добрив і пестицидів. Сільськогосподарські ідеї Штейнера були сприйняті і стали застосовуватися на міжнародному рівні. Зараз біодинамічне землеробство широко практикується в Європі, Північній Америці, Азії та Австралії.

Центральним аспектом біодинаміки є те, що ферма в цілому бачиться як організм, і тому повинна бути майже абсолютно самозабезпечуваною системою, яка виробляє свої власні добрива та корми для тварин. Захворювання рослини або тварини бачиться як ознака проблеми цілого організму. Штейнер також запропонував узгоджені з ритмами місяця і планет посіви, полив і збір урожаю. З метою залучення участі тонших фізичних істот і елементарних сил Штейнер вказував на застосування натуральних, спеціальним чином виготовлених матеріалів для роботи з ґрунтом, компостом і рослинами. Він підбадьорював слухачів перевіряти його припущення дослідним шляхом, так як раніше у нього не було досвіду в даній області.

Розвиток філософії[ред.ред. код]

Гетевський спосіб пізнання[ред.ред. код]

У своїх коментарях до наукових робіт Гете, написаних між 1884 і 1897 роками, Штейнер представив гетевський підхід до науки не як теоретичний або заснований на якій-небудь моделі, але як найвищою мірою феноменологічний за своєю природою. Він розвинув це подання у своїх наступних книгах: Основні лінії теорії пізнання світогляду Гете(1886) і Світогляд Гете (1897), роблячи особливий акцент на зміні підходу Гете від керівництва фізичними почуттями, де експеримент грає головну роль, до вивчення біології рослин, в якому для виявлення біологічних архетипів (Urpflanze) необхідно залучити уяву. Штейнер припустив, що Гете шукав, але не зміг знайти необхідний образ мислення для належного пояснення і розуміння тваринного царства.

Штейнер відстоював гетевський якісний опис кольору, синтетично що виникає з протилежності світла і темряви, на відміну від ньютонівської аналітичної моделі, що ставить в основу частинки світла. Він підкреслював роль еволюційного мислення у відкритті Гете міжщелепних кісток в людині. Гете припускав, що будова тіла людини є наслідком еволюційної зміни анатомії тварин.

Основні твори[ред.ред. код]

  • «Істина і наука», докторська дисертація («Wahrheit und Wissenschaft»), 1892;
  • «Філософія свободи» («Die Philosophie der Freiheit»), 1894;
  • «Світогляд Гете» («Goethes Weltanschauung»), 1897;
  • «Теософія» («Theosophie»), 1904;
  • «Як досягти пізнання вищих світів?» («Wie erlangt man Erkenntnisse der höheren Welten?»), 1909;
  • «Нарис тайнознавства» («Die Geheimwissenschaft im Umriß»), 1910;
  • «Загадки філософії» («Die Rätsel der Philosophie»), 1914;
  • «Про загадки людини» («Vom Menschenrätsel»), 1916;
  • «Про загадки душі» («Von Seelenrätseln»), 1917;
  • «Мій життєвий шлях» («Mein Lebensgang»), 1925.


Сократ Це незавершена стаття про філософа.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Record #118617443 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б data.bnf.fr: open data platform — 2011.
  3. Штейнер Рудольф — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Казачков С. В., Штейнер Рудольф // Новая философская энциклопедия / Ин-т философии РАН; Нац. обществ.-науч. фонд; Предс. научно-ред. совета В. С. Стёпин, заместители предс.: А. А. Гусейнов, Г. Ю. Семигин, уч. секр. А. П. Огурцов. — 2-е изд., испр. и допол. — М.: Мысль, 2010. — ISBN 978-5-244-01115-9. (рос.)
  5. Антропософия // Ангола — Барзас. — М. : Советская энциклопедия, 1970. — (Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров ; 1969—1978, т. 2). (рос.)
  6. Грицанов А. А., Анропософия // Новейший философский словарь / Сост. А. А. Грицанов. — М. : Изд. В. М. Скакун, 1998. — 896 с. — ISBN 985-6235-17-0. (рос.)
  7. Гутов Е. В., Антропософия // Философская энциклопедия / Под общ. ред. В. Е. Кемерова. — М. : Панпринт, 1998. — 1065 с. — ISBN 3-932173-35-Х. (рос.)
  8. Антропософия // Ефремова Т. Ф., Новый словарь русского языка. Толково-словообразовательный: Св. 136000 словарных статей, около 250000 семантических единиц : В 2 т.. — М. : изд. «Русский язык», 2000. — (Библиотека словарей русского языка). — ISBN 5-200-02800-0. (рос.)
  9. а б в г McDermott R. A., Rudolf Steiner and Anthroposophy // Faivre and Needleman, Modern Esoteric Spirituality. — New York: Crossroad, 1992. — Chapter 10. — ISBN 0-8245-1444-0. (англ.)
  10. Штейнер Р. Естественно-научные труды Гете (GA 1), 1883—1897. — C. 86.
  11. Хемлебен Й., Рудольф Штайнер. Биографический очерк. — М.: Издательство имени Н. И. Новикова, 2004. — С.13 — ISBN 5-87991-004-0.
  12. Лазарев-Парголовский В., Циркософия, СПб., ФиЦ, 2012 г. — ISBN 978-5-600-00015-5 (рос.)
  13. Латьенс М., Жизнь и смерть Кришнамурти. — М.: КМК, 1993. — ISBN 1-2004-12-01-3 (рос.)
  14. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Джерела[ред.ред. код]

  • Штейнер Рудольф / Большая советская энциклопедия. Главн. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Тома 1-30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).
  • Хемлебен Й., Рудольф Штайнер. Биографический очерк. — М.: Издательство имени Н. И. Новикова, 2004. — ISBN 5-87991-004-0. (рос.)
  • Белый А., Рудольф Штейнер и Гете в мировоззрении современности. Воспоминания о Штейнере — М.: Республика, 2000. — ISBN 5-250-02736-9. (рос.)
  • Риттельмайер Ф., Встречи с Рудольфом Штайнером. — М.: Энигма, 2011. — ISBN 978-5-94698-092-0. (рос.)
  • Тургенева А., Воспоминание о Рудольфе Штейнере и строительстве первого Гётеанума. — М.: Новалис, 2002. — ISBN 5-86951-031-7. (рос.)
  • Линденберг К., Рудольф Штейнер. — М.: Парсифаль, 1995. — 224 стр. — ISBN 5-85251-021-1. (рос.)
  • Прокофьев С. О., Рудольф Штайнер и краеугольные мистерии нашего времени. — Ереван: Ной, 1992. — 537 с. — ISBN 5-8079-0267-X. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]