Карл Фелікс

Карл Фелікс італ. Carlo Felice
Портрет Карла Фелікса, невідомий художник, XIX сторіччя
Файл:Coat of arms of the Kingdom of Sardinia (1815—1831).svg
Прапор 6-й Король Сардинії Прапор
12 березня 1821 — 27 квітня 1831
Попередник:	Віктор Емануїл I
Наступник:	Карл Альберт
20-й Герцог Савойський
12 березня 1821 — 27 квітня 1831
Попередник:	Віктор Емануїл I
Наступник:	Карл Альберт
Народження:	6 квітня 1765 Турин, Сардинське королівство
Смерть:	27 квітня 1831 Турин, Сардинське королівство
Поховання:	Базиліка Суперга і Hautecombe Abbeyd
Країна:	Сардинське королівство
Рід:	Савойський дім
Батько:	Віктор Амадей III
Мати:	Марія Антонія Іспанська
Шлюб:	Марія Христина Бурбон-Сицилійська
Автограф:
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Карл Фелікс (італ. Carlo Felice; 6 квітня 1765(17650406), Турин, П'ємонт — 27 квітня 1831, Турин) — сардинський король в 1821—1831 роках, четвертий син Віктора Амадея III

Життєпис

Ккарл Фелікс народився 1765 року. Будучи молодшим сином короля, герцог Генуезький, як його звали в юності, не розраховував успадкувати корону. Дитинство провів в замку Монкальєрі разом із сестрою Марією Кароліною. Відлюдкуваий характер, відраза до світських розваг і любов до самотності привертали його до кар'єри католицького прелата. Після завоювання П'ємонту французькими військами Карл Фелікс став іменуватися маркграфом (маркізом) Сузи.

Коли Карл Фелікс жив у Модені, до нього прийшла звістка про те, що старший брат Віктор Еммануїл I відрікся від престолу в результаті революції 1821 року. За салічними законами Савойського дому дочки Віктора Еммануїла були відсторонені від спадщини, і престол перейшов до Карла Фелікса, який, не маючи власних дітей, поспішив призначити регентом родича, який знаходився в Турині (наступного в лінії успадкування престолу) — Карла Альберта Каріньянського.

23 жовтня 1822 року був нагороджений орденом Св. Андрія Первозванного. Під час перебування у бунтуючому Турині регент пообіцяв дарувати народу конституцію, чим розгнівав Карла Фелікса, який спішно відкликав його повноваження. Аби придушити заворушення, король звернувся за допомогою до Клемента фон Меттерніха. Повсталі були розбиті австрійцями, в супроводі яких Карл нарешті увійшов до Турина.

Слідом за тим революція була придушена шляхом позасудових розправ; створена за наполяганням короля надзвичайна комісія винесла близько ста смертних вироків. Новий король мав огиду до своєї столиці як до гнізда зради і з тих пір приїжджав туди тільки на початку театрального сезону, вважаючи за краще жити в заміських замках і в Генуї.

Правління Карла Фелікса в цілому було реакційним, хоча він намагався реформувати правову систему, усвідомлюючи її суперечливість і недосконалість. Підтримував розвиток пьємонтської металургії, проводив політику протекціонізму. Для збуту продукції місцевих фабрик реконструював порт у Ніцці. При ньому була побудована дорога від Кальярі до Сассарі. У 1825 році пьємонтські кораблі здійснили напад на порт Триполі. На згадку про своє правління залишив Турину театр Карло Феліче і Єгипетський музей.

Родина

З 1807 року був одружений з Марією Христиною Бурбон-Сицилійською (1779—1849), донькою короля Обох Сицилій Фердинанда I. Дітей у подружжя не було. Подружжя поховано у відновленому ними абатстві Откомб на території Франції.

Посилання

• Карл-Феликс // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)