Карандєєв Костянтин Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Карандєєв Костянтин Борисович
Karandeev KB.jpg
Народився 5 червня 1907(1907-06-05)
СРСР с. Напольне, Сараєвський район Рязанська область РСФРР
Помер 21 вересня 1969(1969-09-21) (62 роки)
Україна м. Львів, Україна
Поховання Личаківський цвинтар[1]
Громадянство СРСР СРСР
Національність росіянин
Діяльність фізик
Alma mater Ленінградський політехнічний інститут
Сфера інтересів автоматика, електровимірювання
Заклад Львівський політехнічний інститут
Інститут автоматики і електрометрії[ru]
Посада Завідувач каф. Радіоприймальних пристроїв (1952-1954)
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор технічних наук
Член Академія наук СРСР і НАН України
Нагороди
орден Леніна медаль «За оборону Ленінграда»

Карандєєв Костянтин Борисович (нар. 5 червня 1907 в селі Напольне Сараєвського р-ну Рязанської області, РСФРР — пом.21 вересня 1969, м. Львів) — український учений в області електричних вимірювань та автоматичного контролю, член-кореспондент Академії наук СРСР (1958) та АН України (1957), заслужений діяч науки та техніки Української РСР (1954). Автор праць та засновник наукової школи з теорії електричних вимірювань та вимірювальних інформаційних систем.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 5 червня 1907 року в селі Напольне Сараєвського р-ну Рязанської обл., РСФРР.

1930 році закінчив Ленінградський політехнічний інститут. Науковою роботою розпочав займатися ще будучи студентом (перша наукова робота — «Флора і фауна міських водймищ»).
  • З 1936 року працював викладачем.
  • У 1941 р. — заступник директора з наукової роботи Всесоюзного науково-дослідного інституту ім. Д. І. Менделєєва.
  • У 1942 р. переведений до Москви заступником директора з наукової роботи в Державний інститут мір і вимірювальних приладів.
  • У 1944 р. скерований в Львівський політехнічний інститут і призначений деканом електротехнічного факультету (1944—1948 рр.)
  • Одночасно у 1944—1952 рр. завідував кафедрою електровимірювальних приладів.
  • Згодом у 1952 р. призначений деканом радіотехнічного факультету та завідувачем кафедри «Радіоприймальних пристроїв» (1952—1954 рр.).
  • Під його керівництвом організовано ряд навчальних та науково-дослідних лабораторій: методів електричних та магнітних вимірювань, вимірювання потужності та енергії, розробки та виготовлення унікальної гідроакустичної апаратури.
  • У 1949 р. йому присвоєно вчене звання професора.
  • 1951 р. першим у ЛПІ захистив докторську дисертацію.
  • Одночасно з 1952 р. працював в Інституті машинознавства і автоматики АН УРСР. Член-кореспондент АН УРСР з 1957 р. та АН СРСР з 1958 р., з 1952 р. — заслужений діяч науки і техніки УРСР.
  • З 1957 р. до 1967 р. — директор Інституту автоматики і електрометрії Сибірського відділення АН СРСР.
  • У 1967 р. повертається до ЛПІ і працює, вже будучи пенсіонером, професором-консультантом на кафедрі електричних вимірювань.
  • З 1965 до 1969 р. був головним редактором організованого ним журналу «Автометрія»[2].

Помер 21 вересня 1969 року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі, поле № 2.[3]

Науковий доробок[ред. | ред. код]

Головні його праці присвячені теорії вимірювальних систем з напівпровідниковими елементами, теорії застосування мостових схем, іншим питанням вимірювальної техніки та автоматики. К.Карандєєв — автор п'ятнадцяти монографій та навчальних посібників, а також більше 200 наукових статей та винаходів. Працюючи у Львівському політехнічному інституті, підготував 38 кандидатів технічних наук.

Нагороди[ред. | ред. код]

За наукову роботу, направлену на оборону блокадного Ленінграду був нагороджений бойовою медаллю «За оборону Ленинграда».

За свою роботу у Львові він отримав почесне звання «Заслужений діяч науки та техніки УРСР» та обраний членом-кореспондентом АН УРСР.

К. Б. Карандєєв був нагороджений орденом Леніна (за участь у створенні Сибірського відділення АН СРСР) та медалями.

Вибрані праці[ред. | ред. код]

  • Методы электрических измерений, М. — Л., 1952;
  • Мостовые методы измерений, К., 1953;
  • Полупроводниковые выпрямители в измерительной технике, К., 1954;
  • Специальные методы электрических измерений, М. — Л., 1963.

Електронні джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Личаківський некрополь — С. 133.
  2. журнал «Автометрия». Архів оригіналу за 18 липень 2011. Процитовано 3 листопад 2011. 
  3. Лупій Г. В. Львівський історико-культурний музей-заповідник «Личаківський цвинтар»: Путівник. — Львів : Каменяр, 1996. — C. 231. — ISBN 5-7745-0699-1.