Кличний відмінок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кли́чний або зверта́льний відмі́нок чи вокати́в (лат. vocativus) позначає звертання до певної особи чи предмета. Кличний відмінок посилює стилістичні функції звертань.

Кличний відмінок в українській мові

Кличний відмінок мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині форма кличного відмінка збігається з формою називного відмінка: сестри, брати, але для деяких слів також продовжує існувати архаїчна форма із закінченням -ове: сестрове, братове (зараз переважно вживаються у поетичному та урочистому мовленні, як-от у вірші Івана Драча «Німі братове дерева»). Серед таких слів єдиним загальновживаним та нормативним є звертання «панове» (варіант кличного відмінку від «пани»). Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: вісте, змінносте, ноче, смерте. Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як друже Іване, Василю Миколайовичу, пане офіцере (але можна і пане офіцер)[1].

I відміна

У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення -о, -е (-є), -ю.

  • Тверда група має закінчення -о: дружино, перемого, сестро;
  • М’яка група має закінчення -е: воле, земле, Катре, Ілле, Насте, а після голосного та апострофа - закінчення -є: Надіє, мріє, Маріє, редакціє, сім’є;
  • Мішана група має закінчення -е: теще, душе, площе;
  • Деякі іменники цієї відміни з основою на м’який приголосний зі значенням пестливості мають закінчення -ю: бабусю, доню, матусю (хоча слово «мати» належить до ІІІ відміни, але «матуся» - до І відміни), Олю, Олюню, Настусю (але Насте).

II відміна

Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е.

  • Тверда група має закінчення:
    • для більшості безсуфіксних іменників: друже, Петре, Максиме, Києве, Львове, козаче, вовче (для цього типу відмінювання також характерне чергування г, к, х//ж, ч, ш);
    • -у: (1) якщо іменник містить суфікс на -к-, зокрема -ик, -ок,-ко: батьку, синку, критику, супутнику (крім парубок - парубче), (2) якщо це власні імена іноземного походження з основою на г, ґ, к, х: Людвіґу, Фрідріху, Рюрику; а також іменники: ді́ду, та́ту, си́ну.
    • іменник Олег має дві форми: Олегу, Олеже.
  • М’яка група має закінчення:
    • -ю для більшості іменників: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю;
    • для деяких іменників, що закінчуються на -ець (з характерним чергуванням): женче (від жнець), кравче (від кравець), шевче (від швець), хлопче, молодче (але бійцю, борцю, знавцю, добровольцю, а також як прізвища - Жнецю, Кравцю, Швецю);
    • іменник Ігор, хоч і належить до м’якої групи ІІ відміни, але нормативно за правилами правопису має форму Ігоре[2], хоча в мовознавчій літературі зустрічається також Ігорю[3].
    • для іменників середнього роду на -е кличний відмінок тотожний називному.
  • Мішана група має закінчення:
    • (для власних назв з основою на шиплячий та загальних з основою на -ж, -р): пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше;
    • (для деяких іменників мішаної групи з основою на шиплячий, крім -ж, -р): слухачу, керманичу, викладачу, читачу, товаришу.

III відміна

Іменники цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення

  • -е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте;
  • -и: мати.

IV відміна

Кличний відмінок однини збігається з називним та знахідним відмінками. Іменники четвертої відміни мають закінчення

  • -я (після шиплячого — -а): галченя́, гуся́, дитя́, ім’я́, козеня́, пле́м’я; коліща́, курча́, лоша́.

Звертання з двох слів

Якщо звертання складається:

  • з імені та по батькові — обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Петровичу, Оксано Петрівно.
  • з іменника та імені — обидва слова мають форму кличного відмінка: друже Іване.
  • з іменника та прізвища — прізвище завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук.
  • прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя зіронько.

Кличний відмінок у латинський мові

У більшості іменників латинської мови кличний відмінок (Casus Vocatīvus) збігається з називним (Casus Nominatīvis). Винятком є іменники другої відміни в однині, які закінчуються на -us в називному відмінку — у кличному вони мають закінчення -e (або нульове, якщо їх основа закінчується на i): barbarus (варвар) — barbare (варваре), filius (син) — fili (сину).

Кличний відмінок у російській мові

Історичний вокатив

Історичний вокатив російська мова втратила. Побачити його зараз можна тільки в архаїзмах, наприклад: Бо́же (вокатив від Бог), Го́споди (від Господь), влады́ко (від влады́ка), вра́чу, ста́рче, о́тче, бра́те, сы́не, дру́же, кня́же.

Сучасний кличний відмінок

У сучасній розмовній російській мові власні імена і група імен прозивних (наприклад: мама, папа), часто приймають спеціальну «скорочену» форму (мам, пап або навіть ма, па). Деякі лінгвісти розглядають її як кличний відмінок,[4] що розвивається. Водночас існують думки,[5] що це звичайне просторіччя, якому не місце в літературній мові. Ця форма застосовується тільки до імен та іменників, що закінчуються на «а» або «я», і твориться їх відкиданням:

  • Лен, где ты?
  • Саш, я здесь…
  • Юль, принеси мне, пожалуйста….

Також у просторіччі, як вокатив, можуть вживатися слова: сына, доча, деда.

Примітки

  1. Чукіна В. Ф., Почтаренко Г.С., Почтаренко О. М. (2000). Український правопис в таблицях і схемах (укр.). К.: Логос. с. 86. 
  2. «Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові» , Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кличний відмінок.
  3. Словники України on-line. lcorp.ulif.org.ua. Процитовано 2016-02-12. 
  4. Полонский А. В. Эготив, вокатив, номинатив: субъект и падежная парадигма. // Русский язык за рубежом. — Москва. — № 3. — С. 27-35.
  5. Новая звательная форма // грамота.ру

Література

  • Вихованець І. Р. Кличний відмінок // Українська мова : енциклопедія. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9. — С. 237.
  • «Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові», Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кличний відмінок.


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.