Аяз Муталібов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аяз Муталібов
азерб. Ayaz Niyazi oğlu Mütəllibov
азерб. Ayaz Niyazi oğlu Mütəllibov
Аяз Муталібов азерб. Ayaz Niyazi oğlu Mütəllibov
Аяз Муталібов в 1992 році

Час на посаді:
18 травня 1990 — 18 травня 1992
ПопередникПосаду започатковано
НаступникАбульфаз Ельчибей

Час на посаді:
25 січня 1990 — 14 вересня 1990
ПопередникАбдул-Рахман Везіров
НаступникПосаду скасовано

Час на посаді:
27 січня 1989 — 26 січня 1990
ПопередникГасан Сеїдов
НаступникГасан Гасанов

Народився12 травня 1938(1938-05-12) (80 років)
Баку, Азербайджанська РСР, СРСР СРСР
Національністьазербайджанець
Політична партіяКПРС (1963—1991)
ДружинаАділя Муталібова
Дітисини: Азад та Заур
Ріднябатько: Ніязі Ашрафович Муталібов
мати: Кубра Ганіївна Муталібова
Нагороди Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Аяз Ніязі огли Муталібов (азерб. Ayaz Niyazi oğlu Mütəllibov; нар. 12 травня 1938, Баку) — радянський та азербайджанський політичний і державний діяч, Голова Ради Міністрів Азербайджанської РСР (19891990), Перший секретар ЦК Компартії Азербайджанської РСР (1990), перший президент Азербайджану (19901992).

Становлення[ред. | ред. код]

Початок трудової діяльності[ред. | ред. код]

Аяз Муталібов народився 12 травня 1938 року в Баку у родині вихідця з Шемахи[1], учасника Другої Світової війни, хірурга за фахом Ніязі Муталібова й гінеколога Кубри Муталібової. У 1956 році він закинчив бакинську середню школу № 189, а у 1962 році — Азербайджанський інститут нафти й хімії. У 1958 році Муталібов почав працювати старшим техніком-конструктором Азербайджанського науково-дослідного інституту гідротехніки й меліорації, потім працював інженером конструкторського бюро, майстром цеху, начальником спеціального конструкторського бюро й головним інженером Бакинського заводу холодильників та побутових машин[2]. У 1963 році він вступив до КПРС, за три роки у 1966 році Аяз Муталібов став директором Бакинського заводу холодильників та побутових машин, а у 1974 — генеральним директором Бакинського виробничого об'єднання з випуску холодильників та побутових машин[2].

На партійній роботі[ред. | ред. код]

У 1977 році Аяз Муталібов обирається другим секретарем Наріманівського райкому партії Баку. З 1979 до 1982 року — міністр місцевої промисловості Азербайджанської РСР. У 1982 році призначається головою Держплану Азербайджанської РСР і заступником Голови Ради Міністрів Азербайджанської РСР. З 1989 до 1990 — голова Ради Міністрів Азербайджанської РСР. З 1989 до 1991 року — Народний депутат СРСР[3]. 25 січня 1990 року після трагічних подій у Баку на пленумі ЦК КП Азербайджанської РСР Муталібова було обрано Першим Секретарем ЦК Компартії республіки[4]. В травні був обраний парламентом на пост президента Азербайджану. З 13 липня 1990 до 23 серпня 1991 року — член Політбюро ЦК КПРС.

19 серпня 1991 року, перебуваючи з візитом в Ірані, Муталібов зробив заяву, у який схвалив появу ДКНС[5]. 30 серпня Верховна Рада Азербайджану прийняла Декларацію «про відновлення державної незалежності Азербайджанської Республіки».

Президент Азербайджану[ред. | ред. код]

На посту глави держави[ред. | ред. код]

8 вересня 1991 року в Азербайджані пройшли перші загальні президентські вибори, перемогу на яких з перевагою 98,5 % голосів одержав Аяз Муталібов[6]. До бюлетенів була внесена лише одна кандидатура, оскільки інший кандидат — лідер соціал-демократів Зардушт Алі-заде за тиждень до виборів відмовився від участі в них. 10 вересня проводиться Надзвичайний з'їзд Комуністичної партії Азербайджану, на якому приймається рішення про розпуск компартії.

21 грудня Аяз Муталібов в Алма-Аті підписав протокол до Угоди про створення СНД[3]. В ексклюзивному інтерв'ю газеті «Экспресс», яке Муталібов дав, перебуваючи у вигнанні, він розповів про перші місяці свого керівництва республікою:

« Коли мене обрали президентом, мої можливості робити добро значно розширились. Одним з перших моїх указів було розпорядження амністувати 160 селян, що скоїли дрібні крадіжки, й усіх жінок, що перебувають за ґратами. У 1990 році в азербайджанських тюрмах залишилось тільки декілька закоренілих злочинниць-рецидивісток. До речі, й усі міждержавні угоди я підписував, враховуючи інтереси свого народу: вступ Азербайджану до СНД, в ООН. В результаті, моя батьківщина отримала визнання державами усього світу. [7] »

На посту глави держави Муталібов стикнувся з різким загостренням ситуації в зоні карабаського конфлікту. 2 вересня 1991 року карабаські вірмени проголосили створення Нагірно-Карабаської Республіки, а у листопаді Верховна Рада Азербайджанської РСР прийняв постанову про ліквідацію автономії НКАО. Вірмени зі свого боку провели 10 грудня референдум про незалежність, який бойкотувало азербайджанське населення Нагорного Карабаху. 2 січня 1992 року Аяз Муталібов ввів президентське правління у Нагорному Карабаху й прилеглих районах[8]. До того часу конфлікт вилився у військове протистояння між вірменами й азербайджанцями. На цьому тлі опозиційний Народний фронт Азербайджану вимагав відставки президента країни. 1 лютого Муталібов публікує «Звернення Президента Азербайджанської Республіки до народу»:

« Дорогі співвітчизники! Брати й сестри! Мудрі батьки й матері наші! Повірте, ваш президент страждає не менше, ніж ви… Неприпустимо у боротьбі за владу використовувати наші тимчасові труднощі… У нас свій шлях і нам потрібно йти далі й далі — без крові, без революцій, конституційним парламентським шляхом… Я присягнув бути відданим своєму народу, служити йому, і знову підтверджую: я виконаю все, у чому присягнув народу.[9] »

За кілька діб у ніч на 26 лютого вірмени беруть місто Ходжали, влаштувавши різню мирного населення. Падіння й криваві події в Ходжали спричинили політичну кризу в Азербайджані. Азербайджанський політолог Зардушт Алізаде у своїй книзі «Кінець Другої Республіки» пише:

« Параліч влади був явним. Силові структури через саботаж та підривні дії НФА й слабку волю президента практично нічого не робили. Президенту навіть інформацію з МВС передавали невірну, ніби в Ходжали загинуло кілька чоловік. Його піддали нищівній критиці з боку опозиції за «приховування правди від народу», хоч нещасний президент був у ізоляції через некомпетентність свого найближчого оточення та відсутність єдиної керівної й напрямної волі у державі. Точніше, така сила була, але вона була деструктивною й планомірно руйнувала Азербайджан. [10] »

6 березня 1992 року після невдач азербайджанської армії у Нагорному Карабаху й під тиском Народного фронту Азербайджану (НФА) Муталібов подав у відставку. Виконувачем обов'язків президента став Ягуб Мамедов. 6 березня 1992 року Верховна Рада Азербайджану ухвалила спеціальний закон, що встановлює для Аяза Муталібова прижиттєву пенсію з наступною індексацією, виділення для нього охорони у кількості десяти чоловік, службової машини й дачі, а також оголошує особу і майно першого президента недоторканими[3].

Повернення та скидання[ред. | ред. код]

Ягуб Мамедов не зміг контролювати ситуацію в країні. 8 травня пала Шуша. Біля будівлі Верховної Ради прибічники Муталібова організують мітинг з вимогами відновлення його на посту президента. 14 травня 1992 року на сесії Верховної Ради за відновлення Аяза Муталібова як президента проголосували 219 з 250 присутніх в залі депутатів (опозиція була відсутня)[11]. Того ж дня першим своїм указом відновлений президент ввів у Баку надзвичайний стан і комендантську годину, заборонено мітинги та демонстрації з 0 годин 15 травня[11]. У своїй промові Муталібов каже: «Якщо країні потрібен диктатор, щоб врятувати її від катастрофи, то я — такий диктатор»[9]. У відповідь на відновлення Муталібова на посту президента країни почався мітинг прихильників опозиції біля будівлі НФА. Вранці 15 травня керівництво Народного фронту висунуло Муталібову ультиматум з вимогою добровільно піти до 15.00 з посту президента[11]. Із закінченням терміну ультиматуму опозиція почала марш до президентської резиденції і невдовзі захопила владу в місті. Голова військової комісії Народного фронту Азербайджану Фахмін Гаджиєв о 18.00 на телебаченні оголосив, що місто, окрім президентського палацу, контролюється силами опозиції, і продовжив термін ультиматуму президенту до 20.00[11]. О 9 вечора було зайнято президентський палац, але глави держави там не виявилось. Муталібов залишив країну. Зардушт Алізаде у своїй книзі «Кінець Другої Республіки» пише:

« Жодних достовірних відомостей про діяльність Муталібова у ці години немає. Окрім спогадів однієї людини: держрадника з економіки Вахіда Ахундова. Побачивши, що окрім нього і ще одного співробітника, у величезній будівлі нікого немає, він вирішив о 15 годині піти додому. Коли він спустився на перший поверх, у фойє будівлі з боку Радміну увійшов президент Муталібов у супроводі охоронців. Побачивши свого економрадника, президент підійшов, обійняв його та зі сміхом сказав: «Ну що, Вахід Джумшудович, створили ми революційну ситуацію?» Зніяковілий держрадник невільно теж обійняв президента й відчув, що під піджаком у того надіто легкий бронежилет. Після цих слів Муталібов вийшов з будівлі, сів до машини й поїхав на військовий аеродром, звідти вилетів до Москви. [10] »

Сам Муталібов, у розмові з кореспондентом журналу Русская жизнь, розповів таке:

« Не міг знайти дружину та дітей, до глибокої ночі я зі свого кабінету телефонував до різних резиденцій, ніде їх не було. А на майдані уже стрільба. Нарешті один мій охоронець сказав: «Я думаю, що вам тут лишатись не можна. Щось незрозуміле відбувається». І ось я поїхав на одну з дач. Там я трохи отямився, умився, полежав і став думати, що робити. А виявилось, що мене вже шукають, в аеропорту озброєні люди чекають. Хтось із тих, хто був поряд, сказав: давайте пробиватись на військовий аеродром Кали. [12] »

18 травня на сесії Верховної Ради Азербайджану Ягуб Мамедов подав у відставку з посту голови парламенту, а в. о. президента став Іса Гамбар. 3 листопада на пропозицію генерального прокурора Іхтіяра Ширінова на засіданні Міллі Меджлісу було анульовано ухвалений 6 березня Верховною Радою Азербайджану закон про недоторканість Аяза Муталібова. Ширінов з цього приводу заявив: «є вагомі докази того, що після добровільної відставки Муталібов не дотримався обіцянки не брати участі у політичному житті. Він створював збройні формування й різні громадські організації з числа своїх прихильників»[13].

Московський період життя[ред. | ред. код]

Після скидання Муталібов перебрався до Росії. 7 травня 1995 року російські міліціонери затримали Аяза Муталібова на Ленінському проспекті за порушення режиму реєстрації й супроводили до ВВД муніципального округу «Донський», де з'ясувалось, що колишній президент Азербайджану прописаний у Владимирській області[14]. За кілька годин перебування у відділенні міліції, Муталібова відпустили. МВС Азербайджану стверджувало, що «затримання було здійснено відповідно до прохання Баку»[14]. У подальшому екс-президент отримав квартиру у Жулєбіному й тимчасову прописку у Москві[15]. У 1994 році видано книгу Муталібова «Карабах — Чорний сад»[16].

В самому Азербайджані проти скинутого президента порушили кримінальну справу. У лютому 1994 року Прокуратура Азербайджану видала ордер на його арешт у зв'язку з розслідуванням трагічних подій у січні 1990 року[3]. 12 квітня 1996 року Аяз Муталібов був повторно заарештований у Москві[17], цього разу на запит Азербайджану, де проти нього було висунуто звинувачення у спробі організації державного перевороту. Однак Генеральна прокуратура Росії відмовила Баку у видачі колишнього президента на підставі недостатності матеріалів звинувачення у злочинах, що йому інкримінувались, після чого Аяза Муталібова в травні того ж року було звільнено[17].

У 2000 році Муталібов повернувся до політичної діяльності, очоливши спочатку Партію громадянської єдності, а потім із серпня 2003 року ставши співголовою Соціал-демократичної партії Азербайджану. У 2003 році ініціативна група «Спаситель» висунула Муталібова кандидатом на майбутні президентські вибори в Азербайджані, але 21 липня ЦВК відмовилась затвердити його кандидатуру у зв'язку з численними порушеннями у наданих документах, а також наявністю у екс-президента прописки як в Азербайджані, так і в Росії[18].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Зі своєю дружиною Аділею Аяз Муталібов познайомився 1956 року на дні народження спільного друга[7]. 1962 року у них народилась перша дитина — Азад, а 1970 року ще один син — Заур. Аяз Муталібов має онука Таїра й онучку Медину.

Інтереси[ред. | ред. код]

У ексклюзивному інтерв'ю «Экспресс газеті» Муталібов розповів про свої юнацькі хобі:

« Я ще зі шкільних років полюбив джаз, за що мене часто критикували у комсомольській стінгазеті, називаючи стилягою. Ще я обожнював Елвіса Преслі, а пізніше захоплювався «бітлами».[7] »

Окрім цього у юнацтві він активно займався спортом, захоплювався волейболом. Як пізніше зізнався Муталібов, у волейбол він грав до п'ятдесяти років кожних вихідних[7].

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Два ордени Трудового Червоного Прапора[3]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]