Керецьки
| село Керецьки | |
|---|---|
| |
| Країна |  Україна
|
| Область | Закарпатська область |
| Район | Хустський |
| Громада | Керецьківська сільська громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1132[джерело?] |
| Населення | 4 324 |
| Поштовий індекс | 89334 |
| Телефонний код | +380 3133 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°28′48″ пн. ш. 23°13′00″ сх. д. / 48.48000° пн. ш. 23.21667° сх. д.Координати: 48°28′48″ пн. ш. 23°13′00″ сх. д. / 48.48000° пн. ш. 23.21667° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
260 м |
| Водойми | Боржава (річка), Бистрий |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 89334, с. Керецьки, вул. Головна, 52 |
| Карта | |
  Керецьки | |
 Керецьки | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Керецьки́ — село у Хустському районі Закарпатської області, з усіх боків оточене горами. Центр Керецьківської сільської громади. На півночі розкинулась полонина Стій, на заході — Бужора. Через село протікає річка Боржава, у яку впадає струмок Бистрий.
Історія[ред. | ред. код]
Керецьки — один з найдавніших населених пунктів Закарпаття. В архівних документах Керецьки вперше згадуються як Kerechkey в 1389 році, коли воно разом з іншими селами Приборжавської долини було подароване угорським королем Ласло V Мукачівському замку. У 1463 році село одержав феодал Амбруш Долгаї.
Під час визвольної війни угорського народу під керівництвом Ференца ІІ Ракоці жителі Керецьок теж вели боротьбу проти габсбурзького панування. Дьєрдь Долгаї, власник земель у басейні річки Боржави, був призначений Ференцом ІІ Ракоці ішпаном Мараморощини та головним управляючим Хустського замку. За це маєтки Довгая в 1708 році були конфісковані урядом Габсбургів, і село Керецьки перейшло у власність держави. У 1728 році його передали графу Шенборну.
В 1910 році населення села становило 2505 осіб, з них 2222 українці, 242 німці, 206 євреїв та 34 угорця. За віросповіданням 2249 були грекокатоликами і 40 католиками.
1930 році в Керецьках більше половини орної землі належало баронесі Загер
У 30-х роках ХХ ст. у Керецьках було три церкви: греко-католицька, православна і єврейська синагога (бужня).
Зерно мололи у двох водяних млинах: один належав єврею Бюмину на Старомлинській вулиці, а другий був у центрі села – громадський. Млин був три- або чотирикамерним: сіни, кімната для мельника, приміщення для механізму і для видавлювання олії. Біля громадського млина було і валило для обробки вовняних тканин, здебільшого гунь. В урочищі Лаврів була ступа — сукновальня, у якій збивали виткане сукно, з якого потім кроїли «уйоші» і холошні. У 1940–1941 роках угорська влада проклала вузькоколійну залізницю (штреку) від села Кушниця, через Керецьки, у село Березники. У Березниках були прокладені чотири гілки в урочищах Андріча, Боржава, Головчин, Дулятин. Усі вони під полонинським хребтом Боржава, звідси вивозили ліс, в основному бук, у Кушницю, де був лісопильний завод, і далі в Угорщину. Угорська влада побудувала дерев’яні лотоки (плавачку) від урочища Борсучини до транспортної дороги довжиною 5 км, по яких сплавляли ліс. Люди возами і саньми возили ліс і заробляли гроші. Саме за часів Угорщини в Керецьках відкрили хлібопекарню.
Церква св. Миколи Чудотворця. 1847. У 1801 р. згадують дерев’яну церкву в доброму стані.
Теперішня мурована церква є типовою базилічною спорудою з бароковою вежею. Храм збудовано італійськими майстрами. Висота вежі — 30 м. У вежі були три малі дзвони (в Першу світову війну найбільший дзвін переплавили на зброю).
У 1908 р. виставили на продаж старий іконостас. У 1945 р. православні вірники на чолі із священиком В. Опіярі зайшли до церкви і вона стала православною, а наприкінці 1940-х років сюди перенесли два великі дзвони з колишньої православної церкви.
Церква складається з нави, вівтаря, ризниці і пригінка. Триярусний іконостас вирізьблено з липи в 1880-х роках. У 1983 році проведено ремонт храму, зовні споруду поштукатурено мармуровою дрібкою. Можливо, тоді храм посвячено св. Петру і Павлу. У 1988 р. художник Василь Якубець розмалював інтер’єр церкви. Саме у цій церкві у травні 1867 року вінчалися батьки Августина Волошина — отець Іван та Емілія Зомборі.
Населення[ред. | ред. код]
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 3949 осіб, з яких 1831 чоловік та 2118 жінок.[1]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 4289 осіб.[2]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,59 % |
| російська | 0,72 % |
| білоруська | 0,05 % |
| словацька | 0,02 % |
| інші | 0,62 % |
Політика[ред. | ред. код]
У грудні 2023 року на засіданні сільської ради один з депутатів підірвав бойові гранати[4].
Відомі уродженці села[ред. | ред. код]
Туристичні місця[ред. | ред. код]
- храм св. Миколи Чудотворця. 1847
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Депутат-підривник із Закарпаття. Як борець за правду дійшов до підриву гранат в сільраді. BBC.Україна, 19 грудня 2023
Посилання[ред. | ред. код]
- Керецьки — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР [Архівовано 13 Березня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)
- Керецьківська сільська рада [Архівовано 23 серпня 2016 у Wayback Machine.]
| |||||