Карл Фелікс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карл Фелікс
італ. Carlo Felice
Carlos Félix de Cerdeña, por Jean Baptiste Isabey.jpg
Народився 6 квітня 1765(1765-04-06)[1][2]
Турин, Італія
Помер 27 квітня 1831(1831-04-27)[1][2] (66 років)
Турин
Поховання Базиліка Суперга і Hautecombe Abbeyd
Діяльність король
Титул Герцог
Посада король
Рід Савойська династія
Батько Віктор Амадей III
Мати Марія Антонія Іспанська
Брати, сестри
У шлюбі з Maria Cristina of Naples and Sicilyd
Автограф Signature of Charles Felix, Duke of Genoa future King of Sardinia.png
Нагороди
орден Андрія Первозванного орден Святого Олександра Невського Military Order of Italy орден Святих Маврикія та Лазаря Орден Золотого руна орден Святого Януарія орден Святого Фердинанда за заслуги Вищий орден Святого Благовіщення
Armoiries Sardaigne 1815.svg

Карл Фелікс (італ. Carlo Felice 6 квітня 1765(17650406), Турин, П'ємонт — 27 квітня 1831 , Турин) — сардинський король в 1821-31 рр., четвертий син Віктора Амадея III.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ккарл Фелікс народився 1765 року. Будучи молодшим сином короля, герцог Генуезький, як його звали в юності, не розраховував успадкувати корону. Дитинство провів в замку Монкальєрі разом із сестрою Марією Кароліною. Відлюдкуваий характер, відраза до світських розваг і любов до самотності привертали його до кар'єри католицького прелата. Після завоювання П'ємонту французькими військами Карл Фелікс став іменуватися маркграфом (маркізом) Сузи.

Коли Карл Фелікс жив у Модені, до нього прийшла звістка про те, що старший брат Віктор Еммануїл I відрікся від престолу в результаті революції 1821 року. За салічними законами Савойського дому дочки Віктора Еммануїла були відсторонені від спадщини, і престол перейшов до Карла Фелікса, який, не маючи власних дітей, поспішив призначити регентом родича, який знаходився в Турині (наступного в лінії успадкування престолу) — Карла Альберта Каріньянського.

23 жовтня 1822 року був нагороджений орденом Св. Андрія Первозванного[3]. Під час перебування у бунтуючому Турині регент пообіцяв дарувати народу конституцію, чим розгнівав Карла Фелікса, який спішно відкликав його повноваження. Аби придушити заворушення, король звернувся за допомогою до Клемента фон Меттерніха. Повсталі були розбиті австрійцями, в супроводі яких Карл нарешті увійшов до Турина.

Слідом за тим революція була придушена шляхом позасудових розправ; створена за наполяганням короля надзвичайна комісія винесла близько ста смертних вироків. Новий король мав огиду до своєї столиці як до гнізда зради і з тих пір приїжджав туди тільки на початку театрального сезону, вважаючи за краще жити в заміських замках і в Генуї.

Правління Карла Фелікса в цілому було реакційним, хоча він намагався реформувати правову систему, усвідомлюючи її суперечливість і недосконалість. Підтримував розвиток пьємонтської металургії, проводив політику протекціонізму. Для збуту продукції місцевих фабрик реконструював порт у Ніцці. При ньому була побудована дорога від Кальярі до Сассарі. У 1825 році пьємонтські кораблі здійснили напад на порт Триполі. На згадку про своє правління залишив Турину театр Карло Феліче і Єгипетський музей.

Родина[ред. | ред. код]

З 1807 року був одружений на Марії Христині Бурбон-Сицилійській (1779—1849), доньці короля Обох Сицилій Фердинанда I. Дітей у подружжя не було. Подружжя поховано у відновленому ними абатстві Откомб на території Франції.

Генеалогія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Encyclopædia Britannica
  2. а б Lundy D. R. The Peerage
  3. Карабанов П. Ф. Списки замечательных лиц русских / [Доп.: П. В. Долгоруков]. — М.: Унив. тип., 1860. — 112 с. — (Из 1-й кн. «Чтений в О-ве истории и древностей рос. при Моск. ун-те. 1860»)

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник:

Віктор Емануїл I
Король Пьємонту та Сардинії

1821-1831
Наступник:

Карл Альберт