Кеменов Володимир Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кеменов Володимир Семенович
Народився 2 (15) червня 1908
Катеринослав, Російська імперія
Помер 14 червня 1988(1988-06-14) (79 років)
Москва, СРСР
Поховання Кунцевський цвинтар
Країна  СРСР
Діяльність науковець, мистецтвознавець
Заклад Російський університет театрального мистецтва
Науковий ступінь доктор мистецтвознавства[d]
Членство Союз радянських товариств дружби і культурного зв'язку із зарубіжними країнами
Партія КПРС
Нагороди
орден Жовтневої Революції медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
заслужений діяч мистецтв РРФСР Державна премія СРСР

Володимир Семенович Кеменов (1908—1988) — радянський історик мистецтва і державний діяч, дослідник творчості В. І. Сурікова. Доктор мистецтвознавства, академік АХ СРСР (1954)[1]. З 1966 року — віце-президент Академії мистецтв СРСР.

У 1954-1956 роках — заступник міністра культури СРСР. У 1956-1958 роках — постійний представник УРСР при ЮНЕСКО.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 20 травня (2 червня) 1908 року в Катеринославі (нині Дніпро, Україна). Його батько Семен Миколайович був залізничним машиністом, згодом майстром паровозних майстерень, мати Наталія Володимирівна − шкільною вчителькою.

Навчався в 1-му МГУ на мистецтвознавчому відділенні літературного факультету (1928-1930), був аспірантом Державної академії мистецтвознавства (1930-1933)[2][3].

Рано продемонстрував неабиякий талант організатора, який йому досить швидко вдається застосувати на практиці. Після закінчення Московського університету він почав читати лекції в Гітісі та інших столичних вузах (1933-1938). В цей же час він співпрацював з Асоціацією художників революції (АХР), яка відстоювала принципи реалістичного мистецтва. В 1931 році в журналі «За пролетарське мистецтво» — друкованому органі АХРа — вийшла стаття Кеменова, в якій він виступив на захист соціалістичного реалізму.

У 1938-1940 роках — директор Державної Третьяковської галереї (ГТГ). Член ВКП(б) з 1939 року. В 1940-1948 роках голова правління ВОКС. У 1939-1953 — учений секретар комітету по Сталінських премій.

У березні 1949 року присуджено науковий ступінь кандидата мистецтвознавства. В цей же час він почав роботу в АН СРСР, де став одним з найближчих помічників директора Інституту історії мистецтв академіка В. Е. Грабаря. Дійсний член АХ СРСР (1954).

У 1954-1956 роках — заступник міністра культури СРСР. У 1956-1958 роках — постійний представник УРСР при ЮНЕСКО. У 1958 році В. С. Кеменов захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за темою «Історичний живопис В. І. Сурікова 70-80-х років»[4] (опублікована у вигляді монографії в 1963 році; перевидання 1987). З 1960 року завідував сектором сучасного зарубіжного мистецтва Інституту історії мистецтв.

З 1966 року — віце-президент Академії мистецтв. 22 роки пропрацював на посаді віце-президента АХ СРСР, очолював іноземний відділ Академії, під його керівництвом були налагоджені зв'язки з багатьма найбільшими художниками світу. В архівному фонді В. С. Кеменова в Музеї-садибі в. І. Сурікова зберігається листування Кеменова кінця 1940-х — початку 1980-х років, серед кореспондентів вченого були В. Е. Грабар, А. Н. Турунов, В. Д. Бонч-Бруєвич, Б. Б. Кафенгауз, Б. Я. Ряузов, Л. П. Греченко та інші[2].

Помер 14 червня 1988 року. Похований в Москві на Кунцевському кладовищі.

Наукова та громадська діяльність[ред. | ред. код]

Основні роботи В.С. Кеменова присвячені боротьбі течій у сучасному мистецтві та естетиці, проблемама класичного російського і зарубіжного, а також радянського мистецтва. Як пише сучасний дослідник Іван Черкасов, для В.С. Кеменова — радянського мистецтвознавця — марксистське розуміння історії та естетики не було ширмою. Він щиро приймав радянську ідеологію і працював у її руслі, а часом шукав виправдання тим творам Сурікова, які вступали в конфлікт з цією ідеологією (релігійна творчість Сурікова, образ Олександра III у свідомості і роботах художника). Щира любов до художника і захоплення його талантом не завжди відповідали нормам радянського мистецтвознавства, тому матеріали про деяких суріковські роботи так і не були опубліковані. Це стосується, наприклад, малюнка в «Коронаційній збірці Олександра III» 1883 р.: «Урочистий обхід навколо храму Христа Спасителя», для аналізу якого Кеменов зібрав необхідний матеріал[2].

Протягом життя Володимир Кеменов був не тільки істориком мистецтва, але і художнім критиком. Як критик він працював у руслі партійної (ВКПб/КПРС) політики[2]. Кампанія проти формалізму й натуралізму в мистецтві, розпочата в середині 1930‑х років, сприяла його швидкому кар'єрному зростанню. У 1936-1937 роках передові статті Кеменова в газеті «Правда» послужили сигналом до цькування митців і художніх критиків, що відхилилися від чіткої партійної лінії[5].

У 1940 році він сам мало не став жертвою доносу[6], в результаті якого було проведено розслідування проти групи літературних критиків, очолюваних вчителем Кеменова — М. А. Ліфшицем[7]. Відбулася реструктуризація відділу культури газети «Правда», був заарештований Георгій Лукач — найближчий соратник Ліфшиця, також був закритий журнал «Літературний критик». Як пише у своєму есе світоглядний противник Кеменова Сергій Фофанов, «Здатність Кеменова чуйно реагувати на будь-які зміни у владних колах і вміння підлаштовуватися під нові умови допомогли йому не тільки уникнути розправи, але навіть зміцнити свої позиції.

Протягом 1940-х років В. С. Кеменов перебував у постійному контакті з А. А. Ждановим, Р. М. Маленковим і В. М. Молотовим. 21 лютого 1946 року він був запрошений в Кремль на зустріч зі Сталіним. За своє довге життя він займав практично всі ключові пости у СРСР, що стосувалися питань культури, і при цьому завжди вмів залишатися в тіні»[5].

Родина[ред. | ред. код]

Першим шлюбом був одружений на Ангеліні Борисівні Кеменовой, літературознавця (1918 — ?). Її портрет, написаний П. П. Кончаловським, зберігається в Волгоградському музеї образотворчих мистецтв[2][8]. У шлюбі народилися сини Андрій (нар. 1944) і Олексій (1949-1999). Олексій у 1990 році — радіокоментатор на Першій програмі Всесоюзного радіо, у 1993-1995 роках — парламентський радіожурналіст[9].

Після розлучення у 1962 році одружився на Людмилі Георгіївні Крамаренко (1929-2016), ‒ художній критиці, мистецтвознавчиці, пізніше доктор мистецтвознавства, академік РАХ, фахівець з декоративно-прикладного мистецтва. У 1989 році вдова В. С. Кеменова передала частину архіву вченого Музею-садибі в. І. Сурікова. У 2011-2012 роках було сформовано особовий архівний фонд В. С. Кеменова, що включає 81 одиницю зберігання.

Твори[ред. | ред. код]

  • Против буржуазного искусства и искусствознания / Под ред. И. Э. Грабаря и В. С. Кеменова. М.:Изд-во Академии Наук СССР, 1951;
  • Об объективном характере законов реалистического искусства. М.: Знание, 1954;
  • Статьи об искусстве, М., 1956;
  • Против абстракционизма. В спорах о реализме. Л.: Художник РСФСР, 1963.
  • «Историческая живопись Сурикова». 1870—1880-е гг., М., 1963;
  • «Против абстракционизма. В спорах о реализме». Сб. ст., 2 изд., М., 1969;
  • «Картины Веласкеса», М., 1969.
  • «Веласкес в музеях СССР» (1979)

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

  • заслужений діяч мистецтв РРФСР (1968)
  • Державна премія СРСР (1980) — за книги «Картини Веласкеса», «Веласкес в музеях СРСР»
  • медалі

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Фото Кеменова В.С. на сайте unesco.mid.ru. Архів оригіналу за 19 травня 2014. Процитовано 12 вересня 2013.
  2. ↑ а б в г д Черкасов И. А. Путь Советского искусствоведа: Владимир Семёнович Кеменов [Архівовано 11 січня 2021 у Wayback Machine.]
  3. ↑ В 1930 году Кеменова и Ремпеля выдвинули в аспирантуру Государственной Академии искусств. В своих воспоминаниях Ремпель писал: «Особые отношения связывали меня с В. С. Кеменовым. Мы жили с ним в былой барской кухне, разделенной ситцевой перегородкой на две части… Владимир Семёнович уже тогда выделялся высоким ростом и бойцовскими качествами, выработанными на диспутах. Его большие руки с широкими ладонями выдавали в нём волевые качества…». См.: Ремпель Л. Мои современники. Ташкент: Издательство литературы и искусства им. Гафура Гуляма, 1992. С. 58.
  4. ↑ Кеменов, Владимир Семенович. Историческая живопись В. И. Сурикова 70-80-х годов: Автореф. дис. ... д-ра искусствоведения / Акад. наук СССР. Ин-т истории искусств АН СССР. — Москва : [Изд-во Акад. наук СССР], 1958. — 28 с.
  5. ↑ а б Гринберг vs. Кеменов. Иррелевантность двух культур. Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 9 січня 2021.
  6. ↑ Докладную записку против работников редакции журнала «Литературный критик» написали А. Фадеев и В. Кирпотин. См.: Письмо в ЦК «Об антиправительственной группе в советской критике», 10 февраля 1940 // Власть и художественная интеллигенция. Документы ЦК РКП(б)-ВКП(б), ВЧК-ОГПУ-НКВД о культурной политике, 1917—1953 гг. М.: Международный фонд «Демократия», 1999. С. 439—444.
  7. ↑ М. А. Лифшиц — заместитель Кеменова в годы директорствования ГТГ.
  8. ↑ Живописный портрет Ангелины Кеменовой кисти Кончаловского долгое время находился в прихожей квартиры Кеменова в высотке на площади Восстания. На портрете изображена красивая женщина с тонкими чертами лица. Эти черты в полной мере унаследовал младший сын Кеменова Алексей.
  9. ↑ О семье Кеменова на сайте pahra.ru. Архів оригіналу за 19 травня 2014. Процитовано 21 січня 2011.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кеменов_Володимир_Семенович&oldid=37524408