Сміла
Сміла | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
Фонтан біля міськвиконкому ввечері | |||||||||
Основні дані | |||||||||
Країна | ![]() | ||||||||
Регіон | Черкаська область | ||||||||
Район | Черкаський район | ||||||||
Рада | Смілянська міська рада | ||||||||
Засноване | 1542 | ||||||||
Статус міста | з 1793 [1] року | ||||||||
Населення | 67 530[1] | ||||||||
- повне | 67 530[1] | ||||||||
Площа | 39,85 км² | ||||||||
Поштові індекси | 20700 | ||||||||
Телефонний код | +380-4733 | ||||||||
Координати | 49°13′ пн. ш. 31°52′ сх. д.H G O | ||||||||
Висота над рівнем моря | 101[2] м | ||||||||
Водойма | річки Тясмин, Гнилий Ташлик, Сріблянка | ||||||||
Назва мешканців | сміляни смілянин смілянка | ||||||||
Міста-побратими | ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() | ||||||||
День міста | друга неділя вересня | ||||||||
Відстань | |||||||||
Найближча залізнична станція | ім. Т. Г. Шевченка | ||||||||
До обл./респ. центру | |||||||||
- фізична | 26 км[2] | ||||||||
- залізницею | 24 км | ||||||||
- автошляхами | 30 км | ||||||||
До Києва | |||||||||
- фізична | 165 км | ||||||||
Міська влада | |||||||||
Адреса | м. Сміла, вул. Незалежності, 37 | ||||||||
Вебсторінка | http://www.smila-rada.gov.ua/ | ||||||||
Міський голова | Ананко Сергій Васильович (з 9 листопада 2020 р.) | ||||||||
↑ Зазначено рік повторного перетворення на місто. Вперше Сміла затверджена містом у 1654 році. Потім рахувалася містечком до 1793 року. | |||||||||
|
Смі́ла — місто на Придніпровській височині, над річкою Тясмин, районний центр Черкаської області. У місті розташований найбільший залізничний вузол області — станція імені Тараса Шевченка. До підпорядкування Смілянської міськради входить селище Ірдинівка. У часи Російської імперії — містечко Черкаського повіту Київської губернії.
Клімат[ред. | ред. код]
Клімат помірковано континентальний. Зима м'яка, з частими відлигами, літо тепле, іноді посушливе. Період із температурою +10 градусів становить 160—170 днів. Річна кількість опадів 450—520 мм. Через місто протікає ріка — Тясмин, притока Дніпра.[3].
Історія[ред. | ред. код]
Заснування Сміли[ред. | ред. код]
Сміла та її околиці були заселені ще здавна, про що свідчать залишки давніх поселень та численних курганів, виявлених у різних частинах міста та поблизу нього. Два значних древніх городища та 44 кургани вперше були досліджені у 1879—1883 роках О. О. Бобринським, онуком власника Сміли графа Олексія Олексійовича Бобринського. Ці знахідки датуються приналежністю частково до кам'яної доби, частково до бронзової. Офіційна дата народження Сміли 1542 рік. У XVI столітті в документах Великого князівства Литовського зазначено що на місці хутора в 1542 році з'являється поселення Яцькове-Тясмино. Назва Сміла відома з першої половини 17 століття. Із назвою міста пов'язана легенда, яку записав граф Л. О. Бобринський: «Якась-то дівчина провела воїнів через важкодоступне болото в тил до ворога. Вони перемогли тьму-тьмущу ворогів у кривавій битві, але дівчину не вберегли. Поховали воїни героїню над Тясмином і назвали її Смілою, а містечко Тясмин на її честь назвали Смілою».
Гетьманщина[ред. | ред. код]
У 1648 — 1667 це сотенне містечко Чигиринського полку. У 1654 році переяславський полковник Павло Тетеря отримав від Російського царя грамоту на місто. В 1658—1659 роках власником Сміли був полковник Данило Виговський.
Період Речі Посполитої[ред. | ред. код]
За Слободищенським трактатом 1660 року на цих землях відновлена влада Речі Посполитої і Сміла переходить у власність Олександра Конецпольського у складі Речі Посполитої. Постійні битви між поляками, татарами і турками, а також війна із шведами[4] призвели до розорення й спустошення Сміли. (див. Руїна).
У XVII столітті власниками Сміли стають польські князі Любомирські, які в 1742 році побудували дерев'яний замок з валом і частоколом навколо міста.
У 30 — 60 роках 18 століття населення Сміли брало участь у гайдамацькому русі.
Імперський період[ред. | ред. код]
У 1787 році князь Ксаверій Любомирський продає свої землі навколо Сміли князю Потьомкіну. В 1793 році землі переходять до графа Олександра Самойлова, племінника Потьомкіна. У 1795 році у Смілянських володіннях графа Самойлова мешкає 1747 чоловік осілого населення та 435 неосілих, з них 50 ремісників, 9 шевців, 6 ткачів, 8 кравців. Решта — землероби.
У 1793 році за другим поділом Польщі Сміла відходить до складу Російської імперії. У 1793–1794 роках Сміла — центр однойменного повіту. З 1797 року Сміла — містечко Черкаського повіту Київської губернії.
Сміла у власності роду графів Бобринських[ред. | ред. код]
У 1827 році завершено будівництво костелу котре тривало 9 років. Основним «спонсором» будівництва виступив власник села Товста Звенигородського повіту Антон Совецький, який був колишнім хорунжим у польському війську.
У 1838 році Сміла переходить до графині Софії Олександрівни Бобринської (до шлюбу Самойлова). Бобринські збудували у Смілі цукровий завод.
У 1845 році було 8 тисяч жителів, 755 будинків, 60 крамниць, одна корчма, 10 заїжджих дворів; буряко-цукрові, 3 цегельні і 2 винокурних і 2 шкіряних заводи, 10 млинів.
У 1860 році було 12,6 тисяч жителів, 3 православні церкви, католицький костел, Миколаївська церква на Загреблі (частина міста на правобережжі Тясьмину) та дзвіниця Унійної Церкви (сьогоднішня назва УГКЦ) в центрі міста (з протилежної сторони костелу), синагога, 2 єврейських молитовних будинки. Мировий суд, канцелярія судового допиту, земельна управа, станції — поштова і телеграфна. 176 крамниць, 255 ремісників. Аптека, волосна лікарня на 25 ліжок (тепер Центральна районна лікарня імені Софії Бобринської). Двічі на тиждень — базари, двічі на рік — ярмарки[5]
У 1876 році через місто пролягла залізниця Фастів-Знаменка, відкрито станцію Бобринську.
У 1879 році на 9 фабриках і заводах Сміли вироблено продукції на понад 4 млн карбованців — це більше, ніж того ж року випустило 76 заводів і фабрик Києва[6]. У 1887 році при рафінадному заводі відкрито центральну телефонну станцію.
У 1889 році було 18 великих підприємств, де зайнято 1130 робітників. Працює завод з виробництва гасу для освітлення вулиць.
На початку XX століття в Смілі було 20 тисяч жителів, 23 фабрики і заводи, 13 соборів, церков та молитовних будинків, 10 шкіл, 3 ресторани, 81 купець. Проте 71 % селянських господарств — безземельні і малоземельні, а 52 % — безкінні.
У 1917 році крім великих цукрового і рафінадного заводів, було кілька дрібних підприємств: механічні майстерні, 6 шкіряних заводів, пивзавод, 2 маслобойні, миловарний, свічковий та жиросальний заводи, вальцовий млин, олійниці. 67 магазинів і пунктів громадського харчування. Чверть усіх вулиць — бруковані.
Українська революція[ред. | ред. код]
17 квітня 1917 року, після повалення царського режиму в Російській імперії у Смілі утворився цивільний комітет, комісаром якого став учитель соціал-демократ. Також у Смілі створюються чисельні громадські комітети, котрі виступали за скорочення робочого дня до 8 годин замість 14, розподіл панської землі та інше.
За весь період Перших Визвольних Змагань, які відбувались з 1917 року по 1920 на основній території України, а подекуди тривали й до 1922—1924 років Смілянщина була одним з осередків національного визвольного руху. Серед відомих земляків та особистостей що брали активну участь в Українській революції можна відзначити Якова Водяного котрий був одним із ініціаторів створення Вільного козацтва, яке грало одну з ключових ролей в той період.
10 лютого 1920 року під час Зимового походу Кінна бригада на чолі з Петром Дяченком Армії УНР на короткий час здобула Смілу. На станції Сміла було захоплено 11 потягів з військовим майном та ще 80 возів з майном у місті. Це були запаси Південно-Західного фронту московських окупаційних військ. Це майно спішно відправили до Білозір'я. Проте невдовзі від станції Бобринська більшовики перейшли у контрнаступ і українським військам довелося залишити місто[7].
Внаслідок поразки Перших визвольних змагань Сміла входить до складу СРСР.
Радянський період[ред. | ред. код]
З 1923 року Сміла — адміністративний центр однойменного району, а з 1926 року — місто.
Місто не обминув Голодомор 1932—1933 років.
Друга світова війна[ред. | ред. код]
4 серпня 1941 року 116 стрілецька дивізія Червоної армії під натиском німецьких сил залишила Смілу.
За період німецької окупації у місті розстріляно і замучено близько 25 тисяч людей.
29 січня 1944 року військами 2-го Українського фронту, 373-ї Миргородської стрілецької дивізії місто було визволено.
Післявоєнний період міста[ред. | ред. код]
У післявоєнний час розвитку Сміли знову був наданий істотний імпульс. У місті будується потужний радіоприладний завод. Будуються нові житлові масиви,
Вихід України зі складу СРСР[ред. | ред. код]
З моменту розпаду Радянського Союзу у 1990-х промислове виробництво в Смілі скоротилося на 70 %. Одночасно було відзначено скорочення населення на 10 %, яке відбувалося в основному за рахунок виїзду громадян за межі міста.
Вулиці та місцевості Сміли[ред. | ред. код]
Смілянській міській раді підпорядковується селище Ірдинівка.
Центральною площею міста є Майдан Слави.
Головними міськими магістралями є вулиці Незалежності, Уманська, Трипільська, Перемоги, Героїв Холодноярців, Соборна.
Сміла має низку мікрорайонів:
- Гора;
- Гречківка;
- Загребля;
- Машбуд
- Мала Яблунівка;
- Поштовий;
- РПЗ;
- Кут;
- Богдана;
- Шевченка.
Окрім того, традиційно район центрального Майдану Слави є місцевим Центром.
Населення[ред. | ред. код]

Економіка[ред. | ред. код]
У Смілі є цукровий комбінат (у 1970 році виготовив 37 000 т цукру і 1 200 т цитринової кислоти), машино-будівний завод (з 1930, основна продукція: машини для цукрової, хлібопекарської і олійно-жирової промисловості), електроремонтний, молоко-консервний завод, броварня, швейна і меблева фабрики. технікум харчової промисловості.
АТ "НВП «СЕМЗ»[ред. | ред. код]
Також у місті розташовано одне з найбільших машинобудівних підпрємств області — Смілянський електромеханічний завод, що займається ремонтом, розробкою та виробництвом тягових електричних машин.
Цьому підприємству вже майже 140 років. За роки його існування змінився профіль підприємства — від ремонту рухомого складу залізниці, до розробки і виробництва сучасних тягових електричних машин різної потужності.
ТМ «Славна»[ред. | ред. код]
Також у місті розташовані виробничі потужності торговельної марки «Славна». Виробничі потужності складаються з високопродуктивного устаткування, яке розміщене в модернізованих корпусах Смілянської швейної фабрики, пристосованих для випуску медичної продукції одноразового використання. В сучасних цехах, обладнаних автоматизованими лініями, випускається широкий асортимент комплектів одягу, операційних покриттів, медичних інструментів.
ДП «Орізон-Навігація»[ред. | ред. код]
У місті розташоване підприємство «Орізон-Навігація», яке спеціалізується на випуску електронних пристроїв, зокрема випускає компоненти для навігаційної системи ГЛОНАСС, а також сприяло розробці цієї системи.
ТОВ «Еліт»[ред. | ред. код]
У 2008–2009 роках збудовано новий завод з випуску об'ємного морозива Le Jour. Завод належить компанії «Еліт» (торгова марка «Ажур»), яка має також заводи в Луцьку та Криму, і він є другим у світі після норвезького. Морозиво виробляється на обладнанні данської фірми «Тетра-Пак», лінія спроектована для автоматичного безперервного наповнення і заморожування продукту[8].
СМБЗ Смілянский Машинобудівний завод створений 1896 року за підримки графського роду Бобринских до 2000 року забезпечував конкурентноспроможність на ринку України і робочі місця в місті, але згодом завод став банкрутом. На стан 2017 року 80 % заводу законцервовано або продано. Лише кілька цехів працюють на теперішній час.
Транспорт[ред. | ред. код]

У місті розташований найбільший залізничний вузол Черкаської області станція імені Тараса Шевченка та автошлях Черкаси — Умань — Гайсин — Брацлав (317 км), збудований під керівництвом інженера Степана Кожум'яки що знаходиться у селі Костянтинівка в 300 метрах від адміністративного поділу між містом та цим населеним пунктом.
У Смілі є також однойменна станція та декілька зупинних пунктів: Берегова, Заводська, Мала Яблунівка, Сріблянка, Хмельницька та Центральна.
Освіта[ред. | ред. код]
Освіта міста забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої та позашкільної освіти. Діє мережа дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.
Дошкільні навчальні заклади[ред. | ред. код]
У дошкільних навчальних закладах виховуються 2387 дітей, що становить 85 % дітей від 1 до 6 років. Укомплектовано 36 груп компенсуючого типу: 25 — логопедичні, 2 — для дітей з вадами зору, 3 — опорно-рухового апарату, 1 — із затримкою психічного розвитку, 5 — санаторних груп для дітей з малими та затухаючими формами туберкульозу.
- Дошкільний навчальний заклад № 1 (вул. Ю. Кондратюка, 11)
- Дошкільний навчальний заклад № 2 (вул. Ротондівська, 42)
- Дошкільний навчальний заклад № 7 (вул. Заводська, 13)
- Дошкільний навчальний заклад № 8 (вул. І. Франка, 19)
- Дошкільний навчальний заклад № 11 (вул. Кам'янська, 8)
- Дошкільний навчальний заклад № 12 (вул. Павлова, 32)
- Дошкільний навчальний заклад № 17 (вул. Ротондівська, 50)
- Дошкільний навчальний заклад № 18 (вул. Чкалова, 16)
- Дошкільний навчальний заклад № 21 (вул. 40 років Перемоги, 28)
- Дошкільний навчальний заклад № 23 (вул. Мічуріна, 42)
- Дошкільний навчальний заклад № 24 (пров. Захисників України, 5)
- Дошкільний навчальний заклад № 26 (вул. I. Багряного, 12)
- Дошкільний навчальний заклад № 27 (вул. Б. Хмельницького, 53)
- Дошкільний навчальний заклад № 57 (вул. Лобачевського, 1-а)
Навчальні заклади І-ІІІ ступенів[ред. | ред. код]
99,7 % учнів шкіл у Смілі навчаються українською мовою. У місті працює одна двомовна школа, яка задовольняє освітні потреби національних меншин. Усі учні навчалися у І зміну. 500 учнів початкових класів відвідували 21 групи продовженого дня, із них 390 учнів (13 груп) за рахунок місцевого бюджету, 110 учнів (8 груп) — за кошти батьків. 1748 учнів (67 класів поглиблено вивчають українську та англійську мови, математику, історію України, біологію, хімію, економіку. Профільним навчанням охоплено 100 % учнів 10-11-х класів У 12-ти школах введено допрофільне навчання, яким охоплено 610 учнів (25 класів). У місті створена система контролю за якістю освіти, яка дає можливість учням шкіл брати активну участь в олімпіадах, конкурсах. Працює Центр по роботі з обдарованою молоддю, є Положення щодо його діяльності. Центри по роботі з обдарованою молоддю працюють у кожному загальноосвітньому навчальному закладі. На базі усіх шкіл діють консультаційні пункти. Школярі міста у минулому навчальному році стали учасниками понад 50 конкурсів різного рівня. В обласних конкурсах та змаганнях взяли участь 661 учень, перемогу здобули 488 учнів. Учасниками конкурсів та змагань Всеукраїнського рівня та міжнародного рівня стали 1493 учні, переможцями — 639 школярів.
В 2018 році Смілянська загальноосвітня школа-інтернат І — ІІІ ступенів була переформована й на її базі був створений новий навчальний заклад «Смілянська спеціалізована мистецька школа Черкаської обласної ради»[9].
- Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 (вул. Незалежності, 66)
- Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 (вул. Ю. Кондратюка, 9)
- Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 3 — колегіум» (вул. Сріблянська, 75)
- Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 4 (вул. Незалежності, 90а)
- Навчально-виховний комплекс «Ліцей — загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів „Лідер“ (вул. Героїв Небесної Сотні, 16)
- Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 6 (вул. Сунківська, 12)
- Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 (вул. Б. Хмельницького, 51а)
- Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 10 (вул. Лобачевського, 2а)
- Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 11(вул. Рєпіна, 47)
- Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 12 (вул. Захисників України, 33)
- Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 13 (вул. Громова, 71)
- Навчально-виховний комплекс „Дошкільний навчальний заклад — загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 15“ (вул. У. Кармелюка, 38)
- Навчально-виховний комплекс „Загальноосвітня школа І ступеня — гімназія ім. В. Т. Сенатора“ (вул. Сріблянська, 125)
- Смілянська спеціалізована мистецька школа (провул. Захисників України, 34)
- Спеціальна загальноосвітня школа — інтернат (вул. Сріблянська, 240)
Позашкільні навчальні заклади[ред. | ред. код]
Активними у конкурсах були і вихованці позашкільних навчальних закладів. Вони взяли участь у 129 конкурсах та змаганнях різних рівнів (міських — 24, обласних — 71, всеукраїнських — 34), у яких вибороли 657 призових місць, із них 177 — перших. 25 гуртківців Будинку дитячої та юнацької творчості взяли участь у 4 змаганнях міжнародного та всеукраїнського рівнів, де здобули 8 перших місць. Лідерами за участю у змаганнях у минулому навчальному році були вихованці ДЮСШ „Олімп“. Вони взяли участь у 24 обласних та 17 всеукраїнських змаганнях, де вибороли 106 перших місць.
- Міжшкільний навчально-виробничий комбінат (вул. Мічуріна, 5)
- Будинок дитячої та юнацької творчості (вул. 40 років Перемоги, 18 та вул. Сріблянська, 124)
- Дитячо-юнацька спортивна школа „Олімп“(вул. Мічуріна, 42)
- Стадіон „Юність“ (вул. Мічуріна, 41)
Вищі навчальні заклади[ред. | ред. код]
Також у Смілі є 2 вищі навчальні заклади І рівня акредитації, це:
Варто відзначити, що на базі Смілянського середнього хіміко-технологічного училища(сучасний Смілянський технікум харчових технологій) у 1929 році на його базі був створений цукровий інститут(сучаний Національний університет харчових технологій). Що у 1930 році був переведений до м. Києва і зараз технікум входить до його складу. Також хотілось би пригадати відомих випускників навчального закладу: І. А. Кухаренко — ректор Київського політехнічного інституту, М. Ф. Кулінич — міністр харчової промисловості України та Радянського Союзу, П. Д. Федоров — директор Київського технологічного інституту харчової промисловості у 1947—1962 роках, А. А. Гетьман — академік Санкт-Петербургської Інженерної Академії, В. С. Брюховецький — почесний президент Києво-Могилянської академії, відомі діячі науки — М. О. Архипович, М. М. Пушанко, М. О. Масліков та багато інших.
Також у місті є філії для заочного навчання студентів вищих навчальних закладів:
- Харківського національного університету внутрішніх справ
- Національного університету харчових технологій
Медицина[ред. | ред. код]
У Смілі є такі заклади охорони здоров'я:
- Дитяча поліклініка
- Міська лікарня № 1
- Міська лікарня № 2
- Спеціалізована медико-санітарна частина № 14
- Відділкова лікарня станції Шевченко Одеської залізниці
- Міська поліклініка для дорослих
- Стоматологічна поліклініка
- Станція швидкої допомоги
- Черкаська обласна психіатрична лікарня
- Центральна районна лікарня імені Софії Бобринської
Культура[ред. | ред. код]
Заклади культури[ред. | ред. код]
У місті діє Будинок Культури, що знаходиться у центрі міста за адресою: вул. Соборна буд. 110, при якому відбуваються різного роду культурні заходи. Це і виступи народних колективів, артистів, гуртів та інше.
Також у місті є дитячі заклади культури, це:
- Дитяча Школа Мистецтв № 1
- Дитяча Школа Мистецтв № 2
- Будинок Дитячої та юнацької творчості
Музеї[ред. | ред. код]
У Смілі існує краєзнавчий музей, котрий було створено у 25 грудня 1967 року.
Експозицію розміщено в трьох залах, де представлено:
- картографічну спадщину Смілянщини кінця XIX — початку XX століття;
- матеріали, пов'язані з родиною колишніх власників містечка графів Бобринських та іменами відомих громадян міста;
- старожитності Наддніпрянщини.
Серед унікальних експонатів — скринька зі скла і металу роботи італійських ювелірів XVIII століття, навісний замо́к середини XIX століття, цеглини з будівель графів Бобринських та інші предмети.
Медіа[ред. | ред. код]
Серед засобів масової інформації в місті постійно виходять такі друковані видання:
- „Сміла“
- „Смілянські обрії“
- „Сміла від А до Я“
Існує і міський телеканал „Сміла-TV“, який транслюється по кабельній мережі міста. Також є телестудія „Тясмин“ що готує новини про місто, які виходять на обласному телеканалі „Рось“.
Серед радіоканалів — „Обрії-фм“, що проводить трансляцію на хвилі 102.0
Пам'ятники[ред. | ред. код]
- Пам'ятник Тарасу Шевченку (біля станції імені Шевченка)
- Пам'ятник Богдану Хмельницькому
- Пам'ятний знак Героям Небесної Сотні
- Пам'ятник Воїнам ВВВ
Природно-заповідний фонд[ред. | ред. код]
На території міста розташовано об'єкти природно-заповідного фонду:
- ботанічні пам'ятки природи: Віковий дуб імені Якова Водяного, Графський дуб-красень, Софіївські дуби;
- Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва Міський парк.
Релігія[ред. | ред. код]
Л. І. Похилевич, український краєзнавець, у своїй книзі[10] подає запис про візитацію 1741 року Смілянського протопопівства (благочинства) де подає, що у Смілі було 4 храми Унійної Церкви (сучасна УГКЦ): Спасо-Преображенська, Успенська, Покровська і Миколаївська (про яку ще згадує автор в описі 1860-х років). А благочинство налічувало — 26 церков, за візитацією 1747 року — 29 церков. Центральним храмом була Спасо-Преображенська церква, де настоятелем був священик, якого іменували: протопоп.
На початок XXI сторіччя у місті багато різних конфесій та вірувань.
Християнство у місті представлене 4 конфесіями:
Православна церква України[ред. | ред. код]
Храм на честь Різдва Іоана Хрестителя. Це новозбудований храм, освячення якого звершив предстоятель ПЦУ Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній[11] 22 грудня 2019 року. Храм розташований за адресою вулиця Соборна, 72-б. Престольне свято 7 липня.
Українська греко-католицька церква[ред. | ред. код]
Спасо-Преображенський храм (будується)[12] по вул. Б. Хмельницького,53 (навпроти маг. „АТБ“). При храмі діє благодійний фонд та недільна школа для дітей та дорослих.
Римо-католицька церква в Україні[ред. | ред. код]
Костел Успіння Пресвятої Діви Марії
Українська православна церква (Московський патріархат)[ред. | ред. код]
Свято-Покровський храм
Серед протестантських течій: молитовні будинки Євангельських християн-баптистів, Християн Віри Євангельскої, Християн Адвентистів Сьомого Дня.
Міста—побратими[ред. | ред. код]
США — Ньютон, штат Айова
Польща — Кендзежин-Козле
Україна — Ватутіне
Україна — Ірпінь
Україна — Ковель
Литва — Йонава
Молдова — Орхей
Відомі люди[ред. | ред. код]
Див. також Категорія:Персоналії:Сміла і Почесні громадяни Сміли
У місті народилися[ред. | ред. код]
- Женя Авербух — ізраїльська архітекторка
- Водяний Яків Михайлович — український політичний діяч періоду Перших Визвольних Змагань, військовий і громадський діяч, смілянський полковник Вільного козацтва
- Глувківський Андрій Іванович — військовий і громадський діяч, ад'ютант командира 1-ї гарматної бригади 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР; сотник Армії УНР
- Грищенко Олексій Іванович (1885 - ?) - український громадський діяч на Далекому Сході (Зеленому Клині та Китаю)
- Довгань Володимир Захарович — український кінорежисер
- Жупінас Дмитро Васильович — полковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції)
- Дібрівний Дмитро Олександрович (1988—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни
- Журлива Олена Костівна — українська поетка
- Іващенко Віталій Вадимович — поет
- Калашник Микола Федорович (* 1940) — український художник
- Ковпак Олександр Олександрович — український футболіст, нападник
- Литвиненко Леонід Дмитрович — срібний призер Олімпіади-1972
- Ліпатов Валентин Миколайович — український дипломат
- Матушевський Федір Павлович — український громадський діяч, публіцист, літературознавець, критик
- Мединський Володимир Ростиславович — міністр культури Російської Федерації з 2012 року
- Нестеренко Гаврило Ількович (1871 - ?) - український громадський діяч у Харбіні (Китай)
- Петряк Іван Євгенович — український футболіст
- Портенко Леонід Олександрович — зоолог радянської доби
- Ревуцький Аврам — член Української Центральної Ради
- Семдор Семен — український актор, режисер, засновник театру імені Франка у Києві
- Симиренко Платон Федорович — український селекціонер плодових дерев
- Скрипник Анатолій Миколайович — український письменник, літературний критик, журналіст, радіоведучий, член Національної спілки письменників України
- Фурса Стефан Васильович — міський голова Вінниці (1939—1941), голова культурної комісії, голова Райсельбанку, голова Райпрофради в містах Сміла, Кам'янка, Канів та Монастирище
- Чефранова Ірина Михайлівна — український звукооператор
- Шліфер Шлойме Міхелевич (1889—1857) — головний рабин Москви у 1943—1957 роках
- Шулаков Віктор Олександрович (1942—2009) — видатний український театральний режисер.
Герої Радянського Союзу[ред. | ред. код]
- Краснокутський Хаїм Меєрович (1 травня 1904 — 15 серпня 1982)[13];
- Сенатор Василь Трохимович (8 січня 1921 — 29 липня 1944)[14];
- Штерн Григорій Михайлович (1900—1941) — генерал-полковник, учасник бойових зіткнень біля озера Хасан, на річці Халхин-Гол і громадянської війни в Іспанії.
«Небесна сотня»[ред. | ред. код]
Уродженець Смілянського району, що з сім'єю проживав у Смілі Юрій Пасхалін, був учасником Євромайдану та загинув 19 лютого 2014 року за Україну.
- Саєнко Андрій Степанович (1962—2014) — активіст Євромайдану, загинув 20-го лютого 2014 року від кулі снайпера.
Загиблі Герої під час проведення АТО[ред. | ред. код]
Під час нападу терористів на комендатуру міста Щастя, що на Луганщині загинув командир підрозділу «Холодний Яр» Євген Войцехівський.
Галерея[ред. | ред. код]
Смілянський краєзнавчий музей(До 1917 року - відділення Ощадбанку Російської імперії в м. Сміла)
Пожежна каланча (збуд. 1929)
- Фонтан у Смілі
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2019 року. Державна служба статистики України. Київ, 2019. стор.75
- ↑ а б www.wolframalpha.com
- ↑ http://www.oldrpz.cherkasy.net/ua/region_text2.htm[недоступне посилання з травня 2019]
- ↑ http://www.pravoslavie.ru/smi/103.htm
- ↑ рос. дореф. Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. — К., 1864.
- ↑ В. І. Ленін «Розвиток капіталізму в Росії»
- ↑ Коваленко Сергій. Чорні Запорожці: історія полку. — К.: Видавництво «Стікс», 2012
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березень 2016. Процитовано 6 жовтень 2009.
- ↑ НА БАЗІ СМІЛЯНСЬКОЇ ШКОЛИ-ІНТЕРНАТУ РОЗПОЧНЕ РОБОТУ МИСТЕЦЬКА ШКОЛА
- ↑ Л. И. Похилевич <Сказания о населенньіх месностях Киевской губернии»
- ↑ Предстоятель ПЦУ освятив храм у Смілі, на який віряни чекали 11 років. http://religionpravda.com.ua/. Релігійна правда. 2019-12-23. Процитовано 24 грудня 2019.
- ↑ На Черкащині освятили новий храм УГКЦ
- ↑ www.warheroes.ru(рос.)
- ↑ www.warheroes.ru(рос.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Вортман Д. Я. Сміла // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 670. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Посилання[ред. | ред. код]
- Місто Сміла (Черкаська область)на сайті АМУ
- Сміла — офіційний сайт міста
- Сміла на www.ukrainaincognita.com («Україна Інкогніта») // текст та фото Романа Маленкова (чорновий текст для путівника Черкащиною видавництва «Грані-Т»)
- Некороновані правителі Сміли. Родина Бобринських: час, пристрасті, примхи долі
- Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.
|
|
|
|
- Населені пункти України, засновані 1542
- Міста України
- Населені пункти Смілянської міської ради
- Історичні місця України
- Населені пункти над Тясмином
- Сміла
- Міста Черкаської області
- Районні центри Черкаської області
- Міста обласного значення
- Населені пункти з історичною єврейською громадою
- 1542 в Україні
- Виборчий округ 198