Журлива Олена Костівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Журлива Олена
Котова Олена Костівна
Журлива Олена Костівна.jpg
Ім'я при народженні Пашинківська Олена Костівна
Народилася 24 червня 1898(1898-06-24)
Сміла
Померла 10 червня 1971(1971-06-10) (72 роки)
Кіровоград
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Діяльність поет

Журли́ва Оле́на (справжнє ім'я Ко́това Оле́на Ко́стівна, дівоче прізвище — Пашинкі́вська; * 24 червня 1898, Сміла — † 10 червня 1971, Кіровоград) — українська письменниця та співачка.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася в багатодітній сім'ї сільського вчителя церковноприходської школи, мала 8 братів та сестер. Після втрати батьком роботи семеро дітей померли з голоду, вижили Олена і Катруся. Ще 1909 року написала перший вірш «Чогось нема, чого — не знаю», вийшов друком у «Рідному краї» — за сприяння Павла Богацького.

Закінчила початкову школу. У віці чотирнадцяти років мала можливість читати свої поезії Лесі Українці. Перебуваючи на канікулах в Тальному, її зґвалтував непорядний чоловік, після видалення плоду повитухою втратила можливість мати дітей.

1914 року за участь у демонстрації в день відзначення пам'яті Т. Г. Шевченка арештована царською поліцією. В часі війни давала приватні уроки, співала у церковних хорах в університетській церкві та костьолі.

Екстерном склала іспити в Уманській гімназії, за конкурсом атестатів поступила на філологічний факультет в Київ на Вищі жіночі курси. В київському клубі «Родина» виступала під акомпанемент Миколи Лисенка, тоді ж познайомилася з Павлом Тичиною, між ними виникла симпатія.

1922 року закінчила навчання — кандидат філологічних наук. Вчителювала у школах Дніпропетровська (Дніпра), Києва, Кіровограда (Кропивницького), Москви, Харкова.

1926 року — вийшла перша збірка поезій «Металом горно». Того ж року у Харківській опері виконала партію Кончаківни в опері Бородіна «Князь Ігор».

Співала й гастролювала по Україні з концертами як поетеса-співачка.

В театральний сезон 1929—1930 року запрошена до столичної Харківської опери, виконувала партію Кончаківни в опері Олександра Бородіна «Князь Ігор».

Друкує свої поезії в антологіях, підручниках, журналах: «Більшовик», «Глобус», «Кадри», «Червоні квіти», «Червоний шлях».

На її тексти створювали пісні композитори композитори П. Козицький та В. Косенко.

1930 року виходить другий збірник віршів «Багряний світ».

У Спілці письменників з 1934 року.

Арештована 1938 року в Москві «за агітацію проти радянської влади», 26 квітня 1939 особлива нарада НКВС СРСР засудила її до позбавлення волі у виправно-трудових таборах Алтаю на 3 роки, додали ще сім років. Клопотаннями Павла Тичини повертається в Україну.

27 лютого 1957 року реабілітована, поновлена у Спілці письменників. Певний час викладала в школі.

З концтаборів повернулася із підірваним здоров'ям, двадцять років на самоті, останніх шістнадцять років — прикута до ліжка.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Разом із Степаном Васильченком вчителювала у школі імені І. Франка в Києві, виходу першої поетичної збірки сприяв Олександр Олесь, довгі роки товаришувала з Павлом Тичиною. Володимир Сосюра не втримався й закохався в неї. Цю пристрасть обірвала сама Олена.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

На честь Олени Журливої названо вулицю в Кропивницькому, а також, 19 лютого 2016 року — провулок в Олександрії[1]. Її іменем також названа Смілянська міська центральна бібліотека (м. Сміла, Черкаська область).

На вшанування її пам'яти випущена поштова листівка.

Поезії[ред. | ред. код]

По тому вийшли книжки її віршів, укладені переважно з давно написаних поезій:

  • «Земля в цвіту»,
  • «Червоне листя»,
  • «Хто знає, як рік минає»,
  • «Голуби»,
  • «Ой літечко, літо»,
  • «У нашої Наталі»,
  • «На зеленому городі».

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]