Федір Жученко
| Федір Іванович Жученко | |||
 | |||
| Герб Прус III | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1659 — 1691 (з перервами) | |||
| Попередник: | Кирило Пушкар | ||
| Спадкоємець: | Павло Семенович | ||
| Смерть: | 1709 | ||
| Країна: | Гетьманщина | ||
| Релігія: | православний | ||
| Рід: | Жученки | ||
| Діти: | Петро, Роман, Любов, Параска[1] | ||
Фе́дір Іва́нович Жуче́нко (?—1709) — полтавський полковник Війська Запорозького. Представник старовинного козацького роду Жученків, з покозачених шляхтичів[2].
Згідно реєстру 1649 року значився козаком 1-ї сотні ППВЗ[1]. У липні 1659 року вперше призначений полковником. На чолі полку брав участь у військовій кампанії Хмельниченка, залишився вірним гетьману після Чуднівської угоди, на відміну від більшості лівобережних полковників восени 1660-го — навесні 1661-го не визнав зверхність над Лівобережжям московського царя Олексія Михайловича. У квітні того ж року відмовився від участі в обранні Сомка на гетьманство, зоставшись під булавою Ю. Хмельницького, після остаточної поразки останнього повернувся до Полтави. З травня 1670 року, після поразки полтавського козацтва у двобоях із московсько-сіверськими силами, Жученко, склавши присягу царю та Ігнатовичу, знову опинився на полковницькому уряді змістивши Кублицького. 1672 року за гетьмана Самойловича Федіра Івановича позбавлено звання на користь Дем'яна Гуджола. 1676-го брав участь у Чигиринській виправі, під час боїв за місто був поранений. Недовго полковував 1679 року, на довший термін обирався після Коломацьких статей (1687—1691). Учасник Кримських походів 1687 і 1689 років.
Як і переважна більшість тогочасної старшини південних полків, що дотримувались схожих із січовиками поглядів, перебував в опозиції до Івана Мазепи, який на той час завзято проводив промосковську політику. Зрештою гетьман позбавив Жученка посади призначивши полковником у Полтаві слухняного вихреста Герцика. Формальним приводом стала судова справа (серпень 1691-го) щодо втрати коней під час останнього Кримського походу[3].
Полишивши службу зберігав свій вплив через зятів — генерального писаря Василя Кочубея та полковника Івана Іскру, за котрих він видав заміж своїх дочок Любов та Параску відповідно.
Ще за Самойловича отримав у володіння Жуки, для Покровської церкви у котрих пожертвував дзвін (1704)[4].
Мав двох синів — Петра і Романа. Дві дочки Жученко, Любов і Параска, були видані відповідно за Василя Кочубея та Івана Іскру. Ще дві дочки, чиї імена не збереглися, були видані за полковника Івана Черняка і Степана Заліського.
Нащадком роду по чоловічій лінії був племінник полковника Петро Тимофійович — полковий сотник (1676—1677) та наказний полковник (1676), сотник сорочинський (1715—1719). Гілка роду, що взяла початок від старшого онука Петра Тимофійовича, священика Григорія Яковича, стала зватися Жуковськими, а та, що походила від молодшого, значкового товариша Кирила Яковича (бл. 1743 — р. с. невід.) зберегла прізвище Жученко.
У Полтаві існує вулиця Федора Жученка.
У місті Кременчук є тупик Федора Жученка.
- ↑ а б Кривошея, 2014, с. 26—27.
- ↑ В. В. Кривошея «Неурядова старшина гетьманщини» Київ «Стилос» 2009 ст.133
- ↑ В. В. Кривошея «Козацька еліта гетьманщини» К. 2008, ст.261-262
- ↑ Жученко Федір Іванович. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 5 липня 2013.
- Горобець В. М. Жученко (Жук) Федір Іванович // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. — С. 178.
- В. В. Томазов. Жученки та Жуковські // там же.
- Коваленко Сергій. Жученко Федір//Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 3. — Київ: Видавництво «Стікс», 2009.
- Микола Щудря. Богданович-Зарудний Самійло. / Лицарі булави. — Київ: Видавництво «Велес», 2008.
- Кривошея, Володимир (2014). Українське козацтво в національній пам'яті. Полтавський полк. Том I. Ч.: Десна Поліграф, ISBN 978-617-7223-01-5.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
