Герман Герінг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Герман Вільгельм Герінг
Hermann Wilhelm Göring
Герман Вільгельм Герінг
Flag of German Reich (1935–1945).svg Президент Рейхстагу Reichsadler der Deutsches Reich (1933–1945).svg
Попередник: Пауль Лебе
Наступник: посада скасована
 
Партія: НСДАП
Віросповідання: Лютеранство
Народження: 12 січня 1893(1893-01-12)
Німецька імперія Розенгейм, Баварія
Смерть: 15 жовтня 1946(1946-10-15) (53 роки)
Бізонія Нюрнберг
Дружина: Карін Герінг (1923–1931)
Еммі Герінг (1935–1946)
 
Військова служба
Роки служби: 19121945
Приналежність: Люфтваффе
Звання: Рейхсмаршал
Битви: Перша світова війна:

Друга світова війна

 
Нагороди:
Великий хрест Залізного хреста
Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)
Лицарський хрест Залізного хреста
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Золотий партійний знак НСДАП
Орден дому Гогенцоллернів з мечами
Орден Церінгенського лева
Лицарський хрест ордена Карла-Фрідріха (Баден)
За поранення (нагрудний знак)
Галліполійська зірка (Оттоманська імперія) Орден Крові
Почесний хрест ветерана війни
Орден дому Саксен-Ернестіне 1 класу з мечами
Великий Хрест ордена Даннеброга (Данія)
Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря
SWE Royal Order of the Sword - Commander Grand Cross BAR.png Данцигський хрест 1-го класу
Данцигський хрест 2-го класу Виший орден Святого Благовіщення (Італія)
Орден Михайла Хороброго
Великий Хрест ордена Білої Троянди із зіркою
Орден Квітів павловнії (Японська імперія)
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Кавалер Великого Хреста Савойського військового ордена
Великий Хрест ордена Лева Фінляндії з мечами Великий хрест ордена Хреста Свободи (Фінляндія)
Медаль «За вислугу років в НСДАП»

Ге́рман Вільге́льм Ге́рінг (нім. Аудіо Hermann Wilhelm Göringопис файлу(читається німецькою як Герман Вільгельм Ґьорінґ) ; * 12 січня 1893, Розенгейм, Баварія — 15 жовтня 1946, Нюрнберг, Бізонія) — німецький політичний, державний і військовий діяч часів Третього Рейху, рейхсміністр авіації, рейхсмаршал (1940). Президент Рейхстагу, міністр-президент та рейхсштатгальтер Пруссії. Кавалер Pour le Mérite (1918), Великого (1940) та Лицарського хрестів Залізного хреста (1939).

Найближчий соратник Адольфа Гітлера, так званий «наці номер два», другий після Гітлера військовий і економічний керівник Третього рейху. Один з головних військових злочинців нацистської Німеччини. Брав участь у 1-ій світовій війні, був асом-льотчиком. З 1922 член Націонал-соціалістичної партії і керівник СА (штурмових загонів). Будучи політичним уповноваженим Гітлера (з 1930) і головою рейхстагу (з серпня 1932), грав активну роль у встановленні нацистської диктатури в 1933, після чого став імперським міністром авіації і головою Пруссії. Головнокомандувач військово-повітряними силами (з 1935), власник одного з найбільших німецьких промислових концернів «Герінг», який був створений в результаті пограбування гітлерівцями окупованих країн. Один з організаторів нацистського терору в Німеччині та на окупованих Німеччиною територіях.

Засуджений на Нюрнберзькому процесі до смертної кари через повішення; перед стратою покінчив життя самогубством.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство та юність[ред.ред. код]

Г. Герінг, 1907 р.

Герман Вільгельм Герінг народився 12 січня 1893 в Марієнбадському санаторії біля м. Розенгейм (Королівство Баварія) в сім'ї можновладного чиновника імперської колоніальної адміністрації, Генріха Ернста Герінга (нім. Heinrich Ernst Göring) — особистого друга славетного канцлера Німеччини князя О. фон Бісмарка й завзятого прихильника пангерманістських переконань. Генріх Герінг закінчив Боннський і Гейдельберзький університети, служив офіцером прусської армії в кінноті. У 1885 році він отримав пост 1-го генерал-губернатора німецької Південно-Західної Африки (сучасна Намібія). Герінги були дуже заможними і впливовими людьми, їм належали два замки в Баварії та Австрії. Але, рано овдовілий, лишившись з п'ятьма дітьми від першого шлюбу, доктор Герінг одружився вдруге з молодою тиролькою, яку незабаром він вивіз до свого нового місця служби, на Гаїті, куди був призначений. Перед народженням Германа Герінга, його мати Франціска «Фанні» Тіфенбрунн (нім. Franziska "Fanny" Tiefenbrunn) (1859–1923) була відправлена до Баварії. Після смерті батька в грудні 1913 опікуном його сім'ї став багатий і могутній аристократ Ріттер Герман фон Епенштейн, наполовину єврей, який, до всього іншого, був хрещеним батьком Германа й коханцем його матері.

Г. Герінг, 1917

Герман ріс конфліктною дитиною. Його виганяли з усіх шкіл де йому доводилось вчитися за агресивність і непокірність. В результаті батько вирішив віддати його до кадетської школи в Карлсруе, звідти він був переведений до престижного кадетського корпусу Грос-Ліхтерфельд(нім.)укр. в Берліні. У березні 1912 року Герінг успішно закінчив цю школу, він був одним з перших за успішністю, і отримав призначення на службу в 112-й піхотний полк принца Вільгельма, який квартирував у Мюлузі з присвоєнням військового звання молодшого лейтенанта. В цей час йому щойно виповнилося 19 років.

Військова кар'єра

Перша світова війна[ред.ред. код]

Рутина гарнізонної служби була чужа енергійному молодому чоловікові й Герінг із захопленням сприйняв звістку про початок Першої світової війни. Світову війну він розпочав у званні піхотного лейтенанта, брав участь у боях на Західному фронті (у Вогезах), але захворів на ревматоїдний артрит і був відправлений до шпиталю. Там його відвідав колишній товариш по службі в полку, Бруно Лерцер, що пройшов підготовку на пілота й переконав Герінга приєднатися до нього. Наприкінці 1914 року Герінг пройшов перепідготовку й з 1915 року почав літати спостерігачем з Лерцером у складі FFA 25. 25 березня 1915 обидва пілоти за бойові заслуги отримали особисто від кронпринца Вільгельма Залізний хрест 1-го класу.

Винищувач Германа Герінга Albatros D.III. Перша світова війна. 1917
Г.Герінг у кабіні літака Fokker D.VII. Перша світова війна

Спочатку Герман Герінг літав у ролі спостерігача, потім — пілотом розвідувальної та бомбардувальної авіації. Під час битви за Верден Герінг літав на «Альбатрос» В.1, який пілотував Бруно Лерцер; при цьому спостерігачеві доводилося проявляти акробатичні таланти: вчепившись ногами за сидіння, Герман звисав за борт, і фотографував ворожі позиції з положення «догори ногами». Незабаром він став брати з собою в польоти кулемет, і після виконання фотографування Герман обов'язково починав обстрілювати французьких солдатів. Кілька разів Лерцеру і Герінгу довелося вступати в повітряні бої, і доволі успішно: вогнем кулемета Германа було збито 2 ворожих аероплана. А в червні 1915, коли в Німеччині пішли розмови про появу нового роду авіації, Герінг поступив на курси пілотів, щоб стати льотчиком-винищувачем. Тут честолюбний лейтенант дуже здивував інструкторів своїми природженими талантами пілота: за весь час навчання він не розбив жодного аероплана — випадок небувалий в авіашколах того часу!

Восени 1915 Герман Герінг нарешті став льотчиком-винищувачем. У жовтні 1915 року він був направлений у винищувальну ескадрилью Jasta-5. Він уже здобув 2 перемоги (одну непідтверджену), як спостерігач, а з березня 1916 почав літати на одномісному винищувачі Fokker Е.III в своїй частині, в складі КЕК Stenay, а з 9 липня 1916 у складі КЕК Metz. У листопаді 1916 йому вдалося пошкодити один з перших англійських важких бомбардувальників фірми «Хандлі Пейдж» й при цьому сам піддався атаці 6 винищувачів прикриття. Літак Г. Герінга виявився зрешечений кулями, дві з яких потрапили в пілота. Стікаючи кров'ю німець на бриючому дотягнув до своїх позицій, і звалився на кладовище. Від загибелі його врятувало тільки те, що поруч із цвинтарем виявився госпіталь, і Герману вчасно зупинили кровотечу. Роздроблене стегно стало причиною того, що лікування затягнулося — Герінг повернувся на фронт тільки в лютому 1917 року.

Коли він повернувся до лав авіації, і будучи визнаним одним із найкращих льотчиків-винищувачів Німеччини, у травні 1917 отримав призначення на посаду командира 27-ї ескадрильї. На початок 1918 за ним уважалася 21 перемога в повітряних боях, і вже в травні він був нагороджений орденом «За заслуги» (Pour le Mérite), що вважався в Німеччині вищою військовою нагородою. Саме тоді його переводять до знаменитої ескадрильї № 1, відомішу під назвою «Ескадрилья Ріхтхофена» — за прізвищем її першого командира барона Манфреда фон Ріхтхофена. 21 квітня 1918 гауптман барон Ріхтхофен, що мав на своєму рахунку понад 80 перемог в повітряних боях, був збитий і загинув. Лейтенант Рейнхард, який зайняв його місце, загинув 3 липня 1918.

Місце командира ескадрильї зайняв Герман Герінг, очоливши знамениту ескадрилью. Він вступив на цю посаду 14 липня 1918 року, коли німецькі війська почали свій відхід після битви на Марні. Виявлена в боях мужність не пом'якшила для льотчиків ескадрильї № 1 всієї тяжкості поразки. Для Герінга настали важкі часи. У листопаді йому довелося повертати свої літаки та особовий склад до Німеччини. Всього за час боїв ескадрилья одержала 644 перемоги; 62 пілота значилися в списках загиблих.

Варто відмітити, що Герман Герінг ніколи не забував про цей період свого життя та про своїх друзів по «Ескадрильї Ріхтхофена». Коли в 1943 один з його бойових товаришів, єврей на прізвище Лютер, виявився арештованим гамбурзьким гестапо, Герінг негайно втрутився, домігся його звільнення і прийняв під своє заступництво.

Під час Першої світової війни «красунчик Герман» був дуже популярний у Німеччині — його фотографії не сходили зі шпальт газет та ілюстрованих журналів. Проте, вже тоді держави-переможниці занесли німецького аса в список військових злочинців: його ескадрилья холоднокровно скидала бомби на мирні міста. Листопадову революцію 1918 в Німеччині, що повалила кайзера Вільгельма II і проголосила буржуазно-демократичну республіку, Герінг не прийняв, як, втім, й більшість офіцерів-фронтовиків.

Демобілізувався Герінг наприкінці 1919 року в чині гауптмана. На той час він був нагороджений Залізним хрестом I ступеню, орденом Лева з мечами, орденом Карла-Фрідріха, орденом Гогенцоллернів III ступеню з мечами та орденом «За заслуги».

Список відомих повітряних перемог лейтенанта Германа Герінга[ред.ред. код]

№ з/п Дата бою Збитий літак Частина противника Район бою (падіння) Час перемоги Частина Герінга
0 3.06.1915 літак н/п  — Стене  — FFA 25
1 16.11.1915 Farman  — Соммпі-Таюр  — FFA 25
2 14.03.1916 Caudron  — півд-сх. лісу Омон  — FFA 25
3 30.07.1916 Caudron  — Маме (?)  — КЕК Metz
4 23.04.1917 FE.2b  — півн.-сх. Аррасу 17:20 Jasta 26
5 28.04.1917 Sop 1/2 Strutter Sop 27 Esc півд. Сен-Кантена 18:30 Jasta 26
6 29.04.1917 Nieuport 17 6 (N) Sqdn Рамікур 19:45 Jasta 26
7 10.05.1917 DH.4 55 Sqdn півн.-сх. Ле-Пена (?) 15:05 Jasta 26
8 8.06.1917 Nieuport Scout B1656, 1 Sqdn Морследе (?) 7:30 Jasta 27
9 16.07.1917 SE.5 A8911, 56 Sqdn півн.-сх. Іпра 20:05 Jasta 27
10 24.07.1917 Martinsyde G100  — півд. Пассендале 20:45 Jasta 27
11 5.08.1917 Camel B2304, 70 Sqdn півн.-сх. Іпра 20:15 Jasta 27
12 25.08.1917 Sopwith  — півд.-зах. Іпра 8:45 Jasta 27
13 3.09.1917 DH.4  — Лампертайм 19:55 Jasta 27
14 21.09.1917 Bristol F2b A7224, 48 Sqdn* зах. Рулера (?) 9:05 Jasta 27
15 21.10.1917 SE.5a 84 Sqdn Ленсель 15:45 Jasta 27
16 7.11.1917 DH.5  — півн.-зах. Пулкапелле (?) 9:15 Jasta 27
17 21.02.1918 SE.5a C5325, 60 Sqdn Ледегем (?) 10:00 Jasta 27
18 7.04.1918 RE.8 52 Sqdn півд.-зах. Мервіль 12:50 Jasta 27
19 5.06.1918 AR.2  — Вілле-Котре 10:00 Jasta 27
20 9.06.1918 Spad  — півд. Коруа 8:45 Jasta 27
21 17.06.1918 Spad Esc Spa.93 Амблені 8:30 Jasta 27
22 18.07.1918 Spad  — ліс Бандри 8:45 JG I

* лейтенанти Р. Л. Кертіс (15 перемог) та Д. П. Ф. Ун'яке (13 перемог)

Перша дружина Г. Герінга — Карін фон Кантцов (ліворуч) з сестрою Лілі Фок

Післявоєнний час[ред.ред. код]

У 1919 після поразки Німеччини у Першій світовій війні та ліквідації кайзерівської армії, а разом з нею і авіації, Герман Герінг відмовився служити в рейхсвері і був демобілізований. Прихильник монархічних поглядів, Герінг не прийняв республіканської форми правління, не побажав зрадити присягу кайзеру, і відректися від свого принципу «За Бога, Кайзера та Вітчизну», в який щиро вірив і в якому бачив сенс військової служби. Важливу роль відіграло також його небажання переходити з авіації в піхоту, тому що військову авіацію, як рід військ Веймарській республіці за умовами Версальського миру було заборонено мати. З 1920 року Герінг бере участь у показових польотах з виконанням фігур вищого пілотажу, які проводилися в Данії та Швеції. Ці польоти організовувалися німецькими авіапромисловцями, зацікавленими в просуванні своєї продукції (цивільні літаки) на зовнішні ринки. Для цього вони залучали відомих льотчиків колишніх німецьких ВПС, які опинилися не при справах. Герінг мав контракт з фірмою «Фоккер». По неділях він катав любителів гострих відчуттів на своєму маленькому «Фоккері».

У Швеції Герінг познайомився зі своєю майбутньою дружиною-аристократкою Карін фон Кантцов (нім. Carin von Kantzow), уродженої баронеси фон Фок. Карін була високою, красивою, сентиментальною й нещасною в першому шлюбі жінкою, старшою за Герінга на п'ять років. У грудні 1922 Карін розлучилася зі своїм чоловіком Нільсом Густавом фон Кантцов й вже 3 січня 1923 вони розписалися з Герінгом у Стокгольмі.

У 1923 році Герінг забрав Карін у чоловіка й 8-річного сина і вивіз до Німеччини, у Мюнхен, де відбулося їх весілля. Незабаром колишній герой Першої світової війни опинився без роботи й ледве зводив кінці з кінцями. Згодом він вступив на перший курс Мюнхенського університету, не стільки заради вивчення політичних наук та історії, скільки для того, щоб його вимушене неробство виглядало респектабельно. Жив він у невеликому будиночку на околиці Мюнхена на подачки, які його дружина Карін отримувала від свого сімейства. Восени 1922 союзники зажадали від німецького уряду видачі деяких військових злочинців. Герінг був розлючений цією вимогою, оскільки його ім'я також фігурувало в списках, представлених Францією.

Г. Герінг з Г.Гіммлером та Е. Ремом серед штурмовиків СА. 11 жовтня 1931

Перші зв'язки з нацистами[ред.ред. код]

У листопаді 1922 в центрі Мюнхена на Кенигсплац відбувалася маніфестація, учасники якої протестували проти вимог союзників. Тут Герінг вперше побачив Гітлера. За тиждень він відвідав збори нацистської партії, під час яких Гітлер виступав з промовою. Лейтмотивом його виступу була боротьба проти «версальського диктату». Оскільки Версальський договір 1919 зробив із блискучого офіцера Герінга напівзлиденного бідолаху, що живе за рахунок дружини, думки оратора знайшли в нього живий відгук, і після зборів він запропонував Гітлерові свої послуги. Для гітлерівської партії, що лише набирала силу, герой війни Герінг був справжньою знахідкою. Ще за кілька днів він вступив до нацистської партії.

Гітлер був явно задоволений тим, що йому вдалося дістати до числа своїх прихильників одного з героїв Першої світової війни, знаменитого льотчика і бойового офіцера колишньої кайзерівської армії. Йому імпонували наполегливість, дотепність, спритність і винахідливість свого нового соратника. Зростанню авторитета Герінга в націоналістично налаштованих колах також сприяла вимога Франції про видачу Германа Герінга. Хоча останньому і довелося провести кілька тривожних місяців, але видачі його французькій владі все ж не відбулося.

На початку 1923 року він доручив Герінгу керівництво СА (штурмові загони нацистської партії — нім. Sturmabteilung). Герінг, з притаманною йому рішучістю та енергійністю узявся за справу; за кілька місяців з цього численного, але погано організованого воїнства він зробив справжню армію за допомогою військових, зокрема за сприянням Ернста Рема, який в цей час виконував обов'язки командира 7-ої дивізії, одночасно будучи керівником підпільних груп міліції. Але незабаром між Ремом і Герінгом, прихід якого Рем зустрів з невдоволенням, виникло глухе суперництво. Герінг відчув у Ремі небезпечного суперника. Проте завдяки суперечливому співробітництву нацистська партія змогла вже до початку листопада 1923 створити справжню армію, одягнену в сіро-зелені гімнастерки, з військовою виправкою, що розташовувала кадрами з числа колишніх бойових офіцерів, набраних за оголошеннями, опублікованими Герінгом в «Фелькишер беобахтер». Коричневі сорочки і специфічне гітлерівське вітання з'явилися значно пізніше.

9 листопада 1923 у Мюнхені став активним учасником спроби державного перевороту (так званий «Пивний путч»). Під час перестрілки з поліцією був поранений у живіт. У перші години після сутички, Герінгу вдалося сховатися в будинку єврейської сім'ї Баллен, уникнувши арешту. Через 20 років за участь у долі Герінга родина Баллен буде позбавлена від знищення, що їй загрожувала.

Г. Герінг, 1932

Віддані люди переправили його до Австрії (Інсбрук), де він зміг лікуватися. Герінг не міг повернутися до Німеччини, де вже був виданий ордер на його арешт. Йому довелося провести чотири роки спочатку в Австрії і Італії, а потім у Швеції. У зв'язку з запізненим початком лікування рани погано гоїлися, приносячи гострі болі. Довелося робити уколи морфію, до якого Герінг захопився, став їм зловживати, що викликало психічний розлад. Поранення і вимушена бездіяльність, яка за цим упосліджувала, істотно вплинули на темперамент Герінга. Він став небезпечний у спілкуванні, і його довелося помістити в психіатричну клініку в Лангбро, потім в аналогічну в Конрадсберзі, потім знову в Лангбро, звідки він недогоєний був виписаний під регулярне спостереження лікарів. Судовий медик Карл Лундберг, що оглянув його в клініці Лангбро, повідав, що у Герінга проявився істеричний темперамент, спостерігалося роздвоєння особистості, на нього знаходили припадки слізливої сентиментальності, що перемежовувалися приступами божевільної люті, під час яких він був здатний піти на крайнощі. За словами його двоюрідного брата Герберта Герінга, сім'я вважала, що в характері Германа переважало марнославство, боязнь відповідальності і повна нерозбірливість у засобах: «Якщо треба, Герман піде по трупах». Тривале неробство, перебування в психіатричних лікарнях і госпіталях, наклали глибокий відбиток на вигляд Герінга. У нього завжди була схильність до повноти, але тепер вона перейшла в ожиріння. У 32 роки він був надзвичайно гладкий, налитий нездоровим жиром, якого вже ніколи не зміг позбутися.

Коли почався суд над Гітлером та іншими керівниками «Пивного путчу», Герінг виявив готовність повернутися до Німеччини і постати перед судом. Дізнавшись про це, Гітлер заборонив йому повертатися. Мотивування було таким: «зберегти себе для націонал-соціалістичного руху». Вже тоді Гітлер вважав Герінга одним зі своїх найближчих і найздібніших соратників.

У керівництві нацистського руху[ред.ред. код]

У 1927 році уряд Веймарської республіки на чолі з Гінденбургом, обраним незадовго до цього президентом Німеччини, оголосив політичну амністію учасникам «Пивного путчу», що дозволило Герінгу повернутися до Німеччини. Повернувшись після амністії до Мюнхена, Г. Герінг знову поринув у політичне життя. Наступного року він був обраний депутатом рейхстагу, де очолив нацистську фракцію, що налічувала всього 12 чоловік. Був експертом НСДАП з технічних питань. Використав своє перебування в рейхстазі, щоб встановити ділові контакти з багатьма керівниками великої промисловості Німеччини. Цьому багато в чому сприяли світські зв'язки Герінга і його певні дипломатичні здібності. У великосвітських салонах, віллах і замках фінансово-промислових магнатів він був своєю людиною. З кінця 1920-х років НСДАП стала швидко набирати політичної ваги і незабаром стала найбільшою в Німеччині політичною партією.

Г. Герінг з Е.Мільхом та Е.Загебіль

17 жовтня 1931 після довготривалої хвороби померла перша дружина Германа Герінга — Карін.

На парламентських виборах 1932 року партія Гітлера отримала найбільшу кількість (всього 230) мандатів в рейхстазі. Герінг був обраний головою рейхстагу і беззмінно залишався ним до 1945 року. Під його керівництвом нацисти швидко домоглися гегемонії в законодавчому органі країни і винесли вотум недовіри уряду Ф. фон Папена — останнього кабінету Веймарської республіки. Новий уряд президент Німеччини П. фон Гінденбург доручив сформувати лідеру нацистів Адольфу Гітлеру.

Г. Герінг з Гітлером в аеропорту Темпельхоф, 1932

30 січня 1933 до влади в Німеччині прийшла НСДАП. На чолі уряду (канцлером) став А. Гітлер. Герінг, попри те, що продовжував залишатися головою рейхстагу, увійшов також до складу першого нацистського уряду, ставши міністром без портфеля, який здійснював контроль за авіапромисловістю і міністерством внутрішніх справ Пруссії. Але Герінг не задовольнився цим і вже через 3 дня особисто очолив поліцію Пруссії. Першим ділом він провів у ній широкомасштабну чистку, звільнивши близько 1,5 тисячі керівних працівників різного рангу і призначивши на їхнє місце членів НСДАП або її прихильників. Обурений таким самоуправством Герінга прусський ландтаг (парламент) визнав його дії незаконними. 7 лютого 1933 у відповідь на це «в інтересах захисту народу» нацисти розпустили його. Одночасно Герінг заборонив всі збори, походи і мітинги, «здатні порушити громадський порядок», дозволив поліції застосовувати зброю «для наведення громадського порядку» і мобілізував їй на допомогу до 30 тис. штурмовиків, надавши їм, таким чином, офіційний статус. Особисто організовував і здійснював нальоти на місцеві організації КПГ та інших опозиційних партій. Таким чином, під безпосереднім керівництвом Герінга в Пруссії — найбільшої землі (регіоні) Німеччини — було встановлено «новий порядок». Вона стала першою в країні землею, де запанувала нацистська диктатура.

27 лютого 1933 року під безпосереднім керівництвом Герінга був розроблений і здійснений план підпалу Рейхстагу, причому провину за цей злочин він поклав на комуністів. Ця акція нацистів стала привидом до ліквідації в Німеччині всіх конституційних свобод і встановлення нацистської диктатури. Як наслідок, були ініційовані масові репресії проти комуністичної та соціал-демократичної партій, заарештовано понад 4 тисячі їхніх членів, заборонена ліва преса.

5 березня 1933 Герінг став міністром-президентом Пруссії. У квітні 1933 року він створив таємну політичну поліцію (гестапо) і очолив її. Гестапо стало першим каральним органом в системі нацистської держави. Незабаром Герінг став ініціатором створення першого концентраційного табору під Оранієнбургом (Заксенгаузен). Одночасно Герінг очолив новостворене Імперське міністерство авіації, яке відразу ж розгорнуло бурхливу діяльність з відродження німецьких ВПС. Однак, займаючи значну кількість інших посад, він не мав можливості повністю зосередитися на роботі в новому міністерстві. Залишивши за собою лише чисто представницькі функції і частково загальне керівництво, він всю поточну роботу передоручив своєму першому заступникові — статс-секретарю міністерства Е. Мільху (організаційні та технічні питання) і начальнику Командного управління генералу В. Веферу (військові питання). Паралельно Герінг очолив ще й міністерство лісового господарства і полювання.

У серпні 1933 року президент Німеччини П. фон Гінденбург справив його з гауптманів запасу відразу в чин повного генерала (генерал піхоти).

Г.Герінг з Гітлером. Берлін. 16 березня 1938

Герінг був одним з ініціаторів, натхненників та головних керівників кривавої розправи Гітлера над вищим керівництвом СА 30 червня 1934 року під час «Ночі довгих ножів». Коли після смерті в серпні 1934 року президента Гінденбурга Гітлер об'єднав в своїй особі посади канцлера і президента, оголосивши себе «фюрером німецького народу», Герінг офіційно став другою після Гітлера особою в державі.

9 березня 1935 Гітлер офіційно визнав існування в Німеччині ВПС, що отримали назву «Люфтваффе». Хоча це і стало прямим порушенням умов Версальського договору, проте жодних практичних дій щодо порушника з боку західних держав не було. Головнокомандувачем Люфтваффе став Герінг. Він активно береться за організацію виробництва найновіших військових літаків і підготовку пілотів. Очоливши німецькі ВПС, він залучив до керівництва ними ряд асів часів Першої світової війни, в тому числі і своїх товаришів по фронту. Однак незабаром з'ясувалося, що більшість з них виявилися абсолютно непридатними для керівної роботи в новому виді збройних сил. Найбільш наочним прикладом був прославлений німецький ас Першої світової війни обер-лейтенант Ернст Удет. Його Герінг запросив на службу до Люфтваффе одним з перших, справив відразу в генерали і призначив спочатку генерал-інспектором авіації, а через 4 місяці — начальником Технічного управління міністерства авіації. Діяльність Удета на цій посаді в силу його некомпетентності мала вкрай негативні наслідки для німецьких ВПС.

У 1936 році Герінг отримав чин генерал-полковника. У тому ж році Гітлер призначив його головним уповноваженим з «чотирирічного плану» розвитку економіки країни. Ставши фактично економічним диктатором Німеччини, Герінг зосередив у своїх руках неосяжну владу, підпорядкувавши собі всі економічні структури країни. Основне завдання, яке він поставив перед ними, полягала в прискореній підготовці до війни. Влітку 1937 року, використовуючи свої необмежені можливості, Герінг створює величезний (формально державний) концерн «Герман Герінг верке» (нім. Reichswerke Hermann Göring), який об'єднав багато конфіскованих у євреїв та інших «ворогів рейху» промислових підприємств.

Г.Герінг з королем Швеції Густавом V та наслідним принцом Густавом VI (ліворуч). Берлін. Лютий 1939.

Пізніше, вже під час Другої світової війни, власність цього концерну багаторазово збільшилася за рахунок численних фабрик і заводів окупованих німецькими військами країн. Так, колишній бідний льотчик перетворився на наймогутнішого з капіталістів-олігархів Третього рейху. Він мав кілька великих маєтків. В одному з них, самому величезному — Шорфхейде (близько 40 км на північний схід від Берліна) — Герінг спорудив розкішний палац «Карінхалле», в якому зібрав велику колекцію творів мистецтва. Початок їй було покладено під час конфіскацій єврейської власності. Потім, уже під час війни, вона поповнилася за рахунок пограбування музеїв і приватних колекцій окупованих країн.

Переддень Другої світової[ред.ред. код]

Коли в 1936 році постало питання про окупацію Рейнської області, то Герінг разом з керівництвом збройних сил дуже коливався, побоюючись відповідної реакції західних держав. Але Гітлер був непохитний у своєму рішенні… і виграв. Лідери західних держав, що проводили політику умиротворення нацистського диктатора, й на цей раз мовчки проковтнули нахабний виклик Гітлера, не зробивши ніяких заходів протидії агресору.

Неперевершений майстер політичної інтриги, діючи нахабно і цинічно, не вважаючись ні з якими моральними обмеженнями, Герінг проявив себе на початку 1938 року. Прагнучи зайняти посади військового міністра і головнокомандувача збройними силами, він організував скандал у керівництві Вермахту, який вилився в так звану «справу Бломберга—Фріча» з подальшою широкомасштабною «генеральською чисткою». В результаті з армії з ганьбою вигнали військового міністра і головнокомандувача Вермахтом генерал-фельдмаршала В. фон Бломберга, головнокомандувача сухопутними військами генерал-полковника В. фон Фріча, а також була звільнена у відставку велика група генералів, які займали вищі посади в німецькій армії. Але своєї мети Герінг не досяг, його претензіям на найвищий військовий пост в Третьому рейху не судилося справдитися. Незважаючи на рекомендацію Бломберга, що, ідучи у відставку, попрохав призначити на його місце Герінга, Гітлер рішуче відхилив цю кандидатуру.

«Герінг занадто ледачий, — вигукнув вельми здивований пропозицією Бломберга фюрер. — У нього і так занадто багато постів».

Насправді ж справа була не в призначенні Герінга. Просто Гітлер не хотів зосереджувати в руках Герінга надто багато влади, тим більше влади реальної, якою були збройні сили. За багато років близького співробітництва з цим «партайгеноссе» він занадто добре вивчив його, і йому було чудово відомо, що ніяких моральних перешкод для Герінга не існує. Сьогодні — це «вороги рейху», а завтра на їх місці можуть виявитися і «соратники» по партії… Та зловісна роль, яку Герінг зіграв у «справі Бломберга-Фріча», Гітлеру була добре відома, і він вирішив осадити непомірні претензії на владу свого старого друга. Правда, свою жорстку відмову він постарався максимально пом'якшити. Марнославство свого головного соратника фюрер задовольнив тим, що надав йому вище в німецькій армії військове звання — генерал-фельдмаршала.

Після звільнення Бломберга Герінг більше двох років був єдиним в Німеччині чинним фельдмаршалом. Під час аншлюсу Австрії він зіграв одну з ключових ролей, здійснюючи керівництво діями австрійських нацистів, які представляли собою «п'яту колону» в австрійській державі. 4 вересня 1938 Гітлер призначив Герінга своїм постійним представником в Раді міністрів.

30 серпня 1939 року Гітлер призначив Герінга головою імперської ради оборони. Наступного дня він проголошує Герінга своїм правонаступником у випадку смерті.

Герінг з головнокомандувачем Кригсмарине грос-адміралом Деніц. 10 березня 1940

Друга світова війна[ред.ред. код]

Під час Польської 1939 та Французької 1940 кампаній, Герман Герінг, як головнокомандувач люфтваффе, здійснював загальне керівництво бойовими діями німецької авіації. За Польську кампанію він був нагороджений Лицарським хрестом, а за Французьку — Великим Залізним хрестом (так звана «Зірка Блюхера») і, крім того, 19 липня 1940 року отримав звання Рейхсмаршал Великогерманського рейху. Це був єдиний у своєму роді титул (звання), який Гітлер заснував спеціально для Герінга, знаючи його неймовірну пихатість. Справа в тому, що після перемоги над Францією приголомшений грандіозним успіхом Гітлер обсипав своїх воєначальників нагородами. Звання генерал-фельдмаршала отримали відразу 12 генералів Вермахту, в тому числі 3 підлеглих Герінга (генерали Люфтваффе А.Кессельрінг, Х.Шперрле і Е.Мільх).

Щоб якось виділити свого заступника по керівництву Третім рейхом із загальної маси цих воєначальників (а бути на одному рівні з ними Герінг вважав нижче своєї гідності і прямо натякав на це фюреру), Гітлер і заснував нове звання, яке стало, таким чином, на щабель вище за фельдмаршальський. Єдиним його володарем протягом усієї війни залишався Герінг. Для рейхсмаршала була встановлена (їм самим) особлива форма одягу. Що стосується Великого Залізного хреста, то це була теж єдина в своєму роді бойова нагорода, якою в Третьому рейху удостоївся лише Герінг. До нього таку нагороду в Німеччині мали тільки дві людини — генерал-фельдмаршали Г. фон Блюхер (1815) та П. фон Гінденбург (1918).

Битва за Британію, що була програна Люфтваффе, серйозно підірвала віру Гітлера в непереможність власних військово-повітряних сил, якою так хизувався Герінг і яку він зумів вселити фюреру, а заодно змусила його засумніватися і в здібностях Герінга в ролі головнокомандувача. Його ставлення до рейхсмаршала почало поступово погіршуватися. Гітлер все частіше і частіше став дорікати Герінга в недоліках очолюваних ним відомств. Але, тим не менш, спеціальним декретом від 29 червня 1941 року він офіційно призначив Герінга своїм наступником у разі своєї смерті, а також на той випадок, якщо він, фюрер, за якою-небудь іншої причини не в змозі буде виконувати свої обов'язки.

Герінг був проти війни з Радянським Союзом, але так і не зумів переконати Гітлера в тому, що війна на два фронти для Німеччини буде безперспективна. Поступово в ході війни на Сході Люфтваффе втратили свою перевагу в повітрі. Англо-американська авіація почала здійснювати масовані повітряні нальоти на німецькі міста і промислові центри. Підпорядкована Герінгу німецька ППО виявилася не в змозі протистояти її ударам, а основні сили Люфтваффе були задіяні на Східному фронті. Авіаційна промисловість Німеччини, яка також перебувала у сфері відповідальності Герінга, не справлялася з покладеними на неї завданнями. Внаслідок всіх цих причин вплив Герінга у вищих ешелонах влади почав швидко падати, звинувачення на нього сипалися з усіх боків.

Починаючи з 1942 року повноваження Герінга в економіці були різко обмежені, багато з них перейшли до нового фаворита фюрера А. Шпеєр, призначеного на посаду імперського міністра озброєнь і боєприпасів. Нищівний удар престижу Герінга завдала катастрофа німецьких військ під Сталінградом. У листопаді 1942 року він клятвено запевнив Гітлера, що забезпечить безперебійне постачання повітрям усім необхідним оточеної під Сталінградом 6-ї польової армії генерала Ф. Паулюса. Ця хвалькувата обіцянка була свідомо нездійснена, про що Герінга своєчасно попередили деякі з його підлеглих, котрі більше за свого начальника розбиралися в реальній обстановці на Східному фронті. Однак Герінг, що вже не раз показав свою некомпетентність в оперативно-стратегічних питаннях, але, як й раніше амбітний і самовпевнений, не побажав нікого слухати. Рейхсмаршал закусив вудила, йому потрібно було за будь-яку ціну повернути довіру Гітлера, що похитнулася. Головне, вважав він, Люфтваффе по плечу будь-яке завдання поставлене фюрером, і він, як головнокомандувач, чого б це не коштувало, забезпечить її виконання, а там вже його підлеглі генерали, як це не раз бувало, вишукують способи її вирішення. Але на цей раз авантюристичний метод керівництва не спрацював. Спроба створити «повітряний міст» закінчилася повним провалом, а Люфтваффе зазнали невиправних втрат, особливо в транспортній авіації та льотних кадрах (за штурвали транспортних літаків за наказом Герінга були посаджені інструктори авіаційних училищ). Після цього Герінг, як воєначальник, остаточно втратив довіру Гітлера, який майже повністю перестав з ним вважатися в оперативно-стратегічних питаннях.

До середини 1944 року стало вочевидь, що Люфтваффе Герінга зазнали нищівної поразки: їх боєздатність різко впала, втрати були величезні, загинула більшість льотчиків, з якими рейхсмаршал починав війну, поповнення, що прибувало не могло замінити досвідчених асів і швидко вибувало зі строю. Нальоти союзної авіації на Німеччину були все більш руйнівними. Терпіння Гітлера нарешті зірвалося, і він публічно звинуватив Герінга в нездатності виконувати свої обов'язки, поклавши на нього всю відповідальність за ті жахливі руйнування, яких зазнали в результаті нальотів ворожої авіації німецькі міста. Але, попри це, ніяких висновків щодо Герінга фюрером зроблено не було, жодного зі своїх численних постів він не позбувся. До інших такого гуманізму Гітлер не виявляв. Коли почалися бої за Берлін, в Оберзальцберг (Баварія), де перебував Герінг, прибув начальник Генерального штабу люфтваффе генерал К. Коллер. Він проінформував свого головнокомандувача про те, що Гітлер, який залишився в обложеному радянськими військами Берліні, практично втратив можливість керувати державою і збройними силами. «Прийшов час діяти вам, пане рейхсмаршал», — такими словами завершив свою доповідь Коллер.

Розрив з Гітлером[ред.ред. код]

23 квітня 1945 Герінг звернувся по радіо до Гітлера з проханням дати свою згоду на вступ в силу закону від 29 червня 1941 року, за яким Герінг приймає на себе обов'язки голови держави.

«Мій фюрер, — радирував рейхсмаршал Гітлерові, — оскільки Ви вирішили залишитися в Берліні, чи згодні Ви, щоб я прийняв на себе загальне керівництво рейхом в якості Вашого заступника відповідно до декрету від 29 червня 1941 року при повній свободі дій в країні і за її межами? Якщо до 10:00 вечора сьогодні не піде відповіді, то я буду вважати, що Ви втратили свободу дій, і буду діяти в найвищих інтересах країни і нашого народу. Неможливо висловити те, що я відчуваю в найважчий час мого життя. Нехай захистить Вас Всевишній і, можливо, Ви покинете Берлін і приїдете сюди, незважаючи ні на що! Відданий Вам Герман Герінг».

Відповідь надійшла негайно:

"Ваші дії являють собою вищу ступінь зради по відношенню до фюрера і націонал-соціалізму. Покарання за зраду — смерть. Але, беручи до уваги ваші колишні заслуги перед партією, фюрер не накладе це вище покарання, якщо ви підете з усіх своїх постів. Відповідайте: «так» чи «ні».

Одночасно шеф НСДАП М. Борман віддав наказ керівництву СС в Оберзальцберзі негайно заарештувати Герінга за державну зраду. «Ви відповідаєте за це своєю головою», — пригрозив Борман есесівцям. Декрет від 29 червня 1941 року був скасований Гітлером. В той же день Герінг і його оточення були заарештовані загоном СС. Заарештовані містилися на віллі, яку вони займали до цього.

26 квітня 1945 Герінг був зміщений Гітлером з поста головнокомандувача Люфтваффе, а також позбавлений всіх інших постів, чинів і нагород. Через 6 днів після арешту, коли союзна авіація піддала Оберзальберг сильному бомбардуванню, розжалуваний рейхсмаршал був переведений в замок поблизу Маутендорфу (Австрія).

29 квітня 1945 року у своєму заповіті Гітлер виключив Герінга з партії і замість нього призначив своїм наступником грос-адмірала К.Деніца. 5 травня есесівці передали охорону Герінга підрозділу Люфтваффе, який одразу ж звільнив його з-під варти. Коли йому стало відомо про самогубство Гітлера, він сказав своїй дружині: «Він мертвий, Еммо! Тепер я вже ніколи не зможу пояснити йому, що був вірним йому до кінця!».

8 травня Герінг виїхав назустріч наступаючим американським військам, сподіваючись зустрітися з верховним головнокомандувачем союзними військами американським генералом Д. Ейзенхауером, щоб домовитися з ним про умови капітуляції Німеччини, хоча не мав на те жодних повноважень і нікого, крім себе, не уособлював. 9 травня 1945 року Герман Герінг був затриманий американцями на дорозі з Маутерндорфа в Берхтесгаден (північно-західна Австрія). Не володіючи реальною обстановкою, Герінг вирішив діяти у своїй звичній манері — нахабний волюнтаризм, густо замішаний на авантюризмі. А обстановка до того часу склалася наступна. Німецькі війська на Західному фронті вже кілька днів тому повністю припинили опір і в масовому порядку здавалися в полон. Ще 5 травня капітулювала група армій «G», що діяла в Баварії (генерал Ф. Шульц). У ніч на 7 травня представники уряду Деніца підписали з верховним командуванням союзників на Заході попередній протокол про капітуляцію Німеччини. Тому, вести в даній ситуації якісь переговори і про щось домовлятися було вже пізно. Тим більше союзникам було добре відомо офіційне положення Герінга, який не володів ніякими владними повноваженнями, й був по суті самозванцем.

Герінг та Гесс під час судових слухань

Нюрнберзький трибунал, самогубство[ред.ред. код]

Через кілька днів Герман Герінг був заарештований й в якості одного з головних військових злочинців відданий суду Міжнародного військового трибуналу у Нюрнберзі. Під час слідства і суду був найважливішим підсудним. Герінг прекрасно усвідомлював своє становище другої (після Гітлера) особи в Третьому рейху і охоче грав роль лідера серед інших головних обвинувачених нацистського режиму, хоча деякі з нацистських ватажків висловлювали по відношенню до нього відверте презирство. Але патологічне марнославство не залишало «наці № 2» навіть на лаві підсудних. У ході процесу з'ясувалося, що роль Герінга як державного діяча і особливо воєначальника вищого рангу багато в чому була бутафорською. Займаючи велику кількість вищих посад у державі, він виконував покладені на нього обов'язки вкрай недбало, передоручав всю роботу своїм підлеглим і не здійснював належного контролю за їх діяльністю. Величезну кількість документів, що проходила через нього, у тому числі й особливої важливості, він підписував, навіть не читаючи їх. Проте на суді, треба віддати йому належне, Герінг не намагався заперечувати свою відповідальність за всі підписані ним документи і перекласти вину на когось іншого.

Свій захист під час суду Герінг вів досить вміло, виявляв велику винахідливість і спритність, не раз ставив своїх обвинувачів, особливо американця, у вельми скрутне становище. На відміну від деяких інших підсудних, Герінг жодного разу і ні в чому не намагався звалити відповідальність на Гітлера чи прикритися його ім'ям. Як правило, всю відповідальність він сміливо брав на себе і всією своєю поведінкою прагнув підкреслити не тільки свою значимість в історії Третього рейху, а й свою відданість Адольфу Гітлеру і справі націонал-соціалізму. Таку лінію поведінки Герінга не змогло похитнути навіть нагадування про те, що в останні дні війни Гітлер звинуватив його в державній зраді, і тільки завдяки збігу обставин він зумів уникнути неминучої розправи. Ніяких пом'якшувальних обставин у справі Герінга трибунал не знайшов і засудив його до смертної кари через повішення. Пізно увечері 15 жовтня 1946 року, за 2:00 до страти, призначеної на 1.00 16 жовтня, колишній рейхсмаршал покінчив життя самогубством, проковтнувши ампулу з ціаністим калієм. Піти від заслуженої відплати Герінгу допомогла недбалість американської влади, які надали йому деякі привілеї як екстраординарному підслідному. Досить сказати, що за весь час перебування у в'язниці Герінга ні разу не обшукали, як слід. Кремація тіла Герінга була проведена в колишньому концтаборі Дахау, де ще зберігалася єдина піч для спалювання трупів. За рішенням Міжнародного військового трибуналу прах колишнього рейхсмаршала був скинутий у сміттєву яму.

Під час ув'язнення, Герман Герінг давав інтерв'ю американському військовому психологу Густаву Гілберту. Спостереження, здійснені протягом інтерв'ю, допитів, підслуховування та розмов з німецькими в'язнями в ході Нюрнберзького процесу, в тому числі з Германом Герінгом, лягли в основу майбутнім публікаціям, найвідоміша з яких Нюрнберзький щоденник (англ. The Nuremberg Diary). Про Герінга Гілберт написав окрему статтю Герман Герінг: люб'язний психопат. Цікаво, що Гілберт сам був євреєм, але не казав нацистським лідерам про це задля налагодження контакту.

Відома розмова між Гілбертом та Германом Герінгом, опублікована в книзі:

Герінг: Ну звичайно, люди не хочуть війни. Навіщо якомусь бідному нечупарі з села ризикувати своїм життям на війні, коли найбільше, що він може отримати на ній, так це повернутися назад на свою ферму одним цілим? Природно, звичайні люди не хочуть війни: ні в Росії, ні в Англії, ні в Америці, ні в Німеччині. Це зрозуміло. Але, зрештою, є лідери країни, які визначають її політику і для них це завжди просте питання направити людей вперед, чи це демократія, чи фашистська диктатура, чи парламент, чи комуністична диктатура.
Гілберт: Є одна різниця. При демократії люди мають право голосу через своїх обраних представників, а в Сполучених Штатах лише Конгрес може оголошувати війни.
Герінг: Все це дуже добре, але чи є право голосу, чи немає, люди завжди можуть бути залучені до ігор своїх лідерів. Це легко. Все, що вам потрібно зробити — це сказати їм, що на них напали і звинуватити пацифістів у браку патріотизму і нараженні країни на небезпеку. Це працює однаково в будь-якій країні.
Г. Герінг на Нюрнберзькому процесі (у першому ряду зліва)

Роль Германа Герінга в історії[ред.ред. код]

Серед гітлерівських фельдмаршалів Герінг займав особливе положення. За віком він відносився до їх молодшого покоління, але за своїм службовим становищем в ієрархії Третього рейху мав перед усіма велику перевагу, а для деяких з них був ще й прямим начальником. Ставши генерал-фельдмаршалом ще до війни в 45-річному віці, Герінг більше двох років (19381940) був єдиним діючим фельдмаршалом в німецькій армії й, природно, був старшим серед воєначальників Третього рейху, професіоналізм, командний і службовий досвід яких не йшов ні в яке порівняння з «військовими даруваннями» капітана запасу і новоявленого фельдмаршала. Але на то була воля фюрера, що вручив фельдмаршальський жезл колишньому льотчикові, який став «наці № 2». Майбутні полководці Третього рейху не могли в той час ще й мріяти про таке високе військове звання, як генерал-фельдмаршал. Всі вони прекрасно розуміли, що фельдмаршальське звання «наці № 2» не більш ніж бутафорія, яка тішить безмежне марнославство колишнього льотчика, що став, за примхою долі, другою після Гітлера людиною у нацистській Німеччині. Тому, стосовно його військових здібностей ніхто ніяких ілюзій не мав. Уже в той довоєнний час нікчемність Герінга як воєначальника великого масштабу була очевидна і викликала лише презирливу посмішку у військових професіоналів. Ніяких ілюзій на цей рахунок не мав і сам фюрер, який у 1938 рішуче поклав край претензіям Герінга на посади військового міністра і головнокомандувача збройними силами.

Але, з іншого боку, Герінг був старим і притому найближчим соратником Гітлера по партії, і останній постійно мав це на увазі. Він був змушений постійно лавірувати між непомірними амбіціями свого надзвичайно честолюбного заступника, який відносив себе до «військового стану» і жадав на цій підставі нових чинів і нагород. Чималі побоювання фюрера викликала і невгамовна жадоба влади у Герінга. Разом з тим Гітлеру доводилося закривати очі на багато речей, що стосувалися особи і вчинків «партайгеноссе» Германа Герінга.

Як і інші вищі воєначальники Третього рейху, Герінг почав свою військову кар'єру кадровим офіцером кайзерівської армії, закінчивши військове училище напередодні Першої світової війни. Він відважно бився в роки Першої світової війни спочатку в піхоті, а потім в авіації, прославився як один з найкращих льотчиків-винищувачів німецьких ВПС й командував найславетнішим з авіаційних підрозділів німецької армії — винищувальною ескадрильєю «Ріхтгофен».

На Нюрнберзькому процесі. 26 листопада 1945

Згодом приєднавшись до націонал-соціалістичного руху, Герінг швидко зайняв у ньому лідируюче положення, став одним з найближчих соратників Гітлера і залишався ним близько 23 років. Разом з Гітлером Герінг пройшов весь шлях нацистської партії (НСДАП) — від невеликої містечкової організації націонал-соціалістів до правлячої партії однієї з найбільших держав світу. У лічені роки він стає одним з найбагатших людей не тільки в Німеччині, але і в Європі, влада його майже безмежна — тільки фюрер міг вимагати від нього звіту.

Поступово необмежена влада розбестила Герінга, який починав свій шлях, за образним висловом одного свого сучасника, як «чесний солдат». Якщо на початку своєї політичної кар'єри це був бадьорий, енергійний, винахідливий і цілеспрямований чоловік, то з плином часу його практична діяльність стала відрізнятися пасивністю, неорганізованістю і повним запереченням очевидної реальності. Займаючи непомірну для однієї нормальної людини кількість всіляких постів і посад, Герінг не міг, та мабуть, і не дуже хотів, зосередитися хоча б на якомусь одному з напрямків своєї «багатогранної» діяльності. Він виконував в основному лише представницькі функції, розглядаючи свої незліченні посади як свого роду синекуру і воліючи вести життя сибарита. До того ж в силу свого владного характеру Герінг не терпів ніяких заперечень з боку підлеглих. Ситуація погіршувалася його частим фізичним нездужанням і хворобливим станом, а також наркотичною залежністю. В результаті — провал слідував за провалом. Цим користувалися численні явні і таємні недруги «наступника фюрера», щоб підірвати його вплив і дискредитувати в очах Гітлера.

Найбільш могутніми з ворогів Герінга у вищому ешелоні влади, з якими він нічого не міг вдіяти, були Гіммлер, Геббельс і Борман. Ділові якості свого наступника, його неспроможність як державного і військового діяча не були таємницею для Гітлера. Але стара дружба і, головне, відданість Герінга, в якій Гітлер відкрито ніколи не сумнівався, ще довгий час грали вирішальну роль у його стосунках з цією людиною. Прозріння фюрера настало лише під час війни. Поразка Люфтваффе в «битві за Англію», потім — у битві під Москвою і, нарешті, катастрофа під Сталінградом остаточно переконали Гітлера в неспроможності Герінга як головнокомандувача німецькими ВПС і відповідального за економіку країни. Вплив рейхсмаршала серйозно похитнувся, його авторитет в керівних колах Третього рейху різко впав. Проте розлучитися з ним Гітлер не наважився. Повноваження Герінга були істотно урізані, але всі свої пости він тим не менш зберіг. І лише вимога Герінга в останні дні війни, хоч і викладене в раболіпних виразах, передати йому повноваження голови держави вивели Гітлера з себе. Але і тут велику роль зіграв давній недруг Герінга Борман, що представив фюреру радіограму рейхсмаршала як ультиматум, а його вчинок кваліфікували як державну зраду.

«Мені вже давно відомо, що Герінг загруз в розпусті, — в люті кричав фюрер, — опустився і став наркоманом!»

Однак пропозицію Бормана про негайний розстріл Герінга він відразу ж й без вагань відхилив. «Ні, ні, не те, — відрізав Гітлер, — я позбавлю його всіх посад і права бути моїм наступником». Незважаючи на глибоке розчарування у відданості свого старого соратника, Гітлер все ж і на цей раз не зважився на крайні заходи по відношенню до Герінга, хоча оточення і наполегливо підштовхувало його до цього.

Герінгу не можна відмовити в особистій хоробрості, мужності і рішучості. Він мав прекрасну пам'ять і швидку кмітливість, вмів отримати прихильність людей, справляючи враження простодушної і товариської людини. Користувався великим авторитетом в Люфтваффе, особливо серед льотчиків. У той же час йому були притаманні такі негативні риси, як жорстокість, марнославство і жадібність. Герінг був натхненником і організатором багатьох злочинних акцій нацистів, здійснених ними в передвоєнний час і особливо в роки Другої світової війни. Його дії відрізнялися не тільки жорстокістю, але і нахабством і повним цинізмом стосовно норм міжнародного права і людяності. Він діяв так, як нібито ніякі закони для нього не були писані і жодних моральних обмежень не існувало.

Тіло Герінга. 16 жовтня 1946

Герінг не відчував особливих симпатій до євреїв, не і не був затятим антисемітом, подібно до багатьох своїх колег-ватажків нацистського рейху. Попри те, що він надав заступництво деяким особисто знайомим йому єврейським сім'ям і врятував їх від розправи, в цілому ж Герінг повністю підтримував програму Гітлера з «остаточного вирішення єврейського питання». Так, 30 липня 1941 року він без вагань підписав представлений йому начальником Головного управління імперської безпеки (РСХА) Р. Гейдріхом документ про «остаточне вирішення єврейського питання», згідно з яким знищенню підлягали 20 млн євреїв.

Марнославство Герінга було неймовірним. Крім високих військових звань він мав безліч різного роду нагород. За деякими даними, одних тільки орденів і медалей у нього налічувалося понад 200, більшість з яких були іноземні.

Всупереч розхожій думці, що зображувала гітлерівського рейхсмаршала обвішаного хрестами, зірками та медалями з голови до ніг, Герінг насправді зазвичай носив військову форму без нагород. Під час же війни він носив тільки отримані ним ще за заслуги у Першій світовій війні орден «Pour le Mérite», Залізний хрест 1-го ступеня і Золоту медаль повітряного флоту. Всі інші його нагороди зберігалися в «Карінхалле», де була обладнана спеціальна засклена шафа, щоб гості могли подивитися на цей іконостас і захоплюватися заслугами рейхсмаршала. На зустрічах з іноземцями Герінг зазвичай одягав нагороди відповідної країни.

Основним джерелом походження цього багатства був банальний грабунок, що проводився нацистським урядом на державному рівні спочатку у власній країні, а потім — на територіях окупованих німецькими військами країн. Герінг, як один з головних натхненників і організаторів цього грабунку, звичайно, отримував найбільші і ласі шматки захопленої здобичі. Його щорічний чистий прибуток становив близько 1,3 млн марок. Але, незважаючи на такі величезні на ті часи доходи, новоявлений мільйонер постійно потребував грошей. Його борги банкірам і державі досягали 7 млн. марок. Він постійно мав борг з виплати податків перед держскарбницею. Життя не за коштами вимагало все нових і нових витрат, покривати які Герінг прагнув шляхом нових захоплень чужої власності на окупованих німецькими військами територіях.

Вельми примітним є той факт, що при собі грошей Герінг ніколи не мав. Роз'їжджаючи ще до війни багатьма країнами світу, а під час війни окупованими країнами, він дуже любив робити наддорогі покупки для прикрашання своїх вілл і палаців, ніколи не цікавлячись ціною. При цьому завжди слідував стандартний наказ ад'ютантові: «Браухіч, заплати!» (Старшим ад'ютантом Герінга був оберст Б. фон Браухіч, син фельдмаршала Браухіча).

Як і Гітлер, Герінг з великою підозрою і настороженістю ставився до Генерального штабу. Його завжди лякала, а часом і дратувала та спокійна впевненість і холодна зарозумілість генштабістів, їх здатність аргументовано спростовувати і з притаманною тільки їм манерою витончено виставляти на посміховисько різного роду прожекти, висунуті вискочками і дилетантами з питань військової справи, котрі вважають себе стратегами, які б вони пости не займали і скільки б великих зірок ні красувалося на їхніх погонах.

Кінець Герінга був трагічний. Його фантастичний зліт завершився нищівним падінням і повним життєвим фіаско. Він втратив все, що мав, включаючи і власне життя. Останній трюк, який вдалося провернути цьому улюбленцю долі, навіть після того, як фортуна від нього остаточно відвернулася, — це уникнути ганебної смерті на шибениці.

Герінг і Україна[ред.ред. код]

За завданням А.Гітлера Герінг ще до нападу на СРСР очолив роботи зі складання спеціальних «Директив з керівництва економікою в окупованих східних областях» («Зелена папка»). 29 червня 1941 року за наказом А.Гітлера Г.Герінг був призначений «уповноваженим з використання економіки окупованих східних областей», фактично економічним диктатором на захоплених територіях. Діяльність Герінга у цьому напрямку координували великі німецькі підприємці Крупп, Стіннес, Тіссен, Флік та ін.

Як організатор економічної експансії Німеччини в Україні, Герінг стимулював відкрите і нічим не обмежене пограбування. Створив концерн «Герман Герінг верке», до якого було включено на правах особистого володіння низку найбільших недемонтованих підприємств України, зокрема, Ворошиловградський паровозобудівний завод та ін. Дії Герінга, як економічного диктатора України відзначалися екстремізмом та жорстокістю.

Нагороди рейхсмаршала Германа Герінга[ред.ред. код]

Нагороди рейхсмаршала Германа Герінга
Перша світова війна
Друга світова війна

Література[ред.ред. код]

  • Митчем С., Мюллер Дж. Командиры Третьего рейха = Hitler's Commanders. — Смоленск: Русич, 1995. — 480 с. — (Тирания). — 10 000 прим. — ISBN 5-88590-287-9 (рос.)
  • Соколов Борис Герман Геринг: Железный маршал. — М.: Аст-Пресс, 2006. — (Историческое расследование). — ISBN 5-462-00492-3 (рос.)
  • Залесский Константин Александрович Кто был кто в Третьем рейхе: Биографический энциклопедический словарь.. — М.: ООО «Издательство АСТ», 2002. — С. 187—191. — ISBN 5-17-015753-3 (рос.)
  • Залесский Константин Александрович НСДАП. Власть в Третьем рейхе. — М.: Эксмо, 2005. — С. 127—131. — ISBN 5-699-09780-5 (рос.)
  • М. В. Коваль. ГЕРІНГ Герман Вільгельм // Енциклопедія історії України. — К.,2004. — Т. 2. — С. 92
  • Butler, Ewan (1951). Marshal Without Glory. London: Hodder & Stoughton. с. 84–87. OCLC 1246848. 
  • Frischauer, Willi (1951). The Rise and Fall of Hermann Goering. Ballantine Books. 
  • Gilbert, G. (1995). Nuremberg Diary. New York: Da Capo Press. ISBN 0306806614. 
  • Göring, Hermann (1934). Germany Reborn. London: E. Mathews & Marrot. OCLC 570220.  Excerpt from Germany Reborn
  • Hitler, Adolf (1988). Hitler's Table Talk, 1941–1944. Oxford Oxfordshire: Oxford University Press. ISBN 0192851802. 
  • Irving, David (1989). Göring: A Biography. New York: Morrow. ISBN 0688066062. 
  • Manvell, Roger (2006). Goering. London: Greenhill Books. ISBN 1853676128. 
  • Maser, Werner (2000). Hitlers janusköpfiger Paladin: die politische Biographie. Berlin. ISBN 38-6124-509-4. 
  • Mosley, Leonard (1974). The Reich Marshal: A Biography of Hermann Goering. Garden City: Doubleday. ISBN 0385049617. 
  • Overy, Richard (2000). Goering. London: Phoenix Press. ISBN 1842120484. 
  • Paul, Wolfgang (1983). Wer War Hermann Göring: Biographie. City: Bechtle. с. 33. ISBN 3762804273. 

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Відео[ред.ред. код]