Вільгельм II (німецький імператор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вільгельм II
Wilhelm II.
Вільгельм II
Вільгельм II
Німецький імператор
15 червня 1888 — 28 листопада 1918
Попередник: Фрідріх III
Наступник: скасовано
Король Пруссії
15 червня 1888 — 28 листопада 1918
Попередник: Фрідріх III
Наступник: скасовано
 
Освіта: Боннський університет
Народження: 27 січня 1859(1859-01-27)
Берлін, Пруссія
Смерть: 4 червня 1941(1941-06-04) (82 роки)
Доорн, Нідерланди
Віросповідання: Лютеранство
Династія: Гогенцоллерни
Батько: Фрідріх III
Автограф: Wilhelm II, German Emperor Signature-.svg
Нагороди:

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Вільге́льм II (нім. Wilhelm II.; 27 січня 1859(18590127)4 червня 1941) — останній німецький імператор і прусський король (18881918). Представник німецької династії Гогенцоллернів. Народився в Берліні, Пруссія. Син Фрідріха III. З 1890 року вів активну зовнішню політика за переділ колоній. Разом з іншими європейськими монархами сприяв розв'язанню Першої Світової війни. Зрікся престолу внаслідок Революції (1918), яка повалила німецьку монархію. Виїхав до Голландії, де й помер.

В січні 1918 Вільгельм ІІ наполягав на підписанні мирного договору з Україною. 19.1(1.2).1918 Німеччина разом з іншими країнами Четверного Союзу визнала Українську Народну Республіку незалежною державою. За Вільгельма ІІ між УНР і Німеччиною та її союзниками було укладено Берестейський мир 1918, який був ратифікований німецькою стороною в липні 1918. 2.6.1918 Вільгельм ІІ визнав гетьманом України Павла Скоропадського. 6.9.1918 в замку Вільгельмгоге відбулися переговори, в ході яких обговорювалися актуальні проблеми тогочасних українсько-німецьких відносин.

Біографія[ред.ред. код]

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Вільгельм II більш за все відомий активною зовнішньою політикою Німеччини. При ньому отримала розвиток, що виникла незадовго до його вступу на престол велика колоніальна імперія Німеччини, що вилилось у воєнне зіткнення в Африці і в Китаї. Прагнення кайзера створити військово-морський флот, що б не поступався по міцності флоту Британської імперії, було край боляче прийнято в Лондоні і привело до англо-американських перегонів морських озброєнь на початку XX століття. Підтримка Вільгельмом експансіального курсу своєї головної союзниці, Австро-Угорської монархії, на Балканах та його покровительство Османській імперії викликали серйозне погіршення відносин з Росією. Протиріччя між європейськими державами привели, незважаючи на теплі особисті и родинні відносини Вільгельма з монархами Великої Британії та Росії, до Першої Світової війни. Німеччина, позбавлена своїх колоній, була змушена вести тяжку війну на два фронти, економічне становище різко погіршилось. Поразка у війні (11 листопада 1918 року) збіглася з революцією у Німеччині, після якої Вільгельм зрікся і покинув державу, поселившись у нейтральних Нідерландах.

Соціальна політика[ред.ред. код]

У часи правління Вільгельма II сталася відмова від дій Бісмарка на придушення соціалізму; закони Бісмарка проти соціалістів (1878—1890) перестали виконуватися, намітилося деяке зближення влади з помірними соціал-демократами. Представники німецької соціал-демократії в 1914 навіть підтримали початок Першої світової війни. Під час його правління були прийняті такі соціальні реформи, як: заборона роботи по неділях, заборона нічної роботи для жінок і дітей, заборона роботи для жінок в останні місяці вагітності і обмеження дитячої праці для дітей молодше 14 років, що позитивно вплинуло на розвиток економіки країни. Він говорив фр. «Je veux etre un roi des gueux» («Хочу бути королем бідних»): був прийнятий прогресивний прибутковий податок (процентна ставка зростає із зростанням доходів).

Після зречення[ред.ред. код]

За Версальським мирним договором 1919 року Вільгельм, оголошений винуватцем війни, підлягав суду Міжнародного трибуналу. Але уряд Нідерландів відмовився його видати, а держави-переможці не наполягали на видачі. До кінця своїх днів Вільгельм прожив в Нідерландах. У 1920 році активно переписувався з фельдмаршалом Паулем фон Гінденбургом, з яким у нього були дружні стосунки. Вільгельм вітав його прихід до влади у 1925 році. У 1926 році прусський ландтаг повернув Вільгельму його земельні володіння, втрачені в ході листопадової революції 1918 року. Помер під час Другої світової війни, у містечку Доорн (неподалік Утрехта) в окупованих Німеччиною Нідерландах. Автор мемуарів «Події і постаті 1878—1918».

Сім'я[ред.ред. код]

Докладніше: Гогенцоллерни

Джерела[ред.ред. код]

  • Holger Afflerbach: Kaiser Wilhelm II. als Oberster Kriegsherr im Ersten Weltkrieg: Quellen aus der militärischen Umgebung des Kaisers 1914–1918. Oldenbourg, München 2005, ISBN 3-486-57581-3.
  • Thorsten Beigel, Sabine Mangold-Will (Hrsg).: Wilhelm II. Archäologie und Politik um 1900. Franz Steiner, Stuttgart 2017, ISBN 978-3-515-11557-5.
  • Christopher Clark: Kaiser Wilhelm II. Longman, Harlow u. a. 2000, ISBN 0-582-24559-1. Dt. Ausgabe: Wilhelm II. Die Herrschaft des letzten deutschen Kaisers. Aus dem Engl. von Norbert Juraschitz und Thomas Pfeiffer. DVA, München 2008, ISBN 978-3-421-04358-0. (Rezension)
  • Virginia Cowles: Wilhelm der Kaiser. Scheffler, Frankfurt / Main 1965.
  • Benjamin Hasselhorn: Politische Theologie Wilhelms II. (Quellen und Forschungen zur Brandenburgischen und Preußischen Geschichte Band 44), Duncker & Humblot, Berlin 2012, ISBN 978-3-428-13865-4.
  • Wolfgang König: Wilhelm II. und die Moderne. Der Kaiser und die technisch-industrielle Welt. Schöningh, Paderborn u. a. 2007, ISBN 978-3-506-75738-8.
  • Martin Kohlrausch (Hrsg.): Samt und Stahl. Kaiser Wilhelm II. im Urteil seiner Zeitgenossen. Mit Fotografien aus dem Archiv des Hauses Hohenzollern. Landtverl., Berlin 2006, ISBN 3-938844-05-1. (Mit Beiträgen von Otto von Bismarck, Hans Blüher, Rudolf Borchardt, Paul Busching, Winston Churchill, Egon Friedell, Walter Goetz, Georg Hinzpeter, Ernst Horneffer, Karl Lamprecht, Friedrich Naumann, Walther Rathenau, Jean-Paul Sartre, Reinhold Schneider, Percy Ernst Schramm, August Stein, Ludwig Thoma und Theodor Wolff.)
  • Christian Graf von Krockow: Unser Kaiser. Glanz und Untergang der Monarchie. Westermann, Braunschweig 1993, ISBN 3-07-509507-9.
  • Golo Mann: Wilhelm II. Scherz, München u. a. 1964.
  • Wolfgang J. Mommsen: War der Kaiser an allem schuld? Wilhelm II. und die preußisch-deutschen Machteliten. Propyläen, Berlin 2002, ISBN 3-549-07169-8.
  • John C. G. Röhl:
    • Kaiser, Hof und Staat. Wilhelm II. und die deutsche Politik. C. H. Beck, München ³1988 (TB 2002), ISBN 978-3-406-49405-5.
    • The Kaiser and his court. Wilhelm II and the government of Germany. Cambridge University Press, Cambridge 1994.
    • Wilhelm II., C. H. Beck, München 1993–2008:
      • Band 1: Die Jugend des Kaisers, 1859–1888. München 1993, ²2001, ISBN 3-406-37668-1.
      • Young Wilhelm. The Kaiser’s early life, 1859–1888. Cambridge University Press, Cambridge 1998.
      • Band 2: Der Aufbau der Persönlichen Monarchie, 1888–1900. München 2001, ISBN 3-406-48229-5.
      • Band 3: Der Weg in den Abgrund, 1900–1941. München 2008, ISBN 978-3-406-57779-6. (Rezension)
  • John C. G. Röhl (Hrsg.): Der Ort Kaiser Wilhelms II. in der deutschen Geschichte. Oldenbourg, München 1991, ISBN 978-3-486-55841-8 (Volltext als PDF)
  • Stefan Samerski (Hrsg.): Wilhelm II. und die Religion. Facetten einer Persönlichkeit und ihres Umfelds. Duncker und Humblot, Berlin 2001, ISBN 3-428-10406-4 (= Forschungen zur brandenburgischen und preußischen Geschichte. Beiheft Nr. 5).
  • Nicolaus Sombart: Wilhelm II. Sündenbock und Herr der Mitte. Volk & Welt, Berlin 1996, ISBN 3-353-01066-1.
  • Eberhard Straub: Kaiser Wilhelm II. Die Erfindung des Reiches aus dem Geist der Moderne. Landt Verl., Berlin 2008, ISBN 978-3-938844-10-6.
  • Friedhild den Toom: Wilhelm II. in Doorn. Selbstverlag, Hilversum 2002.
  • Volker Ullrich (Historiker)|Volker Ullrich: Als der Thron ins Wanken kam. Das Ende des Hohenzollernreiches 1890–1918. Donat Verlag, Bremen 1993, ISBN 3-924444-75-7.
  • Hans Wilderotter, Klaus D. Pohl (Hrsg.): Der letzte Kaiser. Wilhelm II. im Exil. Bertelsmann-Lexikon-Verl., Gütersloh 1991, Шаблон:Falsche ISBN.
  • Klaus-Gunther Wesseling. Wilhelm II. // Biographisch-Bibliographisches Kirchenlexikon (BBKL). Band 13, Bautz, Herzberg 1998, ISBN 3-88309-072-7, Sp. 1178–1217.
  • Кулинич І.М. Вільгельм II // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 557. — ISBN 966-00-0734-5.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вільгельм II (німецький імператор)