Загородники

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Загоро́дники (лат. hortulanus) — порівняно вільна категорія збіднілого населення в Україні, Білорусі та Польщі XIVXVII ст. (Польсько-Литовській державі).

Діставали від землевласників право освоювати цілинні землі за межами орних ділянок - "за городами", за що звільнялися на 10 років від феодальної ренти.
Часто можновладці спеціально зобов'язували селян селитися на неосвоєних землях, відібраних чи набутих перед цим якимось чином у місцевої общини (громади). Перебування в такому статусі понад 10 років, як правило, перетворювало загородників на кріпаків.

Із розвитком товарно-грошових відносин загородники як соціальна група поступово зникають.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]