Камінський Григорій Наумович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Григорій Камінський

Flag of the Azerbaijan Soviet Socialist Republic (1920-1921).svg 1 Відповідальний Секретар ЦК Комуністичної партії Азербайджану
Час на посаді:
24 жовтня 1920 — 24 липня 1921
Прем'єр-міністр  В’ячеслав Молотов
ПопередникПосаду започатковано
НаступникПосаду скасовано

Народний комісар охорони здоров’я СРСР
Час на посаді:
20 липня 1936 — 25 червня 1937
ПопередникПосаду започатковано
НаступникМихайло Болдирєв

Народився1 листопада 1895(1895-11-01)
Катеринослав, Російська імперія
Помер10 лютого 1938(1938-02-10) (42 роки)
Москва, СРСР
Політична партіяВКП(б)

Григорій Наумович Камінський (Гофман; (20 жовтня (1 листопада) 1895(18951101), Катеринослав — 10 лютого 1938, Москва) — радянський державний та громадський діяч.

Член РСДРП(б) з 1913 року, кандидат у члени ЦК (1925–1927, 1930–1937). Член ВЦВК (з 1934 року), ЦВК СРСР (3—7-го скликань, кандидат у члени 1—2-го).

Біографія[ред. | ред. код]

«Розумний більшовик, з ним всі залюбки співробітничають» (Іван Павлов).

Народився в родині робітника-коваля Наума Олександровича, єврей. Пізніше жив у дядька-чоботаря у Мінську.

Закінчив фабричну школу і з золотою медаллю гімназію у Мінську. З 1915 року студент медичного факультету Московського університету (відучився лише два курси), обирався до старостату. Активний учасник революційного руху, за революційну діяльність переслідувався та заарештовувався.

У 1917 році — член Московського обласного бюро РСДРП(б), у березні направлений до Тули. Обирався членом Тульської Ради робочих і солдатських депутатів, гласним Тульської міської думи й членом Установчих зборів; один з організаторів, секретар та пізніше голова Тульського міськкому РСДРП(б), у жовтні-грудні очолював губернський Воєнно-революційний комітет. Тісно співпрацював з більшовиком І. П. Перовим.

Був керівником газет Тульщини, зокрема організатором та першим редактором (1918–1920) Тульської губернської газети «Комунар».

У 1918–1920 роках — голова виконавчого комітету Тульської губернської Ради і деякий час одночасно займав пост голови губернського комітету партії. У серпні-грудні 1919 року очолював губернський воєнно-революційний комітет.

Під час боротьби з військами генерала А. І. Денікіна у 1919 році з серпня — член Реввоєнради Тульського укріпленого району Південного фронту, у листопаді-грудні член Реввоєнради 2-ї (резервної) армії (формувалась у Тульській губернії).

У 1920 році був направлений ЦК партії до Азербайджану. У 1920–1921 роках займав посаду Відповідального секретаря ЦК КП(б) Азербайджану, деякий час був членом Бюро ЦК КП(б) Азербайджану. У серпні 1921 року — голова Бакинської ради робітничих і червоноармійських депутатів.

У 1922 році став головою правління «Хлібоцентру», у 1922—23 роках — голова ЦК Всеросійської профспілки робітників землі й лісу «Всеробітземліс». У 1923—29 роках був заступником голови правління Союзу сільськогосподарської кооперації. У 1928—29 роках — голова Всеросійського союзу сільськогосподарських колективів (Колгоспцентр). На цих посадах був одним з керівників колективізації.

«Перехід на колективні рейки решти селян буде питанням місяців, а не років» (Г. Н. Камінський на Листопадовому (1929) пленумі ЦК, [недоступне посилання з квітень 2019]).

З 1929 року[ред. | ред. код]

« Один з найкращих наших міністрів охорони здоров’я. Це був перший нарком охорони здоров’я СРСР, він не був лікарем, закінчив лише два курси медінституту. Він першим у світі приступив до створення системи профілактики в галузі охорони здоров’я. »

[1]

У 1929—30 роках — завідувач відділом агітації, пропаганди й друку, а згодом і відділом агітації й масових кампаній ЦК партії.

З 1930 року — секретар Московського міськкому партії, у 1932–1934 роках очолював Московський обласний виконавчий комітет.

З лютого 1934 року до 15 березня 1937 очолював Наркомат охорони здоров'я РРФСР й одночасно з 1935 року був головним санітарним інспектором СРСР, а з 20 липня 1936 до 25 червня 1937 також очолював і Наркомат охорони здоров'я СРСР. Разом із Миколою Семашком був засновником профілактичного напрямку радянської медицини. Серед медиків підтримував близькі стосунки з Іваном Павловим, Соломоном Левітом та іншими.

В липні 1935 року ім'я Г. Н. Камінського було присвоєно Смоленському медичному інституту; його ім'я також носили деякі інші заклади.

Був одним з викривачів Олексія Рикова зі звинувачення 1936 року у підготовці теракту проти Сталіна у квітні 1932 року [7].

Був у числі тих, хто підписав офіційний медичний висновок 17 лютого 1937 року про смерть (від паралічу серця) Григорія Орджонікідзе.

Заарештований після свого виступу на Пленумі ЦК того ж дня (25.6.1937), 26 червня було ухвалено постанову пленуму: «Виключити Камінського, як такого, що не заслуговує довіри, зі складу кандидатів у члени ЦК ВКП(б) та з партії». 8 лютого 1938 року воєнною колегією Верховного суду СРСР за ст. 58 УК РРФСР засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний 10 лютого 1938 року, похований на Комунарці.

Посмертно реабілітований 2 березня 1955 року Воєнною колегією Верховного суду СРСР.

Ім'я Г. Н. Камінського носить одна з вулиць Тули. Його персона є головним героєм бульварного роману Ігоря Мінутка «У червні тридцять сьомого…» (серія «Росія. Історія в романах» видавництва «Армада», 1997).

Виступ на пленумі ЦК 25 червня 1937 року[ред. | ред. код]

Достатньо велика увага приділяється неординарному виступу Камінського на Червневому (1937) пленумі ЦК, в якому він висловив різке несхвалення роботи НКВС та провокаційно інформував ЦК про нібито відомі йому (за роки роботи в Азербайджані) чутки про зв'язки Берії з іноземними контррозвідками у роки Громадянської війни. В цьому можна спиратись лише на спогади очевидців, оскільки виступ відбувся 25 червня, а упродовж чотирьох днів 22—26 червня засідання не стенографувались[2].

Варте уваги те, що за два дні по тому (27.06.1937) Йосип Варейкіс в листі Сталіну охарактеризував виступ Камінського як «нісенітницю з категорії наклепу»[3]. Про це саме згадував у листі Сталіну 27.09.1937 Лазар Каганович: «Я упевнений, що Балашов діє не один, так само як не один був і Камінський, виступаючи на Пленумі ЦК зі своїм наклепом»[4].

Широкого розповсюдження набула цитата з виступу: «Так ми перестріляємо всю партію»[5].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. [1]
  2. [2]
  3. [3][недоступне посилання з квітень 2019]
  4. [4]
  5. [5], [6]

Посилання[ред. | ред. код]