Зюльт
| Зюльт | |
|---|---|
 | |
|
Карта  | |
| Географія | |
| 54°54′ пн. ш. 8°20′ сх. д. / 54.900° пн. ш. 8.333° сх. д.Координати: 54°54′ пн. ш. 8°20′ сх. д. / 54.900° пн. ш. 8.333° сх. д. | |
| Акваторія | Ваттове море |
| Група островів | Північно-Фризькі острови |
| Площа | 57,32 км²[1] |
| Довжина | 38 км |
| Ширина | 12,6 км |
| Найвища точка | 0 ± 1 м і 53 ± 1 м |
| Країна | |
 Німеччина | |
| Адм. одиниця | Північна Фризія |
| Населення |
27219 (2004) |
| Вебсайт | gemeinde-sylt.de |
  Зюльт Зюльт (Німеччина) | |
 | |
 Зюльт у Вікісховищі | |
Зюльт (нім. Sylt [ˈzʏlt], півн.-фриз. Söl', дан. Sild) — острів у Північному морі, з 1927 року з'єднаний дамбою (довжина 11,2 км) із сушею. Належить Німеччині.
Протяжність острова — більше 38 км.
Площа — 99 км2.
Адміністративний центр — містечко Вестерланд.
Морський курорт, одне з найпопулярніших місць відпочинку в Німеччині. Відомий своїм піщаним пляжем завдовжки 40 км.
Економіка острова ґрунтується на туризмі. З середини 1970 років сільське господарство, лісозаготівлі та скотарство відіграють дедалі меншу роль в економіці острова. Значна частина робочої сили острова (близько 3 тис. осіб) займається трудовою діяльністю на материковій частині Німеччини.
Етимологія назви[ред. | ред. код]
Назва Зюльт уперше згадується 1141 року в дарчій книзі монастиря Одензе. Про походження назви існує декілька теорій. За однією з них назва «Зильт» походить від англійського sill («поріг») або від данського syld (староданська мова: syll «поріг, фундамент»)[2] і означала «поріг землі, суходолу».
За іншою версією назву виводять від прагерманського слова *Selhiþō («місце морських котиків»), від *selha («морський котик»; дан. sæl, англ. seal) та суфікса -iþō. Те саме походження може мати назва норвезького острова Зільд (Sild), спорідненим вважають також топонім Зеландія.[3]
Історія[ред. | ред. код]
Острів був заселений вже у кам'яну добу. На Зильті знайдено залишки 47 мегалітів. З бронзової доби збереглися курганні поховання заввишки 5-7 м. Багато давніх курганів було розорано чи забудовано. Біля містечка Тіннум збереглися фортифікаційні укріплення з початку нашої ери — Тіннумбург. Під час повторного заселення острова у VIII столітті вікінги використовували вали старих укріплень для будівництва власних поселень[4]. З часів вікінгів збереглося небагато залишків матеріальної культури та декілька пагорбів, де знаходилися поселення, захищені від штормів.
З 460 року на острові існувала гавань і порт. Беда Преподобний згадує про похід англів з цього острова проти романо-бритів та кельтів[5] Знахідки меровінгських монет дають можливість археологам робити припущення про заселення фризами Зильта й сусідніх островів під натиском Франкської держави[6]. Найдавніша церква Зильта — церква Святого Северина. Перша церква була споруджена 1020 року на місці колишнього святилища Одіна. До нас дійшла церква 1216 року, побудована одночасно з церквами на островах Пельворм і Фер. 1241 року Зильт (Syld) згадується у книзі «Waldemar-Erdbuch», де перераховані володіння данського короля Вальдемара II.
1386 року данська королева Маргрет I передала Зильт разом з герцогством Шлезвіг герцогу Гольштинії Герхарду IV. 1644 року біля Зильта відбулася морська битва між данським та голландсько-шведським флотами. 1640 року вперше згадується Зильтська школа в містечку Кайтум. Після Дансько-німецької війни 1866 року Зильт перейшов до Пруссії.
1927 року було споруджено 11-кілометрову греблю, що поєднала острів з суходолом. У 1930-ті роки острів був улюбленим місцем відпочинку впливових націонал-соціалістів, зокрема Германа Герінга.
1945 року на острові розселили німців, депортованих зі Східної Пруссії.
З 1950-х років Зильт стає дедалі популярнішим німецьким курортом, зберігаючи цей статус до сьогодні.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ https://www.statistik-nord.de/fileadmin/Dokumente/R%C3%A4umliche_Gliederung/Schleswig-Holstein/Gemeindeverzeichnis_SH_01012017_Internet.xls
- ↑ Niels Åge Nielsen: Dansk Etymologisk Ordbog, 1966, 1989
- ↑ Nudansk Ordbog, Politikens Forlag, Kopenhagen, 1986
- ↑ Arthur Dähn: Ringwälle und Turmhügel. Mittelalterliche Burgen in Schleswig-Holstein, Husum 2001, S. 148-152
- ↑ Beda Venerabilis: Ecclesiastical History of the English People/Book 1#15 (Вікіджерела)
- ↑ Bantelmann, Landschaft und Besiedlung Nordfrieslands in vorgeschichtlicher Zeit, in: Geschichte Nordfrieslands ISBN 3-8042-0759-6, S. 13-56
Література[ред. | ред. код]
- Hans Jessel: Das große Sylt-Buch. Ellert & Richter, Hamburg 2000, ISBN 3-89234-531-7.
- Michael Jürgs, Tassilo Trost: Sylt — Die Insel, Stern Buch. Gruner + Jahr, Hamburg 1978
- Harry Kunz, Thomas Steensen: Das Sylt-Lexikon. Wachholtz, Neumünster 2002, ISBN 3-529-05518-2.
- Hinrich Matthiesen: Mein Sylt. Ein Lesebuch. Ullstein-Bücher, Allgemeine Reihe.. Ullstein, Berlin 2000, ISBN 3-548-24964-7.
- Sven Simon (Hrsg.): Sylt — Abenteuer einer Insel. Hoffmann und Campe, Hamburg 1986, ISBN 3-455-08920-8
- Peter Schmidt-Eppendorf: Sylt. Memoiren einer Insel. Dokumente, Chroniken, Berichte aus 1001 Jahren. Quellensammlung. Husum Druck- und Verlagsgesellschaft, Husum 1977, ISBN 3-88042-037-8.
- Georg Quedens: Kleines Lexikon Sylt. Von Abessinien bis Zugvögel. Zeise, Hamburg 2000, ISBN 3-932844-41-6.
- Hans-Jürgen Stöver: Von der Inselbahn und den Bäderschiffen Sylts. Schleswiger Druck- u. Verlagshaus, Schleswig 1979, ISBN 3-88242-043-X.
- Hans-Jürgen Stöver: Westerland auf Sylt. Das Bad im Wandel der Zeiten. Husum Druck- und Verlagsgesellschaft, Husum 1980, ISBN 3-88042-101-3.
- Christian Papendick: Sylt. Insel zwischen Sturm und Stille. Husum Verlag, Husum 2005, ISBN 3-89876-200-9.
- Silke von Bremen: Wenningstedt. Wachholtzverlag, Neumünster 2000, ISBN 3-529-05003-2, S. 64-66.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Зюльт |
|
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Зильт:інші зображення |
- Офіційний сайт острова [Архівовано 11 травня 2020 у Wayback Machine.]
- Amt Landschaft Sylt — Ландшафтне відомство острова [Архівовано 21 червня 2007 у Wayback Machine.]
- Історичні світлини острова [Архівовано 5 листопада 2012 у Wayback Machine.]
|
| |||||||||||