Землекоп голий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Голий землекоп
Період існування: ранній олігоцен - наш час
Nacktmull.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Гризуни (Rodentia)
Підряд: Їжатцевиді (Hystricomorpha)
Родина: Heterocephalidae
Landry, 1957
Рід: Heterocephalus
Rüppell, 1842
Вид: H. glaber
Біноміальна назва
Heterocephalus glaber
Rüppell, 1842
розповсюдження голого землекопа
розповсюдження голого землекопа

Голий землекоп, або "піщане цуценя" (Heterocephalus glaber) — невеликий підземний ссавець з родини Heterocephalidae, що практично не має шерсті, з непропорційно великою головою. Становлять великий інтерес для зоологів, тому що живуть колоніями, що складаються зі стерильних робочих тварин і однієї самиці - королеви, здатної до самостійного відтворення потомства. Спостереження за цими тваринами дає можливість вивчення того, як за дарвінівською теорією еволюції стало можливим одержувати потомство стерильних тварин одного покоління за іншим.

Еволюція, систематика[ред.ред. код]

Філогенетичний аналіз із використанням мітохондріальних і ядерних послідовностей генів підтвердив монофілетичність інфраряду Hystricognathi і більшість його визнаних підрозділів (парворядів, надродин). Дослідження викопних представників інфраряду показують, що надродини Hystricognathi виникли в еоцені й олігоцені і більшість родин з'явилася наприкінці олігоцену, ~ 23 Mya (млн років тому). Розбіжності, що ведуть до родів Hystricognathi відбулося в міоцені й пліоцені, за одним винятком. Рід Heterocephalus походять від інших африканських землекопових Bathyergidae на початку олігоцену (~ 31.2 Mya), коли чотири надродини Caviomorpha (Erethizonoidea і Cavioidea — 32,4 Mya, Chinchilloidea і Octodontoidea — 32,8 Mya) вперше з'явилися в Південній Америці. Heterocephalus дійсно має багато характеристик з Bathyergidae, які відповідають їхньому спільному членству в парворяді Bathyergomorphi і надродині Bathyergoidea, а також їх підземному способу життя. Тим не менш, різноманітна безліч черепних, стоматологічних, посткраніальних, зовнішніх і екологічних ознак відрізняє Heterocephalus від інших африканських землекопових. Ці відмінності дорівнюють або перевищують ті, які використовуються для діагностики родин Caviomorpha та виправдовують визнання голого землекопа у своїй власній родині, Heterocephalidae Landry, 1957[1].

Зовнішні характеристики[ред.ред. код]

Дрібні холоднокровні гризуни з довжиною тіла 8-10 см, хвіст 3-4 см. Вага 30-35 г, королеви важать 50 г, окремі досягають до 80 г. Тварини ідеально адаптовані до підземного способу життя, більшість особин майже ніколи не піднімаються на поверхню. Очі мають непропорційно малі 0.5мм, напівсліпі. Гострий слух, попри майже редуковані вушні раковини. Гарно розвинуті нюх та дотик. Ґрунт риють передніми зубами, що виступають вперед, настільки, що губи при цьому залишаються закриті, завдяки чому ґрунт не потрапляє до рота. М'язи щелеп до 25% від загальної м'язової маси.
Мають короткі і тонкі ноги, які будучи вдало розміщеними дозволяють тварині рухатися із однаковою швидкістю як вперед так і назад. Лисі, майже повністю відсутній волосяний покрив тіла, густе волосся росте лише між пальцями лап, завдяки чому збільшується їх площа, що полегшує копання. Шкіра зморшкувата, рожево-жовтуватого кольору.

Психо-соціальна поведінка[ред.ред. код]

Піймані кротячі пацюки, що збилися в тісну групу.

Живуть кластерами по 75-80 особин. Єдиний вид ссавців, якому властива еусоціальність, тобто всі члени кластера є нащадками однієї королеви. Рядові члени колонії мають нормальну фертильність, проте не проявляють сексуальної активності. У випадку загибелі королеви кілька рядових самиць в запеклій боротьбі змагаються за її місце. Переможниця збільшується в розмірах завдяки збільшенню відстані поміж хребцями.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Patterson B. D. & Upham N. S. Wiley Online Library A newly recognized family from the Horn of Africa, the Heterocephalidae (Rodentia: Ctenohystrica) // Zoological Journal of the Linnean Society. — 2014. — Vol. 172, no. 4. — P. 942—963. (англ.)

Джерела[ред.ред. код]