Знахідний відмінок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Знахідний відмінок, або акузати́в (лат. accusativus; від accuso — «звинувачую») відповідає на запитання «кого?», «що?».

Виражає об'єкт, що зазнає прямої дії з боку суб'єкта: Козак знайшов свого коня. Програміст має скласти програму.

У мовах номінативного ладу знахідний відмінок використовується для позначення пацієнса, в ергативних мовах у цій ролі виступає абсолютив.

Знахідний відмінок в українській мові[ред.ред. код]

У «Граматіці словенскій» Лаврентія Зізанія знахідний відмінок відомий як винителный падежь[1]. Той же термін прийнятий у «Граматиці слов'янській» Мелетія Смотрицького; автор так тлумачить його значення: винителный єстъ/ имже кого повинна творимъ: якѡ человѣка.

Історія[ред.ред. код]

У праслов'янський і давньоруській мовах було до 9 типів відмінювання, які визначалися не родом і закінченнями, як у сучасній мові, а тематичними голосними ранньопраслов'янських основ — так званими детермінативами (до останніх також відносять приголосні звуки основ на приголосний).

У ранній праслов'янській мові форми знахідного відмінка всіх іменників чоловічого і жіночого родів відрізнювалися від форм називного своїми закінченнями. Ці флексії (в однині — *-m або *-n, у множині — *-ns) успадковані праслов'янською мовою з праіндоєвропейської[2] й ідентичні відмінковим флексіям інших індоєвропейських мов: ранньо-прасл. *vodam/*vodan («воду») — лат. aquam[3], ранньо-прасл. *domŭm/*domŭn («дім») — лат. domum. Надалі, після того як у праслов'янській став діяти «закон відкритого складу», відбулися фонетичні зміни: в іменників з давньою основою на *-ā закінчення (разом з останнім голосним основи) -am перейшло в носовий (прасл. *vodǫ), в іменників з основою на *-ŭ втратилася прикінцева приголосна -m, а голосна основи -ŭ- перейшла в редукований . Оскільки зникнення прикінцевого приголосного (-s) відбулося також і в називному відмінку (*domŭs — з ранішого *domŏs), форми називного і знахідного в іменників з основою на *-ŭ збіглися: прасл. *domъ. Подібним же чином збіглися форми називного і знахідного в іменників основ на *-ŏ: ранньо-прасл. *gordŏ-m/*gordŏ-n («го́род», «огоро́жу», «горо́д», пор. лат. hortum, «горо́д», «сад») > *gordъ, з переходом *ŏ > *ŭ > *ъ; і в іменників основ на *-ĭ: ранньо-прасл. *gostĭ-m/*gostĭ-n («іноземця», «гостя», пор. лат. hostem, «ворога») > *gostь, з переходом ĭ в редукований .

Дещо відмінним було утворення форм знахідного відмінка праслов'янських іменників з основою на *-ū (звук, що надалі перейшов в *y):*bry («брова»), *buky («буква», «книга»), *kerky, *cerky («церква», другий варіант є наслідком другої палаталізації), *ljuby («любов»), *svekry («свекруха»), *koty («якір»), *kry («кров»), *xorǫgy («хоругва», «корогва»). У них основа непрямих відмінків і називного відмінка множини відрізнювалася від основи називного відмінка однини сполученням *ъv < *ŭu̯, а знахідний відмінок отримував закінчення : *brъvь, *bukъvь, *cerkъvь, *kotъvь, *krъvь, *ljubъvь, *svekrъvь, *xorǫgъvь[4]. Переважне вживання форм непрямих відмінків привело до того, що вже в праслов'янський період форми називного відмінка стали витіснятися формами знахідного. У сучасній українській за деякими словами цього типу збереглося закінчення «в», тільки без редукованого [ь] (кров, любов), або новоутворені форми на -ва (брова, буква, кітва, хоругва, церква), в останньому разі в них утворилася нова форма знахідного відмінка (брову, букву) за аналогією з іменниками з основою на *-a.

У множині форми називного і знахідного відмінків збігалися в іменників з основами *-a, та *-ū (давньорус. рыбы, рѫкы, гости, гѫси, цьркъви, хорѫгъви), а також в іменників середнього роду (давньорус. села, мѣста, словеса, небеса, чюдеса). В іменників з іншими основами форми називного і знахідного розрізнювалися. В іменників чоловічого роду на *-ŏ називний відмінок множини чоловічого роду мав закінчення *i (від *oi̯). у твердому і м'якому варіантах (давньорус. городи, ворози, друзи, мѫжи, отьци, краи, у другому і третьому прикладах перехід *g > *z пояснюється ефектом другої палаталізації), знахідний — закінчення *y (від *-ōns) у твердому варіанті (давньорус. городы, ворогы, другы), і закінчення або у м'якому (давньорус. отьцѧ, мѫжѧ, краѧ). В іменників з основою на *-ŭ називний множини мав закінчення *-ove (давньорус. домове, садове, сынове), знахідний (а також називно-знахідний двоїни) — *y (давньорус. домы, сады, сыны), в іменників з основою на *n називний множини мав закінчення *e (давньорус. дьне, камене, степене), знахідний — *i (давньорус. дьни, камени, степени). Надалі, після змішання парадигм різних типів відмінювання, залишилася тільки форма знахідного відмінка, що замінила давні форми називного (суч. укр. городи, вороги, доми, сади, сини, дні, степені), лише у деяких випадках збереглися форми називного (суч. укр. друзі).

Окрім однини і множини, у праслов'янській і давньоруській мовах знахідний відмінок мали і форми двоїни. У цій граматичній категорії форми знахідного відмінка у всіх іменників збігалися з формами називного (давньорус. очи, уши, рѫцѣ, города, брата, сыны).

Оскільки форми називного і знахідного відмінків не розрізнювалися у більшості іменників, створювало певні незручності, адже не можна було відрізнити підмета від додатка. При вільному порядку слів у реченні вирази типу «кънѧзь любить братъ» і «братъ любить кънѧзь» могли бути повністю тотожніми за сенсом. Це привело до того. що вже в старослов'янських пам'ятках спостерігають заміну форм знахідного формами родового відмінка[5]. Цей процес дедалі поширювався, надалі форму родового відмінка стали вживати і після прийменників (за друга, за друзів — замість за другъ, за другы[6]). Реліктами давнього вживання знахідного відмінка після прийменників є деякі слова і сталі вирази: заміж, замуж (від давньорус. за мѫжь — «за чоловіка», «за мужа»), піти в гості (замість *в гостей), постригтися в ченці (замість *в ченців), і навіть балотуватися в депутати (замість *в депутатів). У сучасній українській форми родового відмінка витіснили форми знахідного для істот, а у розмовно-побутовому мовленні — навіть і для неістот. У російській мові форми родового вживаються за знахідний тільки в істот (открыть рот), а поширені сполучення типу налить чаю являють окремий випадок вживання родового як додатка.

В українській мові форми називного і знахідного відмінків середнього роду в усіх числах завжди збігаються. Це є характерною ознакою не тільки слов'янських, але й всіх індоєвропейських мов (наприклад, лат. vasum, «посудина» — vasum, «посудину»)[7].

Сучасність[ред.ред. код]

Лише деякі слова у сучасній українській мові мають окрему форму знахідного відмінка. До них належать іменники І-ої відміни (воду, жінку, воєводу), а також прикметники жіночого роду, які мають у знахідному однини закінчення (< < *-am). В інших випадках, залежно від того, йдеться про назву істоти чи неістоти, знахідний відмінок омонімічний з називним — знахідний неістотний, чи з родовим — знахідний істотний відмінок.

Роль знахідного істотного чоловічого роду ІІ-ої відміни, а також множини всіх відмін грає родовий відмінок (зустріти гостя, любити брата, побачити сестер). В офіційно-діловому стилі мовлення форма знахідного неістотного чоловічого роду ІІ-ої відміни збігається з формою називного (відкрити рот, написати лист, купити олівець). У розмовно-побутовому мовленні трапляється вживання родового відмінка у ролі знахідного неістот (відкрити рота, написати листа, купити олівця).

Головні функції в українській мові — показувати прямий об'єкт, міру і тривалий час. Окреме закінчення має тільки в імен жіночого роду на голосний, в середньому роді збігається з називним, у чоловічому — з родовим.

Приклади:

  • душу
  • маму
  • Київ
  • Василя

Інші мови[ред.ред. код]

Знахідний відмінок у латинській мові[ред.ред. код]

Знахідний відмінок (Casus Accusativus) у латинській мові утворюється наступними закінченнями:

Відміна Однина Множина
1 filiam дочку silvās ліси
2 filium сина deōs богів
3 Venerem Венеру colores кольори
4 portum ворота magistratūs магістратів
5 spem надію res справи, речі

Флексія -m має загальноіндоєвропейське походження, флексії знахідного відмінка множини -as, -os, -es, -us сходять до праіндоєвропейського закінчення знахідного множині *-ns.

У середньому роді знахідний відмінок завжди збігається з називним: monstrum диво, чудовисько (множина monstra), exemplar зразок (множина exemplaria), gelu лід (множина gelua).

Значення
Окрім того ж значення, що і в українській мові, він може висловлювати:

  1. місце, куди направлена діяльність: Romam veni — я прийшов в Рим.
  2. часу, multos annos — багато років,

Зворот акузатив з інфінітивом
Зворот «акузатив з інфінітивом» (Accusativus cum infinitivo) складається з: керуючого слова, як правило дієслова, акузатива та інфінітива.

Перекладається за допомогою введення нового речення зі словами «що», «щоб»: Dicit me insanum esse. Він сказав, що я божевільний.

Подвійний акузатив
Якщо дієслово має значення «зробити», «вибрати», то отримується конструкція з двох слів у знахідному відмінку, вона називається «подвійним знахідним» (accusativus duplex): Populus eum senatorem facit. Народ зробив його сенатором.

У пасивних реченнях в таких випадках використовуються два слова в називному відминку: Is senator factus est. Його зробили сенатором.

У романських мовах[ред.ред. код]

У більшості сучасних романських мов відмінки відсутні. У тих з них, що зберегли систему відмінювання імен, знахідний збігається з називним (рум. apă — «вода», apă — «воду»).

У старофранцузькій мові іменники мали два відмінки: «прямий» або «підметовий» (cas sujet) і «непрямий» (cas régime). Непрямий без прийменника відповідав знахідному відмінку. Майже всі сучасні форми іменників сходять до старофранцузького непрямого відмінка. У деяких слів форми прямого і непрямого відмінків стали розрізнюватися за значенням (gars — garçon, pâtre — pasteur, sir — sieur і seignor, on — homme, copain — compagnon, cou — col).

Знахідний відмінок в німецькій мові[ред.ред. код]

Приклади

Рід/Число Називний відмінок Знахідний відмінок
Середній однина «Ein Haus ist ein Gebäude» «Er sieht ein Haus»
Жіночий однина «Die Lehrerin kauft Blumen» «Die Schüler begrüßen die Lehrerin
Чоловічий множина  »Die Äpfel stehen auf dem Tisch" «Er hat die Äpfel geklaut»
Чоловічий однина «Ein Lastwagen ist ein Fahrzeug» "Er sieht einen Lastwagen.

Інше[ред.ред. код]

  • Супін — одна з форм дієслова, використовувана в деяких мовах. У латині і давніх слов'янських мовах він за походженням являє собою знахідний відмінок віддієслівного іменника.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Лаврентій Зизаній. Граматика словенська. — Ізборник. — С. 30
  2. Beekes RSPComparative Indo-European Linguistics: An Introduction. Amsterdam: John Benjamins, 1995 ISBN 90-272-2150-2
  3. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 127
  4. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 136
  5. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 142
  6. Пор. у церковнослов'янському тексті «Євангелія від Івана» (15:13): за други своѧ, в українському перекладі — «за друзів своїх»
  7. Erhart A. Indoevropské jazyky. — Praha: Academia, 1982. — С. 94.

Література[ред.ред. код]


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.