Юрій Хмельницький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Хмельницький
Kniążę Sarmacyi, Małej Rossyi i Ukrainy, wódz wojsk zaporoskich
Yurii Khmelnytsky.png
Гетьман України
Правління Перше:IV-IX 1657p. Друге:1659-1663p. Третє:1677-1681p.
Обрання 11 вересня 1659
Попередник Іван Виговський
Наступник Павло Тетеря
Інші титули Шляхтич
Біографічні дані
Імена Георгій
Народження бл.1641
Чигирин, нині Черкаська область, Україна
Смерть 1685 (?)
Кам'янець-Подільськ, Україна
Дружина Марина Головаш
Династія Хмельницькі
Батько Богдан Хмельницький
Мати Ганна Сомко
Chmelnitskyi (Alex K).svg
Yurii Khmelnytsky Signature.png
Медіафайли у Вікісховищі?

Ю́рій Хмельни́цький (також Юрій-Гедеон Венжик Хмельницький[1], Ю́рій Хмельниче́нко (бл. 1641, м. Чигирин, нині Черкаська область, Україна — 1685 (?)) — військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманщини (1659-1663). Князь України у васалітеті Османської імперії (1677-1681). Представник козацького роду Хмельницьких. Другий син Богдана Хмельницького.

Біографія[ред. | ред. код]

Юрась Хмельницький
Портрет з музею Івана Гончара, 1840-ві

Народився близько 1641 року в м. Чигирині (нині Черкаська область, Україна, тоді Київське воєводство, Річ Посполита).

Навчався в Київському колегіумі[2]. Волею свого батька намічений на гетьманство, втім на Чигиринській нараді 27 серпня 1657 року гетьманом було обрано Івана Виговського[3].

Після відходу Івана Виговського на Козацькій раді в Германівці на Київщині 11 вересня 1659 року гетьманом України обрано Юрія Хмельницького. Скориставшись скрутним становищем України, московський уряд і його уповноважений князь Олексій Трубецькой примусили Юрія Хмельницького укласти 17 жовтня 1659 року Переяславські статті, які обмежували суверенні права України, давали право Московії призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім Києва, ще у п'яти містах України.

Цей договір викликав загальне обурення, і коли в 1660 році московське військо, на боці якого вимушені воювати й козаки, у війні з Річчю Посполитою зазнало поразки, Хмельницький після поразки під Слободищем перейшов на бік Речі Посполитої, московське військо було змушене до капітуляції під Чудновом.

Юрій уклав 27 жовтня 1660 року з Річчю Посполитою так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Річчю Посполитою й гарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з військом Речі Посполитої проти Московського царства. Проти цього трактату (апробованого Козацькою радою в Корсуні) за намовою Москви виступили деякі лівобережні полки. Хмельницький ходив на лівобережну Україну з військом з метою об'єднання України. Але був розбитий переважаючими кількістю військами Григорія Ромадановського і після цього він не міг згуртувати достатньо війська. За підтримкою Москви у 1660 році наказним гетьманом Лівобережжя, яке перебувало під контролем Московського царства гетьманом обрано Якима Сомка, який гетьманував до 1663 року. В 1663 році московити видали гетьмана Якима Сомка новому гетьману Івану Брюховецькому, який його стратив.

1663 року склав булаву й постригся в ченці Трахтемирівського (Зарубинецького) монастиря (або 13 січня 1663 року Новоскитського монастиря під Чигирином[4]), взяв ім'я Гедеон, перебував в Корсунському монастирі.

У 1664 році військо Речі Посполитої під командуванням Стефана Чарнецького (наказав викинути тіла Богдана Хмельницького та його сина Тимофія з родинної гробниці) сплюндрувало Суботів. Також під його супроводом Київський митрополит та Юрій Хмельницький були відіслані в Мальборський замок. Там вони знаходилися до 1667 (або січня 1665) року. Після звільнення (1667) жив в Уманському монастирі.

29 листопада 1665 року підписав у Варшаві з митрополитом Йосифом Тукальським присягу на вірність королю та Речі Посполитій[5].

У січні 1668 року брав участь у Генеральній раді Війська Запорозького, де підтримав орієнтацію Петра Дорошенка на османський протекторат. У своєму виступі на раді заявив: «Батьківські всі скарби відкопаю і татарам плату дам, тільки б під рукою великого государя і королівської величності не бути». Однак через кілька місяців Хмельницький підтримав його суперника Михайла Ханенка.

1669 року взятий в битві в полон білогородськими татарами, був відправлений у Білгород, а потім за рішенням гетьмана Петра Дорошенка в Константинополь, де перебував в замку Сім Веж. Одного разу він намагався втекти на волю, але був знятий з високого муру, покараний киями і прикутий до стіни в'язниці. Перебував там до 1678 року. В інтересах султана звільнений з ув'язнення, проголошений гетьманом і посланий з пашою Ібрагімом під Чигирин проти московського князя Ромадановського. Після того як османи повернулись назад, Юрій Хмельницький з військом завоював декілька українських міст.

1670 року (за іншими джерелами 1673 року) Юрія захопили кримські татари і відправили до Константинополя. За посередництвом французького посла, Шарль-Марі-Франсуа Олів'є (маркіза де Ноінтель), османський уряд намагався використати Хмельницького для закріплення свого володіння на Правобережній Україні.

1677 року був звільнений султаном з в'язниці і прибув в Україну весною 1677 року разом з османською армією під командуванням Ібрагіма-Шайтана для агітації серед козаків, людності. Його універсали не виконувались, османський напад на Чигирин був невдалим — тільки наступного року їх війська під командуванням великого візира зробили це, зруйнували місто. Відходячи, візир наказав «пацифікувати» Україну; Юрій Хмельницький вирушив вздовж Дніпра на північ, зруйнував Канів, Черкаси, Корсунь, Стеблів та інші міста. Й. Галатовський даремно совістив його, вимагав повернутись до монастиря. Помічником його був син Павла Яненка-Хмельницького, якого звали «Яненченком»[6].

У зверненні до народу титулував себе «Князем сарматським і вождем Війська Запорозького» — «званням», наданим султаном; його столицею був Немирів; його сторожу становили татари та представники кількох інших народів. Війська під проводом Юрія Хмельницького в 1678 році зруйнували Богуслав, населення міста було віддане у ясир його союзникам — османам.

У 1678-1679 роках хотів за допомогою османського і татарського війська приєднати Лівобережжя, однак йому не вдалося створити міцної влади. Південне Правобережжя щораз більше знелюднювалося, люди втікали за Дніпро.

В 1930-х роках Кордуба Мирон в статті до Польського біографічного словника про нього стверджував, що хворів епілепсією, що негативно відбилось на його вчинках. Зокрема, не перебирав засобами під час відбирання майна, грошей у багатих, покарав смертю трьох полковників (а Яненченко врятувався втечею до Львова). В 1681 році уряд Порти відкликав його до Стамбулу. М. Кордуба дотримувався думки про «апокрифічність» інформації про його задушення в Кам'янці-Подільському, підтримувану А. Роллє, В. Антоновичем, Равітою-Ґавронським яка опиралась на звістці одного вірменина[6].

Про долю Юрія Хмельницького писав Г. Кониський, що 1681 року його заслали в один з грецьких монастирів на острові, що в Егейському морі.

За іншою версією Юрій Хмельницький знайшов останній притулок на острові Мальта в одному з тамтешніх монастирів, де й закінчилось його гетьманування.

Згадка[ред. | ред. код]

Поштова марка «Юрій Хмельницький»

У літературі[ред. | ред. код]

У кінематографі[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Юрій-Гедеон Венжик Хмельницький
  2. Korduba M. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681)… — S. 334.
  3. «Літопис Самійла Величка» (кін.XI та поч.XII розділу)
  4. Korduba M. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681)… — S. 335.
  5. Wójcik Z. Hulanicki Hrehory (Grzegorz) h. Ulanicki (XVII w.) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : PAN, 1963. — T. Х/1, zeszyt 44. — S. 89. (пол.)
  6. а б Korduba M. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681)… — S. 336.
  7. Трейлер фільму «Гетьман»

Література[ред. | ред. код]

  • Герасимчук В. Виговський і Юрій Хмельницький // ЗНТШ. — 1904. — Т. LIX—LX.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Коваленко С. Хмельницький Юрій Богданович//Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. — К. : Стікс, 2007. — Т. 1.
  • Костомаров М. Гетьманування Виговського й Юрія Хмельницького. Руська Історична Бібліотека, т. XIII. — Тернопіль, 1892.
  • Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
  • Мицик Ю. Хмельницький Юрій // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 391. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Мицик Ю. Юрій Хмельницький // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — 560 с. — С. 237—252. — ISBN 5-203-01639-9.
  • Петровський В., Радченко Л., Семененко В. Історія України: неупереджений погляд. — Харків : Школа, 2007.
  • Чухліб Т. Хмельницький Юрій // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 760. — ISBN 978-966-611-818-2.
  • Антонович В., Вец В. Исторические деятели Юго-Западной России. — К., 1884. (рос.)
  • Borschak E. A Littleknown French Biography of Yuras Khmelnytsky // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. Vol. III, 1 (7), 1953. (англ.)
  • Korduba M. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — T. III/1, zeszyt 11. — S. 334—336. (пол.)
  • Rawita-Gawroński F. Ostatni Chmielniczenko. — Познань, 1919. (пол.)


Попередник
Іван Виговський
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Гетьман України
1659-1660
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Наступник
Петро Дорошенко
Попередник
Земля знаходилась в складі єдиної Гетьманщини
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Гетьман Правобережної України
1660-1663
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Наступник
Павло Тетеря
Попередник
Петро Дорошенко
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Гетьман Ханської України
1677-1681
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Наступник
Георге Дука