Абдул-Гамід II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Абдул-Гамід II
осман. عبد الحميد ثانی
Ahamid.jpg
Coat of arms of the Ottoman Empire (1882–1922).svg
 
Народження: 21 вересня 1842(1842-09-21)[1][2]
Стамбул, Османська імперія[3]
Смерть: 10 лютого 1918(1918-02-10)[4][1] (75 років)
Стамбул, Османська імперія[3]
Похований: Мавзолей Махмуда II
Громадянство: османська мова
Віросповідання: іслам
Батько: Абдул-Меджид I
Мати: Тірімюйган Султанd
У шлюбі з: Nazikedâ Kadın Efendid, Safinaz Nurefzun Kadın Efendid, Bedrifelek Kadınefendid, Biydâr Kadın Efendid, Dilpesend Kadın Efendid, Mezide Mestan Kadınefendid, Emsalinur Kadınefendid, Müşfika Kadın Efendid, Sazkar Hanımd, Peyveste Emukhvarid, Fatma Pesend Hanımd, Behice Maand, Saliha Naciye Hanımd, Dilpesend Kadınd, Emsalinur Kadınd і Nurefsun Kadınd
Діти: Ulviye Sultand, Mehmet Selim Efendid, Zekiye Sultand, Naime Sultand, Naile Sultand, Mehmed Burhaneddin Efendid, Şadiye Sultand, Айше Османоглу, Refia Sultand, Abdürrahim Hayri Efendid, Mehmet Abid Efendid[5], Hatice Sultand і Şehzade Mehmed Abdülkadird
Автограф: Tughra of Abdülhamid II.svg
Нагороди:
Grand Cross of the Order of the Tower and Sword кавалер Великого хреста ордена Святого Олафа орден Чорного орла орден дому Гогенцоллернів орден Серафимів Орден Золотого руна Вищий орден Святого Благовіщення

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Абдул-Гамід II (18421918) — 34-ий султан Османської імперії (18761909), запровадив першу Конституцію та парламентаризм. Останній самодержавний глава Османської імперії, яка в його правління піддавалася фрагментації.

Біографія[ред. | ред. код]

Отримав блискучу освіту, багато мандрував по Європі, зокрема з батьком і рідним братом.

У грудні 1876 року під впливом так званих «Нових Османів» і пов'язаного з ними Мідхат-паші запровадив конституцію, але незабаром фактично скасував її, встановивши режим, відомий як «зулюм» (насильство, сваволя). В 1909 його усунули від влади молодотурки.

Султан не був відкритий до реформ, проте був обдарованим політиком, що умів зіштовхувати іноземні країни між собою Однією з ідей Абдул-Гаміда була ідея панісламізму, яка мала об'єднати ісламські країни. Проте із спалахом першої світової війни та розвитком націоналізму - панісламізму не розвинулася.[6]

Зовнішня політика Абдул-Гаміда ІІ відображала прогресуючу економічну та військово-політичну слабкість Османської імперії, яка призвела до встановлення міжнародного фінансового контролю над імперією (Муххаремський декрет) та її остаточного перетворення на напівколонію. За Абдул-Гаміда ІІ зріс вплив Німеччини, яка в 1903 році отримала в нього концесію на будівництво Багдадської залізниці.

Під час молодотурецької революції 1908 року Абдул-Гамід ІІ був вимушений відновити конституцію 1876 року. 27 квітня 1909 року молодотурки позбавили його трону за участь в організації контрреволюційного заколоту.

Іноземні оцінки[ред. | ред. код]

Особливу ненависть султан викликав у Франції та вірменської громади. Саме це середовище добивалося аби султан асоціювався лише з деспотизмом і переслідування національних громад (вірмен та ін.). Французька та московська дипломатія поширювала чутки, що Абдул-Гамід ІІ був обмеженою та боягузливою людиною, а, мовляв, як дипломата і політика його вирізняла хитрість, підступність і певна спритність.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]