Клементина Орлеанська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Клементина Орлеанська
фр. Clémentine d'Orléans
Clementinesaxe.jpg
Народилася 6 березня 1817(1817-03-06) або 3 червня 1817(1817-06-03)[1][2]
Нейї-сюр-Сен[1]
Померла 16 лютого 1907(1907-02-16)[1][3][4] (89 років)
Palais Coburgd
Поховання St. Augustin, Coburgd
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Діяльність аквареліст, рисувальниця
Вчителі Жуль Мішле
Знання мов німецька[2]
Титул принцеса
Конфесія Римо-католицька церква
Рід Саксен-Кобург-Готська династія
Батько Луї-Філіпп I
Мати Марія-Амелія Тереза Бурбонська
Брати, сестри
У шлюбі з Август Саксен-Кобург-Готський
Діти Філіп Саксен-Кобург-Готський, Август Саксен-Кобург-Готський[d], Клотильда Саксен-Кобург-Готська, Амалія Саксен-Кобург-Готська і Фердинанд I Кобург
Нагороди

Принцеса Клементина Орлеанська (6 березня 1817 — 16 лютого 1907) — принцеса Саксен-Кобург-Готська, наймолодша дочка Луї-Філіппа І, короля Франції та його дружини Марії-Амелії Терези Бурбонської. Мати Фердинанда І, царя Болгарії.

Молодість[ред. | ред. код]

 Марія Клементина Леопольдина Кароліна Клотильда Орлеанська народилася 6 березня 1817 року в Нейї-сюр-Сен, неподалік від Парижа, незабаром після реставрації Бурбонів. Вона стала королівською принцесою після сходження її батька на французький престол в 1830 році.

В молодості її описували  «надзвичайно красивою та доброю». Клементину навчав історії радикальний історик Жуль Мішле, котрий викладаючи заняття своїм молодим учням, всіляко прославяв Велику французьку революцію.

Шлюб[ред. | ред. код]

Принцеса Клементина в молодості. Портрет Франца Ксавера Вінтерхальтера. 

Будучи королівською принцесою, Клементина була бажаною нареченою для багатьох королівських родин по всій Європі. В середині 30-х років ходили чутки, що Клементина ніби-то вийде заміж за свого двоюрідного брата, Фердинанда ІІ (короля Обох Сицилій), коли закінчиться його час жалоби за померлою дружиною.

Король Бельгії Леопольд І організував шлюб Клементини та Принца Августа Саксена-Кобург-Готського, який був тісно пов'язаний з королівськими родинами Виликобританії, Португалії, Іспанії, Бельгії, Бразилії, Мексики та Австро-Угорщини. 

Договір про шлюб між Клементиною і Августом був підписаний у Відні 24 лютого 1843 року французьким послом Шарлем-Жозефом де Флао, що представляв Клементину і бельгійським послом Бароном О'Салліваном, котрий представляв Августа.[5]

До весілля молодята збиралися проживати в Австрії, тому вони подали прохання до князя Меттерніха, щоб дізнатися, на яких підставах чоловік принцеси Клементини буде прийнятий в Відні.[6] Відповіддю було те, що принцеса Клементина буде сприйнята як Принцеса з королівської родини Бурбонів, але Відень не визнає в Августі, його Королівську Високість. В результаті, було вирішено, що принц Август буде проживати у Франції, а також що він піде з Австрійської служби і перейде до Франції, хоча й залишатиметься австрійським підданим.

20 квітня 1843 року, в Шато Сен-Клу, відбулося весілля Принцеси Клементини та Августа, на яке була запрошена велика кількість представників європейських королівських сімей. [7] У пари було п'ятеро дітей:

Діти[ред. | ред. код]

Клементину описували як «жінку з грізним характером і гонором… В сімейному житті Клементина домінувала над чоловіком. Будучи заміжньою за не більш ніж заможним, але не видатним принцом, вона шукала „престолів“ для своїх синів.»[8]

Назва Народження Смерть Примітки
Філіп Саксен-Кобург-Готський 28 березня 1844 3 липня 1921 року одружився на своїй кузині, принцесі Луїзі Бельгійській, старшій дочці короля Бельгії Леопольда II, 4 лютого 1875 року;
Август Саксен-Кобург-Готський  8 серпня 1845 р. 14 вересня 1907 одружився на Принцесі Леопольдині Бразильській, молодшій дочці імператора Бразилії Педру II, 15 грудня 1864 року; 
Клотильда Саксен-Кобург-Готська 8 липня 1846 3 червня 1927 р. вийшла заміж за Ерцгерцога Карла Йосипа Австрійського, Палатина Угорщини (стала праматір'ю так званої угорської гілки династії Габсбургів)
Амалія Саксен-Кобург-Готська 23 жовтня 1848 6 травня 1894 вийшла заміж за  Герцога Максиміліана Емануїла Баварського, молодшого брата імператриці Єлизавети Австрійської, 20 вересня 1875 року; 
Фердинанд, цар Болгарії 26 лютого 1861 року 10 вересня 1948 року одружився на принцесі Марії Луїзі Бурбон-Пармській, старшій дочці Роберта I Пармського, 20 квітня 1893 року; 

1848 рік[ред. | ред. код]

Революція 1848 року у Франції призвела до кінця правління її батька, змушуючи Клементину та її сім'ю втікати з Франції. Клементина і Август, переконавшись що їх діти були в безпеці, змішалися з натовпом на Площі Згоди під час зречення[9] і лише потім неквапливо поїхали у Версаль на поїзді.[10] Пізніше вона супроводжувала свого батька до посольства Франції в Лондоні[11] , перш ніж відправитися в Кобург, а потім відправилася до Відня, де її чоловік був офіцером Австро-Угорської армії.

Перебуваючи у вигнанні, Клементина активно проводила кампанію, спрямовану на повернення майна родини, яке було конфісковане Луї-Наполеоном ІІІ. Бажаючи повернути споконвічну спадщину, вона використовувала різні методи боротьби, зокрема написання листів у французькі ЗМІ.[12] Вона публічно відмовилася від пропозиції імператора Наполеона III прийняти 200 000 франків, вимагаючи натомість спадщини її батька.[13]

Август помер у 1881 році.[14] Клементина більше не виходила заміж і прожила майже до 90 років.

Клементина і вибори на болгарський престол[ред. | ред. код]

Розуміючи, що їй ніколи не бути королевою, Клементина спрямувала всі свої зусилля на виховання Фердинанда, її улюбленого сина, та ідеї про те, що, як нащадок не тільки Луї-Філіпа, але і Короля-сонця, він заслуговує того, щоб бути царем і не важливо якої країни.

Фердинанд був широко освіченим, вільно володів кількома мовами, а також мав величезний інтерес до природничих наук,[15] і всі ці позитивні риси сина, на думку Клементини, зробили б його відмінним королем.

Як з'ясувалося, тією країною, королем якої судилося стати Фердинанду, була  Болгарія і Клементина активно лобіювала обрання Фердинанда князем Болгарії.[16]

Клементина активно працювала над тим, щоб забезпечити європейське визнання Фердинанда, лобіювання інших глав держав, у тому числі Кайзера Вільгельма II і Фердинанда сюзерена Султана Абдул-Хаміда II в Османській імперії.

Клементина в Болгарії[ред. | ред. код]

Королівська Монограма принцеси Клементини Орлеанської

Клементина поїхала за сином в Болгарію, де вона стала важливою персоною, як мати государя. Надзвичайно багата, Клементина зробила себе популярною в її новій батьківщині активно займаючись благодійництвом, зокрема вона пожертвувала чотири мільйони франків для завершення будівництва залізничної лінії, що зв'язує Болгарію з європейською залізничною мережею.[17] Вона мала позитивний вплив на болгарське суспільство, і створила добру волю для Фердинанда серед болгарської громадськості, робила великі пожертвування на благодійні та громадські програми: вона профінансувала створення декількох будівель і установ серед яких школи для сліпих і лікарні. Також  вона була одним із засновників болгарського Червоного Хреста.[джерело?]

Про Клементину говорили як про"найкмітливішу королівську даму Європи". Вона була відома своїм «хитрим розумом і чудовим розумінням європейської політики та дипломатії», тому Фердинанд досить часто відправляв Клементину представляти інтереси Болгарії в дипломатичні місії по всій Європі.

У лютому 1896 року Клементинан, як повідомлялося, «розірвала відносини» з Фердинаном після згоди останнього, щоб його син Борис був охрещений в Болгарській православній церкві. Однак, через деякий час вони помирилися. Одним з найважливіших моментів її життя була зустріч Фердінанда як визнаного глави держави під час офіційного візиту до Парижа пізніше цього року. Цей момент був особливий для неї, адже він нагадав їй про примусове відречення і виїзд батька з Парижа 1848 року.

1899 року її невістка Марія Луїза Бурбон-Пармська померла від ускладнень при народженні дочки Надії (яка була  хрещена Клементиною на честь бабусі), і Клементина взяла на себе відповідальність за виховання дітей свого сина.

Після Ілінденського повстання 1903 року в Болгарію перебралася велика кількість македонських біженців. Клементина керувала гуманітарною кампанією, метою якої було зібрати кошти  для біженців по всій Європі. Імператор Вільгельм II особисто пожертвував на ці ціли 2000 франків.

В жовтні 1903 року, Клементина разом зі своїм внуком Борисом, потрапили в аварію на Східному Експресі неподалік кордону з Сербією. На щастя, вони не постраждали.

Смерть і спадщина[ред. | ред. код]

Хоча вона бачила, що Фердинанд вже був визнаним на міжнародному рівні князем Болгарії (хоч і під номінальним сюзеренітетом султана Османської імперії), Клементина померла за рік до своєї життєвої мети побачити сина в ролі незалежного монарха.

В лютому 1898 року Клементина страждала від запалення в правій легені. І, хоча були побоювання щодо її здоров'я, вона змогла вилікуватися

На початку лютого 1907 року Клементина захворіла на грип, який, з огляду на її вік, міг стати для неї фатальним. Як повідомлялося, Клементина переюорола хворобу, проте залишилася слабкою.

Клементина померла у Відні 16 лютого 1907 року у віці 89 років. Її вплив на Фердинанда був настільки вираженим, що люди почали пророкувати його падіння. Вона була похована в Кобурзі, а на меморіалі була написана фраза складена Фердинандом після його проголошеня в 1908 році царем «Дочка короля, не Королева, але Мати Короля».

Титули[ред. | ред. код]

  • 6 березня 1817 — 6 березня 1817 Її Ясновельможна Високість Мадемуазель де Божоле.
  • 6 березня 1817 — 20 квітня 1843: Її Королівська Високість Принцеса Клементина Орлеанська.
  • 20 квітня 1843 — 16 лютого 1907: Її Королівська Високість Принцеса Клементина Саксен-Кобург-Готська, Герцогиня Саксонська.

Родовід[ред. | ред. код]

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
16. Louis, Duke of Orléans
 
 
 
 
 
 
 
8. Louis Philippe I, Duke of Orléans
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
17. Auguste of Baden-Baden
 
 
 
 
 
 
 
4. Louis Philippe II, Duke of Orléans
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
18. Louis Armand II, Prince of Conti
 
 
 
 
 
 
 
9. Louise Henriette de Bourbon
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
19. Louise Élisabeth de Bourbon
 
 
 
 
 
 
 
2. Louis Philippe I of France
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
20. Louis Alexandre, Count of Toulouse
 
 
 
 
 
 
 
10. Louis Jean Marie, Duke of Penthièvre
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
21. Marie Victoire de Noailles
 
 
 
 
 
 
 
5. Louise Marie Adélaïde de Bourbon
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
22. Francesco III d'Este, Duke of Modena
 
 
 
 
 
 
 
11. Maria Teresa Felicitas d'Este
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
23. Charlotte Aglaé of Orléans
 
 
 
 
 
 
 
1. Princess Clémentine of Orléans
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
24. Philip V of Spain
 
 
 
 
 
 
 
12. Charles III of Spain
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
25. Elisabeth Farnese
 
 
 
 
 
 
 
6. Ferdinand I of the Two Sicilies
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
26. Augustus III of Poland
 
 
 
 
 
 
 
13. Maria Amalia of Saxony
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
27. Maria Josepha of Austria
 
 
 
 
 
 
 
3. Maria Amalia of Naples and Sicily
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
28. Leopold, Duke of Lorraine
 
 
 
 
 
 
 
14. Francis I, Holy Roman Emperor
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
29. Élisabeth Charlotte of Orléans
 
 
 
 
 
 
 
7. Maria Carolina of Austria
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
30. Charles VI, Holy Roman Emperor
 
 
 
 
 
 
 
15. Maria Theresa of Austria
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
31. Elisabeth Christine of Brunswick
 
 
 
 
 
 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Aronson, T. (1986) Crowns in conflict: the triumph and the tragedy of European monarchy, 1910—1918, J. Murray, London. ISBN 0-7195-4279-0.
  • Barman, R. (2002) Citizen Emperor: Pedro II and the Making of Brazil, 1825—1891, Stanford University Press. ISBN 0-8047-4400-9.
  • Constant, S. (1979) Foxy Ferdinand, 1861—1948, Tsar of Bulgaria, Sidgwick and Jackson, London. ISBN 0-283-98515-1.
  • de Saint-Amand, I. (1895) The Revolution of 1848, Charles Scribner's Sons, New York.
  • Ilchev, I., Kolev, V. & Yanchev, V. (2005) Bulgarian parliament and Bulgarian statehood, St. Kliment Ohridski University Press, ISBN 954-07-2197-0.
  • Jobson, D. (1848) Career of Louis-Philippe: with a full account of the late revolution, E. Churton.
  • Longford, E. (1987) Victoria R.I., George Weidenfeld & Nicholson Ltd, London. ISBN 0-297-17001-5.
  • Mansel, P. (2001) Paris Between Empires, Phoenix, London. ISBN 1-84212-656-3.
  • Princess Catherine Radziwill (1916, reprinted 2010) Sovereigns and Statesmen of Europe, Get Books, ISBN 1-4455-6810-1.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. а б в Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #11927549X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Find a Grave — 1995. — ed. size: 165000000
  4. The Peerage — 717826 екз.
  5. Courier (Hobart), «Isle of France», 15 September 1843, p. 4
  6. The Eclectic Magazine of Foreign Literature, Science, and Art, Leavitt, Trow, & Co., v. 1 (Jan. — Apr. 1843), p 431
  7. Court and Lady's Magazine, Monthly Critic and Museum, «MARRIAGE OF H.R.H. THE PRINCESS CLEMENTINE of ORLEANS, TO PRINCE AUGUSTUS OF SAXE-COBURG GOTHA», June 1843, p. 110
  8. Barman, p. 156
  9. de Saint-Amand, p. 211
  10. de Saint-Amand, p. 277
  11. Jobson, p. 71
  12. The Moreton Bay Courier, «British and Foreign», 1 November 1856, p. 4
  13. News of the World, «Protest of the Princess Clémentine», 13 July 1856, p. 2
  14. The Advertiser (Adelaide), «Obituary: Princess Clementine», 19 February 1907, p. 7
  15. Ilchev, I., Kolev, V. & Yanchev, V., p. 55.
  16. Constant, pp. 41–43, 54
  17. Constant, pp. 107—108