Кліометрія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кліо — муза історії

Кліометрі́я (грец. Klio — муза історії; грец. métron — міра) — відносно новий напрям в історичній науці взагалі і історії економіки зокрема, яка систематично використовує економічну теорію і кількісні категорії економетрії. Кліометрія часто доволі близька до альтернативної історії.

Одним з засновників кліометрії є американський історик Роберт Фогель, лауреат Нобелівської премії з економіки 1993 року, автор праць про роль залізниць і рабства в розвитку господарства США. У рішенні Нобелівського комітету сказано, що премія присуджена «за розвиток нових підходів у дослідженнях з економічної історії, заснованих на застосуванні економічної теорії та кількісних методів для пояснення економічних і інституційних змін».

Вперше термін кліометрія з'явився у пресі в грудні 1960 року в статті Дж. Х'югса, Л.Девіса і С.Рейтера «Аспекти квантитативного дослідження в економічній історії». «Кліометрична революція» відбулася в 1960-ті роки. Особливу роль тут зіграла та обставина, що в 1960 році редакторами «Journal of Economic History» стали прихильники кліометричного підходу Дуглас Норт і Вільям Паркер. Тоді ж у США стали регулярно проводитися кліометричні конференції. У цей період в центрі уваги американських кліометристів було вивчення ролі залізниць у розвитку процесів індустріалізації, історії сільського господарства США в XIX столітті, економічної ефективності рабської праці в американській економіці.

З 1970-их років кліометричний підхід розширює свій вплив у дослідженнях з економічної історії у Великій Британії, скандинавських країнах, Іспанії, Бельгії, Нідерландах та інших країнах. У більш широкому плані застосування кількісних методів в історичних дослідженнях (квантитативна історія) набуло поширення також у Франції (переважно в рамках школи «Анналів»), Німеччини (основну роль тут відіграє Центр історико-соціальних досліджень Кельнського університету) та інших країнах.

Кліометрія в Україні[ред.ред. код]

Кліометрія в Україні - напрям в економічних, історичних, демографічних, соціологічних та політологічних дослідженнях, пов'язаний з аналізом за допомогою математичних методів, інформаційних технологій та відповідних емпіричних інструментів різного роду щодо цих досліджень джерел історичних, переважно нової та новітньої історії.
Центром розвитку історичної К. як підсистеми джерелознавства (див. Джерелознавство історичне) стала н.-д. лабораторія комп'ютерних технологій історичних досліджень у Дніпропетровському університеті на чолі з В.Підгаєвським.

Можливості результативного застосування комп'ютерних технологій і математичних методів аналізу ретроспективної інформації за базисними системами ознак щодо вивчення писемних джерел і рукописних книг (кодексів), історико-біографічних і бібліографічних джерел під час створення електронних ресурсів були доведені наприкінці 80 – поч. 90-х рр. 20 ст. у Бібліотеці національній України імені В.І. Вернадського (Л.Дубровіна, В.Ясулайтіс, В.Чишко, О.Яценко, В.Попик, Л.Костенко, В.Омельчук, О.Іванова) та в Інституті українознавства імені І.Крип'якевича НАН України (Я.Ісаєвич); щодо музичних джерел аналогічні дослідження проводилися, зокрема, у Львівській консерваторії (Ю.Ясиновський). Від 1990-х рр. реалізується Державна програма "Архівна та рукописна україніка", що включає розробку системи пошуку, опрацювання та зберігання архівної інформації (Г.Боряк, С.Гриша, О.Сохань, Л.Лозниця та ін.).

Питання про межі "доцільності" використання методів К. в істор. дослідженнях залишається відкритим. Так, прибічники якнайширшого застосування формально-логічних концепцій у галузі всесвітньої історії намагаються, зокрема, "спростувати" здобутки попередньої історичної науки, пропонують ідеї глобальної нової хронології історії та нової "теорії хронологічних зрушень". Ці намагання викликають ґрунтовну критику з боку "класичних" істориків (Є.Голубцова, З.Удальцова, Б.Рибаков, Б.Литвак, С.Шмідт, В.Янін та ін.), а також спеціалістів у галузі математики й астрономії (С.Новіков, Ю.Єфремов), які звертають увагу на те, що для того, аби не порушувати усталені методологічні принципи історичної науки, які засвідчили свою ефективність і продуктивність у реальних здобутках історичної науки, засоби К. мають використовуватися в комплексі з цими методами і лише як допоміжні інструменти історичної науки.

Багато економістів також зазначають, що позитивні результати квантифікації (від лат. quantitas – кількість; "переведення" досліджуваного матеріалу в кількісні показники) у дослідженнях з економічної історії можливі лише в тих випадках, коли емпіричний матеріал масових економічних та статистичних джерел (переважно періоду нової і новітньої історії) дійсно дає змогу проводити повноцінний вірогіднісний аналіз (Дж.Тош, М.Довбенко, В.Бовикін та ін.).

У сфері вивчення давніх джерел інформаційні технології є ефективними при створенні пошукових баз даних, однак змістовні інтерпретації самих джерел є результативними лише в рамках класичних концепцій.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Соколов А. К. О применении новых методов в исследованиях по истории советского рабочего класса // Вопросы методологии и истории исторической науки. М., МГУ, 1981. Вып. 3.
  • Railroads and American Economic Growth: Essays in Econometric History, 1964.
  • Time on the Cross: The Economics of American Negro Slavery, 2 volumes, 1974.
  • Scientific History and Traditional History, 1982.