Сміла
Сміла | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
Основні дані | |||||||||
Країна | ![]() | ||||||||
Регіон | Черкаська область | ||||||||
Район | Черкаський район | ||||||||
Громада | Смілянська міська громада | ||||||||
Код КАТОТТГ | UA71080390010069946 | ||||||||
Засноване | 1542 (481 рік) | ||||||||
Статус міста | від 1793 [1] року | ||||||||
Населення | ▼ 66 972 особи (2020) [1] | ||||||||
- повне | ▼ 66 972 особи (2020) [1] | ||||||||
Площа | 39,85 км² км² | ||||||||
Густота населення | 1668 осіб/км² | ||||||||
Поштові індекси | 20700 | ||||||||
Телефонний код | +380-4733 | ||||||||
Координати | 49°13′ пн. ш. 31°52′ сх. д.H G O | ||||||||
Висота над рівнем моря | 101[2] м | ||||||||
Водойма | річки Тясмин, Гнилий Ташлик, Сріблянка | ||||||||
Назва мешканців | сміля́нин сміля́нка сміля́ни | ||||||||
Міста-побратими | ![]() | ||||||||
День міста | друга неділя вересня | ||||||||
Відстань | |||||||||
Найближча залізнична станція | Імені Тараса Шевченка, Сміла | ||||||||
До обл./респ. центру | |||||||||
- фізична | 26 км[2] | ||||||||
- залізницею | 24 км | ||||||||
- автошляхами | 30 км | ||||||||
До Києва | |||||||||
- фізична | 165 км | ||||||||
Міська влада | |||||||||
Адреса | Черкаська, обл., Черкаський р-н, м. Сміла, вул. Незалежності, 37 | ||||||||
Вебсторінка | http://www.smila-rada.gov.ua/ | ||||||||
Міський голова | Ананко Сергій Васильович (з 9 листопада 2020 р.) | ||||||||
↑ Зазначено рік повторного перетворення на місто. Вперше Сміла затверджена містом у 1654 році. Потім рахувалася містечком до 1793 року. | |||||||||
|
Смі́ла — місто в Україні, адміністративний центр Смілянської міської громади Черкаського району Черкаської області. У місті розташований найбільший залізничний вузол області — станція, Імені Тараса Шевченка. За часів Російської імперії — містечко Черкаського повіту Київської губернії.
Географія[ред. | ред. код]

Місто Сміла розташоване за км від обласного центру, на Придніпровській височині, над річкою Тясмин.
Клімат[ред. | ред. код]
Клімат помірно континентальний. Зима м'яка, з частими відлигами, літо тепле, іноді посушливе. Період із температурою +10 градусів становить 160—170 днів. Річна кількість опадів 450—520 мм. Через місто протікає ріка — Тясмин, притока Дніпра.[3].
Кліматограма Сміли | |||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
С | Л | Б | К | Т | Ч | Л | С | В | Ж | Л | Г |
36
−3
−8
|
33
−1
−6
|
29
3
−2
|
38
12
5
|
37
20
10
|
63
23
13
|
76
25
15
|
53
24
14
|
36
19
10
|
31
12
4
|
41
5
0
|
44
0
−5
|
Середня макс. і мін. температури повітря (°C) Атмосферні опади (мм), за рік : 517 мм. Джерело: «Climate-Data.org» (англ.)[4] |
Історія[ред. | ред. код]
Заснування Сміли[ред. | ред. код]

Сміла та її околиці були заселені ще здавна, про що свідчать залишки давніх поселень та численних курганів, виявлених у різних частинах міста та поблизу нього. Два значних древніх городища та 44 кургани вперше були досліджені у 1879—1883 роках О. О. Бобринським, онуком власника Сміли графа Олексія Олексійовича Бобринського. Ці знахідки датуються приналежністю частково до кам'яної доби, частково до бронзової. Офіційна дата народження Сміли 1542 рік. У XVI столітті в документах Великого князівства Литовського зазначено що на місці хутора в 1542 році з'являється поселення Яцькове-Тясмино. Назва Сміла відома з першої половини 17 століття. Із назвою міста пов'язана легенда, яку записав граф Л. О. Бобринський: «Якась-то дівчина провела воїнів через важкодоступне болото в тил до ворога. Вони перемогли тьму-тьмущу ворогів у кривавій битві, але дівчину не вберегли. Поховали воїни героїню над Тясмином і назвали її Смілою, а містечко Тясмин на її честь назвали Смілою».
Гетьманщина[ред. | ред. код]

У 1648 — 1667 це сотенне містечко Чигиринського полку. У 1654 році переяславський полковник Павло Тетеря отримав від Російського царя грамоту на місто. В 1658—1659 роках власником Сміли був полковник Данило Виговський.
Період Речі Посполитої[ред. | ред. код]
За Слободищенським трактатом 1660 року на цих землях відновлена влада Речі Посполитої і Сміла переходить у власність Олександра Конецпольського у складі Речі Посполитої. Постійні битви між поляками, татарами і турками, а також війна із шведами[5] призвели до розорення й спустошення Сміли. (див. Руїна).
У XVII столітті власниками Сміли стають польські князі Любомирські, які в 1742 році побудували дерев'яний замок із валом і частоколом навколо міста.

У 30 — 60 роках 18 століття населення Сміли брало участь у гайдамацькому русі.
Імперський період[ред. | ред. код]
У 1787 році князь Ксаверій Любомирський продає свої землі навколо Сміли князю Потьомкіну. В 1793 році землі переходять до графа Олександра Самойлова, племінника Потьомкіна. У 1795 році у Смілянських володіннях графа Самойлова мешкає 1747 чоловік осілого населення та 435 неосілих, з них 50 ремісників, 9 шевців, 6 ткачів, 8 кравців. Решта — землероби.
У 1793 році за другим поділом Польщі Сміла відходить до складу Російської імперії. У 1793—1794 роках Сміла — центр однойменного повіту. З 1797 року Сміла — містечко Черкаського повіту Київської губернії.
Сміла у власності роду графів Бобринських[ред. | ред. код]

У 1827 році завершено будівництво костелу котре тривало 9 років. Основним «спонсором» будівництва виступив власник села Товста Звенигородського повіту Антон Совецький, який був колишнім хорунжим у польському війську.
У 1838 році Сміла переходить до графині Софії Олександрівни Бобринської (до шлюбу Самойлова). Бобринські збудували у Смілі цукровий завод.
У 1845 році було 8 тисяч жителів, 755 будинків, 60 крамниць, одна корчма, 10 заїжджих дворів; буряко-цукрові, 3 цегельні і 2 винокурних і 2 шкіряних заводи, 10 млинів.
У 1858 році Графом Олексієм Олексійовичом Бобринським було влаштовано училище для дітей робітників і службовців при цукровому заводі містечка Сміла, яке спочатку отримало назву церковно-парафіяльної школи при Успенській церкві для хлопчиків. Школа складалая з трьох відділень і за програмою наприкінці ХІХ ст. відповідала умовам однокласного початкового училища. У 677 році, внаслідок використання шкільного приміщення під лікарню, навчання було перенесено до школи рафінандного заводу, яка також відносилася до церковно-приходської, відкритої у 1874 році при Смілянському рафінадному заваді. у 1877 році до неї була приєднана ще й перша школа. Фака з'єднання шкіл став підставою для її перетворення у двокласне приватне училище Графів Бобринських.[6]
У 1860 році було 12,6 тисяч жителів, 3 православні церкви, католицький костел, Миколаївська церква на Загреблі (частина міста на правобережжі Тясьмину) та дзвіниця Унійної Церкви (сьогоднішня назва УГКЦ) в центрі міста (з протилежної сторони костелу), синагога, 2 єврейських молитовних будинки. Мировий суд, канцелярія судового допиту, земельна управа, станції — поштова і телеграфна. 176 крамниць, 255 ремісників. Аптека, волосна лікарня на 25 ліжок (тепер Центральна районна лікарня імені Софії Бобринської). Двічі на тиждень — базари, двічі на рік — ярмарки[7]
У 1876 році через місто пролягла залізниця Фастів-Знаменка, відкрито станцію Бобринську.

У 1879 році на 9 фабриках і заводах Сміли вироблено продукції на понад 4 млн карбованців — це більше, ніж того ж року випустило 76 заводів і фабрик Києва[8]. У 1887 році при рафінадному заводі відкрито центральну телефонну станцію.
У 1889 році було 18 великих підприємств, де зайнято 1130 робітників. Працює завод із виробництва гасу для освітлення вулиць.
На початку XX століття в Смілі було 20 тисяч жителів, 23 фабрики і заводи, 13 соборів, церков та молитовних будинків, 10 шкіл, 3 ресторани, 81 купець. Проте 71 % селянських господарств — безземельні і малоземельні, а 52 % — безкінні.
У 1917 році крім великих цукрового і рафінадного заводів, було кілька дрібних підприємств: механічні майстерні, 6 шкіряних заводів, пивзавод, 2 маслобойні, миловарний, свічковий та жиросальний заводи, вальцовий млин, олійниці. 67 магазинів і пунктів громадського харчування. Чверть усіх вулиць — бруковані.
Українська революція[ред. | ред. код]
17 квітня 1917 року, після повалення царського режиму в Російській імперії у Смілі утворився цивільний комітет, комісаром якого став учитель соціал-демократ. Також у Смілі створюються чисельні громадські комітети, котрі виступали за скорочення робочого дня до 8 годин замість 14, розподіл панської землі та інше.
За весь період Перших Визвольних Змагань, які відбувались з 1917 року по 1920 на основній території України, а подекуди тривали й до 1922—1924 років Смілянщина була одним з осередків національного визвольного руху. Серед відомих земляків та особистостей що брали активну участь в Українській революції можна відзначити Якова Водяного котрий був одним із ініціаторів створення Вільного козацтва, яке грало одну з ключових ролей у той період.
10 лютого 1920 року під час Зимового походу Кінна бригада на чолі з Петром Дяченком Армії УНР на короткий час здобула Смілу. На станції Сміла було захоплено 11 потягів із військовим майном та ще 80 возів із майном у місті. Це були запаси Південно-Західного фронту московських окупаційних військ. Це майно спішно відправили до Білозір'я. Проте невдовзі від станції Бобринська більшовики перейшли у контрнаступ і українським військам довелося залишити місто[9].
Внаслідок поразки Перших визвольних змагань Сміла входить до складу СРСР.
Радянський період[ред. | ред. код]
З 1923 року Сміла — адміністративний центр однойменного району, а з 1926 року — місто.
Місто не обминув Голодомор 1932—1933 років.
Друга світова війна[ред. | ред. код]
4 серпня 1941 року 116 стрілецька дивізія Червоної армії під натиском німецьких сил залишила Смілу.
За період німецької окупації у місті розстріляно і замучено близько 25 тисяч людей.
29 січня 1944 року військами 2-го Українського фронту, 373-ї Миргородської стрілецької дивізії місто було визволено.
Післявоєнний період міста[ред. | ред. код]
У післявоєнний час розвитку Сміли знову був наданий істотний імпульс. У місті будується потужний радіоприладний завод. Будуються нові житлові масиви,
Вихід України зі складу СРСР[ред. | ред. код]
З моменту розпаду Радянського Союзу у 1990-х промислове виробництво в Смілі скоротилося на 70 %. Одночасно було відзначено скорочення населення на 10 %, яке відбувалося в основному за рахунок виїзду громадян за межі міста.
Вулиці та місцевості Сміли[ред. | ред. код]
Смілянській міській раді підпорядковується селище Ірдинівка.
Центральною площею міста є Майдан Слави.
Головними міськими магістралями є вулиці Незалежності, Уманська, Трипільська, Перемоги, Героїв Холодноярців, Соборна.
Сміла має низку мікрорайонів:
- Гора;
- Гречківка;
- Загребля;
- Машбуд
- Мала Яблунівка;
- Поштовий;
- РПЗ;
- Кут;
- Богдана;
- Шевченка.
Окрім того, традиційно район центрального Майдану Слави є місцевим Центром.
Населення[ред. | ред. код]
Чисельність населення Сміли, станом на 1 січня 2022 року, становить 65,675 осіб[10].

Економіка[ред. | ред. код]
У Смілі є цукровий комбінат (у 1970 році виготовив 37 000 т цукру і 1 200 т лимонної кислоти), машино-будівний завод (з 1930, основна продукція: машини для цукрової, хлібопекарської і олійно-жирової промисловості), електроремонтний, молоко-консервний завод, броварня, швейна і меблева фабрики. технікум харчової промисловості.
ТОВ «СЕМЗ»[ред. | ред. код]
Також у місті розташовано одне з найбільших машинобудівних підпрємств області — Смілянський електромеханічний завод, що займається ремонтом, розробкою та виробництвом тягових електричних машин.
Цьому підприємству вже майже 140 років. За роки його існування змінився профіль підприємства — від ремонту рухомого складу залізниці, до розробки і виробництва сучасних тягових електричних машин різної потужності.
ТМ «Славна»[ред. | ред. код]
Також у місті розташовані виробничі потужності торговельної марки «Славна». Виробничі потужності складаються з високопродуктивного устаткування, яке розміщене в модернізованих корпусах Смілянської швейної фабрики, пристосованих для випуску медичної продукції одноразового використання. В сучасних цехах, обладнаних автоматизованими лініями, випускається широкий асортимент комплектів одягу, операційних покриттів, медичних інструментів.
ДП «Орізон-Навігація»[ред. | ред. код]
У місті розташоване підприємство «Орізон-Навігація», яке спеціалізується на випуску електронних пристроїв, зокрема випускає компоненти для навігаційної системи ГЛОНАСС, а також сприяло розробці цієї системи. З 16 грудня 2021 року почала процедуру перетворення, 17 грудня того почала припинення роботи
ТОВ «Еліт»[ред. | ред. код]
У 2008—2009 роках збудовано новий завод із випуску об'ємного морозива Le Jour. Завод належить компанії «Еліт» (торгова марка «Ажур»), яка має також заводи в Луцьку та Криму, і він є другим у світі після норвезького. Морозиво виробляється на обладнанні данської фірми «Тетра-Пак», лінія спроектована для автоматичного безперервного наповнення і заморожування продукту[11].
СМБЗ Смілянский Машинобудівний завод створений 1896 року за підримки графського роду Бобринских до 2000 року забезпечував конкурентноспроможність на ринку України і робочі місця в місті, але згодом завод став банкрутом. На стан 2017 року 80 % заводу законцервовано або продано. Лише кілька цехів працюють на теперішній час.
Транспорт[ред. | ред. код]


У місті розташований найбільший залізничний вузол Черкаської області станція імені Тараса Шевченка та автошлях Черкаси — Умань — Гайсин — Брацлав (317 км), збудований під керівництвом інженера Степана Кожум'яки що знаходиться у селі Костянтинівка за 300 м від адміністративної межі між містом та цим населеним пунктом.
У Смілі є також однойменна станція та декілька зупинних пунктів: Берегова, Заводська, Мала Яблунівка, Сріблянка, Хмельницька та Центральна.
Освіта[ред. | ред. код]
Освіта міста забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої та позашкільної освіти. Діє мережа дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.
Дошкільні навчальні заклади[ред. | ред. код]
У дошкільних навчальних закладах виховуються 2387 дітей, що становить 85 % дітей від 1 до 6 років. Укомплектовано 36 груп компенсуючого типу: 25 — логопедичні, 2 — для дітей із вадами зору, 3 — опорно-рухового апарату, 1 — із затримкою психічного розвитку, 5 — санаторних груп для дітей із малими та затухаючими формами туберкульозу.
- Дошкільний навчальний заклад № 1 (вул. Ю. Кондратюка, 11)
- Дошкільний навчальний заклад № 2 (вул. Ротондівська, 42)
- Дошкільний навчальний заклад № 7 (вул. Заводська, 13)
- Дошкільний навчальний заклад № 8 (вул. І. Франка, 19)
- Дошкільний навчальний заклад № 11 (вул. Кам'янська, 8)
- Дошкільний навчальний заклад № 12 (вул. Павлова, 32)
- Дошкільний навчальний заклад № 17 (вул. Ротондівська, 50)
- Дошкільний навчальний заклад № 18 (вул. Чкалова, 16)
- Дошкільний навчальний заклад № 21 (вул. 40 років Перемоги, 28)
- Дошкільний навчальний заклад № 23 (вул. Мічуріна, 42)
- Дошкільний навчальний заклад № 24 (пров. Захисників України, 5)
- Дошкільний навчальний заклад № 26 (вул. I. Багряного, 12)
- Дошкільний навчальний заклад № 27 (вул. Б. Хмельницького, 53)
- Дошкільний навчальний заклад № 57 (вул. Лобачевського, 1-а)
Навчальні заклади І—ІІІ ступенів[ред. | ред. код]
99,7 % учнів шкіл у Смілі навчаються українською мовою. У місті працює одна двомовна школа, яка задовольняє освітні потреби національних меншин. Усі учні навчалися у I зміну. 500 учнів початкових класів відвідували 21 групи продовженого дня, із них 390 учнів (13 груп) за рахунок місцевого бюджету, 110 учнів (8 груп) — за кошти батьків. 1748 учнів (67 класів поглиблено вивчають українську та англійську мови, математику, історію України, біологію, хімію, економіку. Профільним навчанням охоплено 100 % учнів 10—11-х класів. У 12 школах введено допрофільне навчання, яким охоплено 610 учнів (25 класів). У місті створена система контролю за якістю освіти, яка дає можливість учням шкіл брати активну участь в олімпіадах, конкурсах. Працює Центр по роботі з обдарованою молоддю, є Положення щодо його діяльності. Центри по роботі з обдарованою молоддю працюють у кожному загальноосвітньому навчальному закладі. На базі усіх шкіл діють консультаційні пункти. Школярі міста у минулому навчальному році стали учасниками понад 50 конкурсів різного рівня. В обласних конкурсах та змаганнях взяли участь 661 учень, перемогу здобули 488 учнів. Учасниками конкурсів та змагань Всеукраїнського рівня та міжнародного рівня стали 1493 учні, переможцями — 639 школярів.
В 2018 році Смілянська загальноосвітня школа-інтернат І—ІІІ ступенів була переформована й на її базі був створений новий навчальний заклад «Смілянська спеціалізована мистецька школа Черкаської обласної ради»[12].
- Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 1 (вул. Незалежності, 66)
- Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 3 — колегіум» (вул. Сріблянська, 75)
- Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 4 (вул. Незалежності, 90а)
- Навчально-виховний комплекс «Ліцей — загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів «Лідер» (вул. Героїв Небесної Сотні, 16)
- Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 6 (вул. Сунківська, 12)
- Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 7 (вул. Б. Хмельницького, 51а)
- Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 10 (вул. Лобачевського, 2а)
- Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 11(вул. Рєпіна, 47)
- Спеціалізована школа І—ІІІ ступенів № 12 (вул. Захисників України, 33)
- Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 13 (вул. Громова, 71)
- Навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад— загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 15» (вул. У. Кармелюка, 38)
- Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І ступеня— гімназія ім. В. Т. Сенатора» (вул. Сріблянська, 125)
- Смілянська спеціалізована мистецька школа (провул. Захисників України, 34)
- Спеціальна загальноосвітня школа — інтернат (вул. Сріблянська, 240)
Позашкільні навчальні заклади[ред. | ред. код]
Активними у конкурсах були і вихованці позашкільних навчальних закладів. Вони взяли участь у 129 конкурсах та змаганнях різних рівнів (міських — 24, обласних — 71, всеукраїнських — 34), у яких вибороли 657 призових місць, із них 177 — перших. 25 гуртківців Будинку дитячої та юнацької творчості взяли участь у 4 змаганнях міжнародного та всеукраїнського рівнів, де здобули 8 перших місць. Лідерами за участю у змаганнях у минулому навчальному році були вихованці ДЮСШ «Олімп». Вони взяли участь у 24 обласних та 17 всеукраїнських змаганнях, де вибороли 106 перших місць.
- Будинок дитячої та юнацької творчості (вул. 40 років Перемоги, 18 та вул. Сріблянська, 124)
- Дитячо-юнацька спортивна школа «Олімп» (вул. Мічуріна, 42)
- Стадіон «Юність» (вул. Мічуріна, 41)
Вищі навчальні заклади[ред. | ред. код]
Також у Смілі є 2 вищі навчальні заклади І рівня акредитації, це:
- Смілянський технологічний фаховий коледж НУХТ
- Смілянський промислово-економічний коледж ЧДТУ [Архівовано 27 березня 2022 у Wayback Machine.]
Варто відзначити, що на базі Смілянського середнього хіміко-технологічного училища(сучасний Смілянський технікум харчових технологій) у 1929 році на його базі був створений цукровий інститут(сучаний Національний університет харчових технологій). Що у 1930 році був переведений до м. Києва і зараз технікум входить до його складу. Також хотілось би пригадати відомих випускників навчального закладу: І. А. Кухаренко — ректор Київського політехнічного інституту, М. Ф. Кулінич — міністр харчової промисловості України та Радянського Союзу, П. Д. Федоров — директор Київського технологічного інституту харчової промисловості у 1947—1962 роках, А. А. Гетьман — академік Санкт-Петербургської Інженерної Академії, В. С. Брюховецький — почесний президент Києво-Могилянської академії, відомі діячі науки — М. О. Архипович, М. М. Пушанко, М. О. Масліков та багато інших.
Також у місті є філії для заочного навчання студентів Національного університету харчових технологій
Медицина[ред. | ред. код]
У Смілі є такі заклади охорони здоров'я:
- КНП «Смілянська міська лікарня» СМР (у її складі є поліклінічне відділення для дорослих, дитяча поліклініка ка та протитуберкульозне відділення)
- КНП «Смілянська стоматологічна поліклініка» СМР
- Станція швидкої допомоги
- КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня» Черкаської обласної ради
- КНП «Смілянська багатопрофільна лікарня ім. Софії Бобринської»
Культура[ред. | ред. код]
Заклади культури[ред. | ред. код]
У місті діє Будинок Культури, що знаходиться у центрі міста за адресою: вул. Соборна буд. 110, при якому відбуваються різного роду культурні заходи. Це і виступи народних колективів, артистів, гуртів та інше.
Також у місті є дитячі заклади культури, це:
- Дитяча школа мистецтв
- Дитяча музична школа №2
- Будинок дитячої та юнацької творчості
Музеї[ред. | ред. код]

У Смілі існує краєзнавчий музей, котрий було створено у 25 грудня 1967 року.
Експозицію розміщено в трьох залах, де представлено:
- картографічну спадщину Смілянщини кінця XIX — початку XX століття;
- матеріали, пов'язані з родиною колишніх власників містечка графів Бобринських та іменами відомих громадян міста;
- старожитності Наддніпрянщини.
Серед унікальних експонатів — скринька зі скла і металу роботи італійських ювелірів XVIII століття, навісний замо́к середини XIX століття, цеглини з будівель графів Бобринських та інші предмети.
Медіа[ред. | ред. код]
Серед засобів масової інформації в місті постійно виходять такі друковані видання:
- «Сміла»
- «Смілянські обрії»
- «Сміла від А до Я»
- "РІО-експрес"
Існує і міський телеканал «Сміла-TV», який транслюється по кабельній мережі міста. Також є телестудія «Тясмин», що готує новини про місто, які виходять на обласному телеканалі «Ільдана».
Серед радіоканалів — "Тясмин" FM, на хвилі 106,4 ;«Обрії-ФМ», що проводить трансляцію на хвилі 102
Пам'ятники[ред. | ред. код]
- Пам'ятник Тарасу Шевченку (біля станції імені Шевченка)
- Пам'ятник Богдану Хмельницькому
- Пам'ятний знак Героям Небесної Сотні
- Пам'ятник Воїнам ВВВ
Природно-заповідний фонд[ред. | ред. код]
На території міста розташовано об'єкти природно-заповідного фонду:
- ботанічні пам'ятки природи: Віковий дуб імені Якова Водяного, Графський дуб-красень, Софіївські дуби;
- Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва Міський парк.
Релігія[ред. | ред. код]




Л. І. Похилевич, український краєзнавець, у своїй книзі[13] подає запис про візитацію 1741 року Смілянського протопопівства (благочинства) де подає, що у Смілі було чотири Православні церкви: Покровська, Успенська, Спаська і Миколаївська (про яку ще згадує автор в описі 1860-х років). Центральною була Спаська церква, де настоятелем був священик, якого іменували: протопоп. Благочинство налічувало — 26 церков, за візитацією 1747 року — 29 церков.
На початок XXI сторіччя у місті багато різних конфесій та вірувань.
Християнство у місті представлене 4 конфесіями:
Православна церква України[ред. | ред. код]
Собор на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Збудований 1914 р. Громада перейшла з московського патріархату навесні 2022 р. Адреса: вул. Мічуріна 9.
Храм на честь Різдва Іоана Хрестителя. Це новозбудований храм, освячення якого звершив предстоятель ПЦУ Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній[14] 22 грудня 2019 року. Храм розташований за адресою вулиця Соборна, 72-б. Престольне свято 7 липня.
Українська греко-католицька церква[ред. | ред. код]
Церква Преображення Господнього (будується)[15] по вул. Богдана Хмельницького, 53 (навпроти маг. «АТБ»). При храмі діє благодійний фонд та недільна школа для дітей та дорослих.
Римо-католицька церква в Україні[ред. | ред. код]
Костел Успіння Пресвятої Діви Марії
Протестантизм[ред. | ред. код]
Серед протестантських течій: Церква Євангельських християн-баптистів, п'ятидесятників, Адвентистів Сьомого Дня.
Міста-побратими[ред. | ред. код]
США — Ньютон, штат Айова
Польща — Кендзежин-Козьле
Україна — Ватутіне
Україна — Ірпінь
Україна — Ковель
Литва — Йонава
Молдова — Орхей
Відомі особи[ред. | ред. код]
Див. також Категорія:Персоналії:Сміла і Почесні громадяни Сміли
У місті народилися[ред. | ред. код]
- Женя Авербух — ізраїльська архітекторка
- Водяний Яків Михайлович — український політичний діяч періоду Перших Визвольних Змагань, військовий і громадський діяч, смілянський полковник Вільного козацтва
- Глувківський Андрій Іванович — військовий і громадський діяч, ад'ютант командира 1-ї гарматної бригади 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР; сотник Армії УНР
- Грищенко Олексій Іванович (1885—?) — український громадський діяч на Далекому Сході (Зеленому Клині та Китаю)
- Довгань Володимир Захарович — український кінорежисер
- Жупінас Дмитро Васильович — полковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції)
- Дібрівний Дмитро Олександрович (1988—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни
- Журлива Олена Костівна — українська поетка
- Іващенко Віталій Вадимович — поет
- Калашник Микола Федорович (* 1940) — український художник
- Карпов Валерій Вікторович (* 1981) — український спортсмен і тренер (пауерліфтинг).
- Ковпак Олександр Олександрович — український футболіст, нападник
- Литвиненко Леонід Дмитрович — срібний призер Олімпіади-1972
- Ліпатов Валентин Миколайович — український дипломат
- Матушевський Федір Павлович — український громадський діяч, публіцист, літературознавець, критик
- Мединський Володимир Ростиславович — міністр культури Російської Федерації з 2012 року
- Нестеренко Гаврило Ількович (1871—?) — український громадський діяч у Харбіні (Китай)
- Петряк Іван Євгенович — український футболіст
- Портенко Леонід Олександрович — зоолог радянської доби
- Ревуцький Аврам — член Української Центральної Ради
- Сватко Таїсія Володимирівна (Таюне) — співачка та бек-вокалістка Олега Винника
- Семдор Семен — український актор, режисер, засновник театру імені Франка у Києві
- Симиренко Платон Федорович — український селекціонер плодових дерев
- Скрипник Анатолій Миколайович — український письменник, літературний критик, журналіст, радіоведучий, член Національної спілки письменників України
- Туманська (Чорна) Олена Анатоліївна (1985 р.) — відомий український режисер. Головний режисер каналу СТБ, проектів «Зважені та щасливі», «В пошуках істини» і т. д.
- Фастовська Іда Йосипівна (1922—2006) — архівіст, філолог
- Фурса Стефан Васильович — міський голова Вінниці (1939—1941), голова культурної комісії, голова Райсельбанку, голова Райпрофради в містах Сміла, Кам'янка, Канів та Монастирище
- Чефранова Ірина Михайлівна — український звукооператор
- Шліфер Шлойме Міхелевич (1889—1957) — головний рабин Москви у 1943—1957 роках
- Шулаков Віктор Олександрович (1942—2009) — видатний український театральний режисер.
Герої Радянського Союзу[ред. | ред. код]
- Краснокутський Хаїм Меєрович (1 травня 1904 — 15 серпня 1982)[16];
- Сенатор Василь Трохимович (8 січня 1921 — 29 липня 1944)[17];
- Штерн Григорій Михайлович (1900—1941) — генерал-полковник, учасник бойових зіткнень біля озера Хасан, на річці Халхин-Гол і громадянської війни в Іспанії.
«Небесна сотня»[ред. | ред. код]
Уродженець Смілянського району, що з сім'єю проживав у Смілі Юрій Пасхалін, був учасником Євромайдану та загинув 19 лютого 2014 року за Україну.
- Саєнко Андрій Степанович (1962—2014) — активіст Євромайдану, загинув 20 лютого 2014 року від кулі снайпера.
Загиблі Герої під час проведення АТО[ред. | ред. код]
Під час нападу терористів на комендатуру міста Щастя, що на Луганщині загинув командир підрозділу «Холодний Яр» Євген Войцехівський. Указом Президента України № 109/2015 від 26 лютого 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Нагороджений Почесною відзнакою «За заслуги перед Черкащиною» (посмертно).
Горбенко Андрій Степанович — Народився 6 січня 1971 року у місті Сміла, Черкаська область. Загинув 19 лютого 2015 року, біля с. Опитне, Ясинуватський район, Донецька область. Звання: Сержант. Посада: Водій. Підрозділ: 81-а окрема аеромобільна бригада (90-й окремий аеромобільний батальйон). Залишилася дружина та дві доньки. Похований у с. Мала Смілянка, Смілянський район, Черкаська область. Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Дімітров Михайло Сергійович («Гайдамака») — Народився 26 жовтня 1983 року у с. Кірове, Нікопольський район, Дніпропетровська область. Проживав у місті Сміла. Підрозділ: Добровольчий Український Корпус «Правий сектор». Помер 17 січня 2018 р. у шпиталі від важких осколкових поранень отриманих увечері 16 січня 2018 р. в промзоні м. Авдіївка, коли загинув А. Витвицький. Залишилася донька. Похований у с. Костянтинівка, Смілянський район, Черкаська область. Нагороджений Почесною відзнакою «За заслуги перед Черкащиною» (посмертно). Нагороджений відзнакою ДУК ПС «Бойовий Хрест Корпусу» (посмертно).
Гупаленко Юрій Анатолійович — Народився 30 червня 1969 р., м. Сміла, Черкаська область. Загинув 25 вересня 2019 р., смт Новотроїцьке, Волноваський район, Донецька область. Звання: Старшина. Підрозділ: Донецький прикордонний загін. Залишилися дружина та двоє синів. Похований у м. Сміла, Черкаська область.
Дібрівний Дмитро Олександрович («Груша») — Народився 11 травня 1988 року в місті Сміла, Черкаська область. Загинув 16 серпня 2014 р., с. Хрящувате, Краснодонський район, Луганська область. Звання: Солдат. Посада: Стрілець. Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар». Обставини загибелі: Загинув 16 серпня 2014 р. під час виконання бойового завдання. Місце поховання: м. Сміла, Черкаська область. Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).
Галерея[ред. | ред. код]
-
Чоловіча гімназія
-
Костел Успіння Богородиці
-
Пам'ятник Шевченку у Смілі
-
Смілянський краєзнавчий музей(До 1917 року - відділення Ощадбанку Російської імперії в м. Сміла)
-
Пожежна вежа (збуд. 1929)
-
Південний вокзал станції імені Тараса Шевченка
-
Північний вокзал станції імені Тараса Шевченка
-
Інтер'єр собору Преображення Господнього УПЦ
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 6 січня 2022. Процитовано 6 січня 2022.
- ↑ а б www.wolframalpha.com. Архів оригіналу за 16 березня 2016. Процитовано 5 серпня 2009.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 вересня 2012. Процитовано 30 жовтня 2010.
- ↑ Сміла «Climate-Data.org» (англ.)
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 15 жовтня 2014. Процитовано 14 березня 2010.
- ↑ Панасюк, Бронислав (2018). Виробнича, наукова і меценатська гордість України. Вибрані твори. Чорнобай: Чорнобаївське КПП. с. 345-348. ISBN 978-966-2499-34-6.
- ↑ рос. дореф. Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. — К., 1864.
- ↑ В. І. Ленін «Розвиток капіталізму в Росії»
- ↑ Коваленко Сергій. Чорні Запорожці: історія полку. — К.: Видавництво «Стікс», 2012
- ↑ Україна / Ukrajina
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 6 жовтня 2009.
- ↑ НА БАЗІ СМІЛЯНСЬКОЇ ШКОЛИ-ІНТЕРНАТУ РОЗПОЧНЕ РОБОТУ МИСТЕЦЬКА ШКОЛА. Архів оригіналу за 16 лютого 2019. Процитовано 16 лютого 2019.
- ↑ Л. И. Похилевич <Сказания о населенньіх месностях Киевской губернии»
- ↑ Предстоятель ПЦУ освятив храм у Смілі, на який віряни чекали 11 років. http://religionpravda.com.ua/. Релігійна правда. 23 грудня 2019. Архів оригіналу за 29 грудня 2019. Процитовано 24 грудня 2019.
- ↑ На Черкащині освятили новий храм УГКЦ. Архів оригіналу за 22 грудня 2017. Процитовано 20 грудня 2017.
- ↑ www.warheroes.ru [Архівовано 2 травня 2008 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ www.warheroes.ru [Архівовано 14 травня 2011 у Wayback Machine.](рос.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Вортман Д. Я. Сміла [Архівовано 21 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 670. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Посилання[ред. | ред. код]
- Місто Сміла (Черкаська область)на сайті АМУ
- Сміла — офіційний сайт міста [Архівовано 12 березня 2012 у Wayback Machine.]
- Сміла [Архівовано 8 березня 2011 у Wayback Machine.] на www.ukrainaincognita.com («Україна Інкогніта») [Архівовано 22 серпня 2015 у Wayback Machine.] // текст та фото Романа Маленкова (чорновий текст для путівника Черкащиною видавництва «Грані-Т»)
- Некороновані правителі Сміли. Родина Бобринських: час, пристрасті, примхи долі [Архівовано 15 вересня 2008 у Wayback Machine.]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
|
|
|
|
|
|