Вільгельм II (німецький імператор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільгельм II
нім. Wilhelm II.
Wilhelm II. 1905.jpeg
Народився 27 січня 1859(1859-01-27)[1][2][…]
Kronprinzenpalais[d], Мітте, Берлін, Німецький союз
Помер 4 червня 1941(1941-06-04)[1][2][…] (82 роки)
Huis Doorn[d], Utrechtse Heuvelrug[d], Утрехт, Нідерланди, Нідерланди
·серцево-судинні захворювання
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the German Reich (1935–1945).svg Німеччина
Діяльність державний діяч
Alma mater Боннський університет
Володіє мовами німецька
Титул Принц Оранський
Посада Кайзер Німеччини[4]
Конфесія лютеранство
Рід Гогенцоллерни[4]
Батько Фрідріх III
Мати Вікторія Саксен-Кобург-Готська
Брати, сестри
У шлюбі з Августа Вікторія і Hermine Reuss of Greiz[d]
Діти Вільгельм III, Prince Eitel Friedrich of Prussia[d], Prince Adalbert of Prussia[d], Prince August Wilhelm of Prussia[d], Prince Oskar of Prussia[d], Prince Joachim of Prussia[d] і Princess Victoria Louise of Prussia[d]
Автограф Wilhelm II, German Emperor Signature-.svg
Нагороди
орден Андрія Первозванного орден Серафимів Knight Grand Cross of the Military Order of William лицар Великого хреста ордена Нідерландського лева Орден Леопольда I Pour le Mérite Орден Золотого руна кавалер Великого Хреста ордена Марії Терезії орден Чорного орла лицар Великого хреста Королівського Вікторіанського ордена кавалер Великого хреста ордена Святого Олафа Knight Grand Cross of the Order of Saints Maurice and Lazarus knight grand cross of the order of the crown of italy Королівський Вікторіанський ланцюг Великий хрест Залізного хреста орден Корони орден дому Гогенцоллернів орден Святого Губерта Військовий орден Максиміліана Йозефа Військовий орден Святого Генріха Ганзейський Хрест Суверенний військовий Орден Госпітальєрів Святого Івана Єрусалимського, лицарів Родосу і Мальти Вищий орден Святого Благовіщення орден Підв'язки орден Слона Order of Saints Cyril and Methodius Орден Норвезького лева Order of the Rue Crown
IMDb nm0435118

Вільге́льм II (нім. Wilhelm II.; 27 січня 1859(18590127) — 4 червня 1941) — останній німецький імператор і прусський король (18881918). Представник німецької династії Гогенцоллернів. Народився в Берліні, Пруссія. Син Фрідріха III. З 1890 року вів активну зовнішню політику за переділ колоній. Разом з іншими європейськими монархами сприяв розв'язанню Першої Світової війни. Зрікся престолу внаслідок Революції (1918), яка повалила німецьку монархію. Виїхав до Голландії, де й помер.

У січні 1918 Вільгельм ІІ наполягав на підписанні мирного договору з Україною. 19.1(1.2).1918 Німеччина разом з іншими країнами Четверного Союзу визнала Українську Народну Республіку незалежною державою. За Вільгельма ІІ між УНР і Німеччиною та її союзниками було укладено Берестейський мир 1918, який був ратифікований німецькою стороною в липні 1918. 2.6.1918 Вільгельм ІІ визнав гетьманом України Павла Скоропадського. 6.9.1918 в замку Вільгельмгоге відбулися переговори, в ході яких обговорювалися актуальні проблеми тогочасних українсько-німецьких відносин.

Життєпис[ред. | ред. код]

Зовнішня політика[ред. | ред. код]

Вільгельм II понад усе відомий активною зовнішньою політикою Німеччини. При ньому отримала розвиток велика колоніальна імперія Німеччини, яка виникла незадовго до його вступу на престол, що вилилось у воєнне зіткнення в Африці і в Китаї. Прагнення кайзера створити військово-морський флот, що не поступався б міцністю флоту Британської імперії, було вкрай боляче прийнято в Лондоні і призвело до англо-американських перегонів морських озброєнь на початку XX століття.

Підтримка Вільгельмом експансіального курсу своєї головної союзниці, Австро-Угорської монархії, на Балканах та його покровительство Османській імперії викликали серйозне погіршення відносин з Росією.

Протиріччя між європейськими державами призвели, незважаючи на теплі особисті й родинні відносини Вільгельма з монархами Великої Британії та Росії, до Першої Світової війни. Німеччина, позбавлена своїх колоній, була змушена вести тяжку війну на два фронти, економічне становище різко погіршилось. Поразка у війні (11 листопада 1918) збіглася з революцією у Німеччині, після якої Вільгельм зрікся і покинув державу, поселившись у нейтральних Нідерландах.

Соціальна політика[ред. | ред. код]

У часи правління Вільгельма II сталася відмова від дій Бісмарка на придушення соціалізму; закони Бісмарка проти соціалістів (1878—1890) перестали виконуватися, окреслилося деяке зближення влади з помірними соціал-демократами. Представники німецької соціал-демократії в 1914 навіть підтримали початок Першої світової війни. Під час його правління було ухвалено такі соціальні реформи, як заборона роботи по неділях, заборона нічної роботи для жінок і дітей, заборона роботи для жінок в останні місяці вагітності та обмеження дитячої праці для дітей молодше 14 років, що позитивно вплинуло на розвиток економіки країни. Він говорив фр. «Je veux etre un roi des gueux» («Хочу бути королем бідних»): було затверджено прогресивний прибутковий податок (процентна ставка зростає із зростанням доходів).

Після зречення[ред. | ред. код]

За Версальським мирним договором 1919 Вільгельм оголошений винуватцем війни та підлягав суду Міжнародного трибуналу. Але уряд Нідерландів відмовився його видати, а держави-переможці не наполягали на видачі. До кінця своїх днів Вільгельм прожив у Нідерландах. У 1920 активно переписувався з фельдмаршалом Паулем фон Гінденбургом, з яким у нього були дружні стосунки. Вільгельм вітав його прихід до влади у 1925. У 1926 прусський ландтаг повернув Вільгельму його земельні володіння, втрачені в ході листопадової революції 1918.

Помер під час Другої світової війни, у містечку Доорн (неподалік Утрехта) в окупованих Німеччиною Нідерландах. Автор мемуарів «Події і постаті 1878—1918».

Сім'я[ред. | ред. код]

Докладніше: Гогенцоллерни

Джерела[ред. | ред. код]

  • Holger Afflerbach: Kaiser Wilhelm II. als Oberster Kriegsherr im Ersten Weltkrieg: Quellen aus der militärischen Umgebung des Kaisers 1914—1918. Oldenbourg, München 2005, ISBN 3-486-57581-3.
  • Thorsten Beigel, Sabine Mangold-Will (Hrsg).: Wilhelm II. Archäologie und Politik um 1900. Franz Steiner, Stuttgart 2017, ISBN 978-3-515-11557-5.
  • Christopher Clark: Kaiser Wilhelm II. Longman, Harlow u. a. 2000, ISBN 0-582-24559-1. Dt. Ausgabe: Wilhelm II. Die Herrschaft des letzten deutschen Kaisers. Aus dem Engl. von Norbert Juraschitz und Thomas Pfeiffer. DVA, München 2008, ISBN 978-3-421-04358-0. (Rezension)
  • Virginia Cowles: Wilhelm der Kaiser. Scheffler, Frankfurt / Main 1965.
  • Benjamin Hasselhorn: Politische Theologie Wilhelms II. (Quellen und Forschungen zur Brandenburgischen und Preußischen Geschichte Band 44), Duncker & Humblot, Berlin 2012, ISBN 978-3-428-13865-4.
  • Wolfgang König: Wilhelm II. und die Moderne. Der Kaiser und die technisch-industrielle Welt. Schöningh, Paderborn u. a. 2007, ISBN 978-3-506-75738-8.
  • Martin Kohlrausch (Hrsg.): Samt und Stahl. Kaiser Wilhelm II. im Urteil seiner Zeitgenossen. Mit Fotografien aus dem Archiv des Hauses Hohenzollern. Landtverl., Berlin 2006, ISBN 3-938844-05-1. (Mit Beiträgen von Otto von Bismarck, Hans Blüher, Rudolf Borchardt, Paul Busching, Winston Churchill, Egon Friedell, Walter Goetz, Georg Hinzpeter, Ernst Horneffer, Karl Lamprecht, Friedrich Naumann, Walther Rathenau, Jean-Paul Sartre, Reinhold Schneider, Percy Ernst Schramm, August Stein, Ludwig Thoma und Theodor Wolff.)
  • Christian Graf von Krockow: Unser Kaiser. Glanz und Untergang der Monarchie. Westermann, Braunschweig 1993, ISBN 3-07-509507-9.
  • Golo Mann: Wilhelm II. Scherz, München u. a. 1964.
  • Wolfgang J. Mommsen: War der Kaiser an allem schuld? Wilhelm II. und die preußisch-deutschen Machteliten. Propyläen, Berlin 2002, ISBN 3-549-07169-8.
  • John C. G. Röhl:
    • Kaiser, Hof und Staat. Wilhelm II. und die deutsche Politik. C. H. Beck, München ³1988 (TB 2002), ISBN 978-3-406-49405-5.
    • The Kaiser and his court. Wilhelm II and the government of Germany. Cambridge University Press, Cambridge 1994.
    • Wilhelm II., C. H. Beck, München 1993—2008:
      • Band 1: Die Jugend des Kaisers, 1859—1888. München 1993, ²2001, ISBN 3-406-37668-1.
      • Young Wilhelm. The Kaiser's early life, 1859—1888. Cambridge University Press, Cambridge 1998.
      • Band 2: Der Aufbau der Persönlichen Monarchie, 1888—1900. München 2001, ISBN 3-406-48229-5.
      • Band 3: Der Weg in den Abgrund, 1900—1941. München 2008, ISBN 978-3-406-57779-6. (Rezension)
  • John C. G. Röhl (Hrsg.): Der Ort Kaiser Wilhelms II. in der deutschen Geschichte. Oldenbourg, München 1991, ISBN 978-3-486-55841-8 (Volltext als PDF)
  • Stefan Samerski (Hrsg.): Wilhelm II. und die Religion. Facetten einer Persönlichkeit und ihres Umfelds. Duncker und Humblot, Berlin 2001, ISBN 3-428-10406-4 (= Forschungen zur brandenburgischen und preußischen Geschichte. Beiheft Nr. 5).
  • Nicolaus Sombart: Wilhelm II. Sündenbock und Herr der Mitte. Volk & Welt, Berlin 1996, ISBN 3-353-01066-1.
  • Eberhard Straub: Kaiser Wilhelm II. Die Erfindung des Reiches aus dem Geist der Moderne. Landt Verl., Berlin 2008, ISBN 978-3-938844-10-6.
  • Friedhild den Toom: Wilhelm II. in Doorn. Selbstverlag, Hilversum 2002.
  • Volker Ullrich (Historiker)|Volker Ullrich: Als der Thron ins Wanken kam. Das Ende des Hohenzollernreiches 1890—1918. Donat Verlag, Bremen 1993, ISBN 3-924444-75-7.
  • Hans Wilderotter, Klaus D. Pohl (Hrsg.): Der letzte Kaiser. Wilhelm II. im Exil. Bertelsmann-Lexikon-Verl., Gütersloh 1991, Шаблон:Falsche ISBN.
  • Klaus-Gunther Wesseling. Wilhelm II. // Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon. Band 13, Bautz, Herzberg 1998., Sp. 1178–1217.
  • Кулинич І. М. Вільгельм II // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 557. — ISBN 966-00-0734-5.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вільгельм II (німецький імператор)