Зарожанський цукровий завод
| Тип | Відкрите акціонерне товариство |
|---|---|
| Галузь | Цукрова промисловість |
| Засновано | 1866 |
| Закриття (ліквідація) | 2004 |
| Штаб-квартира |
Зарожани |
| Продукція | Цукор |
Зарожанський цукровий завод — підприємство харчової промисловості у селі Зарожани Хотинського району Чернівецької області України, яке припинило своє існування.
Історія[ред. | ред. код]
Цукровий завод у селі Зарожани Хотинського повіту Бессарабської губернії Російської імперії[1] був побудований в 1866 поміщиком Федором Рафаловичем. Оскільки з 256 селянських господарств села 17,5% були безземельними, а більшість решти – малоземельними, проблеми з пошуком працівників не виникло, а місцеві жителі збільшили посіви буряків на продаж заводу. У цей час умови роботи на підприємстві були важкими, робочий день становив від 12 до 13 години, а зарплата була низька[2].
В ході першої російської революції у 1907 році в селі почався страйк. Робітники економії (що забезпечувала завод цукровим буряком) вимагали підвищення зарплати, але з Хотині прибули стражники, які побили селян і заарештували організаторів виступу[2].
Після початку першої світової війни становище підприємства ускладнилося, оскільки частина працівників та місцевих селян призвали до армії, посіви цукрових буряків скоротилися[2].
Після лютневої революції селяни провели переділ землі, після чого частина земель економії була розділена між жителями села. У січні 1918 року за рішенням Хотинського земельного комітету повіту цукровий завод був націоналізований. За рішенням Хотинського Ради робітників і солдатських депутатів було прийнято нові норми виробітку і введено 8-годинний робочий день[2].
Наприкінці лютого 1918 року селище окупували австро-німецькі війська (які залишалися тут до 11 листопада 1918 року, після чого їх змінили румунські війська)[2].
У ніч із 22 на 23 січня 1919 року в Хотині розпочалося повстання проти румунських окупантів, у якому брали участь жителі села. У Зарожанах був створений загін, який очолив робітник цукрового заводу, колишній солдат російської армії Ф. І. Дубковецький, у загін вступили інші робітники заводу. Вони роззброїли та заарештували румунських жандармів, зайняли цукровий завод і надали допомогу повсталим в інших селищах. Після придушення повстання румунськими військами більшість повстанців пішли за Дністер[2].
1 лютого 1919 року село зайняли румунські війська. У будівлі заводу вони допитували та били заарештованих чоловіків, зґвалтували та вбили чотирьох дівчат[2].
За румунської влади тривалість робочого дня на заводі становила 12 годин. Економічна криза, що почалася в 1929 році, ускладнила становище села. Власник заводу перестав виплачувати працівникам зарплату грошима, натомість робітники мали купувати продукти та товари у заводському магазині. В 1931 ціни на цукрові буряки були знижені на третину в порівнянні з 1929 роком, що погіршило становище жителів[2].
У ніч на 7 листопада 1932 року на цукровому заводі комуністична організація, що діяла в умовах підпілля, розклеїла листівки із закликом до боротьби проти румунських окупантів і об'єднання з Радянською Україною, надалі на підприємстві почалося поширення комуністичної літератури (ця обставина була зазначена в документах)[2].
28 червня 1940 року у складі Північної Буковини село увійшло до складу СРСР і завод став державним підприємством. Умови роботи були покращені, розпочалася ліквідація безграмотності серед робітників, також тут було відкрито заводський медпункт. В результаті, ефективність роботи підвищилася, і в першому півріччі 1941 завод зробив цукру на 306 тисяч рублів[2].
У ході Другої світової війни 6 липня 1941 року село було окуповане німецько-румунськими військами та до 29 березня 1944 року перебувало у складі Румунії. У період окупації одним із активних учасників Хотинської підпільної комсомольської організації був електромонтер Зарожанського цукрового заводу Олекса Боднарчук[2].
При відступі німці та румуни розграбували село, але після війни завод був відновлений та відновив роботу[2].
У ході четвертої п'ятирічки капіталовкладення в завод склали 11,9 млн. рублів. У 1953 – 1959 роках підприємство реконструювали, після чого обсяги виробництва збільшились. У 1965 і 1966 роках завод двічі отримував перехідний Червоний прапор Ради міністрів СРСР і ВЦРПС, а ряд працівників заводу був нагороджений державними нагородами[2].
У сезоні цукроваріння 1967/1968 років завод переробив понад 250 тисяч тонн цукрових буряків і виробив 4,2 тисячі тонн цукру (у вісім разів більше, ніж у 1950 році)[2].
Робітники заводу брали активну участь у громадській діяльності: вони брали участь у будівництві будівлі середньої школи (відкритої в 1965 році)[3], створенні парку та інших заходах щодо озеленення та благоустрою населеного пункту[2].
Загалом, у радянські часи завод був найбільшим підприємством села, на його балансі знаходилися об'єкти соціальної інфраструктури (робоче селище з 8 багатоквартирними житловими будинками, дитячим садком, яслами, клубом та їдальнею)[2].
Після проголошення незалежності України завод перейшов у відання міністерства сільського господарства та продовольства України.
У жовтні 1995 року Кабінет Міністрів України затвердив рішення про приватизацію цукрового заводу, що знаходився тут[4], надалі державне підприємство було перетворено у відкрите акціонерне товариство[5].
До 5 березня 1999 року завод перебував у віданні Фонду державного майна України[6].
22 серпня 2002 року рішенням господарського суду Чернівецької області у справі № 8/374-Б завод був визнаний банкрутом, 30 серпня 2002 року було оголошено про розпродаж майна та активів підприємства, яке почалося у вересні 2002 року, після чого завод припинив своє існування суперечки про поділ та приналежність майна заводу тривали між кредиторами до травня 2004 року[5]. Закриття та ліквідація Зарожанського цукрового заводу та Кельменецького цукрового заводу призвели до значного скорочення посівів буряків на території області та падіння виробництва цукру. Обсяг виробництва цукру у сезоні цукроваріння 2003/2004 років у Чернівецькій області становив 4% від рівня виробництва 1990 року[7].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Zarożeny // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 422. (пол.)
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Зарожани, Хотинський район, Чернівецька область // Історія міст і сіл Української РСР. Чернівецька область. — Київ, Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969.
- ↑ "в 1965 році, коли було зведено й здано в експлуатацію навчальний корпус сучасного навчального корпусу ... головним спонсором у будівництві виступив Зарожанський цукровий завод"
Нам 50 років! [Архівовано 6 серпня 2019 у Wayback Machine.] / официальный сайт Зарожанской средней общеобразовательной школы от 15 января 1965 - ↑ "00373132 Зарожанський цукровий завод"
Постанова Кабінету міністрів України № 851 від 20 жовтня 1995 р. «Про доповнення переліку об'єктів, що підлягають обов'язковій приватизації у 1995 році» [Архівовано 6 березня 2019 у Wayback Machine.] - ↑ а б Постанова Вищого господарського суду України від 19.05.2004 р., справа N 9/552. Архів оригіналу за 8 лютого 2022. Процитовано 8 лютого 2022.
- ↑ Наказ Фонду державного майна України № 403/31 від 5 березня 1999 р. «Про передачу державних корпоративних прав до Національного агентства України з управління державними корпоративними правами і внесення відповідних змін у реєстрах». Архів оригіналу за 8 лютого 2022. Процитовано 8 лютого 2022.
- ↑ "Виробництво цукру впало до критичної межі — всього 4 відсотки від рівня 1990 року."
Світлана Ісаченко. Іржа на цукрі // "Зеркало недели" від 16 квітня 2004