Сміла

Сміла
Герб Сміли	Прапор Сміли
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Черкаська область
Район	Черкаський район
Громада	Смілянська міська громада
Код КАТОТТГ	UA71080390010069946
Засноване	1542 (481 рік)
Статус міста	від 1793 року
Населення	▼ 66 972 особи (2020)
- повне	▼ 66 972 особи (2020)
Площа	39,85 км² км²
Густота населення	1668 осіб/км²
Поштові індекси	20700
Телефонний код	+380-4733
Координати	49°13′ пн. ш. 31°52′ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря	101 м
Водойма	річки Тясмин, Гнилий Ташлик, Сріблянка
Назва мешканців	сміля́нин; сміля́нка; сміля́ни
Міста-побратими	Ватутіне, Україна;
День міста	друга неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Імені Тараса Шевченка, Сміла
До обл./респ. центру
- фізична	26 км
- залізницею	24 км
- автошляхами	30 км
До Києва
- фізична	165 км
Міська влада
Адреса	Черкаська, обл., Черкаський р-н, м. Сміла, вул. Незалежності, 37
Вебсторінка	http://www.smila-rada.gov.ua/
Міський голова	Ананко Сергій Васильович (з 9 листопада 2020 р.)
	↑ Зазначено рік повторного перетворення на місто. Вперше Сміла затверджена містом у 1654 році. Потім рахувалася містечком до 1793 року.
Мапа
	Сміла
	Сміла

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Сміла (значення).

Смі́ла — місто в Україні, адміністративний центр Смілянської міської громади Черкаського району Черкаської області. У місті розташований найбільший залізничний вузол області — станція, Імені Тараса Шевченка. За часів Російської імперії — містечко Черкаського повіту Київської губернії.

Географія[ред. | ред. код]

Місто Сміла розташоване за км від обласного центру, на Придніпровській височині, над річкою Тясмин.

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат помірно континентальний. Зима м'яка, з частими відлигами, літо тепле, іноді посушливе. Період із температурою +10 градусів становить 160—170 днів. Річна кількість опадів 450—520 мм. Через місто протікає ріка — Тясмин, притока Дніпра.^[3].

Кліматограма Сміли
С	Л	Б	К	Т	Ч	Л	С	В	Ж	Л	Г
36 −3 −8	33 −1 −6	29 3 −2	38 12 5	37 20 10	63 23 13	76 25 15	53 24 14	36 19 10	31 12 4	41 5 0	44 0 −5
Середня макс. і мін. температури повітря (°C) Атмосферні опади (мм), за рік : 517 мм. Джерело: «Climate-Data.org» (англ.)^[4]

Історія[ред. | ред. код]

Докладніше: Історія Сміли

Заснування Сміли[ред. | ред. код]

Сміла та її околиці були заселені ще здавна, про що свідчать залишки давніх поселень та численних курганів, виявлених у різних частинах міста та поблизу нього. Два значних древніх городища та 44 кургани вперше були досліджені у 1879—1883 роках О. О. Бобринським, онуком власника Сміли графа Олексія Олексійовича Бобринського. Ці знахідки датуються приналежністю частково до кам'яної доби, частково до бронзової. Офіційна дата народження Сміли 1542 рік. У XVI столітті в документах Великого князівства Литовського зазначено що на місці хутора в 1542 році з'являється поселення Яцькове-Тясмино. Назва Сміла відома з першої половини 17 століття. Із назвою міста пов'язана легенда, яку записав граф Л. О. Бобринський: «Якась-то дівчина провела воїнів через важкодоступне болото в тил до ворога. Вони перемогли тьму-тьмущу ворогів у кривавій битві, але дівчину не вберегли. Поховали воїни героїню над Тясмином і назвали її Смілою, а містечко Тясмин на її честь назвали Смілою».

Гетьманщина[ред. | ред. код]

У 1648 — 1667 це сотенне містечко Чигиринського полку. У 1654 році переяславський полковник Павло Тетеря отримав від Російського царя грамоту на місто. В 1658—1659 роках власником Сміли був полковник Данило Виговський.

Період Речі Посполитої[ред. | ред. код]

За Слободищенським трактатом 1660 року на цих землях відновлена влада Речі Посполитої і Сміла переходить у власність Олександра Конецпольського у складі Речі Посполитої. Постійні битви між поляками, татарами і турками, а також війна із шведами^[5] призвели до розорення й спустошення Сміли. (див. Руїна).

У XVII столітті власниками Сміли стають польські князі Любомирські, які в 1742 році побудували дерев'яний замок із валом і частоколом навколо міста.

У 30 — 60 роках 18 століття населення Сміли брало участь у гайдамацькому русі.

Імперський період[ред. | ред. код]

У 1787 році князь Ксаверій Любомирський продає свої землі навколо Сміли князю Потьомкіну. В 1793 році землі переходять до графа Олександра Самойлова, племінника Потьомкіна. У 1795 році у Смілянських володіннях графа Самойлова мешкає 1747 чоловік осілого населення та 435 неосілих, з них 50 ремісників, 9 шевців, 6 ткачів, 8 кравців. Решта — землероби.

У 1793 році за другим поділом Польщі Сміла відходить до складу Російської імперії. У 1793—1794 роках Сміла — центр однойменного повіту. З 1797 року Сміла — містечко Черкаського повіту Київської губернії.

Сміла у власності роду графів Бобринських[ред. | ред. код]

У 1827 році завершено будівництво костелу котре тривало 9 років. Основним «спонсором» будівництва виступив власник села Товста Звенигородського повіту Антон Совецький, який був колишнім хорунжим у польському війську.

У 1838 році Сміла переходить до графині Софії Олександрівни Бобринської (до шлюбу Самойлова). Бобринські збудували у Смілі цукровий завод.

У 1845 році було 8 тисяч жителів, 755 будинків, 60 крамниць, одна корчма, 10 заїжджих дворів; буряко-цукрові, 3 цегельні і 2 винокурних і 2 шкіряних заводи, 10 млинів.

У 1858 році Графом Олексієм Олексійовичом Бобринським було влаштовано училище для дітей робітників і службовців при цукровому заводі містечка Сміла, яке спочатку отримало назву церковно-парафіяльної школи при Успенській церкві для хлопчиків. Школа складалая з трьох відділень і за програмою наприкінці ХІХ ст. відповідала умовам однокласного початкового училища. У 677 році, внаслідок використання шкільного приміщення під лікарню, навчання було перенесено до школи рафінандного заводу, яка також відносилася до церковно-приходської, відкритої у 1874 році при Смілянському рафінадному заваді. у 1877 році до неї була приєднана ще й перша школа. Фака з'єднання шкіл став підставою для її перетворення у двокласне приватне училище Графів Бобринських.^[6]

У 1860 році було 12,6 тисяч жителів, 3 православні церкви, католицький костел, Миколаївська церква на Загреблі (частина міста на правобережжі Тясьмину) та дзвіниця Унійної Церкви (сьогоднішня назва УГКЦ) в центрі міста (з протилежної сторони костелу), синагога, 2 єврейських молитовних будинки. Мировий суд, канцелярія судового допиту, земельна управа, станції — поштова і телеграфна. 176 крамниць, 255 ремісників. Аптека, волосна лікарня на 25 ліжок (тепер Центральна районна лікарня імені Софії Бобринської). Двічі на тиждень — базари, двічі на рік — ярмарки^[7]

У 1876 році через місто пролягла залізниця Фастів-Знаменка, відкрито станцію Бобринську.

У 1879 році на 9 фабриках і заводах Сміли вироблено продукції на понад 4 млн карбованців — це більше, ніж того ж року випустило 76 заводів і фабрик Києва^[8]. У 1887 році при рафінадному заводі відкрито центральну телефонну станцію.

У 1889 році було 18 великих підприємств, де зайнято 1130 робітників. Працює завод із виробництва гасу для освітлення вулиць.

На початку XX століття в Смілі було 20 тисяч жителів, 23 фабрики і заводи, 13 соборів, церков та молитовних будинків, 10 шкіл, 3 ресторани, 81 купець. Проте 71 % селянських господарств — безземельні і малоземельні, а 52 % — безкінні.

У 1917 році крім великих цукрового і рафінадного заводів, було кілька дрібних підприємств: механічні майстерні, 6 шкіряних заводів, пивзавод, 2 маслобойні, миловарний, свічковий та жиросальний заводи, вальцовий млин, олійниці. 67 магазинів і пунктів громадського харчування. Чверть усіх вулиць — бруковані.

Українська революція[ред. | ред. код]

17 квітня 1917 року, після повалення царського режиму в Російській імперії у Смілі утворився цивільний комітет, комісаром якого став учитель соціал-демократ. Також у Смілі створюються чисельні громадські комітети, котрі виступали за скорочення робочого дня до 8 годин замість 14, розподіл панської землі та інше.

За весь період Перших Визвольних Змагань, які відбувались з 1917 року по 1920 на основній території України, а подекуди тривали й до 1922—1924 років Смілянщина була одним з осередків національного визвольного руху. Серед відомих земляків та особистостей що брали активну участь в Українській революції можна відзначити Якова Водяного котрий був одним із ініціаторів створення Вільного козацтва, яке грало одну з ключових ролей у той період.

10 лютого 1920 року під час Зимового походу Кінна бригада на чолі з Петром Дяченком Армії УНР на короткий час здобула Смілу. На станції Сміла було захоплено 11 потягів із військовим майном та ще 80 возів із майном у місті. Це були запаси Південно-Західного фронту московських окупаційних військ. Це майно спішно відправили до Білозір'я. Проте невдовзі від станції Бобринська більшовики перейшли у контрнаступ і українським військам довелося залишити місто^[9].

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань Сміла входить до складу СРСР.

Радянський період[ред. | ред. код]

З 1923 року Сміла — адміністративний центр однойменного району, а з 1926 року — місто.

Місто не обминув Голодомор 1932—1933 років.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

4 серпня 1941 року 116 стрілецька дивізія Червоної армії під натиском німецьких сил залишила Смілу.

За період німецької окупації у місті розстріляно і замучено близько 25 тисяч людей.

29 січня 1944 року військами 2-го Українського фронту, 373-ї Миргородської стрілецької дивізії місто було визволено.

Післявоєнний період міста[ред. | ред. код]

У післявоєнний час розвитку Сміли знову був наданий істотний імпульс. У місті будується потужний радіоприладний завод. Будуються нові житлові масиви,

Вихід України зі складу СРСР[ред. | ред. код]

З моменту розпаду Радянського Союзу у 1990-х промислове виробництво в Смілі скоротилося на 70 %. Одночасно було відзначено скорочення населення на 10 %, яке відбувалося в основному за рахунок виїзду громадян за межі міста.

Вулиці та місцевості Сміли[ред. | ред. код]

Смілянській міській раді підпорядковується селище Ірдинівка.

Центральною площею міста є Майдан Слави.

Головними міськими магістралями є вулиці Незалежності, Уманська, Трипільська, Перемоги, Героїв Холодноярців, Соборна.

Докладніше: Вулиці Сміли

Сміла має низку мікрорайонів:

Гора;
Гречківка;
Загребля;
Машбуд
Мала Яблунівка;
Поштовий;
РПЗ;
Кут;
Богдана;
Шевченка.

Окрім того, традиційно район центрального Майдану Слави є місцевим Центром.

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність населення Сміли, станом на 1 січня 2022 року, становить 65,675 осіб^[10].

Економіка[ред. | ред. код]

У Смілі є цукровий комбінат (у 1970 році виготовив 37 000 т цукру і 1 200 т лимонної кислоти), машино-будівний завод (з 1930, основна продукція: машини для цукрової, хлібопекарської і олійно-жирової промисловості), електроремонтний, молоко-консервний завод, броварня, швейна і меблева фабрики. технікум харчової промисловості.

ТОВ «СЕМЗ»[ред. | ред. код]

Також у місті розташовано одне з найбільших машинобудівних підпрємств області — Смілянський електромеханічний завод, що займається ремонтом, розробкою та виробництвом тягових електричних машин.

Цьому підприємству вже майже 140 років. За роки його існування змінився профіль підприємства — від ремонту рухомого складу залізниці, до розробки і виробництва сучасних тягових електричних машин різної потужності.

ТМ «Славна»[ред. | ред. код]

Також у місті розташовані виробничі потужності торговельної марки «Славна». Виробничі потужності складаються з високопродуктивного устаткування, яке розміщене в модернізованих корпусах Смілянської швейної фабрики, пристосованих для випуску медичної продукції одноразового використання. В сучасних цехах, обладнаних автоматизованими лініями, випускається широкий асортимент комплектів одягу, операційних покриттів, медичних інструментів.

ДП «Орізон-Навігація»[ред. | ред. код]

У місті розташоване підприємство «Орізон-Навігація», яке спеціалізується на випуску електронних пристроїв, зокрема випускає компоненти для навігаційної системи ГЛОНАСС, а також сприяло розробці цієї системи. З 16 грудня 2021 року почала процедуру перетворення, 17 грудня того почала припинення роботи

ТОВ «Еліт»[ред. | ред. код]

У 2008—2009 роках збудовано новий завод із випуску об'ємного морозива Le Jour. Завод належить компанії «Еліт» (торгова марка «Ажур»), яка має також заводи в Луцьку та Криму, і він є другим у світі після норвезького. Морозиво виробляється на обладнанні данської фірми «Тетра-Пак», лінія спроектована для автоматичного безперервного наповнення і заморожування продукту^[11].

СМБЗ Смілянский Машинобудівний завод створений 1896 року за підримки графського роду Бобринских до 2000 року забезпечував конкурентноспроможність на ринку України і робочі місця в місті, але згодом завод став банкрутом. На стан 2017 року 80 % заводу законцервовано або продано. Лише кілька цехів працюють на теперішній час.

Транспорт[ред. | ред. код]

У місті розташований найбільший залізничний вузол Черкаської області станція імені Тараса Шевченка та автошлях Черкаси — Умань — Гайсин — Брацлав (317 км), збудований під керівництвом інженера Степана Кожум'яки що знаходиться у селі Костянтинівка за 300 м від адміністративної межі між містом та цим населеним пунктом.

У Смілі є також однойменна станція та декілька зупинних пунктів: Берегова, Заводська, Мала Яблунівка, Сріблянка, Хмельницька та Центральна.

Освіта[ред. | ред. код]

Освіта міста забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої та позашкільної освіти. Діє мережа дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.

Дошкільні навчальні заклади[ред. | ред. код]

У дошкільних навчальних закладах виховуються 2387 дітей, що становить 85 % дітей від 1 до 6 років. Укомплектовано 36 груп компенсуючого типу: 25 — логопедичні, 2 — для дітей із вадами зору, 3 — опорно-рухового апарату, 1 — із затримкою психічного розвитку, 5 — санаторних груп для дітей із малими та затухаючими формами туберкульозу.

Дошкільний навчальний заклад № 1 (вул. Ю. Кондратюка, 11)
Дошкільний навчальний заклад № 2 (вул. Ротондівська, 42)
Дошкільний навчальний заклад № 7 (вул. Заводська, 13)
Дошкільний навчальний заклад № 8 (вул. І. Франка, 19)
Дошкільний навчальний заклад № 11 (вул. Кам'янська, 8)
Дошкільний навчальний заклад № 12 (вул. Павлова, 32)
Дошкільний навчальний заклад № 17 (вул. Ротондівська, 50)
Дошкільний навчальний заклад № 18 (вул. Чкалова, 16)
Дошкільний навчальний заклад № 21 (вул. 40 років Перемоги, 28)
Дошкільний навчальний заклад № 23 (вул. Мічуріна, 42)
Дошкільний навчальний заклад № 24 (пров. Захисників України, 5)
Дошкільний навчальний заклад № 26 (вул. I. Багряного, 12)
Дошкільний навчальний заклад № 27 (вул. Б. Хмельницького, 53)
Дошкільний навчальний заклад № 57 (вул. Лобачевського, 1-а)

Навчальні заклади І—ІІІ ступенів[ред. | ред. код]

99,7 % учнів шкіл у Смілі навчаються українською мовою. У місті працює одна двомовна школа, яка задовольняє освітні потреби національних меншин. Усі учні навчалися у I зміну. 500 учнів початкових класів відвідували 21 групи продовженого дня, із них 390 учнів (13 груп) за рахунок місцевого бюджету, 110 учнів (8 груп) — за кошти батьків. 1748 учнів (67 класів поглиблено вивчають українську та англійську мови, математику, історію України, біологію, хімію, економіку. Профільним навчанням охоплено 100 % учнів 10—11-х класів. У 12 школах введено допрофільне навчання, яким охоплено 610 учнів (25 класів). У місті створена система контролю за якістю освіти, яка дає можливість учням шкіл брати активну участь в олімпіадах, конкурсах. Працює Центр по роботі з обдарованою молоддю, є Положення щодо його діяльності. Центри по роботі з обдарованою молоддю працюють у кожному загальноосвітньому навчальному закладі. На базі усіх шкіл діють консультаційні пункти. Школярі міста у минулому навчальному році стали учасниками понад 50 конкурсів різного рівня. В обласних конкурсах та змаганнях взяли участь 661 учень, перемогу здобули 488 учнів. Учасниками конкурсів та змагань Всеукраїнського рівня та міжнародного рівня стали 1493 учні, переможцями — 639 школярів.

В 2018 році Смілянська загальноосвітня школа-інтернат І—ІІІ ступенів була переформована й на її базі був створений новий навчальний заклад «Смілянська спеціалізована мистецька школа Черкаської обласної ради»^[12].

Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 1 (вул. Незалежності, 66)
Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 3 — колегіум» (вул. Сріблянська, 75)
Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 4 (вул. Незалежності, 90а)
Навчально-виховний комплекс «Ліцей — загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів «Лідер» (вул. Героїв Небесної Сотні, 16)
Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 6 (вул. Сунківська, 12)
Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 7 (вул. Б. Хмельницького, 51а)
Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 10 (вул. Лобачевського, 2а)
Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 11(вул. Рєпіна, 47)
Спеціалізована школа І—ІІІ ступенів № 12 (вул. Захисників України, 33)
Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 13 (вул. Громова, 71)
Навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад— загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 15» (вул. У. Кармелюка, 38)
Навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І ступеня— гімназія ім. В. Т. Сенатора» (вул. Сріблянська, 125)
Смілянська спеціалізована мистецька школа (провул. Захисників України, 34)
Спеціальна загальноосвітня школа — інтернат (вул. Сріблянська, 240)

Позашкільні навчальні заклади[ред. | ред. код]

Активними у конкурсах були і вихованці позашкільних навчальних закладів. Вони взяли участь у 129 конкурсах та змаганнях різних рівнів (міських — 24, обласних — 71, всеукраїнських — 34), у яких вибороли 657 призових місць, із них 177 — перших. 25 гуртківців Будинку дитячої та юнацької творчості взяли участь у 4 змаганнях міжнародного та всеукраїнського рівнів, де здобули 8 перших місць. Лідерами за участю у змаганнях у минулому навчальному році були вихованці ДЮСШ «Олімп». Вони взяли участь у 24 обласних та 17 всеукраїнських змаганнях, де вибороли 106 перших місць.

Будинок дитячої та юнацької творчості (вул. 40 років Перемоги, 18 та вул. Сріблянська, 124)
Дитячо-юнацька спортивна школа «Олімп» (вул. Мічуріна, 42)
Стадіон «Юність» (вул. Мічуріна, 41)

Вищі навчальні заклади[ред. | ред. код]

Також у Смілі є 2 вищі навчальні заклади І рівня акредитації, це:

Варто відзначити, що на базі Смілянського середнього хіміко-технологічного училища(сучасний Смілянський технікум харчових технологій) у 1929 році на його базі був створений цукровий інститут(сучаний Національний університет харчових технологій). Що у 1930 році був переведений до м. Києва і зараз технікум входить до його складу. Також хотілось би пригадати відомих випускників навчального закладу: І. А. Кухаренко — ректор Київського політехнічного інституту, М. Ф. Кулінич — міністр харчової промисловості України та Радянського Союзу, П. Д. Федоров — директор Київського технологічного інституту харчової промисловості у 1947—1962 роках, А. А. Гетьман — академік Санкт-Петербургської Інженерної Академії, В. С. Брюховецький — почесний президент Києво-Могилянської академії, відомі діячі науки — М. О. Архипович, М. М. Пушанко, М. О. Масліков та багато інших.

Також у місті є філії для заочного навчання студентів Національного університету харчових технологій

Медицина[ред. | ред. код]

У Смілі є такі заклади охорони здоров'я:

КНП «Смілянська міська лікарня» СМР (у її складі є поліклінічне відділення для дорослих, дитяча поліклініка ка та протитуберкульозне відділення)
КНП «Смілянська стоматологічна поліклініка» СМР
Станція швидкої допомоги
КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня» Черкаської обласної ради
КНП «Смілянська багатопрофільна лікарня ім. Софії Бобринської»

Культура[ред. | ред. код]

Заклади культури[ред. | ред. код]

У місті діє Будинок Культури, що знаходиться у центрі міста за адресою: вул. Соборна буд. 110, при якому відбуваються різного роду культурні заходи. Це і виступи народних колективів, артистів, гуртів та інше.

Також у місті є дитячі заклади культури, це:

Дитяча школа мистецтв
Дитяча музична школа №2
Будинок дитячої та юнацької творчості

Музеї[ред. | ред. код]

У Смілі існує краєзнавчий музей, котрий було створено у 25 грудня 1967 року.

Експозицію розміщено в трьох залах, де представлено:

картографічну спадщину Смілянщини кінця XIX — початку XX століття;
матеріали, пов'язані з родиною колишніх власників містечка графів Бобринських та іменами відомих громадян міста;
старожитності Наддніпрянщини.

Серед унікальних експонатів — скринька зі скла і металу роботи італійських ювелірів XVIII століття, навісний замо́к середини XIX століття, цеглини з будівель графів Бобринських та інші предмети.

Медіа[ред. | ред. код]

Серед засобів масової інформації в місті постійно виходять такі друковані видання:

«Сміла»
«Смілянські обрії»
«Сміла від А до Я»
"РІО-експрес"

Існує і міський телеканал «Сміла-TV», який транслюється по кабельній мережі міста. Також є телестудія «Тясмин», що готує новини про місто, які виходять на обласному телеканалі «Ільдана».

Серед радіоканалів — "Тясмин" FM, на хвилі 106,4 ;«Обрії-ФМ», що проводить трансляцію на хвилі 102

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Пам'ятник Тарасу Шевченку (біля станції імені Шевченка)
Пам'ятник Богдану Хмельницькому
Пам'ятний знак Героям Небесної Сотні
Пам'ятник Воїнам ВВВ

Природно-заповідний фонд[ред. | ред. код]

На території міста розташовано об'єкти природно-заповідного фонду:

ботанічні пам'ятки природи: Віковий дуб імені Якова Водяного, Графський дуб-красень, Софіївські дуби;
Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва Міський парк.

Релігія[ред. | ред. код]

Л. І. Похилевич, український краєзнавець, у своїй книзі^[13] подає запис про візитацію 1741 року Смілянського протопопівства (благочинства) де подає, що у Смілі було чотири Православні церкви: Покровська, Успенська, Спаська і Миколаївська (про яку ще згадує автор в описі 1860-х років). Центральною була Спаська церква, де настоятелем був священик, якого іменували: протопоп. Благочинство налічувало — 26 церков, за візитацією 1747 року — 29 церков.

На початок XXI сторіччя у місті багато різних конфесій та вірувань.

Християнство у місті представлене 4 конфесіями:

Православна церква України[ред. | ред. код]

Собор на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Збудований 1914 р. Громада перейшла з московського патріархату навесні 2022 р. Адреса: вул. Мічуріна 9.

Храм на честь Різдва Іоана Хрестителя. Це новозбудований храм, освячення якого звершив предстоятель ПЦУ Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній^[14] 22 грудня 2019 року. Храм розташований за адресою вулиця Соборна, 72-б. Престольне свято 7 липня.

Українська греко-католицька церква[ред. | ред. код]

Церква Преображення Господнього (будується)^[15] по вул. Богдана Хмельницького, 53 (навпроти маг. «АТБ»). При храмі діє благодійний фонд та недільна школа для дітей та дорослих.

Римо-католицька церква в Україні[ред. | ред. код]

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії

Протестантизм[ред. | ред. код]

Серед протестантських течій: Церква Євангельських християн-баптистів, п'ятидесятників, Адвентистів Сьомого Дня.

Міста-побратими[ред. | ред. код]

Відомі особи[ред. | ред. код]

Див. також Категорія:Персоналії:Сміла і Почесні громадяни Сміли

У місті народилися[ред. | ред. код]

Женя Авербух — ізраїльська архітекторка
Водяний Яків Михайлович — український політичний діяч періоду Перших Визвольних Змагань, військовий і громадський діяч, смілянський полковник Вільного козацтва
Глувківський Андрій Іванович — військовий і громадський діяч, ад'ютант командира 1-ї гарматної бригади 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР; сотник Армії УНР
Грищенко Олексій Іванович (1885—?) — український громадський діяч на Далекому Сході (Зеленому Клині та Китаю)
Довгань Володимир Захарович — український кінорежисер
Жупінас Дмитро Васильович — полковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції)
Дібрівний Дмитро Олександрович (1988—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни
Журлива Олена Костівна — українська поетка
Іващенко Віталій Вадимович — поет
Калашник Микола Федорович (* 1940) — український художник
Карпов Валерій Вікторович (* 1981) — український спортсмен і тренер (пауерліфтинг).
Ковпак Олександр Олександрович — український футболіст, нападник
Литвиненко Леонід Дмитрович — срібний призер Олімпіади-1972
Ліпатов Валентин Миколайович — український дипломат
Матушевський Федір Павлович — український громадський діяч, публіцист, літературознавець, критик
Мединський Володимир Ростиславович — міністр культури Російської Федерації з 2012 року
Нестеренко Гаврило Ількович (1871—?) — український громадський діяч у Харбіні (Китай)
Петряк Іван Євгенович — український футболіст
Портенко Леонід Олександрович — зоолог радянської доби
Ревуцький Аврам — член Української Центральної Ради
Сватко Таїсія Володимирівна (Таюне) — співачка та бек-вокалістка Олега Винника
Семдор Семен — український актор, режисер, засновник театру імені Франка у Києві
Симиренко Платон Федорович — український селекціонер плодових дерев
Скрипник Анатолій Миколайович — український письменник, літературний критик, журналіст, радіоведучий, член Національної спілки письменників України
Туманська (Чорна) Олена Анатоліївна (1985 р.) — відомий український режисер. Головний режисер каналу СТБ, проектів «Зважені та щасливі», «В пошуках істини» і т. д.
Фастовська Іда Йосипівна (1922—2006) — архівіст, філолог
Фурса Стефан Васильович — міський голова Вінниці (1939—1941), голова культурної комісії, голова Райсельбанку, голова Райпрофради в містах Сміла, Кам'янка, Канів та Монастирище
Чефранова Ірина Михайлівна — український звукооператор
Шліфер Шлойме Міхелевич (1889—1957) — головний рабин Москви у 1943—1957 роках
Шулаков Віктор Олександрович (1942—2009) — видатний український театральний режисер.

Герої Радянського Союзу[ред. | ред. код]

Краснокутський Хаїм Меєрович (1 травня 1904 — 15 серпня 1982)^[16];
Сенатор Василь Трохимович (8 січня 1921 — 29 липня 1944)^[17];
Штерн Григорій Михайлович (1900—1941) — генерал-полковник, учасник бойових зіткнень біля озера Хасан, на річці Халхин-Гол і громадянської війни в Іспанії.

«Небесна сотня»[ред. | ред. код]

Уродженець Смілянського району, що з сім'єю проживав у Смілі Юрій Пасхалін, був учасником Євромайдану та загинув 19 лютого 2014 року за Україну.

Саєнко Андрій Степанович (1962—2014) — активіст Євромайдану, загинув 20 лютого 2014 року від кулі снайпера.

Загиблі Герої під час проведення АТО[ред. | ред. код]

Під час нападу терористів на комендатуру міста Щастя, що на Луганщині загинув командир підрозділу «Холодний Яр» Євген Войцехівський. Указом Президента України № 109/2015 від 26 лютого 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Нагороджений Почесною відзнакою «За заслуги перед Черкащиною» (посмертно).

Горбенко Андрій Степанович — Народився 6 січня 1971 року у місті Сміла, Черкаська область. Загинув 19 лютого 2015 року, біля с. Опитне, Ясинуватський район, Донецька область. Звання: Сержант. Посада: Водій. Підрозділ: 81-а окрема аеромобільна бригада (90-й окремий аеромобільний батальйон). Залишилася дружина та дві доньки. Похований у с. Мала Смілянка, Смілянський район, Черкаська область. Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Дімітров Михайло Сергійович («Гайдамака») — Народився 26 жовтня 1983 року у с. Кірове, Нікопольський район, Дніпропетровська область. Проживав у місті Сміла. Підрозділ: Добровольчий Український Корпус «Правий сектор». Помер 17 січня 2018 р. у шпиталі від важких осколкових поранень отриманих увечері 16 січня 2018 р. в промзоні м. Авдіївка, коли загинув А. Витвицький. Залишилася донька. Похований у с. Костянтинівка, Смілянський район, Черкаська область. Нагороджений Почесною відзнакою «За заслуги перед Черкащиною» (посмертно). Нагороджений відзнакою ДУК ПС «Бойовий Хрест Корпусу» (посмертно).

Гупаленко Юрій Анатолійович — Народився 30 червня 1969 р., м. Сміла, Черкаська область. Загинув 25 вересня 2019 р., смт Новотроїцьке, Волноваський район, Донецька область. Звання: Старшина. Підрозділ: Донецький прикордонний загін. Залишилися дружина та двоє синів. Похований у м. Сміла, Черкаська область.

Дібрівний Дмитро Олександрович («Груша») — Народився 11 травня 1988 року в місті Сміла, Черкаська область. Загинув 16 серпня 2014 р., с. Хрящувате, Краснодонський район, Луганська область. Звання: Солдат. Посада: Стрілець. Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар». Обставини загибелі: Загинув 16 серпня 2014 р. під час виконання бойового завдання. Місце поховання: м. Сміла, Черкаська область. Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

Галерея[ред. | ред. код]

Чоловіча гімназія
Костел Успіння Богородиці
Пам'ятник Шевченку у Смілі
Смілянський краєзнавчий музей(До 1917 року - відділення Ощадбанку Російської імперії в м. Сміла)
Пожежна вежа (збуд. 1929)
Південний вокзал станції імені Тараса Шевченка
Північний вокзал станції імені Тараса Шевченка
Інтер'єр собору Преображення Господнього УПЦ