Юрій Хмельницький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Хмельницький
Yurii Khmelnytsky.png
Гетьман України
Правління Перше: квітень — вересень 1657 p.           Друге: 1659 — 1663 p.р.    Третє: 1677 — 1681 p.р.
Обрання вересень 1659
Попередник Іван Виговський
Наступник Павло Тетеря
Інші титули Шляхтич
Біографічні дані
Імена Георгій
Релігія православ'я
Народження бл. 1641
Чигирин, нині Черкаська область, Україна
Смерть 1685 (?)
Кам'янець-Подільськ, Річ Посполита
задуха
Дружина Марина Головаш
Династія Хмельницькі
Батько Богдан Хмельницький
Мати Ганна Сомко
Chmelnitskyi (Alex K).svg
Yurii Khmelnytsky Signature.png
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ю́рій Хмельни́цький (у чернецтві — Гедеон[1]; бл. 1641, м. Чигирин, нині Черкаська область, Україна — 1685 (?)) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманщини (16591663). Князь України-Русі під протекторатом Османської імперії (16771681). Представник козацького роду Хмельницьких. Другий син Богдана Хмельницького.

Біографія[ред. | ред. код]

Юрась Хмельницький
Портрет з музею Івана Гончара, 1840-ві
Портрет з репродукції твору XVII ст.

Молоді роки[ред. | ред. код]

Юрій Богданович Хмельницький народився близько 1641 року в м. Чигирині (нині Черкаська область, Україна, тоді Київське воєводство, Річ Посполита). Мав добрі здібності, з юності володів українською, польською, грецькою та латинською мовами. Читав і писав старослов'янською, глибоко вивчив Святе Письмо. Певний час навчався в Києво-Могилянському колегіумі, але через погіршення здоров'я повернувся до рідного дому, де продовжив навчання під керівництвом Йоаникія Галятовського та ченця Києво-Печерської лаври Іларіона Добродіяшка. Однак гетьманич був хворобливим, страждав на епілепсію, що робило його малопридатним для військово-політичної кар'єри. Тим не менш після загибелі свого старшого брата Тимоша він розглядався батьком як спадкоємець гетьманської булави. У 15 років Богдан Хмельницький призначив Юрія наказним гетьманом, доручаючи йому підготовку війська до битви під Ташликом. Під опікою полковників Івана Богуна та Григорія Лесницького він оволодів шаблею та мушкетом і очолив козацький похід на Семиграддя. У квітні 1657 року на раді в Чигирині Богдан Хмельницький домігся передачі влади сину Юрію.

Гетьманування[ред. | ред. код]

Портрет Юрія Хмельницького. Музей Б. Хмельницького, Чигирин

Після смерті батька Юрій Хмельницький зрікся від булави і продовжив навчання в Київському колегіумі[2]. На старшинській раді, яка відбулася 23 серпня 1657 року, гетьманом було обрано Івана Виговського, який був при ньому регентом[3]. У вересні 1658 року Виговський уклав з Річчю Посполитою Гадяцький договір, що передбачав формування на території Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств «Великого князівства Руського» як третьої складової федерації. Гадяцька угода ще більше посилила антигетьманські настрої: серед найближчого оточення гетьмана сформувалася опозиція, яка вбачала у його відставці запоруку припинення війни проти Московії. Однак організований Іваном Сірком похід на Аккерман і ногайські улуси у серпні 1659 року завадив Виговському розвинути досягнутий в Конотопській битві успіх і спільно з татарськими ордами вступити на територію Московського царства.

Незадоволена політикою Виговського козацька старшина на чолі з Іваном Богуном об'єдналася навколо Юрія Хмельницького й висунула його на гетьманство. За ініціативою свояка Богдана Хмельницького (брата його дружини) Якима Сомка, котрий від переслідувань гетьмана втік на Дон, 11 вересня 1659 року у Германівці під Києвом була скликана козацька рада, яка позбавила Виговського булави й обрала гетьманом, всупереч сподіванням Сомка, 18-річного Юрія Хмельницького, котрого на раді представляв колишній старший джура його батька Іван Брюховецький. У другій декаді вересня повноваження Хмельницького були підтверджені на раді у Білій Церкві, яка, зібравшись згодом у Жердові (нині — Броварський район Київської області), на базі Березневих статей 1654 року напрацювала проєкт нової угоди з Москвою, що серед іншого передбачала ліквідацію російських гарнізонів по всій Гетьманщині, окрім Києва, непорушність «вольностей, прав і надань», самостійність православної ієрархії і право гетьмана на міжнародні зносини.

Хоча Жердівські статті були відхилені воєводою Олексієм Трубецьким, на скликаній 17 жовтня у Переяславі Генеральній військовій раді, де більшість мала старшина промосковської орієнтації з Лівобережжя на чолі з переяславським полковником Тимішем Цецюрою, а саме місто було оточене царськими полками, він підтвердив гетьманські повноваження Юрія Хмельницького, від котрого домігся відновлення правомочності так званих «Прежних статей Богдана Хмельницкого», що передбачали затвердження гетьмана царським рішенням і позбавляли його права на дипломатичні відносини з іноземними державами, самостійно вступати у війну, призначати й усувати полковників, а розквартирування московських гарнізонів і воєвод коштом місцевого населення планувалось не лише в Києві, але й в Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані. Окрім цього, Переяславські статті передбачали підпорядкування Київської митрополії Москві і заборону українському духовенству приймати посвяту від Константинопольського патріарха.

Цей договір викликав загальне обурення, і коли у 1660 році московське військо, на боці якого вимушені воювати й козаки, у війні з Річчю Посполитою зазнало поразки, Хмельницький після поразки під Слободищем перейшов на бік Речі Посполитої, московське військо було змушене до капітуляції під Чудновом.

Юрій уклав 27 жовтня 1660 року з Річчю Посполитою так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Річчю Посполитою й гарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з військом Речі Посполитої проти Московського царства. Проти цього трактату (апробованого Козацькою радою в Корсуні) за намовою Москви виступили деякі лівобережні полки. Хмельницький ходив на лівобережну Україну з військом з метою об'єднання України. Але був розбитий військами Григорія Ромадановського, що переважали за кількістю, і після цього він не міг згуртувати достатньо війська. За підтримкою Москви у 1660 році наказним гетьманом Лівобережжя, яке перебувало під контролем Московського царства гетьманом обрано Якима Сомка, який гетьманував до 1663 року. В 1663 році московити видали гетьмана Якима Сомка новому гетьману Івану Брюховецькому, який його стратив.

Постриг в ченці та польський полон[ред. | ред. код]

1663 року склав булаву й постригся в ченці Трахтемирівського (Зарубинецького) монастиря (або 13 січня 1663 року Новоскитського монастиря під Чигирином[4]), взяв ім'я Гедеон, перебував в Корсунському монастирі.

У 1664 році військо Речі Посполитої під командуванням Стефана Чарнецького (наказав викинути тіла Богдана Хмельницького та його сина Тимофія з родинної гробниці) сплюндрувало Суботів. Також під його супроводом Київський митрополит та Юрій Хмельницький були відіслані в Мальборський замок. Там вони знаходилися до 1667 (або січня 1665) року. Після звільнення (1667) жив в Уманському монастирі.

29 листопада 1665 року підписав у Варшаві з митрополитом Йосифом Тукальським присягу на вірність королю та Речі Посполитій[5].

Після підписання Андрусівського договору (перемир’я) 1667 року групу українських в’язнів, в тому числі Юрія Хмельницького та київського митрополита Йосифа (Нелюбовича-Тукальського), було переведено у Варшаву, звідки їм вдалося втекти в Україну. 1669 року Хмельницький полишив монастирські справи й поринув у політичну боротьбу, підтримавши противника гетьмана П. Дорошенка, Петра Суховієнка, а також уманського полк. М. Ханенка.

Турецький ставленик[ред. | ред. код]

1669 року під Уманню потрапив у полон до білгородських татар, які відправили його у Білгород, а потім за рішенням гетьмана Петра Дорошенка в Константинополь, де перебував у замку Сім Веж. Одного разу він намагався втекти на волю, але був знятий з високого муру, покараний киями та прикутий до стіни в'язниці.

1677 року був звільнений султаном з в'язниці та прибув в Україну весною 1677 року разом з османською армією під командуванням Ібрагіма-Шайтана для агітації серед козаків, людності. Його універсали не виконувались, османський напад на Чигирин був невдалим. Лише у 1678 році турецько-козацьким військам під командуванням великого візира вдалось взяти місто, після чого вони зруйнували його. Відходячи, візир наказав «пацифікувати» Україну; Юрій Хмельницький вирушив вздовж Дніпра на північ, зруйнував Канів, Черкаси, Корсунь, Стеблів та інші міста. Й. Галатовський даремно совістив його, вимагав повернутись до монастиря. Помічником його був син Павла Яненка-Хмельницького, якого звали «Яненченком»[6].

У зверненні до народу титулував себе «Князем сарматським і вождем Війська Запорозького» — «званням», наданим султаном; його столицею був Немирів; його сторожу становили татари та представники кількох інших народів. Війська під проводом Юрія Хмельницького в 1678 році зруйнували Богуслав, населення міста віддали в ясир його союзникам — османам.

У 16781679 роках хотів за допомогою османського і татарського війська приєднати Лівобережжя, однак йому не вдалося створити міцної влади. Південне Правобережжя щораз більше знелюднювалося, люди втікали за Дніпро.

У 1930-х роках Мирон Кордуба у своїй статті про нього в Польського біографічного словника стверджував, що хворів на епілепсію, що негативно відбилося на його вчинках. Зокрема, не перебирав засобами під час відбирання майна, грошей у багатих, покарав смертю трьох полковників (а Яненченко врятувався втечею до Львова). В 1681 році уряд Османської імперії відкликав його до Стамбула. М. Кордуба дотримувався думки про «апокрифічність» інформації про його задушення в Кам'янці-Подільському, яку підтримував А. Роллє, В. Антонович, Равіта-Ґавронський, яка опиралася на звістці одного вірменина[6].

Про долю Юрія Хмельницького писав Г. Кониський, що 1681 року його заслали в один з грецьких монастирів на острові, що в Егейському морі. За іншою версією Юрій Хмельницький знайшов останній притулок на острові Мальта в одному з тамтешніх монастирів, де й закінчилося його гетьманування.

Згадка[ред. | ред. код]

Поштова марка «Юрій Хмельницький»

У літературі[ред. | ред. код]

У кінематографі[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Юрій-Гедеон Венжик Хмельницький
  2. Korduba M. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681)… — S. 334.
  3. «Літопис Самійла Величка» (кін.XI та поч.XII розділу)
  4. Korduba M. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681)… — S. 335.
  5. Wójcik Z. Hulanicki Hrehory (Grzegorz) h. Ulanicki (XVII w.) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : PAN, 1963. — T. Х/1, zeszyt 44. — S. 89. (пол.)
  6. а б Korduba M. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681)… — S. 336.
  7. Трейлер фільму «Гетьман»

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Іван Виговський
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Гетьман України
1659-1660
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Наступник
Петро Дорошенко
Попередник
Земля знаходилась в складі єдиної Гетьманщини
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Гетьман Правобережної України
1660-1663
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Наступник
Павло Тетеря
Попередник
Петро Дорошенко
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Князь сарматський і вождь Війська Запорозького
1677-1681
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Наступник
Георге Дука