Кличний відмінок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Відмінки
Називний
Родовий
Давальний
Знахідний
Орудний
Місцевий
Кличний

Кли́чний або зверта́льний відмі́нок чи вокати́в (лат. vocativus) позначає звертання до певної особи чи предмета. Кличний відмінок посилює стилістичні функції звертань.

Кличний відмінок в українській мові

Кличний відмінок мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині форма кличного відмінка збігається з формою називного відмінка: сестри, брати, але для деяких слів також продовжує існувати архаїчна форма із закінченням -ове: сестрове, братове (зараз переважно вживаються у поетичному та урочистому мовленні, як-от у вірші Івана Драча «Німі братове дерева»). Серед таких слів єдиним загальновживаним та нормативним є звертання «панове» (варіант кличного відмінку від «пани»). Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: вісте, змінносте, ноче, смерте. Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як друже Іване, Василю Миколайовичу, пане офіцере (але можна і пане офіцер)[1].

I відміна

У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення -о, -е (-є), -ю.

  • Тверда група має закінчення -о: дружино, перемого, сестро;
  • М’яка група має закінчення -е: воле, земле, Катре, Ілле, Насте, а після голосного та апострофа - закінчення -є: Надіє, мріє, Маріє, редакціє, сім’є;
  • Мішана група має закінчення -е: теще, душе, площе;
  • Деякі іменники цієї відміни з основою на м’який приголосний зі значенням пестливості мають закінчення -ю: бабусю, доню, матусю (хоча слово «мати» належить до ІІІ відміни, але «матуся» - до І відміни), Олю, Олюню, Настусю (але Насте).

II відміна

Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е.

  • Тверда група має закінчення:
    • для більшості безсуфіксних іменників: друже, Петре, Максиме, Києве, Львове, козаче, вовче (для цього типу відмінювання також характерне чергування г, к, х//ж, ч, ш);
    • -у: (1) якщо іменник містить суфікс на -к-, зокрема -ик, -ок,-ко: батьку, синку, критику, супутнику (крім парубок - парубче), (2) якщо це власні імена іноземного походження з основою на г, ґ, к, х: Людвіґу, Фрідріху, Рюрику; а також іменники: ді́ду, та́ту, си́ну.
    • іменник Олег має дві форми: Олегу, Олеже.
  • М’яка група має закінчення:
    • -ю для більшості іменників: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю;
    • для деяких іменників, що закінчуються на -ець (з характерним чергуванням): женче (від жнець), кравче (від кравець), шевче (від швець), хлопче, молодче (але бійцю, борцю, знавцю, добровольцю, а також як прізвища - Жнецю, Кравцю, Швецю);
    • іменник Ігор, хоч і належить до м’якої групи ІІ відміни, але нормативно за правилами правопису має форму Ігоре[2], хоча в мовознавчій літературі зустрічається також Ігорю[3].
    • для іменників середнього роду на -е кличний відмінок тотожний називному.
  • Мішана група має закінчення:
    • (для власних назв з основою на шиплячий та загальних з основою на -ж, -р): пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше;
    • (для деяких іменників мішаної групи з основою на шиплячий, крім -ж, -р): слухачу, керманичу, викладачу, читачу, товаришу.

III відміна

Іменники цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення

  • -е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте;
  • -и: мати.

IV відміна

Кличний відмінок однини збігається з називним та знахідним відмінками. Іменники четвертої відміни мають закінчення

  • -я (після шиплячого — -а): галченя́, гуся́, дитя́, ім’я́, козеня́, пле́м’я; коліща́, курча́, лоша́.

Звертання з двох слів

Якщо звертання складається:

  • з імені та по батькові — обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Петровичу, Оксано Петрівно.
  • з іменника та імені — обидва слова мають форму кличного відмінка: друже Іване.
  • з іменника та прізвища — прізвище завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук.
  • прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя зіронько.

Кличний відмінок у латинський мові

У більшості іменників латинської мови кличний відмінок (Casus Vocatīvus) збігається з називним (Casus Nominatīvis). Винятком є іменники другої відміни в однині, які закінчуються на -us в називному відмінку — у кличному вони мають закінчення -e (або нульове, якщо їх основа закінчується на i): barbarus (варвар) — barbare (варваре), filius (син) — fili (сину).

Кличний відмінок у російській мові

Історичний вокатив

Історичний вокатив російська мова втратила. Побачити його зараз можна тільки в архаїзмах, наприклад: Бо́же (вокатив від Бог), Го́споди (від Господь), влады́ко (від влады́ка), вра́чу, ста́рче, о́тче, бра́те, сы́не, дру́же, кня́же.

Сучасний кличний відмінок

У сучасній розмовній російській мові власні імена і група імен прозивних (наприклад: мама, папа), часто приймають спеціальну «скорочену» форму (мам, пап або навіть ма, па). Деякі лінгвісти розглядають її як кличний відмінок,[4] що розвивається. Водночас існують думки,[5] що це звичайне просторіччя, якому не місце в літературній мові. Ця форма застосовується тільки до імен та іменників, що закінчуються на «а» або «я», і твориться їх відкиданням:

  • Лен, где ты?
  • Саш, я здесь…
  • Юль, принеси мне, пожалуйста….

Також у просторіччі, як вокатив, можуть вживатися слова: сына, доча, деда.

Примітки

  1. Чукіна В. Ф., Почтаренко Г.С., Почтаренко О. М. (2000). Український правопис в таблицях і схемах (укр.). К.: Логос. с. 86. 
  2. «Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові» , Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кличний відмінок.
  3. Словники України on-line. lcorp.ulif.org.ua. Процитовано 2016-02-12. 
  4. Полонский А. В. Эготив, вокатив, номинатив: субъект и падежная парадигма. // Русский язык за рубежом. — Москва. — № 3. — С. 27-35.
  5. Новая звательная форма // грамота.ру

Література

  • Вихованець І. Р. Кличний відмінок // Українська мова : енциклопедія. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9. — С. 237.
  • «Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові», Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кличний відмінок.


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.