Зюльт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зюльт
Die Sylter Halbinsel Ellenbogen mit dem Leuchtturm List Ost.jpg
Карта
Карта острова
Координати 54°54′57″ пн. ш. 8°19′51″ сх. д. / 54.91583° пн. ш. 8.33083° сх. д. / 54.91583; 8.33083Координати: 54°54′57″ пн. ш. 8°19′51″ сх. д. / 54.91583° пн. ш. 8.33083° сх. д. / 54.91583; 8.33083
Площа 99,14 км²
Країна Німеччина
Населення (2004) 27219
Зюльт (Німеччина)
Зюльт
Зюльт
13-09-29-nordfriesisches-wattenmeer-RalfR-05.jpg

Зюльт (нім. Sylt, німецька вимова ˈzʏlt) — острів у Північному морі, з 1927 року з'єднаний дамбою (довжина 11,2 км) із сушею. Належить Німеччині.

Протяжність острова — більше 38 км.

Площа — 99 км2.

Адміністративний центр — містечко Вестерланд.

Морський курорт, одне з найпопулярніших місць відпочинку в Німеччині. Знаменитий своїм піщаним пляжем протяжністю 40 км.

Економіка острова ґрунтується на туризмі. З середини 1970 років сільське господарство, лісозаготівлі та скотарство відіграють дедалі меншу роль в економіці острова. Значна частина робочої сили острова (близько 3 тис. осіб) займається трудовою діяльністю на материковій частині Німеччини.

Етимологія назви[ред.ред. код]

Назва Зюльт вперше згадується 1141 року в дарчій книзі монастиря Одензе. Про походження назви існує декілька теорій. За однією з них назва «Зюльт» походить від англійського sill («поріг») або від данського syld (староданська мова: syll «поріг, фундамент»)[1] і означала «поріг землі, суходолу».

За іншою версією назву виводять від прагерманського слова *Selhiþō («місце морських котиків»), від *selha («морський котик»; дан. sæl, англ. seal) та суфікса -iþō. Те саме походження може мати назва норвезького острова Зільд (Sild), спорідненим вважають також топонім Зеландія.[2]

Історія[ред.ред. код]

Острів був заселений вже у кам'яну добу. На Зюльті знайдено залишки 47 мегалітів. З бронзової доби збереглися курганні поховання заввишки 5-7 м. Багато давніх курганів було розорано чи забудовано. Біля містечка Тіннум збереглися фортифікаційні укріплення з початку нашої ери — Тіннумбург. Під час повторного заселення острова у VIII столітті вікінги використовували вали старих укріплень для будівництва власних поселень[3]. З часів вікінгів збереглося небагато залишків матеріальної культури та декілька пагорбів, де знаходилися поселення, захищені від штормів.

З 460 року на острові існувала гавань і порт. Беда Преподобний згадує про похід англів з цього острова проти романо-бритів та кельтів[4] Знахідки меровінгських монет дають можливість археологам робити припущення про заселення фризами Зюльта й сусідніх островів під натиском Франкської держави[5]. Найдавніша церква Зюльта — церква Святого Северина. Перша церква була споруджена 1020 року на місці колишнього святилища Одіна. До нас дійшла церква 1216 року, побудована одночасно з церквами на островах Пельворм і Фьор. 1241 року Зюльт (Syld) згадується у книзі «Waldemar-Erdbuch», де перераховані володіння данського короля Вальдемара II.

1386 року данська королева Маргрет I передала Зюльт разом з герцогством Шлезвіг герцогу Гольштинії Герхарду IV. 1644 року біля Зюльта відбулася морська битва між данським та голландсько-шведським флотами. 1640 року вперше згадується Зюльтська школа в містечку Кайтум. Після Дансько-німецької війни 1866 року Зюльт перейшов до Пруссії.

1927 року було споруджено 11-кілометрову греблю, що поєднала острів з суходолом. У 1930-і роки острів був улюбленим місцем відпочинку впливових націонал-соціалістів, зокрема Германа Герінга.

1945 року на острові розселили німців, депортованих зі Східної Пруссії.

З 1950-их років Зюльт стає дедалі популярнішим німецьким курортом, зберігаючи цей статус до сьогодні.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Niels Åge Nielsen: Dansk Etymologisk Ordbog, 1966, 1989
  2. Nudansk Ordbog, Politikens Forlag, Kopenhagen, 1986
  3. Arthur Dähn: Ringwälle und Turmhügel. Mittelalterliche Burgen in Schleswig-Holstein, Husum 2001, S. 148-152
  4. Beda Venerabilis: Ecclesiastical History of the English People/Book 1#15 (Вікіджерела)
  5. Bantelmann, Landschaft und Besiedlung Nordfrieslands in vorgeschichtlicher Zeit, in: Geschichte Nordfrieslands ISBN 3-8042-0759-6, S. 13-56

Література[ред.ред. код]

  • Hans Jessel: Das große Sylt-Buch. Ellert & Richter, Hamburg 2000, ISBN 3-89234-531-7.
  • Michael Jürgs, Tassilo Trost: Sylt — Die Insel, Stern Buch. Gruner + Jahr, Hamburg 1978
  • Harry Kunz, Thomas Steensen: Das Sylt-Lexikon. Wachholtz, Neumünster 2002, ISBN 3-529-05518-2.
  • Hinrich Matthiesen: Mein Sylt. Ein Lesebuch. Ullstein-Bücher, Allgemeine Reihe.. Ullstein, Berlin 2000, ISBN 3-548-24964-7.
  • Sven Simon (Hrsg.): Sylt — Abenteuer einer Insel. Hoffmann und Campe, Hamburg 1986, ISBN 3-455-08920-8
  • Peter Schmidt-Eppendorf: Sylt. Memoiren einer Insel. Dokumente, Chroniken, Berichte aus 1001 Jahren. Quellensammlung. Husum Druck- und Verlagsgesellschaft, Husum 1977, ISBN 3-88042-037-8.
  • Georg Quedens: Kleines Lexikon Sylt. Von Abessinien bis Zugvögel. Zeise, Hamburg 2000, ISBN 3-932844-41-6.
  • Hans-Jürgen Stöver: Von der Inselbahn und den Bäderschiffen Sylts. Schleswiger Druck- u. Verlagshaus, Schleswig 1979, ISBN 3-88242-043-X.
  • Hans-Jürgen Stöver: Westerland auf Sylt. Das Bad im Wandel der Zeiten. Husum Druck- und Verlagsgesellschaft, Husum 1980, ISBN 3-88042-101-3.
  • Christian Papendick: Sylt. Insel zwischen Sturm und Stille. Husum Verlag, Husum 2005, ISBN 3-89876-200-9.
  • Silke von Bremen: Wenningstedt. Wachholtzverlag, Neumünster 2000, ISBN 3-529-05003-2, S. 64-66.

Посилання[ред.ред. код]