Кушниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Кушниця
Kushnica gerb.gif
Герб
Лужок.jpg
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Іршавський район
Рада/громада Кушницька сільська рада
Код КОАТУУ 2121985201
Основні дані
Засноване 1318
Населення 5812 (2011)
Площа 36,200 км²
Густота населення 130 осіб/км²
Поштовий індекс 90151
Телефонний код +380 3144
Географічні дані
Географічні координати 48°27′06″ пн. ш. 23°15′29″ сх. д. / 48.45167° пн. ш. 23.25806° сх. д. / 48.45167; 23.25806Координати: 48°27′06″ пн. ш. 23°15′29″ сх. д. / 48.45167° пн. ш. 23.25806° сх. д. / 48.45167; 23.25806
Середня висота
над рівнем моря
242 м
Водойми р. Боржави, Кушниця
Місцева влада
Адреса ради 90151, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с. Кушниця, вул. Центральна, 22, тел. 73-3-97
Карта
Кушниця. Карта розташування: Україна
Кушниця
Кушниця
Кушниця. Карта розташування: Закарпатська область
Кушниця
Кушниця

Кушниця у Вікісховищі?

Ку́шниця (угор. Kovácsrét) — село в Іршавському районі Закарпатської області, центр сільської ради, лежить у долині річки Боржави та її притоки Лисичанки, за 37 км від районного центру. Через Кушницю проходить вузькоколійна залізниця Берегове — Кушниця та автомобільний шлях регіонального значення Свалява — Довге — Хуст Т 0712.

Назва[ред. | ред. код]

Назва села походить від слова кузня або кузниця. Кушниця відома з 1318 року під назвою «Cusmuca». У 1383 році в письмових джерелах використовується назва «Kuhnyche». Вже у 1446 році село згадується, як «Custicza», в 1454 — «Kwsnycza», в 1525 — «Kwsnycha». Пізніше почала вживатись угорська назва «Kovácsrét» (букв. «ковальська галявина»).

Географія та клімат[ред. | ред. код]

З півдня та заходу Кушниця оточена низькогірним масивом Великий Діл, а із півночі та сходу — південними відрогами хребта Полонина Боржава. (Гори Синяк, Пацива, Перехід, Мала гірка, Велика Баня, Мала Баня). Село умовно поділено на райони: Штація, Лужок, Заріка (Мала Сторонка), Прогін, Вишній кониць, Раковий, Вовчий, Квас.

Село розташоване в помірних широтах, але у зв'язку із значною висотою над рівнем моря клімат характерний для гірських районів, що зумовлює тепле літо і холодну зиму. Значний вплив на клімат робить захищеність хребтом Полонина Боржава від холодних вітрів з півночі. Характерна тривала осінь, однак у листопаді нерідкі заморозки. Зима за тривалістю відповідає календарній, відзначаються нетривалі відлиги, щорічно утворюється сніговий покрив. Весна рання, вплив роблять теплі вітру з Середньодунайської рівнини. Середньорічна температура повітря становить 8,5 °С

Історія[ред. | ред. код]

Вперше Кушниця згадується в документі за 1318 рік під назвою «Cusmuca»[1][2], коли село було подаровано братам Тиба (лат. Tyba) з роду Ґуткелед (лат. Gutkeled). Тиба — син Михайла, та Тиба — син Петра, а також Ласло, Томаш та Янош поділили землі між собою.

27 лютого 1383 року королева Угорщини Марія подарувала село синам волоського воєводи Сенеслау — Яношу, Іштвану та Шандору Долгаї. Натомість феодали Долгаї зобов'язувалися передавати половину зібраної п'ятдесятини з овець до королівської скарбниці[3].

У 1389 році королева Марія підтверджує право володіння Кушницею родиною Долгаї.

Спочатку Кушниця входила до комітату Береґ, але у 1454 році на прохання Долгаї король Ласло V приєднав їх володіння до комітату Мармарош.[4][5]

У 1683 році побудовано дерев'яну церкву святого Архангела Михаїла з липових колод, яка засвідчується під час єпископської візитації 1801 року[6].

У 1711 році володіння Долгаї разом з Кушницею були конфісковані та передані у власність графам Телекі.

У 1835 році священиком Іваном Доброю розпочато будівництво однонавної мурованої базиліки, присвяченої Різдву Пресвятої Богородиці. Будівництво було закінчено в 1865 році. На вежі церкви розміщені 3 дзвони. Найбільший з них відлито в Брно Р. Маноушком і викарбувані слова — СЕЙ КІМБАЛ ВО СЛАВУ БОЖІЮ КУПИЛ ГЕОРГІЙ БІКСЕЙ, ДЛЯ ПРАВ.ВОСТОЧНОЙ ЦЕРКВИ В С. КУШНИЦЕ ВО РОЦІ 1931. ПРЕСВЯТАЯ БОГОРОДИЦЕ СПАСИ НАС — малий виготовлений підприємством «Акорд» у 1927 році, а третій дзвін — пам'ятка XVIII століття[6].

Анця Кушницька[ред. | ред. код]

Локомотив U35.301 на ст. Кушниця. 1930-і рр.
Лісопилка в Кушниці. 1940 рік

Село дало народну назву — «Анця Кушницька» — Боржавській вузькоколійнії залізниці, яка проходила через Кушницю. Дільницю Довге—Кушниця здано в експлуатацію 22 травня 1909 року. В цей час залізниця належала акціонерному товариству «BGV» (угор. «Borzsavölgyi Gazdasági Vasút» — «Господарська Залізниця Боржавської Долини»)[7]. Залізниця використовувалась для перевезення деревини, а також для пасажирських перевезень. З 1914 року на основній лінії Берегове-Кушниця щодня курсувало чотири пари пасажирських потягів[7].

В 19301931 роках «Акціонерне товариство по переробці деревини» збудувало нову гілку Боржавської вузькоколійки на ділянці Кушниця — Лисичево — Репинна довжиною 4,2 км[7]. Дорога проходила по берегу Кривого потоку до складу Борсучина, розташованому під Швидким потоком на висоті 420 метрів над рівнем моря. Інше відгалуження колії довжиною 17 км, яка виходила із Кушниці, пролягала долиною Боржави через села Керецьки, Березники під полонину Боржава. Незабаром від пилорами в Кушниці була збудована ще одна дорога, яка простягалася долиною Кушницького потоку до села Лисичево. Колію від залізничної станції до лісопилки довжиною 382 м було прокладено 1 лютого 1931 року. З виникненням Довжанського лісокомбінату дорога стала належати цьому підприємству. На гілці експлуатувалось близько 50 платформ для перевезення деревини. В окремі роки її обслуговувало 18 локомотивних бригад. Ця гілка вузькоколійки була демонтована у 1986 році.

На початку 1980-х пасажирські перевезення на дільниці Берегове—Кушниця була припинені через конкуренцію з боку автомобільного транспорту. В 1985 році частину дільниці Приборжавське—Кушниця передано Довжанському лісокомбінату для потреб транспортування деревини. Протягом 20042007 року відрізок Кушниця—Приборжавське частково демонтовано Довжанським лісокомбінатом. У 2009 році цей відрізок залізниці продано на металобрухт Фондом держмайна України приватному підприємству з Луганська[8]. Нині тривають спроби демонтажу залишків колії, які закінчуються невдало через спротив місцевого населення[9], Іршавської РДА та громадських активістів.

Населення[ред. | ред. код]

У 1715 році король Угорщини Карл ІІІ розпорядився провести перепис населення країни. Під час перепису нео6ліковувались дворяни та священнослужителі, а також челядь не дворянського походження, яка мешкала при дворі магнатів і користувалася різними привілеями. Оскільки о6лік вівся подвірно, до списків також не потрапили бездомні желярі. За переписом 1715 року в селі проживали наступні особи: Іван Білинець (Joannes Bilinecz); Іван Будул (Joannes Budul); Ференц Малета (Franciscus Maleta); Іван Раді (Joannes Radi); Григорій Будул (Gregorius Budul); Лукас Гандера (Lucas Handera); Олексій Мельник (Alexius Melnik); Іван Мускун (Joannes Muskun); Білогірка Яско (Bilohurka Jacsko); Яким Дісс (Joachimus Diss); Георгій Сакаш (Georgius Szakacs); Лукас Говінець (Lucas Govinicz); Владислав Рошко (Ladislaus Rossko); Георгій Степлей (Georgius Szteplei); Іван Дочинець (Joannes Docsinicz); Олексій Тріні (Alexius Trini); Іван Чополя (Joannes Csopoja); Владіслав Кліш (Ladislaus Kliss); Іван Піп (Joannes Püp); Ґоцко Роман (Goczko Roman); Іван Білогірка (Joannes Bilohurku); Андрій Лемак (Andreas Lemak); Матвій Кузьма (Mathias Kuzma); Владислва Суладні (Ladislaus Szuladni); Лаврентій Лемач (Laurentius Lemacs); Владислав Бздюх (Ladislaus Bzduch); Ференц Іванин (Franciscus Ivanin); Владислва Іванон (Ladislaus Ivanon); Петро Синій (Petrus Szinnyu); Іван Сянка (Joannes Szanka); Іван Голока (Joannes Holoka); Степан Стебле (Stephanus Stelbe)[10]


В 1910 році в селі проживало 1780 осіб, серед них: 1149 русинів, 268 німців та 51 угорець. За конфесійним розподілом в селі налічувалось 1447 греко-католиків, 61 римо-католик та 269 юдеїв.

Персоналії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Györffy György. Az Árpád-kori Magyarország történeti földrajza. I. Budapest, 1963. 543 old.
  2. Hoffmann István, Tóth Valéria. Korai magyar helynévszótár 1000—1350. I. Abaúj-Csongrád vármegye. Debrecen, 2005. 16 old.
  3. Mihályi János. Máramarosi diplomák a XIV. és XV. századból. Máramaros-Sziget. 1900
  4. Levéltér, Elench. XX. fasc. II. No. 37. 1
  5. Iványi Béla. A római szent birodalmi széki gróf Teleki-család gyömrői levéltára. Szeged, 1931. 137—138 lap
  6. а б Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. — Льв.: 2000 р., с. 419—421
  7. а б в Karel Beneš Železnice na Podkarpatské Rusi. — Praha: Nadatur, 1995.
  8. http://zakarpattya.net.ua/Blogs/83691-DOKUMENTAMY-po-prodazhi-vuzkokoliiky
  9. http://zakarpattya.net.ua/News/99135-Seliany-Bronky-ta-Kushnytsi--ne-daly-demontuvaty-reiky-Borzhavskoi-vuzkokoliiky-FOTO
  10. Magyar Országos Levéltár. Az 1715. évi országos összeírás/Máramaros • 30. TÉKA/Járás: Alsó/Kusnicza.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Karel Beneš. Železnice na Podkarpatské Rusi. — Praha : Nadatur, 1995.
  • Mihályi János. Máramarosi diplomák a XIV. és XV. századból. — Máramaros-Sziget, 1900.
  • История городов и сёл Украинской ССР. Закарпатская область. — Киев, 1982. — С. 260-268. — ISBN 80-85884-32-1.

Галерея[ред. | ред. код]