Наука в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Наукові дослідження в Україні вперше почали набувати систематичного характеру в 17-18 століттях зі створенням і розвитком Києво-Могилянської академії та Львівського університету, де однак розвивалися переважно гуманітарні науки під домінуючим впливом релігії. Значного розвитку наука в Україні набула в 19 столітті, коли було засновано Харківський (1804), Київський (1834) і Одеський (1865) університети, які стали науковими центрами України і до викладання в яких залучалися іноземні науковці, що дозволило створити власні наукові школи високого рівня. Визначальним у розвитку української науки стало створення у 1918 році Української академії наук (згодом ВУАН, АН УРСР і нарешті НАН України) і подальше заснування низки наукових установ у її складі.

Наразі найбільшим науковим центром в Україні є Національна академія наук України з її 168 науковими установами, також великими науковими центрами є Київський, Харківський, Львівський, Одеський, Чернівецький національні університети і «Київський політехнічний інститут»[1][2].

Історія науки в Україні[ред.ред. код]

Античні часи[ред.ред. код]

З часу виникнення на північних берегах Чорного та Азовського морів античних стародавніх грецьких міст-держав (VIIIVII ст. до н. е.) існують відомості про збирання донаукового знання на території сучасної України. Найвідомішими грецькими містами-державами того часу були: Ольвія (нині с. Парутине в гирлі Південного Бугу), Херсонес (околиці сучасного Севастополя), Пантикапей (місце сучасної Керчі), Тіра (на місці нинішнього Білгорода-Дністровського), Феодосія, Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії) та інші[3]. Античні міста відзначалися значним розвитком освіти, медицини та культури. Мешканці приділяли значну увагу навчанню дітей: учні вивчали читання, лічбу, письмо, риторику, красномовство. Розвивалися історія і філософія.[Джерело?] Особливе значення приділялося медицині. Про це свідчать численні археологічні знахідки (хірургічні ножі, пінцети, голки та ін). В Ольвії існувала аптека. Мешканці Керкінітиди широко використовували цілющі властивості кримських грязей. Історик Пліній Старший так описував один з берегів Сакського озера: «…на Таврійському півострові є земля, за допомогою якої лікуються різні хвороби»[4]. Невипадково відомий вчений Діонісій Малий (*475—†550) походив зі Скіфії (історично етнічної України).[Джерело?]

Часи Київської Русі[ред.ред. код]

Нестор-літописець

Найбільшого розвитку освіта у Київській Русі набула за часів правління князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Володимир значно розширив межі держави та здійснив реформування місцевого управління, у результаті чого вся повнота виконавчої, законодавчої, судової та військової влади зосередилася у руках великого князя. Активний розвиток освіти і науки почався після хрещення Русі. Першу школу в Києві заснував князь Володимир. Діти бояр і вельмож там вчилися читати, писати, співати церковних пісень, оволодівали грецькою мовою. З цієї школи виходили освічені священики, писарі, перекладачі з грецької та інших мов на церковнослов'янську. Ярославов Мудрий збирав у чужих державах книги з різних питань пізнання світу і сформував величезну на той час бібліотеку. До шкіл на навчання Ярослав залучав здібних дітей не лише князів та духовенства, а й простих міщан[5]. Основною причиною накопичення знань у цей період була практична діяльність. Наприклад, знання хімічних властивостей та особливостей будівельних матеріалів застосовували у виготовлені скла, мозаїк, різнокольорових емалей, черні, фрескових розписів храмів тощо. Також при зведенні будівель застосовувались математичні знання.

Належну увагу в Київській Русі приділяли лікарській справі. Так, княгиня Ольга першою заснувала в Києві лікарні, а догляд за хворими доручила жінкам. Крім того, першим визначним лікарем-жінкою в історії Русі-України була дочка київського великого князя Мстислава Володимировича та онука Володимира Мономаха, праправнучка Ярослава Мудрого Добродія-Євпраксія-Зоя. На підставі власної лікарської практики й аналізу досліджень тогочасних медиків Євпраксія в 30-х роках ХІІ ст. написала науковий трактат грецькою мовою «Алімма» (Мазі), який дістав популярність за межами Київської Русі. Це була перша відома авторська медична праця.

Значного розвитку на Русі досягли географічні знання. Так у «Повісті минулих літ» місце проживання східнослов'янських племен літописець Нестор пов'язував із річками Дунаєм, Дніпром, Моравою, Прип'яттю, Двіною, Десною та Сулою. Він досить докладно описав шлях «з варягів у греки», що пролягав уздовж Дніпра, Ловаті, Ільменського озера, річки Волхов і далі Варязьким морем. У літописі названо багато тогочасних і давніх країн, що також свідчить про досить гарну обізнаність русичів у царині географії[6].

Найбільший вплив на натурфілософський розвиток Русі справляла Візантія, що давало доступ до натуралістичних творів грецького та римського світів. З перекладених книг черпали наукові знання про природу («Шестиднєв» Василя Великого та «Фізіолог»), географію («Топографія» Козьми Індикоплова), філософію (короткі уривки з творів Платона й Аристотеля). Були в Київській Русі і власні філософи: митрополит Клим Смолятич та волинський князь Володимир Василькович[7]. Розвиток науки активно спостерігався аж до розпаду Київської Русі.

Розвиток науки протягом XVI ст. і початку XVII ст.[ред.ред. код]

Перша сторінка одного з найдавніших словників української мови — «Лексіконъ славенорωсскїй и именъ Тлъкованїє» Памви Беринди

У цей період в Україні відбувався певний розвиток деяких галузей лінгвістики — лексикографії й лексикології. Серед відомих лексикографів того часу, можна відзначити Памва Беринду, автора одного з найдавніших словників української мови, Лаврентія Зизанія автора першого друкованого церковнослов'янсько-українського словника, що вийшов у світ у Вільні в 1596 році та Івана Федорова, який видав перший східнослов'янський Буквар.

У 1576 році князем Костянтином-Василем Острозьким у своєму родовому місті Острозі було засновано Острозьку академію, першу науково-освітню установу України. В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також «вищих» наук: філософії, богослів'я, медицини. Студенти Острозької академії опановували п'ять мов: слов'янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську. Першим ректором школи був письменник Г. Смотрицький, викладачами — видатні тогочасні українські та зарубіжні педагоги-вчені, такі як Дем'ян Наливайко, Христофор Філалет, Василь Суразький, Іван Лятос, Кирило Лукаріс, Клірик Острозький та педагоги із Краківського та Падуанського університетів. Острозька академія мала великий вплив на розвиток педагогічної думки та організацію шкільництва в Україні: за її зразком діяли пізніші братські школи у Львові, Луцьку, Володимирі (нині Володимир-Волинський). Вихованцями академії були: відомий учений і письменник М. Смотрицький, гетьман П. Сагайдачний, архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький та ін. видатні церковні і культурні діячі. Із заснуванням 1624 року в Острозі єзуїтської колегії Острозька академія занепала і 1636 року припинила своє існування.

Розвиток науки у XVII—XVIII ст.[ред.ред. код]

Київський Синопсис

У 1632 році було засновано Києво-Могилянську академію, яка завдяки потужній фінансовій підтримці гетьмана Мазепи згодом стає великим науково-освітнім центром. Серед науково-освітніх діячів того часу були — Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Лазар Баранович, Антоній Радиловський, Феодосій Сафонович, Араній Сатановський, Варлаам Ясинський, Симеон Полоцький, Епіфаній Славинецький та ін. Інокентій Гізель, що працював у галузі історії, є атвором «Синопсиса» (1674 р.) — короткого нариса історії України і Росії від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст., який мав велику популярність, і навіть використовувався як офіційний підручник.

У цей період спостерігається становлення й утвердження лінгвістики. Одним з найвідоміших українських учених того часу вважається Єпифаній Славинецький, автор греко-слов'яно-латинського Лексикону та словника малозрозумілих слів у Святому Письмі.

Поряд з історичними та лінгвістичними дослідженнями вчені Києво-Могилянської академії зосереджували увагу на складних питаннях астрономії, математики, медицини, географії. Зокрема, Іоаникій Галятовський намагався розкрити причину таких природних явищ, як сонячне і місячне затемнення, хмарність, дощ, вітер, блискавка тощо. Єпифаній Славинецький здійснив переклади слов'янською мовою посібників з анатомії Везалія. У 17071708 pp. Феофан Прокопович уклав курс лекцій з арифметики та геометрії для слухачів Києво-Могилянської академії.

Розвиток української науки у складі двох імперій[ред.ред. код]

Після фіксації розподілу українських земель у складі Російської і Австро-Угорської імперій почався новий етап розвитку науки в Україні. Обидві імперії зберігали архаїчний економічний устрій, але поступово прогресували у культурній сфері.

В складі Російської імперії[ред.ред. код]

Було відкрито 3 університети: Харківський (1804), Київський (1834) і Одеський (1865). У цих університетах концентрувалися переважно приїжджі викладачі та професори з інших областей Росії, у першу чергу з Петербургу, Москви та німецьких освітніх закладів Прибалтики. Нечисленні місцеві дослідники також йшли викладати в університети. Проте вже у другій половині ХІХ сторіччя серед випускників університетів побільшало українців, а до початку ХХ сторіччя в університетах були сформовані потужні місцеві наукові школи.

Науковці, що працювали на українських землях здійснили цілий перелік наукових відкриттів світового рівня. Зокрема, анатом і гістолог Володимир Бец описав нервові клітини Беца і нейрони Кахаля, гістолог Никанор Хржонщевський відкрив епітелій у легенях, ботанік Сергій Навашин описав подвійне запліднення у квіткових рослин, Ілля Мечніков описав клітинний імунітет і фагоцитоз, за що отримав Нобелівську премію з фізіології і медицини, фізіолог Володимир Правдич-Немінський виміряв першу неінвазивну електроенцефалограму.

Багато українців робили наукову кар'єру в інших регіонах імперії, часто зберігаючи своє коріння, як, наприклад, хірург Микола Скліфосовський.

В складі Австро-Угорської імперії[ред.ред. код]

Під правлінням Австро-Угорщини існував ще з польських часів Львівський університет, а у 1875 році було відкрито Чернівецький університет.

Українська революція 1917—1920 років і наука[ред.ред. код]

Розвиток науки у складі СРСР[ред.ред. код]

У цей період значного розвитку набула наука, що розвивалася на громадських засадах — наукові товариства різного профілю. Вони об'єднували як аматорів, так і знаних вчених, які в рамках ухваленої ними програми досліджень здійснювали вільний науковий пошук без огляду на регламентуючий вплив владних структур. У 20-30 х рр. в Україні працювало 35 наукових товариств:

Між тим, на листопадовій сесії ВУАН 1929 р. було прийняте несподіване рішенння про ліквідацію усіх наукових товариств у системі Академії. А у 1930 р. вийшла ще й постанова ЦК КП(б)У «Про завдання партії в області наукової роботи», яка закликала до рішучої боротьби з дрібнобуржуазним, одноосібним ставленням окремих працівників до наукових досліджень та переходу до принципів колективності й плановості, які передбачалося запровадити у діяльність наукових товариств. Наслідком ухваленого рішення став стрімкий занепад наукових товариств, які виявилися неспроможними існувати у нових умовах, що передбачала постійне втручання компетентних органів у вільний науковий пошук. Більшість наукових товарист перестали функціонувати, а ті, що існували поза структурою ВУАН, ледь виживали, хоча й проіснували більш тривалий час, оскільки їх діяльність не піддавалася такій суворій регламентації з боку держави[8].

Учені Української Радянської Соціалістичної Республіки внесли вагомий вклад у скарбницю світової науки. Багато їхніх розробок стали основою створення нових галузей промисловості, прогресивних технологій, матеріалів, машин і механізмів. У республіці працювало 200 тис. наукових працівників, у тому числі 62 тис. докторів і кандидатів наук. В УРСР налічувалось 150 вузів, в яких працювало 1,4 тис. професорів і докторів наук, близько 16 тис. доцентів і кандидатів наук. Великий загін учених працював у Південному відділенні Всесоюзної Академії сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна. Найбільшим науковим центром УРСР була Академія наук Української PCP — 81 тис. співробітників, у тому числі 14 тис. наукових працівників, серед яких понад 1000 докторів і 7000 кандидатів наук, 300 академіків і членів-кореспондентів АН УРСР.

Результати фундаментальних досліджень дали змогу пояснити ряд явищ при поділі атомних ядер, створити принципово нові стани речовини з наперед заданими властивостями, розшифрувати структуру складних хімічних речовин, створити наукові передумови управління спадковістю й мінливістю живих організмів. Підтвердженням високої якості цих технологій є продаж ліцензій промислово розвинутим країнам.

В незалежній Україні[ред.ред. код]

У незалежній Україні наукові дослідження ведуть державні та приватні організації. Державний сектор науки представлений Національною академією наук (НАН) України, галузевими академіями наук, науково-дослідними підрозділами університетів, дослідними організаціями підпорядкованими окремим міністерствам. На фоні відносно стабільної уваги держави до розвитку таких прикладних галузей, як аеро-космічні технології, прикладна математика, енергетика, університетська базова наука і освіта залишилися на низькому рівні, страждаючи він недоліків радянської системи.[9]

Тим не менш, станом на червень 2016 Україна зберігає потужний інтелектуальний потенціал, який здатний до генерації наукових ідей світового рівня, має сильні наукові школи з математики, інформатики, фізики, хімії, медицини, ядерної фізики, радіоелектроніки, біотехнології, розробки нових матеріалів, інформаційних технологій, засобів зв'язку та телекомунікацій.[10] Україна входить до вісімки країн світу, які спроможні забезпечити повний цикл проектування та виробництва авіакосмічної техніки, до п'ятірки країн світу з повним циклом виробництва танків та до десятки найбільших суднобудівних країн світу.[10] В Україні розвинуті також інші високотехнологічні галузі промисловості, зокрема виробництво важкого машинобудування, енергетичного устаткування, приладобудування.[10]

Серед чинників, які гальмують розвиток науки основними є:[11]

  • незадовільний рівень фінансування
  • низький попит на результати наукових досліджень
  • відсутність належної матеріально-технічної бази наукової діяльності
  • великий обсяг навчально-педагогічного навантаження викладачів вищих навчальних закладів, яке практично не залишає часу на наукову роботу
  • недосконалість нормативно-правових та організаційних чинників її функціювання
  • відсутність загальновизнаних критеріїв оцінки результатів діяльності наукових співробітників.

На думку міністра освіти й науки Івана Вакарчука, в Україні виникла ціла низка нових вищих навчальних закладів (у 2008 році їх кількість перевищила 900), однак сумарна результативність їх наукової діяльності суттєво знизилася.[12]

Наразі українська наука знаходиться у депресивному стані, існуючи значною мірою на тій базі і в тій залишковій конфігурації, які перейшли від радянських часів.[13] Незважаючи на задекларований європейський напрямок розвитку і офіційне нібито визнання дипломів міжнародного зразку, в Україні досі не визнаються іноземні дипломи, навіть таких відомих установ як Оксфорд чи Сорбонна, а фахівці із міжнародним досвідом змушені проходити принизливу процедуру нострифікації.[14][15] Натомість у науковій сфері утворився особливий прошарок членів академічних установ (таких як академіки НАНУ), які мають дещо привілейований статут за такі поняття, як «видатний внесок» і «визначні здобутки» в науці (обидва поняття не мають а ні критеріїв, а не чіткої процедури їх визначення).[16] Попре намагання реформувати наукову структуру в державі, впродовж багатьох років триває активний супротив із боку адміністративної верхівки наукових установ.[17] Так, у 2015 році академік НАНУ Вадим Локтєв написав відкритого листа президенту України Петру Порошенкові із проханням не реформувати академію наук і залишите все як є, вважаючи НАН України дієвою установою.[18] Проте здатність і бажання останнього до проведення реформ у науковій галузі, теж ставляться під сумнів.[19]

Бюджетне фінансування науки за кордоном у 2012 р.[20]
Країна  % від ВВП
Ізраїль 3,05
Фінляндія 2,55
Японія 2,3
США 1,9
Німеччина 1,95
ЄС (27 країн) 1,24
Китай 1,1
Італія 0,74
Польща 0,4
Росія 0,37
Україна 0,29
Україна (2015)[21] 0,2

На період 2014 року кількість наукових робіт українських науковців у порівнянні із 1992 роком, зросла лише на 20 %. Якщо у 1992 році здобутки українців випереджували усі країни пост-радянського простору, крім Польщі. Тепер продуктивність роботи українських науковців у п'ять разів нижча, ніж в Ірані чи Туреччині, і майже вдвічі менше, ніж у Румунії.[22] Порівняння же із країнами «Великої сімки» взагалі неможливе, оскільки Україна відстає у 20 і більше разів, а від США — майже в 100 разів.

Протягом всіх років незалежності кількість науковців та наукових установ в Україні зменшувалась, головними причинами чого були економічна криза й недостатнє фінансування. Протягом 1991-2014 рр. кількість працівників наукових установ в Україні зменшилась у 4,1 рази, а кількість безпосередньо зайнятих науковою діяльністю дослідників — у 4,5 рази. В останні роки тенденції погіршились, зокрема протягом 2015 року в Україні закрилося 90 наукових установ. Фінансування науки в Україні, з урахуванням інфляції, після обвалу в першій половині 90-х практично не зростали. Частка ВВП, яку витрачали на підтримку науки майже невпинно зменшувалася. В 2015 році бюджетні видатки на наукові дослідження зменшилися до безпрецедентно низького показника — 0,248% ВВП, в бюджеті на 2016 рік було закладено ще менше. В той же час в решті країн, протягом цих десятиліть, видатки на науку майже постійно зростали[23].

Протягом усіх років незалежності спостерігався відтік науковців з України. Найбільше країну покидають спеціалісти із біологічних, фізико-математичних і медичних наук, переважно віком 30-40 років.[24] За версією деяких аналітиків, найближчими десятиліттями Україна не має жодних шансів навіть повернути собі те місце, яке вона посідала у світовій науковій спільноті 20 років тому.[22]

26 листопада 2015 Верховна Рада Україні прийняла новий «Закон про наукову і науково-технічну діяльність».[25] Згідно із законом при Кабінеті Міністрів України створюється Національна рада України з питань розвитку науки і технологій. Мета створення ради — забезпечення ефективної взаємодії представників наукової громадськості, органів виконавчої влади та реального сектору економіки у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності. Члени цієї ради будуть представляти усі галузі світової науки і їх діяльність буде спрямована в першу чергу на переатестацію інститутів НАН України.[26] Згідно із законом Україна позбавляється радянського ступеню кандидат наук, заміщуючи його прийнятим в усьому світі PhD.

Попри те, що в новому законі залишилась норма, згідно з якою держава має виділяти на науку не менше 1,7 % ВВП, реально закладені видатки державного бюджету складали лише 0,16% очікуваного ВВП. При цьому, зменшуючи видатки на науку, уряд вимагав збільшення рівня заробітної плати, що змушувало наукові установи скорочувати робочі дні та звільняти науковців, щоб вкластися у постанови уряду[27].

Організація науки в Україні[ред.ред. код]

Згідно із «Законом України про наукову і науково-технічну діяльність» організацією науки в Україні займається Національна рада України з питань розвитку науки і технологій при Кабінеті Міністрів України.[25]

Державна система організації і управління науковими дослідженнями в Україні дає можливість концентрувати та орієнтувати науку на виконання найбільш важливих завдань. Управління науковою діяльністю будується за територіально-галузевим принципом. Сьогодні науково-дослідну роботу ведуть:

  • науково-дослідні та проектні установи й центри Академії наук України (НАН);
  • науково-виробничі, науково-дослідні, проектні установи, системи галузевих академії;
  • науково-дослідні, проектні установи і центри міністерств і відомств;
  • науково-дослідні установи і кафедри вищих навчальних закладів;
  • науково-виробничі, проектні установи і центри при промислових підприємствах, об'єднаннях;

Вищим державним науковим центром є Національна академія наук України. Вона очолює і координує разом з Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації України фундаментальні і прикладні дослідження в різних галузях науки. НАН є державною науковою установою, яка об'єднує всі напрями науки та підтримує міжнародні зв'язки з науковими центрами інших країн. НАН України має в своєму складі відділення з відповідних галузей науки, зокрема, математики, інформатики, механіки, фізики і астрономії; наук про землю; хімії, загальної біології, економіки, історії, філософії, літератури, мови та мистецтва тощо.

До складу НАН входять наукові інститути з відповідних галузей, є територіальні відділення (Донецьке, Західне, Південне та ін.) і територіальні філіали.

Найвідоміші українські вчені[ред.ред. код]

Найвідоміші сучасні українські вчені в Україні[ред.ред. код]

Академік Б. Є. Патон, президент НАН України
Академік О. О. Кришталь

Найвідоміші сучасні українські вчені у діаспорі[ред.ред. код]

Найвідоміші померлі українські вчені[ред.ред. код]

Нобелівський лауреат І. І. Мечников (18451916)
В. І. Вернадський (18631945), перший президент ВУАН

Наукові установи України[ред.ред. код]

Галерея наукових установ України[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Рейтинг установ НАН України за цитуванням наукових статей
  2. Рейтинг ВНЗ України за цитуванням наукових статей
  3. Губарев В. К. Історія України: універсальний ілюстрований довідник / В. К. Губарев — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2007. — С. 40-41
  4. Новий довідник: Історія України / упорядник С. Крупчан. — К.: ТОВ «КАЗКА», 2006. — С. 45-46
  5. Лазарович, Микола Васильович. Історія України: навчальний посібник / М. В. Лазарович. — Київ: Знання, 2008.— С. 85
  6. Кульчицький С. В., Мицик Ю. А., Власов В. С. Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів загальноосвітніх навчальних закладів. — К.: Літера ЛТД, 2007. — С.78
  7. Лазарович, Микола Васильович. Історія України: навчальний посібник / М. В. Лазарович. — Київ: Знання, 2008.— С. 90
  8. Ткаченко В. В. Наукові товариства України 20-30-х рр. ХХ ст.
  9. Gorobets, Alexander (2011). Modernize Ukraine's university system. Nature 473 (7346). с. 154–154. doi:10.1038/473154c. ISSN 0028-0836. 
  10. а б в Матеріали МОН України до слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти з питання «Законодавче забезпечення розвитку Національної інноваційної системи: стан та шляхи вирішення», червень 2016
  11. http://old.niss.gov.ua/monitor/june2009/22.htm#_ftn2
  12. Виступ міністра освіти і науки України І. Вакарчука на нараді за участю Президента України з питань забезпечення функціонування та розвитку освіти 26 лютого 2008 р.// Вища освіта України. — 2008. — № 2. — С. 8.
  13. Країна без науки не має майбутнього
  14. PhD в Україні — науковці, яких формально не існує
  15. Доктор нахабилис?
  16. Корупційні сутінки НАНУ
  17. Королевство кривых наук
  18. http://uainfo.org/blognews/1432635155-akademik-zaklikae-poroshenka-ne-reformuvati-nan-ukrayini.html
  19. Наука і академічна освіта в Україні: погляд збоку. Ігор Зозуленко
  20. Українська наука цифри і факти
  21. Держава на фінансування науки в 2015 р. виділить 0,2 % ВВП, — Міносвіти //ua.112.ua
  22. а б Наука в Україні: особливий шлях розвитку чи глибокий занепад?
  23. Попович О., Бyлкiн I. Так как же нам быть с наукой? // Спільне. — 24.12.2015.
  24. http://zn.ua/UKRAINE/chasche-vsego-iz-ukrainy-za-granicu-vyezzhayut-uchenye-biologi-matematiki-i-mediki-121940_.html
  25. а б http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/848-19?test=4/UMfPEGznhhX8P.Zi5R6jMOHI4CQs80msh8Ie6
  26. Schiermeier, Quirin (2016). Conflicting laws threaten Ukrainian science. Nature 531 (7592). с. 18–19. doi:10.1038/531018a. ISSN 0028-0836. 
  27. Попович О. «Інноваційний» підхід влади до знищення української науки // Спільне. — 21.05.2016.
  28. а б в г д е ж и к л м Топ 100 науковців України за даними Scopus 16.07.2015
  29. Scopus — Author details — El'skaya, Anna V.
  30. Scopus — Author details — Krishtal, Oleg A.
  31. Scopus — Author details — Gleba, Yuri Yu
  32. Scopus — Author details — Izotov, Yuri I.
  33. Scopus — Author details — Gusynin, Valéry P.
  34. Scopus — Author details — Angelsky, Oleg V.
  35. Scopus — Author details — Demchenko, Alexander P.
  36. Scopus — Author details — Fainerman, Valentin B.
  37. Scopus — Author details — Shivanyuk, Alexander N.
  38. Scopus — Author details — Morozovska, Anna N.
  39. а б в г д Учених Академії нагороджено престижними міжнародними відзнаками Scopus Awards Ukraine
  40. Scopus — Author details — Brovarets', Ol'ha O.
  41. Вітаємо співробітників ІВТ Д. М. Говоруна і О. О. Броварець з присудженням премії Scopus Awards Ukraine!
  42. Observation of a new boson at a mass of 125 GeV with the CMS experiment at the LHC
  43. Scopus — Author details — Levchuk, Leonid G.
  44. HPC-UA speakers
  45. Scopus — Author details — Rodnina, Marina V.
  46. Scopus — Author details — Gorb, Stanislav N.
  47. Scopus — Author details — Gogotsi, Yury
  48. Scopus — Author details — Kostyuk, Platon G.

Література[ред.ред. код]

  • Україна ХХІ століття: стратегія науки // Освіта. — 1992.
  • Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє: Щорічник. — Випуск 14–15 / За заг. ред. М. В. Лазаровича. — Тернопіль: Видавництво ТНЕУ «Економічна думка», 2010. — 340 с.
  • Кремень В. Г. Освіта і наука в Україні — інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. — К.: Грамота, 2005. — 448 с.
  • Попадмитриу С. Брак русской княжны Мстиславны–Добродеи с греческим царевичем Алексеем Комниным, т. 11 (1–2). — Византийский временник, 1904.

Посилання[ред.ред. код]