Вільгельм II (німецький імператор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільгельм ІІ
нім. Wilhelm II.
Вільгельм ІІ
Вільгельм ІІ
Германський Імператор
15 червня 1888 — 9 листопада 1918
Попередник: Фрідріх III
Спадкоємець: кронпринц Вільгельм
Наступник: титул скасовано
Король Прусії
15 червня 1888 — 9 листопада 1918
Попередник: Фрідріх III
Спадкоємець: кронпринц Вільгельм
Наступник: титул скасовано
Кронпринц Німецької імперії та Прусського королівства
Попередник: кронпринц Фрідріх
Наступник: кронпринц Вільгельм
Герцог Курляндії і Семигалії
8 березня 1918 — 4 червня 1941
Попередник: Петер фон Бірон
 
Народження: 27 січня 1859(1859-01-27)
Палац кронпринців, Мітте, Берлін, Німецький союз
Смерть: 4 червня 1941(1941-06-04) (82 роки)
помістя Дорн, Рейхскомісаріят Нідерланди
Поховання: Huis Doornd
Національність: німець
Країна: Німецький союз (1859—1871)
Німецька імперія (1871—1918)
Нідерланди (1918—1940)
Третій Рейх (1940—1941)
Релігія: лютеранство
Освіта: Боннський університет
Ступінь: доктор наук
Рід: Гогенцоллерни
Батько: Фрідріх III
Мати: Вікторія Саксен-Кобург-Готська
Шлюб: Августа-Вікторія (1881—1921)
Герміна Ройсс-Грайцська (1922—1941)
Діти: від першого шлюбу: Вільгельм, Айтель-Фрідріх, Адальберт Фердинанд, Август Вільгельм, Оскар, Йоахим, Вікторія-Луїза
від другого шлюбу: Генрієта-Герміна
Автограф: Wilhelm II, German Emperor Signature-.svg
Монограма: Монограма

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Вільге́льм II (нім. Wilhelm II.; 27 січня 1859(18590127) — 4 червня 1941) — останній німецький імператор і прусський король (18881918). Представник німецької династії Гогенцоллернів. Народився в Берліні, Пруссія. Син Фрідріха III. З 1890 року вів активну зовнішню політику за переділ колоній. Разом з іншими європейськими монархами сприяв розв'язанню Першої світової війни. Зрікся престолу внаслідок Революції (1918), яка повалила німецьку монархію. Виїхав до Нідерландів, де й помер.

У січні 1918 Вільгельм ІІ наполягав на підписанні мирного договору з Україною. 19.1(1.2).1918 Німеччина разом з іншими країнами Четверного Союзу визнала Українську Народну Республіку незалежною державою. За Вільгельма ІІ між УНР і Німеччиною та її союзниками було укладено Берестейський мир 1918, який ратифікувала німецька сторона в липні 1918. 2.6.1918 Вільгельм ІІ визнав гетьманом України Павла Скоропадського. 6.9.1918 в замку Вільгельмгоге відбулися переговори, в ході яких обговорювалися актуальні проблеми тогочасних українсько-німецьких відносин.

Біографія[ред. | ред. код]

Зовнішня політика[ред. | ред. код]

Вільгельм II понад усе відомий активною зовнішньою політикою Німеччини. При ньому отримала розвиток велика колоніяльна імперія Німеччини, яка виникла незадовго до його вступу на престол, що вилилось у воєнне зіткнення в Африці й Китаї. Прагнення кайзера створити військово-морський флот, що не поступався б міцністю флоту Британської імперії, було вкрай боляче прийнято в Лондоні й призвело до англо-американських перегонів морських озброєнь на початку XX століття.

Підтримка Вільгельмом експансивного курсу своєї головної союзниці, Австро-Угорської монархії, на Балканах та його покровительство Османській імперії викликали серйозне погіршення відносин із Російською імперією.

Суперечності між європейськими державами призвели, незважаючи на теплі особисті й родинні відносини Вільгельма з монархами Великої Британії та Росії, до Першої світової війни. Німеччина, позбавлена своїх колоній, була змушена вести тяжку війну на два фронти, економічне становище різко погіршилося. Поразка у війні (11 листопада 1918) збіглася з революцією у Німеччині, після якої Вільгельм зрікся престолу і покинув державу, оселившись у нейтральних Нідерландах.

Соціальна політика[ред. | ред. код]

У часи правління Вільгельма II Німеччина відмовилася від дій Бісмарка на придушення соціалізму; закони Бісмарка проти соціалістів (1878—1890) перестали виконуватися, окреслилося деяке зближення влади з помірними соціял-демократами. Представники німецької соціал-демократії в 1914-му навіть підтримали початок Першої світової війни. Під час його правління було ухвалено такі соціальні реформи, як заборона роботи по неділях, заборона нічної роботи для жінок і дітей, заборона роботи для жінок в останні місяці вагітності та обмеження дитячої праці для дітей молодших за 14 років, що позитивно вплинуло на розвиток економіки країни.

Він говорив фр. «Je veux etre un roi des gueux» («Хочу бути королем бідних»): було затверджено прогресивний прибутковий податок (відсоткова ставка зростає зі зростанням доходів).

Після зречення[ред. | ред. код]

За Версальським мирним договором 1919 Вільгельма оголошено винуватцем війни, він підлягав суду Міжнародного трибуналу. Але уряд Нідерландів відмовився його видати, а держави-переможці не наполягали на видачі. До кінця своїх днів Вільгельм прожив у Нідерландах. У 1920-му активно листувався з фельдмаршалом Паулем фон Гінденбургом, з яким мав дружні стосунки. Вільгельм вітав його прихід до влади у 1925-му. 1926 року прусський ландтаг повернув Вільгельмові його земельні володіння, втрачені в перебігу листопадової революції 1918.

Помер під час Другої світової війни, у містечку Доорн (неподалік Утрехта) в окупованих Німеччиною Нідерландах. Автор мемуарів «Події та постаті, 1878—1918».

Сім'я[ред. | ред. код]

Докладніше: Гогенцоллерни

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороди німецьких держав[ред. | ред. код]

Королівство Пруссія[ред. | ред. код]

Саксонія-Ангальт[ред. | ред. код]

Велике герцогство Баден[ред. | ред. код]

Королівство Баварія[ред. | ред. код]

Герцогство Брауншвайг[ред. | ред. код]

Велике герцогство Гессен[ред. | ред. код]

Мекленбург-Шверін[ред. | ред. код]

Велике герцогство Ольденбург[ред. | ред. код]

Королівство Саксонія[ред. | ред. код]

Королівство Вюртемберг[ред. | ред. код]

Інші держави[ред. | ред. код]

Іноземні нагороди[ред. | ред. код]

Австро-Угорщина[ред. | ред. код]

Болгарське царство[ред. | ред. код]

Королівство Італія[ред. | ред. код]

Нідерланди[ред. | ред. код]

Османська імперія[ред. | ред. код]

Португалія[ред. | ред. код]

Румунія[ред. | ред. код]

Російська імперія[ред. | ред. код]

Сербія[ред. | ред. код]

Сіам[ред. | ред. код]

Норвегія-Швеція[ред. | ред. код]

Британська імперія[ред. | ред. код]

У 1915 році позбавлений всіх британських нагород.

Інші держави[ред. | ред. код]

Наукові звання[ред. | ред. код]

  • Доктор юриспруденції Берлінського університету Фрідріха-Вільгельма
  • Почесний доктор інженерних наук Вищої політехнічної школи Берліна
  • Почесний доктор наук Клаузенбурзького університету
  • Доктор цивільного права Оксфордського університету
  • Почесний доктор права Пенсильванського університету
  • Почесний доктор медицини Празького університету Карла

Примітки[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Holger Afflerbach: Kaiser Wilhelm II. als Oberster Kriegsherr im Ersten Weltkrieg: Quellen aus der militärischen Umgebung des Kaisers 1914—1918. Oldenbourg, München 2005, ISBN 3-486-57581-3.
  • Thorsten Beigel, Sabine Mangold-Will (Hrsg).: Wilhelm II. Archäologie und Politik um 1900. Franz Steiner, Stuttgart 2017, ISBN 978-3-515-11557-5.
  • Christopher Clark: Kaiser Wilhelm II. Longman, Harlow u. a. 2000, ISBN 0-582-24559-1. Dt. Ausgabe: Wilhelm II. Die Herrschaft des letzten deutschen Kaisers. Aus dem Engl. von Norbert Juraschitz und Thomas Pfeiffer. DVA, München 2008, ISBN 978-3-421-04358-0. (Rezension)
  • Virginia Cowles: Wilhelm der Kaiser. Scheffler, Frankfurt / Main 1965.
  • Benjamin Hasselhorn: Politische Theologie Wilhelms II. (Quellen und Forschungen zur Brandenburgischen und Preußischen Geschichte Band 44), Duncker & Humblot, Berlin 2012, ISBN 978-3-428-13865-4.
  • Wolfgang König: Wilhelm II. und die Moderne. Der Kaiser und die technisch-industrielle Welt. Schöningh, Paderborn u. a. 2007, ISBN 978-3-506-75738-8.
  • Martin Kohlrausch (Hrsg.): Samt und Stahl. Kaiser Wilhelm II. im Urteil seiner Zeitgenossen. Mit Fotografien aus dem Archiv des Hauses Hohenzollern. Landtverl., Berlin 2006, ISBN 3-938844-05-1. (Mit Beiträgen von Otto von Bismarck, Hans Blüher, Rudolf Borchardt, Paul Busching, Winston Churchill, Egon Friedell, Walter Goetz, Georg Hinzpeter, Ernst Horneffer, Karl Lamprecht, Friedrich Naumann, Walther Rathenau, Jean-Paul Sartre, Reinhold Schneider, Percy Ernst Schramm, August Stein, Ludwig Thoma und Theodor Wolff.)
  • Christian Graf von Krockow: Unser Kaiser. Glanz und Untergang der Monarchie. Westermann, Braunschweig 1993, ISBN 3-07-509507-9.
  • Golo Mann: Wilhelm II. Scherz, München u. a. 1964.
  • Wolfgang J. Mommsen: War der Kaiser an allem schuld? Wilhelm II. und die preußisch-deutschen Machteliten. Propyläen, Berlin 2002, ISBN 3-549-07169-8.
  • John C. G. Röhl:
    • Kaiser, Hof und Staat. Wilhelm II. und die deutsche Politik. C. H. Beck, München ³1988 (TB 2002), ISBN 978-3-406-49405-5.
    • The Kaiser and his court. Wilhelm II and the government of Germany. Cambridge University Press, Cambridge 1994.
    • Wilhelm II., C. H. Beck, München 1993—2008:
      • Band 1: Die Jugend des Kaisers, 1859—1888. München 1993, ²2001, ISBN 3-406-37668-1.
      • Young Wilhelm. The Kaiser's early life, 1859—1888. Cambridge University Press, Cambridge 1998.
      • Band 2: Der Aufbau der Persönlichen Monarchie, 1888—1900. München 2001, ISBN 3-406-48229-5.
      • Band 3: Der Weg in den Abgrund, 1900—1941. München 2008, ISBN 978-3-406-57779-6. (Rezension)
  • John C. G. Röhl (Hrsg.): Der Ort Kaiser Wilhelms II. in der deutschen Geschichte. Oldenbourg, München 1991, ISBN 978-3-486-55841-8 (Volltext als PDF)
  • Stefan Samerski (Hrsg.): Wilhelm II. und die Religion. Facetten einer Persönlichkeit und ihres Umfelds. Duncker und Humblot, Berlin 2001, ISBN 3-428-10406-4 (= Forschungen zur brandenburgischen und preußischen Geschichte. Beiheft Nr. 5).
  • Nicolaus Sombart: Wilhelm II. Sündenbock und Herr der Mitte. Volk & Welt, Berlin 1996, ISBN 3-353-01066-1.
  • Eberhard Straub: Kaiser Wilhelm II. Die Erfindung des Reiches aus dem Geist der Moderne. Landt Verl., Berlin 2008, ISBN 978-3-938844-10-6.
  • Friedhild den Toom: Wilhelm II. in Doorn. Selbstverlag, Hilversum 2002.
  • Volker Ullrich (Historiker)|Volker Ullrich: Als der Thron ins Wanken kam. Das Ende des Hohenzollernreiches 1890—1918. Donat Verlag, Bremen 1993, ISBN 3-924444-75-7.
  • Hans Wilderotter, Klaus D. Pohl (Hrsg.): Der letzte Kaiser. Wilhelm II. im Exil. Bertelsmann-Lexikon-Verl., Gütersloh 1991, Шаблон:Falsche ISBN.
  • Klaus-Gunther Wesseling. Wilhelm II. // Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon., Sp. 1178–1217}}.
  • Кулинич І. М. Вільгельм II // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 557. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  • Кривонос Р. А. Вільгельм II // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вільгельм II (німецький імператор)