Жуль Малу
| Жуль Малу | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 21 серпня 1874 — 19 червня 1878 року | |||
| Монарх: | Леопольд II | ||
| Попередник: | Бартелемі де Тьо де Мейланд | ||
| Наступник: | Вальтер Фрер-Орбан | ||
| |||
| 16 червня — 26 жовтня 1884 року | |||
| Монарх: | Леопольд II | ||
| Попередник: | Вальтер Фрер-Орбан | ||
| Наступник: | Огюст Марі Франсуа Беєрнарт | ||
| Народження: |
19 жовтня 1810 Іпр, Франція (нині Бельгія) | ||
| Смерть: |
11 липня 1886 (75 років) Волюве-Сен-Ламбер, Бельгія | ||
| Країна: | Бельгія | ||
| Релігія: | католицька церква | ||
| Освіта: | Льєзький університет | ||
| Партія: | Католицька партія | ||
| Діти: | Mathilde Maloud[1] | ||
Жуль Едуард Ксав'є Малу (19 жовтня 1810, Іпр, Західна Фландрія — 11 липня 1886, Волюве-Сен-Ламбер, Брюссельський столичний регіон) — бельгійський політичний і державний діяч, лідер клерикальної партії.
Народився в Іпрі. Був цивільним співробітником департаменту юстиції. 1841 року був обраний до Палати депутатів Франції, деякий час обіймав посаду губернатора провінції Антверпен. Був міністром фінансів у коаліційному уряді барона Нотона у 1844 році, 1846 року спільно з Бартелемі де Тьо де Мейланд сформували католицький кабінет, який втратив владу після перемоги на виборах 1847 року лібералів.
Після цього Малу став членом Сенату, а його партія знову прийшла до влади 1870 року. Після заворушень у Брюсселі у грудні 1871 року голова уряду Жуль д'Анетан подав у відставку, й Малу став фактичним, проте не номінальним лідером подальших клерикальних адміністрацій (1870–1878). При цьому 1874 року сформував власний кабінет.
Пішов у відставку 1878 року, проте повернувся на посаду голови уряду в червні 1884 року. У цей термін він почав скасовувати освітні компроміси, прийняті його попередником Фрер-Орбаном. Його законодавчі ініціативи відносно надання привілеїв католицьким школам спричинили в Брюсселі сильні заворушення, і в жовтні того ж року король прийняв його відставку.
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Steve Heylen, Bart De Nil, Bart D'hondt, Sophie Gyselinck, Hanne Van Herck en Donald Weber, Geschiedenis van de provincie Antwerpen. Een politieke biografie, Антверпен, Provinciebestuur Antwerpen, 2005, Vol. 2. стор. 125
| |||||||||
|
