Живість
Живість або животність[1][2], також іноді як калька лат. animatus — одухотвореність, одушевленість (антонім: неживість, неживотність) — це граматична категорія, яка існує в українській і багатьох інших мовах і вказує на те, якою мірою предмет, позначуваний іменником, є істотою або неістотою. Граматична категорія живості є одним із найелементарніших принципів у мовах світу та пов'язана з розділенням об'єктів на живі й неживі, яке люди навчаються робити ще у віці шести місяців[3].
Концепція живості не завжди є дискретною: багато мов мають градієнт між живим і неживим[4]. Як правило, така шкала ставить людей вище тварин, потім послідовно йдуть рослини, природні сили, конкретні об'єкти та абстрактні об'єкти. Серед людей така шкала може мати ієрархію, у якій займенники першої та другої особи розташовуються вище третьої особи, частково продукт емпатії, між мовцем та співрозмовником[4].
Приклади[ред. | ред. код]
Праіндоєвропейська мова[ред. | ред. код]
Через схожість у морфології жіночих і чоловічих граматичних родів в індоєвропейських мовах існує теорія, згідно з якою на ранньому етапі праіндоєвропейська мова мала лише два граматичні роди: «живий» і «неживий/середній». Найочевиднішою відмінністю є те, що неживі іменники (середнього роду) використовували однакову форму для називного, кличного та знахідного відмінків іменників. Ці особливості зберігались в нині мертвих анатолійських мовах, таких як хетська.
Пізніше, вже після відділення анатолійських мов, живий рід розвинувся в жіночий і чоловічий роди. Вважається, що множина іменників середнього (неживого) роду мала таке ж закінчення, як і збірні іменники в однині, і деякі збірні іменники пізніше стали словами жіночого роду. У давньогрецькій мові можна знайти окремі випадки, в яких дієслова використовують форму однини з іменниками середнього роду у множині. У багатьох індоєвропейських мовах, таких як латинська та слов'янські мови, закінчення множини багатьох слів середнього роду в злитих називному — знахідному — кличному відмінках відповідає формі називного відмінка однини жіночого роду.
Слов'янські мови[ред. | ред. код]
Слов'янські мови, які мають відмінки (усі, крім болгарської та македонської), мають розвинуту ієрархію живості, у якій синтаксичні істоти можуть включати як живі, так і неживі об'єкти[5]. Загалом люди й тварини здебільшого потрапляють в категорію істот, а рослини тощо — в категорію неістот, тож визначною є радше свідомість об'єкта, ніж життя[5].
І. С. Нечуй-Левицький у своїй «Грамматиці українського язика» 1913 року враз з істотами та неістотами («предметами животніми» й «предметами неживотніми») виділяв також «предмети умові́», що ми їх «не бачимо, а тільки уявляємо собі в умі», до яких відносив абстрактні поняття, як-от «розум, ум, радощі, гнів».[2]
Живість функціонує як підрід, через який перетинаються відмінки іменників у явищі, що називається синкретизмом, і полягає в змішуванні знахідного відмінка або з називним, або з родовим. Неживі іменники мають форми знахідного відмінка, які збігаються з називним, а живі мають форми знахідного відмінка нагадують родовий відмінок[6].
Наприклад, синкретизм в українській мові призводить до таких форм:
- Н.в. стіл, З.в. стіл, Р.в. стола (синкретизм називного та знахідного відмінків);
- Н.в. кіт, З.в. кота, Р.в. кота (синкретизм родового та знахідного відмінків).
У формах множини іменники всіх родів можуть розрізняти категорії живих і неживих за допомогою цього синкретизму, але лише іменники чоловічого роду першої відміни (та їх модифікатори) виявляють його в однині (Frarie 1992:12), а інші відміни та рід іменників «обмежують (морфологічне) вираження живості множиною» (Frarie 1992:47).
Деякі дослідники на основі поняття живості розрізняють окремий «неживий» підрід іменників[6].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Шерстюк, Григорій Пилипович (1907). Коротка українська граматика для школи. Частина перша (PDF) (укр.). с. 13. Процитовано 13 листопада 2023.
- ↑ а б Нечуй-Левицький, Іван Семенович (1913). Грамматика украінського язика. Частка I. Етимологія. irbis-nbuv.gov.ua (укр.). с. 10. Процитовано 31 жовтня 2023.
- ↑ Szewczyk, Jakub M.; Schriefers, Herbert (2010). Is animacy special? ERP correlates of semantic violations and animacy violations in sentence processing. Brain Research. 1368: 208—221. doi:10.1016/j.brainres.2010.10.070. PMID 21029726.
- ↑ а б Yamamoto, Mutsumi (2006). Agency and impersonality: Their linguistic and cultural manifestations. Amsterdam: J. Benjamins Pub. Co. с. 36.
- ↑ а б Frarie, Susan E. (1992). Animacy in Czech and Russian. University of North Carolina at Chapel Hill.
- ↑ а б Klenin, Emily (1983). Animacy in Russian: a new interpretation. Columbus, OH: Slavica Publishers.
Посилання[ред. | ред. код]
- Frishberg, Nancy. (1972). Navajo object markers and the great chain of being. In J. Kimball (ed.), Syntax and semantics, vol. 1, p. 259–266. New York: Seminar Press.
- Hale, Kenneth L. (1973). A note on subject–object inversion in Navajo. In B. B. Kachru, R. B. Lees, Y. Malkiel, A. Pietrangeli, & S. Saporta (eds.), Issues in linguistics: Papers in honor of Henry and Renée Kahane, p. 300–309. Urbana: University of Illinois Press.
- Thomas E. Payne, 1997. Describing morphosyntax: A guide for field linguists. Cambridge University Press. ISBN 0-521-58224-5.
- Young, Robert W., & Morgan, William, Sr. (1987). The Navajo language: A grammar and colloquial dictionary (rev. ed.). Albuquerque: University of New Mexico Press. ISBN 0-8263-1014-1.
 | В іншому мовному розділі є повніша стаття Animacy(англ.). Ви можете допомогти, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з англійської.
|