Юрій Хмельницький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Хмельницький
Książę Sarmacyi, Małej Rossyi i Ukrainy, wódz wojsk zaporoskich
Yurii Khmelnytsky.png
Гетьман України
Правління Перше:IV-IX 1657p. Друге:1659-1663p. Третє:1677-1681p.
Обрання 11 вересня 1659
Попередник Іван Виговський
Наступник Павло Тетеря
Інші титули Шляхтич
Біографічні дані
Імена Георгій
Релігія православ'я
Народження бл.1641
Чигирин, нині Черкаська область, Україна
Смерть 1685 (?)
Кам'янець-Подільськ, Річ Посполита
задуха
Дружина Марина Головаш
Династія Хмельницькі
Батько Богдан Хмельницький
Мати Ганна Сомко
Chmelnitskyi (Alex K).svg
Yurii Khmelnytsky Signature.png
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ю́рій Хмельни́цький (також Юрій-Гедеон Венжик Хмельницький[1], Ю́рій Хмельниче́нко (бл. 1641, м. Чигирин, нині Черкаська область, Україна — 1685 (?)) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманщини (1659-1663). «Князь сарматський» у васалітеті Османської імперії (1677-1681). Представник козацького роду Хмельницьких. Другий син Богдана Хмельницького.

Біографія[ред. | ред. код]

Юрась Хмельницький
Портрет з музею Івана Гончара, 1840-ві
Портрет з репродукції твору XVII ст.

Юрій Богданович Хмельницький народився близько 1641 року в м. Чигирині (нині Черкаська область, Україна, тоді Київське воєводство, Річ Посполита). Мав добрі здібності, з юності володів українською, польською, грецькою та латинською мовами. Читав і писав старослов'янською, глибоко вивчив Святе Письмо. Певний час навчався в Києво-Могилянському колегіумі, але через погіршення здоров'я повернувся до рідного дому, де продовжив навчання під керівництвом Йоаникія Галятовського та ченця Києво-Печерської лаври Іларіона Добродіяшка. Однак гетьманич був хворобливим, страждав на епілепсію, що робило його малопридатним для військово-політичної кар'єри. Тим не менш після загибелі свого старшого брата Тимоша він розглядався батьком як спадкоємець гетьманської булави. У 15 років Богдан Хмельницький призначив Юрія наказним гетьманом, доручаючи йому підготовку війська до битви під Ташликом. Під опікою полковників Івана Богуна та Григорія Лесницького він оволодів шаблею та мушкетом і очолив козацький похід на Семиграддя. У квітні 1657 року на раді в Чигирині Богдан Хмельницький домігся передачі влади сину Юрію.

Після смерті батька Юрій Хмельницький зрікся від булави і продовжив навчання в Київському колегіумі[2]. На старшинській раді, яка відбулася 23 серпня 1657 року, гетьманом було обрано Івана Виговського, який був при ньому регентом[3]. У вересні 1658 року Виговський уклав з Річчю Посполитою Гадяцький договір, що передбачав формування на території Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств «Великого князівства Руського» як третьої складової федерації. Гадяцька угода ще більше посилила антигетьманські настрої: серед найближчого оточення гетьмана сформувалася опозиція, яка вбачала у його відставці запоруку припинення війни проти Московії. Однак організований Іваном Сірком похід на Аккерман і ногайські улуси у серпні 1659 року завадив Виговському розвинути досягнутий в Конотопській битві успіх і спільно з татарськими ордами вступити на територію Московського царства.

Незадоволена політикою Виговського козацька старшина на чолі з Іваном Богуном об'єдналася навколо Юрія Хмельницького й висунула його на гетьманство. За ініціативою свояка Богдана Хмельницького (брата його дружини) Якима Сомка, котрий від переслідувань гетьмана втік на Дон, 11 вересня 1659 року у Германівці під Києвом була скликана козацька рада, яка позбавила Виговського булави й обрала гетьманом, всупереч сподіванням Сомка, 18-річного Юрія Хмельницького, котрого на раді представляв колишній старший джура його батька Іван Брюховецький. У другій декаді вересня повноваження Хмельницького були підтверджені на раді у Білій Церкві, яка, зібравшись згодом у Жердові (нині — Броварський район Київської області), на базі Березневих статей 1654 року напрацювала проєкт нової угоди з Москвою, що серед іншого передбачала ліквідацію російських гарнізонів по всій Гетьманщині, окрім Києва, непорушність «вольностей, прав і надань», самостійність православної ієрархії і право гетьмана на міжнародні зносини.

Хоча Жердівські статті були відхилені воєводою Олексієм Трубецьким, на скликаній 17 жовтня у Переяславі Генеральній військовій раді, де більшість мала старшина промосковської орієнтації з Лівобережжя на чолі з переяславським полковником Тимішем Цецюрою, а саме місто було оточене царськими полками, він підтвердив гетьманські повноваження Юрія Хмельницького, від котрого домігся відновлення правомочності так званих «Прежних статей Богдана Хмельницкого», що передбачали затвердження гетьмана царським рішенням і позбавляли його права на дипломатичні відносини з іноземними державами, самостійно вступати у війну, призначати й усувати полковників, а розквартирування московських гарнізонів і воєвод коштом місцевого населення планувалось не лише в Києві, але й в Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані. Окрім цього, Переяславські статті передбачали підпорядкування Київської митрополії Москві і заборону українському духовенству приймати посвяту від Константинопольського патріарха.

Цей договір викликав загальне обурення, і коли у 1660 році московське військо, на боці якого вимушені воювати й козаки, у війні з Річчю Посполитою зазнало поразки, Хмельницький після поразки під Слободищем перейшов на бік Речі Посполитої, московське військо було змушене до капітуляції під Чудновом.

Юрій уклав 27 жовтня 1660 року з Річчю Посполитою так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Річчю Посполитою й гарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з військом Речі Посполитої проти Московського царства. Проти цього трактату (апробованого Козацькою радою в Корсуні) за намовою Москви виступили деякі лівобережні полки. Хмельницький ходив на лівобережну Україну з військом з метою об'єднання України. Але був розбитий військами Григорія Ромадановського, що переважали за кількістю, і після цього він не міг згуртувати достатньо війська. За підтримкою Москви у 1660 році наказним гетьманом Лівобережжя, яке перебувало під контролем Московського царства гетьманом обрано Якима Сомка, який гетьманував до 1663 року. В 1663 році московити видали гетьмана Якима Сомка новому гетьману Івану Брюховецькому, який його стратив.

1663 року склав булаву й постригся в ченці Трахтемирівського (Зарубинецького) монастиря (або 13 січня 1663 року Новоскитського монастиря під Чигирином[4]), взяв ім'я Гедеон, перебував в Корсунському монастирі.

У 1664 році військо Речі Посполитої під командуванням Стефана Чарнецького (наказав викинути тіла Богдана Хмельницького та його сина Тимофія з родинної гробниці) сплюндрувало Суботів. Також під його супроводом Київський митрополит та Юрій Хмельницький були відіслані в Мальборський замок. Там вони знаходилися до 1667 (або січня 1665) року. Після звільнення (1667) жив в Уманському монастирі.

29 листопада 1665 року підписав у Варшаві з митрополитом Йосифом Тукальським присягу на вірність королю та Речі Посполитій[5].

У січні 1668 року брав участь у Генеральній раді Війська Запорозького, де підтримав орієнтацію Петра Дорошенка на османський протекторат. У своєму виступі на раді заявив: «Батьківські всі скарби відкопаю і татарам плату дам, тільки б під рукою великого государя і королівської величності не бути». Однак через кілька місяців Хмельницький підтримав його суперника Михайла Ханенка.

1669 року взятий в битві в полон білогородськими татарами, був відправлений у Білгород, а потім за рішенням гетьмана Петра Дорошенка в Константинополь, де перебував в замку Сім Веж. Одного разу він намагався втекти на волю, але був знятий з високого муру, покараний киями та прикутий до стіни в'язниці. Перебував там до 1678 року. В інтересах султана звільнений з ув'язнення, проголошений гетьманом і посланий з пашою Ібрагімом під Чигирин проти московського князя Ромадановського. Після того як османи повернулись назад, Юрій Хмельницький з військом завоював декілька українських міст.

1670 року (за іншими джерелами 1673 року) Юрія захопили кримські татари й відправили до Константинополя. За посередництвом французького посла, Шарль-Марі-Франсуа Олів'є (маркіза де Ноінтель), османський уряд намагався використати Хмельницького для закріплення свого володіння на Правобережній Україні.

1677 року був звільнений султаном з в'язниці та прибув в Україну весною 1677 року разом з османською армією під командуванням Ібрагіма-Шайтана для агітації серед козаків, людності. Його універсали не виконувались, османський напад на Чигирин був невдалим — тільки наступного року їх війська під командуванням великого візира зробили це, зруйнували місто. Відходячи, візир наказав «пацифікувати» Україну; Юрій Хмельницький вирушив вздовж Дніпра на північ, зруйнував Канів, Черкаси, Корсунь, Стеблів та інші міста. Й. Галатовський даремно совістив його, вимагав повернутись до монастиря. Помічником його був син Павла Яненка-Хмельницького, якого звали «Яненченком»[6].

У зверненні до народу титулував себе «Князем сарматським і вождем Війська Запорозького» — «званням», наданим султаном; його столицею був Немирів; його сторожу становили татари та представники кількох інших народів. Війська під проводом Юрія Хмельницького в 1678 році зруйнували Богуслав, населення міста було віддане у ясир його союзникам — османам.

У 1678-1679 роках хотів за допомогою османського і татарського війська приєднати Лівобережжя, однак йому не вдалося створити міцної влади. Південне Правобережжя щораз більше знелюднювалося, люди втікали за Дніпро.

В 1930-х роках Кордуба Мирон в статті до Польського біографічного словника про нього стверджував, що хворів на епілепсією, що негативно відбилось на його вчинках. Зокрема, не перебирав засобами під час відбирання майна, грошей у багатих, покарав смертю трьох полковників (а Яненченко врятувався втечею до Львова). В 1681 році уряд Порти відкликав його до Стамбула. М. Кордуба дотримувався думки про «апокрифічність» інформації про його задушення в Кам'янці-Подільському, підтримувану А. Роллє, В. Антоновичем, Равітою-Ґавронським яка опиралась на звістці одного вірменина[6].

Про долю Юрія Хмельницького писав Г. Кониський, що 1681 року його заслали в один з грецьких монастирів на острові, що в Егейському морі.

За іншою версією Юрій Хмельницький знайшов останній притулок на острові Мальта в одному з тамтешніх монастирів, де й закінчилось його гетьманування.

Згадка[ред. | ред. код]

Поштова марка «Юрій Хмельницький»

У літературі[ред. | ред. код]

У кінематографі[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Юрій-Гедеон Венжик Хмельницький
  2. Korduba M. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681)… — S. 334.
  3. «Літопис Самійла Величка» (кін.XI та поч.XII розділу)
  4. Korduba M. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681)… — S. 335.
  5. Wójcik Z. Hulanicki Hrehory (Grzegorz) h. Ulanicki (XVII w.) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : PAN, 1963. — T. Х/1, zeszyt 44. — S. 89. (пол.)
  6. а б Korduba M. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681)… — S. 336.
  7. Трейлер фільму «Гетьман»

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Іван Виговський
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Гетьман України
1659-1660
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Наступник
Петро Дорошенко
Попередник
Земля знаходилась в складі єдиної Гетьманщини
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Гетьман Правобережної України
1660-1663
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Наступник
Павло Тетеря
Попередник
Петро Дорошенко
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Гетьман Ханської України
1677-1681
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Наступник
Георге Дука