Засенко Юрій Олексійович
 | Тема цієї статті може не відповідати критеріям значущості Вікіпедії для митців. (квітень 2021) |
 | Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (квітень 2021) |
| Засенко Юрій Олексійович | |
|---|---|
| Народився |
1 серпня 1940 Київ, Українська РСР, СРСР |
| Помер |
19 січня 2017 (76 років) Київ, Україна |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Країна |
 СРСР |
| Місце проживання |
Київ Немирівський район |
| Діяльність | редактор, філолог, критик, літературознавець, письменник, поет |
| Alma mater | Філологічний факультет Київського університету[d] |
| Батько | Засенко Олексій Єлисейович |
Засе́нко Ю́рій О́лексі́йович (нар. 1 серпня 1940, Київ — 19 січня 2017, Київ) — головний редактор Головної редакції літературно-драматичного радіомовлення Головної дирекції програм республіканського радіомовлення УРСР, філолог, літературознавець, критик, письменник, поет.
Біографія[ред. | ред. код]
Юрій Олексійович Засенко народився 01.08.1940 року у м. Києві в родині Засенка Олексія Єлисейовича та Бєлковської Галини Кононівни. Батько — відомий український літературознавець, критик, письменник, перекладач, доктор філологічних наук (з 1963 р.), професор (з 1965 р.). Мати — старший інженер-геолог. Юрій Олексійович мав брата, Петра Олексійовича Засенка, який працював головним інженером у Держтелерадіо УРСР та сестру, Пічман Галину Олексіївну, що після одруження емігрувала до ГДР (Німеччина).
Під час Великої Вітчизняної війни батько Ю. О. Засенка, Олексій Єлисейович, пішов на фронт добровольцем. А він сам разом із матір'ю та братом перебували на тимчасово окупованій території, в Немирівському районі на Вінниччині. Після звільнення Києва родина повернулася до Києва, де у 1947 році Ю. О. Засенко пішов у перший клас 132 середньої школи. Тоді ж після війни з Японією та служби на Дальному Сході повернувся батько. Початкову освіту Ю. О. Засенко завершив у 92-гій середній школі у 1957 році.
Вищу освіту Ю. О. Засенко здобув у Київському Державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, закінчивши філологічний факультет (українське відділення) у 1962 році. Отримав спеціальність філолога та вчителя української мови та літератури. Підчас навчання (1958 р.) у складі комсомольської студентської організації їздив працювати на цілину. Фрагменти дипломної роботи за авторством Ю. О. Засенка на тему «Твори Т. Г. Шевченка у перекладах Джона Віра»[1] були опубліковані в ювілейному університетському збірнику «Голос Шевченко над миром». Володів українською, російською, польською та англійською мовами.
Після закінчення вищого навчального закладу (вересень 1962 — січень 1963 рр.) працював коректором в редакції газети «Радянська Україна».
Представник «золотої» київської молоді кінця 50-тих славної династії Засенків, син знаного батька, Шевченківського лауреата, Юрій Олексійович зростав у письменницькому будинку по вул. Велика Васильківська 6. Численні зустрічі із митцями та письменниками в них вдома змушували юнака замислюватися над причинами посилення русифікації, про залежність країни і ті кроки, які допоможуть це змінити. Як патріот і українець за переконаннями він вирішив відстоювати національні інтереси навіть тоді, коли це було ризиковано, та піддавалося жорсткій про-радянській цензурі.
Робота на радіо[ред. | ред. код]
У 1963 році Ю. О. Засенко розпочав свою роботу на «Українському радіо» на Хрещатику 26. У 60-ті роки колектив радіо складався з 350 фахівців, а головну редакцію очолювали 16.
15.06.1977 р. Ю. О. Засенка було призначено головним редактором Головної редакції літературно-драматичного радіомовлення Головної дирекції програм республіканського радіомовлення[2].
Юрій Олексійович був автором і ведучим радіо-інтерв'ю з багатьма відомими українськими діячами культури та письменниками. Зокрема: з Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Андрієм Малишко, Павлом Усенко, Савою Головановським, Леонідом Первомайським, Степаном та Борисом Олійниками, Любов'ю Забаштою та ін. Іх голоси та думки і досі зберігаються у фонотеці архіву «Українського радіо» завдяки тим зустрічам в ефірі.
Під редакцією Ю. О. Засенка протягом 7 років виходила радіо-передача «Погляд на життя». Її вів письменник Віталій Коротич, а згодом Володимир Яворівський. Легендарною, цікавою та завжди очікуваною була передача «Від суботи до суботи», якій у 2003 році виповнилося 20 років.
Як поет Ю. О. Засенко друкувався в журналі «Дніпро», у періодиці. На українському радіо звучали пісні на його вірші. На це митця надихнула пропозиція композитора Володимира Тилика у 1963 році. Творчі роки з 1975 року він сам називав «періодом активного сонця», коли велася співпраця з композиторами Володимиром Губою, Олексієм Семеновим, Леонідом Попернацьким. Пісні на поезію Ю. О. Засенка виконували Віталій Свирид, дует Анісімових, Марта Спіженко тощо.
В прямому ефірі проходили радіо-вистави за участю корифеїв українського театру. Редакція Ю. О. Засенка також готувала такі передачі класичного жанру, як «Поетична сторінка» і «Літературні читання».
За характеристикою від 11.03.1991 року Ю. О. Засенко «виявив себе висококваліфікованим спеціалістом, умілим організатором виробничого і творчого процесів». Зазначається, що він «відповідально ставиться до дорученої справи, принциповий та вимогливий до підлеглих, за що користується авторитетом. Приділяє багато уваги вихованню молодих журналістів. Бере участь в громадському житті колективу. Є членом Спілки журналістів УРСР».[3]
Згідно з контрактом з 20.02.1992 р. по переведенню з Держтелерадіо УРСР Ю. О. Засенка призначено заступником директора — головним редактором головної редакції літературно- драматичного мовлення творчого об'єднання мистецьких програм.[4]
З 16.05.1995 р. по переведенню з Укртелерадіокомпанії Ю. О. Засенко отримав посаду завідуючого редакцією Творчо — виробничого об'єднання художніх програм.[5]
У 2003 році, в момент виходу на пенсію, Ю. О. Засенко відсвяткував 40-карічний ювілей своєї плідної праці на радіо. На честь події газета «Говорить і показує Україна» випустила розгорнуте інтерв'ю з Юрієм Олексійовичем Засенко, в якому він розповідає про свій творчий шлях, сподівання та цікаві факти з історії Держтелерадіо[6].
Особисте життя[ред. | ред. код]
Ю. О. Засенко був щасливо одружений із Засенко Світланою Миколаївною (03.02. 1946 р. нар.), яку завжди вважав джерелом радості, натхнення та оптимізму. У шлюбі народилося двоє дітей: Засенко Оксана Юріївна (05.08.1964 р. нар.) та Засенко Олексій Юрійович [Архівовано 23 січня 2021 у Wayback Machine.] (13.12.1979 р. нар.).
Захоплювався полюванням та рибною ловлею.
Помер 19.01.2017 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Засенко Ю. Твори Т. Г. Шевченка в перекладах Джона Віра англійською мовою / Ю. Засенко // Студент. наук. праці / Київ. держ. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. — Київ, 1961. — Зб. 28: Голос Шевченка над світом. — С. 156—166.
- ↑ Наказ № 256 від 13.06.1977 р., підписаний заступником Голови Держтелерадіо УРСР І. Хропко. Збергіається в особовій справі Ю. О. Засенка від Державного Комітету Ради міністрів УРСР по телебаченню і радіомовленню.
- ↑ Характеристика головного редактора головної редакції літературно-драматичного мовлення Українського радіо тов. Засенка Юрія Олексійовича. За підписами Директора головної дирекції програм республіканського радіомовлення М. Меркулова та Голови профкому М. Аммосова від 11.03.1991 р.
- ↑ Витяг з наказу Державної телерадіомовної компанії України № 134 від 21.02.1992 р.
- ↑ Витяг з наказу Національної радіокомпанії України № 9-К від 16.05.1995 р.
- ↑ Випуск газети «Говорить і показує Україна» від 16.01.2003 року, стаття з рубрики «Штрихи до портрета»: "Юрій Засенко: «Хочу, щоб канал „Культура“ був найпопулярнішим серед радіослухачів, адже за суттю і духом він — український…»
Джерела[ред. | ред. код]
- Засенко Олексій Єлисейович — український літературознавець, критик, письменник. Батько Засенка Юрія Олексійовича
- Українське перекладознавство. Проблеми художнього перекладу. Бібліографічний покажчик [Архівовано 27 березня 2020 у Wayback Machine.]. Укладач Ю. Ю. Полякова. — Харків: 2013 р. ХНУ імені В. Н. Каразіна — С. 37
- Українське перекладознавство ХХ століття. Бібліографія. [Архівовано 17 березня 2018 у Wayback Machine.] /Тарас Шмігер/ — Львів: 2013 р. Львівський національний університет імені Івана Франка. — С. 137, С. 560.