Всесвітня історія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Всесві́тня істо́рія — розділ історичної науки, який займається вивченням історії людського світу.

Всесвітня історія вивчає і описує процес розвитку людського суспільства в цілому, з характерними закономірностями, що проявляються в історії всіх народів. Всесвітньо-історичний процес умовно поділяється на хронологічні періоди.

Ріст чисельності світового населення

Від початку своєї історії через і до утворення перших поселень із сільськогосподарським способом життя, людство пройшло шлях освоєння територій, використання і видобуття вогню, початку споживання м'яса, створення знарядь полювання і праці, розвитку розмовної мови, пробудження свідомості, зародження образотворчого мистецтва.

Сільськогосподарська (неолітична) революція відбулась між 8000 і 5000 роками до н. е.та призвела до утворення осілих спільнот, тобто переходу від кочового способу життя (скотарство і збиральництво) до землеробства. Розрізнені поселення концентрувалися навколо життєдайних ресурсів — родючих природно зрошуваних земель, річок та озер, рясних випасів для худоби. Спільноти розвинулися у цивілізації, чому також сприяло вдосконалення транспортних засобів. Розвивалися різноманітні ремесла, поділ праці і розшарування суспільства на класи. У цих стародавніх цивілізаціях була винайдена писемність, що дозволило передавати знання з покоління в покоління на матеріальних носіях. Ці процеси розвитку стародавніх спільнот, супроводжуючись суперництвом і конфліктами, розвиваючись протягом тисячоліть, призвели до утворення держав і, потім, наддержав (імперій).

Падіння Римської імперії в Європі наприкінці античної епохи ознаменувало початок Середньовіччя.

У середині XV століття винайдення німцем Йоганном Гутенбергом сучасного книгодрукування — відбитками на папері покритими фарбою вирізаними на дерев'яних дошках дзеркального шрифту, вчинила переворот в комунікаціях, допомагаючи завершитися Середньовіччю і проголосити про Новий час, Відродження та науково-технічну революцію.

До XVIII сторіччя накопичення знань і технологій, особливо в Європі, досягло критичної маси, яка вдихнула життя в Промислову революцію. Більше чверті тисячоліття наука, знання, технології, торгівля і супутні їм війни прискорювалися в геометричній прогресії, створюючи як сприятливі умови, так і загрози, з якими нині стикається людська спільнота, що населяє планету.

Зміст

Первісне суспільство[ред.ред. код]

Основна стаття: Первісне суспільство

Згідно даних геологічних досліджень, в найстарших добах розвитку Землі - архейській, протерозойській, палеозойській та мезозойській ерах - сліди людини відсутні. Умови, сприятливі для існування людини, виникли у кайнозойській добі[1]

Кам'яна доба[ред.ред. код]

Основна стаття: Кам'яна доба

Людина льодової доби залишила багато знарядь, майже все було зроблене з каміння. Прийнято говорити про дві основні епохи цього періоду - палеоліт, тобто культуру лупаного каміння та неоліт - культуру гладженого каміння.

Палеоліт[ред.ред. код]

Основна стаття: Палеоліт

Поширення Homo sapiens

Епоха палеоліту також носить назву «рання кам'яна доба». Зародження Homo sapiens відбулося в Африці (на територіях сучасних Кенії, Танзанії та Ефіопії[2]) 200 000 років тому[3] протягом доби палеоліту після тривалої еволюції людини. Це підтверджено наукою на основі генетичних даних і вивчення викопних останків. Сучасна людина швидко поширилася по земній кулі з Африки на вільні від обмерзання зони Європи і Азії. Близько 1 800 000 років тому люди досягли територій Китаю та Південно-Східної Азії. Швидка експансія людства в Північну Америку і Океанію мала місце в умовах клімату пізнішої епохи зледеніння, коли помірні нині регіони були вкрай негостинні. До кінця льодовикового періоду (близько 12 000 до нашого часу) людина заселила майже всі вільні від обмерзання території земної кулі. Протягом палеоліту всі люди були мисливцями і збирачами, що передбачало в основному кочовий спосіб життя. Хоча спільноти мисливців і збирачів були дуже маленькими, все ж в деяких випадках з'являлася соціальна стратифікація і могли бути можливими контакти між віддаленими спільнотами, як у випадку «великих доріг» аборигенів Австралії. Врешті решт більшість товариств мисливців і збирачів розвинулися або були поглинені великими стуками. Ті ж спільноти, які не звернулись до землеробства і скотарства, або загинули, або залишилися в ізоляції, як у випадку з невеликими племенами мисливців і збирачів, які збереглися у віддалених регіонах світу дотепер.

Знаряддя середнього палеоліту. Центральна Європа

Уміння добувати вогонь, а не користуватися природним полум'ям, прийшло за мірками історії людства пізно. Предки людей, наприклад Homo erectus, використовували прості знаряддя праці понад тисячі тисячоліть, але з плином часу вони ставали значно більш складними. Виникнення мови також сталося десь в період палеоліту, як і виникнення деяких звичаїв, включаючи систематичне поховання мертвих. Перші ознаки виникнення первісного мистецтва також з'явилися в цей період.

Мезоліт[ред.ред. код]

Основна стаття: Мезоліт

Мезоліт, або середньокам'янна доба (ін-грец. μέσος — «середній» і λίθος — камінь) — період розвитку людства та технології між періодами палеоліту та неоліту. Мезоліт почався з закінченням епохи плейстоцену, близько 10 000 років тому, і закінчився вступом в епоху сільського господарства. Регіони, що піддалися більшому екологічному впливу в останній льодовиковий період, мали набагато більш виражену добу мезоліту, що тривала тисячоліття. В Північній Європі людські спільноти були здатні процвітати на багатих джерелах їжі болотистих місцевостей в умовах теплого клімату. Такі умови породили характерний спосіб життя людей, який був збережений в предметах матеріальних культур. Пам'ятки цього періоду рідкісні і розсіяні.

Жіноча фігурка з оолітичного вапняку тонованого червоною охрою. Віллендорф, Австрія

Мезоліт характеризується невеликими крем'яними інструментами — мікролітами і мікрорізцями. Рибальські снасті, кам'яні тесла і дерев'яні об'єкти, такі як каноє і луки, були виявлені лише на деяких територіях. Ці технології, що виникли вперше в Африці, асоціюються з азильською культурою. Потім вони поширилися в Європі, можливо, через іберо-мавританську культуру Іспанії і Португалії, а також кебаранську культуру Палестини. Не виключено і незалежне відкриття даної технології.

Неоліт[ред.ред. код]

Основна стаття: Неоліт

Неоліт, або «нова кам'яна доба», був періодом примітивного технологічного і соціального розвитку на завершальному етапі кам'яної доби. Почавшись у Х тис. до н. е., неоліт супроводжувався розвитком ранніх сіл, сільського господарства та одомашнення тварин. Найбільша зміна, звана рядом істориків «сільськогосподарською (неолітичною) революцією», відбулася приблизно в Х тис. до н. е. з освоєнням людиною сільського господарства. Сільськогосподарські поселення до цього моменту залишалися майже повністю залежними від кам'яних (переважно, крем'яних) знарядь праці. З каменю виробляли ножі, сокири, топірці, свердлики, пилки, гачки для вудок, вістря стріл, з кості - голки, шпильки, вістря, гребені, гудзики, прикраси, з дерева - миски, черпаки, ложки. В період неоліту виникло гончарство, вперше почали з'являтися ткані полотна, використовували вовну.[1]

Більшість істориків простежує становлення складних релігійних культів з епохи неоліту. Релігійні переконання в цей період зазвичай складалися в поклонінні Небесної матері, батька Небесного, Сонцю і Місяцю як божествам. Святилища удосконалювалися і згодом перетворилися в церковні установи зі складною ієрархією жерців і жриць, інших чиновників. Характерною для неоліту була тенденція поклоніння антропоморфним божествам.

На території нинішньої України археологами виявлено десять неолітичних культур: німанську, дніпро-донецьку, сурську, ямково-гребінцевої кераміки, лінійно-стрічкової кераміки, буго-дністровську, Кукутені, Трипілля. Аналіз життєдіяльності носіїв цих культур свідчить про ускладнення їх світосприйняття, появу нових релігійних культів, зокрема культів пов'язаних із вшануванням пращурів. Найвідомішими пам'ятками неолітичної культури є Кам'яна Могила поблизу Мелітополя.[4]

Мідна доба[ред.ред. код]

Основна стаття: Мідна доба

Пізніше камінь був витіснений бронзою і залізом: в Євразії мідні та бронзові знаряддя праці, прикраси і зброя стали звичайними близько 3000 років до н. е. Першим з металів, які почала викристовувати людина, була мідь (біля IV тис. до н.е.), археологи вирізняють окрему мідно-камяну добу - енеоліт.

Бронзова доба[ред.ред. код]

Основна стаття: Бронзова доба

Близько ІІ тис. до н.е. мідь почали мішати з оловом - так постала бронзова доба, яка ривала до І тис. до н.е. Перші бронзові вироби з'явилисяі Вірменії та країнах над Євфратом, пізніше - у Європі. З бронзи виробляли як мечі, сокири, ножі, вістря для списів, стилети, так і шпильки, бритки, запонки, персні, фібули - запонки зі шпилькою.

Фібула бронзової доби

Залізна доба[ред.ред. код]

Основна стаття: Залізна доба

Після бронзи Східне Середземномор'я, близький Схід і Китай вступили в епоху залізних знарядь праці та зброї.

Стародавній світ[ред.ред. код]

Основна стаття: Стародавній світ

Поява землеробства (а отже, осілого і продуктивного способу життя) обумовила появу та розвиток міст і цивілізацій. З'явилися перші держави і ринки. Технології розширили можливості людей взаємодіяти з природою, розвивати транспорт і комунікації.

Колискою ранніх цивілізацій стали долини річок, такі як долина Хуанхе в Китаї, долина Нілу в Єгипті і долина Інду на півострові Індостан.

Першими почали займатися сільським господарством жителі Близького Сходу близько 9500 років до н. е. Подальший прорив у сільському господарстві на Середньому Сході пов'язаний з розвитком організованого зрошення та з початком використання спеціалізованої робочої сили близько 5500 років до н. е.

Історія стародавнього світу відома нам з небагатьох літописних джерел, серед яких особливо виділяються літописи давньогрецького вченого Геродота.[5] Він жив 2450 років тому і його писання збереглися досі. Геродот відвідував чорноморські степи, плавав по Дніпру до погорів, бачив скіфів, чиї землі простягалися від Дунаю до Дону майже на 1000 км, а на північ - кілометрів на 700.[6]

Бюст Геродота. Рим.

Землеробство і скотарство[ред.ред. код]

Центри виникнення і поширення землеробства

Близько VIII тис. до н. е. на території Сирії та Палестини стало з'являтися землеробство (вирощували пшеницю та ячмінь). 500 років потому біля поселень почали тримати стада кіз та овець. До VII тис. до н. е. сільське господарство поширилося в долині Інду, до VI тис. — в Стародавньому Єгипті, до V тис. — в Китаї. У VII тис. до н.е сільськогосподарський спосіб життя поширився на територію теперішньої Греції, Сербії та Італії, V тис. до н. е. — західну Шотландію, III тис. до н. е. — на Скандинавію. На той час 80 % території Європи було вкрито лісами. Після III тис. до н. е. у Греції стали масово вирощувати оливкові дерева та виноград. Близько 2700 р. до н. е. сільське господарство прийшло в Месоамерику. Археологічні знахідки в Південній і Північній Америці, Східній Азії і Середній Азії показують, що сільськогосподарські системи, використовуючи різні рослини і тварин, могли в деяких випадках розвиватися дуже схожим чином.

Сільськогосподарська революція призвела до значних змін. Вона дозволила значно ущільнити населення, яке з часом організувалося в міста і держави. Міста являли собою симбіоз з оточуючими їх сільськими поселеннями, поглинаючи продукти сільського господарства і поставляючи натомість ремісничі товари і різного роду військовий захист. З'являлися нові професії. У цей період виникли писемність і велика торгівля.

Торгівля[ред.ред. код]

Вперше в світі карбування монет було розпочате близько 625 року до н. е. в Лідії (західна Анатолія сучасної Туреччини).

В IV тис. до н. е. виникли торгові шляхи в східному Середземномор'ї. В III тис. до н. е. з'явилися перші протяжні торгові маршрути, коли в Месопотамії шумери почали торгівлю з давньоіндійською цивілізацією. В II тис. до н. е. виник Великий шовковий шлях між Китаєм і Сирією.

Міста Центральної Азії і Перської імперії стали величезними перехрестями цих торгових маршрутів.

В I тис. до н. е. фінікійська і давньогрецька цивілізації заснували торгово-орієнтовані імперії в середземноморському басейні. В кін. I — на поч. II тис. н. е. араби домінували на торгових маршрутах Індійського океану, Східної Азії та Сахари. В кін. I тис. в торгівлі Середземномор'я домінували араби і євреї. На поч. II тисячоліття італійці перехопили цю роль.

Фламандські і німецькі міста стали центрами торговельних маршрутів в Північній Європі.

Всі великі міста розвинулися на перехрестях торгових маршрутів.

Стародавні цивілізації[ред.ред. код]

Імперії виникали шляхом встановлення суверенітету центральних племен над завойованими прилеглими областями (гегемонія). Великі імперії залежали від військової анексії територій і від формування захищених поселень, ставали сільськогосподарськими центрами. Відносний мир, що встановився з формуванням імперій, стимулював міжнародну торгівлю.

До ранньокласових цивілізацій (кінець IV — початок І тис. до н. е.) відносять: давньоєгипетську, шумерську, ассирійську, вавилонську, еллінську, мінойську, індійську, китайську. До античних цивілізацій (VIII ст. до н. е. — V ст. н. е.) відносять: греко-римську, перську, фінікійську, індійську, китайську, японську, давньоамериканську.[7]

В кін. IV — на поч. ІІІ тис. до н. е. виникли перші держави в Месопотамії, Стародавньому Єгипті та Стародавній Індії.

В кін. ІІІ — на поч. ІІ тис. до н. е. виникла держава в Китаї.

В ІІ тисячолітті до н. е. виникли цивілізації на Криті, в материковій Греції та в центральній Туреччині.

В кін. І тисячоліття до н. е. виникли великі американські цивілізації Майя, Сечі та Наска в Месоамериці і Перу.

Існували держави в Мексиці і західній частині Південної Америки. Останні нічийні території, за винятком безлюдної Антарктиди, були поділені між державами за Берлінським договором (1878).

Часи появи імперій:

  • Новоассирійська імперія (750—620 р. до н. е.);
  • Перська імперія (VI століття до н. е.);
  • Імперія Маур'їв (IV століття до н. е.);
  • Китайська імперія (III століття до н. е.);
  • Римська імперія (I століття до н. е.);
  • Монгольська імперія (в XIII ст.) — найбільша за займаною територією.
Перська імперія

У VIII ст. Арабський халіфат (правив від Іспанії до Ірану) і Китайська імперія династії Тан (правила від Сіньцзяну до Кореї) десятиліттями боролися за контроль над Центральною Азією.

Давньоіранську релігію називають ще зороастризмом. Її засновником вважають пророка Заратустру, якому приписують створення священної книги Авести і об’єднання основних релігійних уявлень стародавніх персів.

Імперії зіткнулися з загальними проблемами, пов'язаними з необхідністю утримання величезних армій і центральної бюрократії. Ці витрати лягали важким тягарем в основному на селянство, в той час як великі землевласники були здатні ухилятися від тиску централізованого управління. Набіги варварів на кордони прискорили процеси внутрішнього розпаду.

Стародавня Індія[ред.ред. код]

В Індії Імперія Маур'їв правила в самій південній частині Азії, в той час як Імперія Пандиїв — в південній частині Індії.

Танцюючий Шива. Зображення на храмі Стародавньої Індії

Давньоіндійська релігія виникла у ІІ тис. до н.е. в середовищі так званих індо-аріїв. У становленні цієї релігії виділяють ведичну та брахманську доби. Перша з них характеризується створенням священних книг – Вед. Весь пантеон складається з 33 богів (хоча згадуються й інші числа), які діляться на земних, атмосферних та небесних. Головний сенс обрядовості – жертвоприношення як вживання священного напою або принесення в жертву богам рослин, тварин, людей.

Фігурка індійського бога Ганеша часів династії Чандела (музей у м.Цюрих)

Брахманська доба відзначається зміною ритуалу, створенням коментарів до Вед, а також релігійно - брахманів, поширюється явище аскези. Світ, згідно вчення цього періоду, керується загальними законами карми. Панівною стає концепція реінкарнації та необхідності звільнення від нескінченних змін своїх станів (сансара). Джерелами вивчення давньоіндійської релігії, зокрема брахманізму, є тексти: збірки Вед, Брахмани, Аран’яки, Упанішади.

Головний принцип світосприйняття брахманізму – обожнювання природи. Привілейованим станом в давньоіндійському суспільстві були жреці - брахмани. Спочатку основна їх функція складалась з виконання обрядів та промовляння або співання молитов. Але з розвитком релігійного мислення вони монополізують практично всі сфери життя суспільства.

Медитація буддійського монаха. Таїланд

В VI ст. до н.е. поява буддизму і джайнізму призвела до реформування брахманізму і , як наслідок - поява наприкінці 1 тис. до н.е. індуїзму. Серед розмаїття богів в індуїзмі найбільш поширеними і шанованими є Брахма, Вішну і Шива. Вони складають тріаду головних індійських богів і уособлюють три основні функції – творчу, охоронну і руйнівну. Індуїзм зберігся досьогодні і налічує біля мільярда віруючих. Його сповідує 85 % населення Індії, він поширений у Пакистані, Малайзії, Шрі-Ланці, Непалі, Бангладеш, ряді країн Африки.

Буддизм виник в VI-V ст. до н.е. в Індії і поширився в Південній, Південно-Східній і Центральній Азії та на Далекому Сході. Нині в світі близько 400 млн. буддистів (з них біля 1 млн. - ченці). Засновник буддизму – царевич Сіддхартха Гаутама. Після свого "просвітлення" він став Буддою.

Китайська імперія[ред.ред. код]

Великий китайський мур

Китайська імперія виникла у III ст. до н.е., коли войовнича династія Цинь об'єднала під своєю владою всю країну. У 221 році володар царства Цинь ши Хуанді оголошує себе імператором. Він був блискучим, але безжальним полководцем та політиком, який спалював книги і вбивав вчених, чиї ідеї не збігалися з його власними, він реформував уряд, стандартизував грошову систему, систему мір і вісів, спорудив мережу доріг і водних каналів.

Лао-цзи

Для захисту Китаю від набігів гунів, імператор почав будувати Великий китайський мур. Така грандіозна стіна уздовж всієї північного кордону будувалася вперше. На будівництві працювало понад 2 млн. чоловік – воїнів, землепашців, військовополонених. Стіна, довжина якої на сьогодні становить 5 тис. км, заввишки 10 м і до 9 м завширшки (щоб нею змогла проїхати колісниця), будувалася у майже безлюдній території із складним, суворим кліматом. У 205 р. до н.е. Ши Хуанді помер, а через чотири роки після його смерті у одному з таборів розпочалося повстання, яке охопило всю країну. Імперія Цинь загинула, але будівництво Великої Китайської стіни не зупинилося. У наступні роки вона ще неодноразово добудовувалася. Навкруги попередніх стін та башт возводилися нові, міцніші кам'яні укріплення. Але стіна була недостатньою для захисту. Проходили крізь неї і алтайські тюрки у VII ст., і монголи у VIII ст. І навіть коли імператори династії Мін остаточно завершили її будівництво, через півстоліття з'явилися маньчжури, які легко пройшли крізь неї і захопили Пекін.

Китай презентують дві національні релігії – даосизм і конфуціанство. Даосизм виник у 2 пол. І тис. до н.е. Його засновником його вважається Лао-цзи. Даосизм увібрав у себе магію, алхімію, лікування, демонологію та інші елементи народних культів та шаманських вірувань. Абсолютизація ідеї безсмертя стимулювала пошуки різних способів продовження життя за допомогою сексотерапії, дієти, пневмотерапії тощо. Конфуціанство – найбільш впливова релігійно - філософська течій Китаю. Заснована філософом Конфуцієм. Це є своєрідне етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідають питання моральної природи людини, її життя в родині, суспільстві, державі.

Стародавній Єгипет[ред.ред. код]

Основна стаття: Стародавній Єгипет

Малюнок часів Стародавнього Єгипту

У Стародавньому Єгипті були побудовані піраміди – гігантські усипальниці фараонів, що їх пізніше греки визнали одним з семи чудес світу.

Перша на світі піраміда з'явилася п'ять тисяч років тому, за часів фараона Джосера. Створив її архітектор на ім'я Амінхотеп.

Велика піраміда в Гізі (піраміда Хеопса), Піраміда Хефрена (зліва направо). Каїр, Єгипет

До того часу у Єгипті майже не будувалося кам'яних будівель. Житлові приміщення споруджувалися з дерева, очерету або глини, а палаци та мастаби – поховальні споруди у вигляді сірникової коробки – з цегли.

Найбільш відомі з пірамід – гіганські усипальниці єгипетських фараонів Хуфу (Хеопса) та Хафрі (Хефрена), вік яких наближається до п'яти тисяч років. За твердженням Геродота, піраміду Хеопса будували двадцять років, і зайнято на будівництві було одночасно сто тисяч чоловік.

Частина істориків вважає, що найбільш ранніми збереженими релігійними священними текстами є Тексти Пірамід, створені єгиптянами близько 3100 року до н. е.

Давньоєгипетська релігія - політеїстична. Сформувалась у VI-IV ст. до н.е. Характерною рисою цієї релігії є обожнювання тварин. До найбільш шанованих тварин – втілення різних богів – відносились: бик (Апіс, Мневіс та ін.), корова (Хатор, Ісіда), баран (Амон, Хнум), змія, крокодил (Себек), кішка (Баст), сокіл (Гор), ібіс (Тот) і т.д. За уявленнями стародавніх єгиптян, світ спочатку мав вигляд хаосу, був водною безоднею, з якої вийшли боги, що створили землю, небо, людей тварин і рослини. Традицією давньоєгипетської релігії було обожнювання фараонів, які бачились як "служителі Гора", що впливало на династійність царювання.

Велику роль у давньоєгипетській релігії відігравали уявлення про загробне життя як безпосереднє продовження земного, але тільки в могилі. З часом виникли уявлення про те, що душі померлих подорожують по світу, тощо.

Античність[ред.ред. код]

Основна стаття: Античність, Стародавня Греція та Стародавній Рим

Античним світом вчені називають групу рабовласницьких держав (тобто таких, значну частину населення яких складали раби). Це перш за все міста-держави, що були створені грецькими племенами на узбережжі Середиземного моря, пізніше — Рим.[5]

Стародавня Олімпія 100 р. до н. е. (макет 1:200 в Британському музеї)

Греки створили цивілізацію, яка на думку більшості істориків стала фундаментальною культурою для сучасної Західної цивілізації. Стародавня Греція займала південну частину Балканського півострова.

Відомі чотири племені греків: еолійці, ахейці, іонійці, дорійці. Згодом люди, що належать до цих племен, стали називати себе еллінами, а свою країну — Елладою. Великі торгові шляхи Середземномор'я розвинулися до часу доби еллінів.[8]

На чорноморському побережжі 600—700 рр. до н.е. вже були великі грецькі міста над р. Дунай і Дніпро, в Криму, там де вливається в море р. Дон, на Кавказі. Найголовніші з них: на Гіпанісі (р. Південний Буг), де тепер с. Парутино, було велике торговельне місто Ольвія, і в Криму, поблизу теперішнього Севастополя — Херсонес; на р.Тірасі (Дністер), де тепер Аккерман — Тіра; між Тірасом і Борістеном (Дніпром) була колонія Одес, чи Ордес, трохи на схід од теперішньої Одеси; там, де сходиться Чорне море з Азовським, був Пантикапей (тепер Керч), а в гирлах Танаїса (Дона) — Танаїс. І Ольвія, і Пантикапей торгували найбільш збіжжям (зерном), рибою, худобою та іншим добром.[6]

Найвизначніші міста-держави Стародавньої Греції: Афіни, Спарта, Олімпія.

Найперші Олімпійські ігри відбулися у 776 році до нашої ери. Під час Олімпійських ігор будь-які війни, конфлікти зупинялися на два місяці, а зброя на території ігор заборонялась.

Cтрибки у довжину на древніх Олімпійських іграх. Амфора 540 р. до н. е.

У 394 р. н. е. декретом римського імператора Феодосія I Великого Олімпійські ігри як «поганська» (язичницька) дія були заборонені. Знову відновилися Олімпійські ігри лише у квітні 1896 року у Афінах. Саме там відбулася перша Олімпіада, що поклала початок сучасному олімпійському руху.

Через кілька століть, у III ст. до н. е. римляни почали розширення своїх територій шляхом завоювань і колонізації. При імператорі Августі (кінець I століття до н. е.) Римська імперія контролювала всі землі, прилеглі до Середземного моря.

Анімована мапа Римської імперії
Релігія і філософія, світогляд і культура Античного світу[ред.ред. код]

У VI ст. до н. е. в світі розвинулося безліч релігій, найбільш ранніми з найбільших стали індуїзм і буддизм в Індії, зороастризм в Персії. Зародження іудаїзму близько 1800 років до н. е. поклало початок авраамічним релігіям.

На Сході виникли великі широко відомі школи: даосизм, легізм і конфуціанство. Послідовники Конфуція шукають політичну мораль не в силі закону, а в силі прикладу і традицій.

На Заході давньогрецька філософська традиція була представлена школами Платона і Аристотеля. Вона проникла з Європи на близький Схід, в IV ст. до н. е. в ході завоювань Олександра Македонського.

Жоден із старовинних народів не витворив такої маси різнорідних божеств і стільки оповідань про них, як елліни. У найдавніші часи панував примітивний анімізм, пізніше культ зосередився коло деяких головних божеств, як Зевса — бога неба, Аполлона — бога світла, Деметри — богині землі, Діоніса — бога вина. Жерці й поети прикрасили їх гарними оповіданнями — міфами. Стародавні греки були життєлюбами, яких найбільше цікавило справжнє, реальне життя, навіть боги їх так були схожі на людей: вони, як і люди, страждали, кохалися, ревнували, вмирали, боролися між собою, ненавиділи і сварилися.

Греків цікавила людина, яку вони вважали найголовнішою цінністю у світі - прекрасна, гармонійно розвинута. Інтерес до людини, до світу був головним для греків. Грецький народ цікавився таємницями людського життя й сильно вірив у різні ворожби.

Заможна молодь могла здобути знання в учителів філософії й бесідництва — софістів і риторів. Такі філософи, як Сократ, Платон, Аристотель, охоче вчили молодь і навіть мали свої школи. Наука велася на відкритому місці: по садах, гаях і міських галереях. На 18-му році життя юнак ставав повнолітнім. В Афінах його вписували в реєстри громадян. Але він не мав ще права брати участі в народних зібраннях, а тільки відбував військові вправи та пограничну службу. Греки одружувалися у молодому віці.

Грецький одяг змінювався в різні епохи. В гомерівські часи чоловіки носили вдома довгий хітон, поза домом носили хламиду. Жінки носили пеплос. У V ст. до н.е. чоловічі хітони стали короткими, а замість хламиди прийшов плащ — хламіс, або гіматіон. Жінки почали одягати полотняні хітони, а зверху — плащі. Чоловічий одяг був білий, деколи гаптований або вишиваний; жіночі вбрання бували квітчасті.

Грецький театр Стародавніх часів у м. Сегеста

Грецький дім мав просте планування, усі господарські будинки утворювали чотирикутник з подвір'ям посередині. Житловий будинок мав внутрішнє подвір'я — перистиль, навколо двору була колонада, а посередині — жертовник бога-опікуна. Довкола перистилю стояли мешкальні кімнати без вікон, а світло входило з перистилю.

Давньогрецька кераміка

Греки були першим народом світу, що мав професійних письменників такого рівня, що служив зразком для пізніших народів. Значно розвинулося театральне мистецтво, різьбярство та малярство, історіографія, природознавство, медицина, географія, астрономія. Греки поклали також основи математики й фізики.

Римляни на полі духовної культури були учнями греків. «Завойована Греція завоювала переможців, римлян», — такою приповідкою римські письменники схарактеризували ставлення Риму до Еллади. Не в ділянці філософії, науки чи мистецтва виявилася велич римлян, а на іншому полі — в організації держави.[1]

На початку нової ери стара грецька віра все більше поступається християнству.

Слов'яни[ред.ред. код]

Основна стаття: Слов'яни

Походження і розселення слов'ян у V - X ст.

Словяне ні звідки не прийшли, а жили з непам'ятких часів між річкою Вислою на  заході, Балтицьким морем на півночі, на полудні  —  до середини Дністра та Дніпра, а на сході  —  по Дніпро. Виходить, що теперішня Київщина та Волинь як раз були батьківщиною й слов'ян і українців. З півночі сусідами слов'ян були литовці, за річкою Вислою — німці, на північному сході — фінни, а на полудні, в степах чорноморських, постійно переміщувались усякі народи: скіфи, сармати, готи, гунни, болгари, хозари і ін.[6]

Середньовіччя[ред.ред. код]

Основна стаття: Середньовіччя

Хронологічно Середньовіччя займає відрізок часу між Стародавнім світом, що закінчився загибеллю рабовласницького суспільства, і Новою історією, що почалася переходом до капіталізму.

Християнство[ред.ред. код]

Основна стаття: Християнство

Внаслідок завоювання і об’єднання римлянами в одній державі всіх народів, які жили на берегах Середземного моря, в них виробилося почуття єдності, необхідності підпорядковуватися одному Закону. На зміну місцевим релігійним культам прийшло християнство, що об’єднало їх ідеєю єдиного Бога-Спасителя.

Давні греки створили духовний ґрунт для поширення християнства, дали йому універсальну мову, на якій писалися новозавітні книги і на яку було перекладено і Старий Завіт Біблії. Грецькі філософи створили вчення, які зруйнували старі політеїстичні вірування, формували неприязнь до земного світу як лише тіні істинного світу, в якому існують вищі ідеали. Зруйнувавши політеїстичні світобачення, вона створила той духовний вакуум, який заповнило християнство.

Давні євреї релігійно підготували появу християнства. Зародившись в єврейському середовищі, християнство запозичило від іудаїзму весь канон його священних книг – Старий Завіт, його Бога і святих, моральний канон – Десять заповідей Мойсея, багато елементів культу.[9]

В 1054 році відбувся поділ християнства на православ’я і католицтво.

Візантійська імперія[ред.ред. код]

Основна стаття: Візантійська імперія

Історики називають Візантійську імперію «золотим містком» між стародавньою історією та новим часом. Візантійці поєднали досягнення античної культури з ідеалами християнства, передавши їх сусіднім народам.

У 330 р. імператор Костянтин І Великий заснував Костянтинополь — столицю Східної Римської імперії. Згодом історики дали їй назву Візантійська імперія. Самі візантійці називали себе ромеями (римлянами), а свою державу ромейською — спадкоємицею традицій Римської імперії.

Костянтин протегував християнській церкві, тому що вважав її релігійною організацією, що може підтримувати його у правлінні країною.[10]

Найбільшої своєї могутності Візантійська імперія досягла у 500-х роках за імператора Юстініана. У цей час внаслідок загарбницьких війн у її склад ввійшли величезні території Греції, Італії, Туреччини, частина Іспанії, Північної Африки та Єгипту.

Юстініан видав зібрання законів «Звід громадського права», яке у подальшому стало основою законотворчих систем для багатьох європейських країн. Візантія жваво торгувала з купцями зі всього світу, навіть з таких віддалених місць, як Іспанія, Київська Русь та Китай. Після смерті Юстініана у 565 році настав занепад країни: почалися багаточисленні походи на Візантію арабів, слов'ян, лангобардів, які з часом звели її територію до частини Балканського півострова та Малої Азії. У 1204 році Костянтинополь був захоплений і розграбований учасниками четвертого хрестового походу, що викликало падіння Візантійської і створення так званої Латинської імперії. Узяття у 1261 році турками Константинополя поклало кінець Візантії.[11]

Хрещення Київської Русі (ескіз розпису Володимирського собору в Києві)

З IX ст. починаються активні контакти Візантії та Київської Русі знаменитим шляхом «з варягів у греки».

Шлюб сестри візантійського імператора Василія II — Анни з київським князем Володимиром довершив перетворення християнства на державну релігію Русі (акт хрещення 988 р.).

Візантійська християнська концепція богообраності імператорської влади відчутно вплинула на формування «самодержавства» Київської Русі. Церква тут також була залучена до коронації київських князів, символізуючи, як і у Візантії, божественне освячення їхньої влади. Після падіння Константинополя Московська держава вважала себе прямою спадкоємницею Візантійської імперії. Вона запозичила герб Візантії (орел з двома головами), а її князі перейняли титул царів (цесарів). Становище православ'я в Росії нагадувало візантійську схему взаємовідносин церкви, держави і монарха.[12]

Виникнення ісламу[ред.ред. код]

Основна стаття: Історія ісламу

Священний храм мусульман Кааба в місті Мекка

Іслам – наймолодша зі світових і друга за чисельністю релігія в сучасному світі. Він вважається державною або офіційною релігією в 28 країнах.

Основні регіони поширення ісламу – країни Близького й Середнього Сходу, Центральної Азії, Північної Африки, райони Північного Кавказу, тощо. В Україні вплив ісламу відмічається серед кримських татар.

Іслам виник у VI ст. на території Аравійського півострова, населеного арабськими кочовими племенами, що знаходились на етапі розпаду родоплемінних відносин.

Головна священна книга мусульман — Коран (читання), поряд з цим священною книгою вважається Сунна (Священний переказ), в якій у формі коротких повчальних оповідань відображаються деякі ідеї ісламу.

Іслам – монотеїстична релігія. Основні течії в ісламі — сунізм і шиїзм.[13] Нараховується близько 900 млн мусульман по всьому світу.[14]

Характерною ознакою ісламу є його роль як соціального і культурного регулятора. В мусульманській спільноті всі сторони життя людини і суспільства регламентовані релігією. У релігійному плані народження ісламу пов’язане як з впливом і розвитком монотеїстичних релігій — іудаїзму і християнства, так і з еволюцією релігійної свідомості жителів Аравії. В цю епоху виникають нові форми суспільного і духовного життя, активно йде процес етнічної і культурної консолідації арабів, формується єдина арабська мова.

Вже у середині VIII ст. через ідейні розходження в ісламі утворилось не менше п’яти основних релігійно-політичних угрупувань (харіджити, шиїти, мурджиїти, мутазиліти і суніти), Кожне з яких відстоювало своє вчення як єдино вірне, звинувачуючи своїх супротивників у відході від істинної віри. Домінуючим напрямком ісламу є сунізм.

Ототожнення релігійного і національного у масовій свідомості мусульман, з одного боку, і уявлення про мусульманську єдність, засновану на головній ідеї ісламу про єдинобожжя, з іншого, зумовили формування теорії "ісламського шляху" розвитку.

Хрестові походи[ред.ред. код]

Основна стаття: Хрестові походи

Релігія і філософія, світогляд і культура Середньовіччя[ред.ред. код]

Основна стаття: Культура Середньовіччя

Запровадження християнства на Русі сприяло поширенню серед її населення слов'янської писемності — кирилиці. З'являлися книжки, перекладені з грецької мови на слов'янську. Впродовж багатьох віків й українська культура зазнавала значного впливу унікальної духовної спадщини Візантії. Це яскраво виявилося у збереженні тісних зв'язків українського православ'я з Константинопольською церквою, системі навчання в школах церковних братств України, діяльності Острозької та Києво-Могилянської академій. Як і в Росії, українське богослов'я, іконопис, церковна архітектура та література тривалий час дотримувалися візантійської традиції. Мотиви візантійської філософії відчутні в українській православній полемічній літературі, творчості видатного українського мислителя Григорія Сковороди. Відомими центрами освіти, науки, будівельного та образотворчого мистецтва візантійської орієнтації в Україні були Київ і Чернігів.

У середньовіччя, коли над усім панувала церква, головними темами, що займали філософську думку людини стали смерть, покаяння, скорий кінець світу, страшний суд, до якого людина повинна готуватися вже зараз. Ідеалом середньовіччя був монах - людина, яка відмовилася від усього земного заради служіння богу.

Погляд на будову світу[ред.ред. код]

За думкою середньовічних філософів, світ поділяється на дві реальності — земну (земне життя людини — тимчасове, мінливе й гріховне) та божественну (тобто вічну та блаженну). Погляд на історію спирався на традицію, яку не можна було критикувати. Критичність середньовічного історика — особиста й несистематична. Але деяка їх довірливість іноді породжувала шедеври літератури та красного письменства. Але історик у середньовіччя був універсалістом. Бог, на його думку, має власний промисел і історія — це gesta Dei [дії Господні]. Людський чинник захоплює потоком Божого промислу. Потік несе її чи за її волею чи проти неї. Людина має стати просто знаряддям, щоб виконувати покладені на неї Богом завдання. Нації та цивілізації піднімаються й падають за Божим промислом.

Нова історія[ред.ред. код]

Основна стаття: Нова історія

Нова історія - період з початку виникнення так званого капіталізму і до початку першої світової війни 1914 року.

Капіталізм (від лат. capitalis - головний) - тип суспільства, у якому існує приватна власність та ринкова економіка (ринкові відносини). Дозвіл на право громадян володіти приватною власністю підтверджується законами держави, у якій живуть ці громадяни.

Ринкова економіка - це система відношень (між людьми, організаціями або навіть державами), коли вибір того чи іншого товару чи послуги (або створеного витвору мистецтва) залежить від так званого попиту (тобто від того, куплять цей товар покупці або ні).

Наприкінці XIX - поч. XX ст. капіталізм плавно перетворився на імперіалізм.

Відродження[ред.ред. код]

Основна стаття: Відродження

Зародилося Відродження перш за все у Італії, де італійські майстри знову відкрили мистецтво Давньої Греції та Риму. Тут вперше з'явилися так звані гуманісти (від слова humоs – людина та humanitas - людський), які стали вождями того культурного руху, який, власно кажучи, і називається Відродженням.

Періоди італійського Відродження:

  • Раннє Відродження (15 століття);
  • Високе Відродження (кінець 14-перші десятиріччя 16 століття);
  • Пізнє Відродження (16 століття).

Пізніше ідеї Відродження поширилися і в інших країнах.

Серед представників Відродження перш за все варто назвати художників Високого Відродження Леонардо да Вінчі, Мікеланджело та Рафаеля, поетів Петрарку та Данте, письменників Франсуа Рабле, Сервантеса та Вільяма Шекспира.

Величезний вклад в науку був зроблений математиками і астрономами, у тому числі Галілео Галілеєм, Джордано Бруно та Миколою Коперніком.

Географічні відкриття[ред.ред. код]

Кін. XV - поч. XVI ст. - часи великих географічних відкриттів.

1492 р. - "відкриття" Америки, дата початку нової історії.

Важливим був шлях із західної Європи до Індії, яка була джерелом цінного коріння (перець. гвоздика, імбир), пахощів, ліків, дорогоцінного каміння, перлів, слонової кістки, східних матерій (зокрема, китайського шовку). Однією з найважливіших задач було знайти зручний водний шлях до Індії, оминаючи територію країн Близького Сходу, насамперед Візантії, захоплену турками-османами, що дуже ускладнювало торгівлю (з'явилися пірати та були встановлені значні мита).

Були відкриті Америка, Австралія, Берингова протока, що розділяла Азію та Північну Америку, морський шлях навкруги Африки у Індію та Індокитай.

В першу чергу мандрівників у ці подорожі штовхала можливість разбагатіти. Ось як, наприклад, писав про Індію відомий італійський мандрівник 13-14 століття Марко Поло: "Золота, скажу вам, у них дуже багато, і не вивозять його звідти… Сказати по правді, палац там великий і вкритий чистим золотом… Ще скажу вам, що підлоги в покоях - а їх там багато, - вкрито чистим золотом у два пальці завтовшки; і все в палаці - і зали, і вікна - оздоблено золотими прикрасами".

Одними з перших експедиції в океані почали португальці, після них були іспанські, голландські, французські та англійські мореплавці. У 1487—1488 роках Бартоломеу Діаш досяг південного краю Африки, обігнув її і відкрив мис Доброї Надії - південну точку Африки. У 1497—1498 роках мореплавець Васко да Гама на чотирьох судах обігнув Африку і досяг Індії. Деякі з мореплавців направлялися на не схід, а на захід, як це зробив Христофор Колумб - перший мореплавець, який пересік Атлантичний океан і відкрив Америку. У 1499-1504 роках чотири подорожі до берегів Америки зробив італійський мореплавець Амеріго Веспуччі, назвавши вивчені їм країни "Новим Світом".

Остаточно підтвердив наявність величезного океану між Америкою та Азією Фернан Магеллан, який здійснив перше кругосвітнє плавання (1519-1521).

Колонізація Америки[ред.ред. код]

На початку 16 століття почалася колонізація (заселення) всіх відкритих земель переселенцями з Європи.

Перш за все відкриті острови почали заселятися засудженими злочинцями, також було багато шукачів пригод та місіонерів.

Англійці, французи, іспанці оголосили величезні території Америки своєю власністю, незважаючи на те, що на цих землях жило багаточисленне індіанське населення. Колонії європеців розширювалися, і між корінними жителями та європейськими поселенцями велися жорстокі та кровопролитні бої за право володіння землями Америки. В

Тоді, у 16 столітті, з Америки в Європу були привезені картопля, помідори, перець, тютюн, кукурудза та шоколад.

Але найстрашніше розпочалося у 19 столітті, у часи так званої "Золотої лихоманки", коли у Америку поринула нова навала емігрантів з Європи. А у 1830 році американський уряд взагалі прийняв Акт про переміщення, згідно з яким всім індіанцям, що жили у східній частині Америки, довелося кинути рідні місця і переселитися у резервації (спеціальні поселення), що були розташовані далеченько від рідних міст. Особливо постраждало при цьому плем'я черокі - багато з його представників загинуло ще у дорозі, яка пізніше була названа "тропою сліз".

Работоргівля[ред.ред. код]

Рабів з Африки вивозили в Європу ще в античні часи. Під час арабських завоювань работоргівля широко поширилася в Африці. Масова торгівля неграми-рабами у 16-17 століттях почалася зі схвалення португальського принца Генріха. Першими з Африці вивозити чорношкірих рабів почали португальці. Вже після перших плавань великим центром работоргівлі стали португальські колонії у Конго.

Спочатку європеці звертали у рабство американських індіанців, але вони тисячами вмирали від голоду, хвороб та рабських умов. Тому дуже скоро європейці почали шукати дешеву робочу силу, як кажуть, “на стороні”. Багатьма християнськими державами работоргівля засуджувалася, але насправді на неї дивилися крізь пальці.

Ланцюги, що використовувалися работорговцями

Полонених, прикутих одне до одного цепами, гнали з внутрішніх районів Африки, привозили на Карибські острови, у Південну Америку або північноамериканські колонії, де їх продавали на спеціальних торгах - аукціонах. Одним з таких місць був так званий Невільничий берег на узбережжі Гвінейської затоки у Африці, між устями рік Нігер та Вольта, який у 16-18 століттях був одним з найголовніших районів работоргівлі у Африці. Для перевезення через океан людей грузили у трюми кораблів і в моторошних умовах, без повітря та світла, вони там знаходилися майже вісім тижнів (два місяці). Прикуті люди сиділи так тісно, що не могли навіть ворухнутися. Крім того, невільникам майже не давали ані їжі, ані води. Під час шляху через океан вмирав кожний третій невільник.

У Америці рабів чекала каторжна праця на плантаціях, де вижити також було дуже важко. За малий проступок рабів били кнутом або палками. Дуже рідко хто витримував тут більше десяти років, і майже ніхто не повернувся додому.

Перевезення рабів з Африки до Америки

За триста років - з 15 століття до 1867 року -, коли ця практика за рішенням всіх світових держав була рішуче припинена, в американські колонії було вивезено не менше, аніж 7 мільйонів африканців, в основному з Західної Африки.

Релігія і філософія, світогляд і культура Нових часів[ред.ред. код]

Християнська церква[ред.ред. код]

Християнство виникло як релігія пригноблених (рабів), яке виступало проти земних порядків та “сильних миру сього” (тобто правителів), з часом перетворилася на релігію насильства (придушення), якою вміло користувалися саме ті, проти кого воно спочатку було й направлено – королі, царі та імператори.

Виникнувши ще на поч. І ст. н.е., коли на величезних територіях Європи, Азії, Африки під тяжким гнітом кучки римських рабовласників знаходилися мільйони рабів, селян та ремісників, християнство дуже скоро перетворилося на державну релігію Риму. Християнство виправдовувало захоплення нових територій, під її керівництвом відбувалися хрестові походи (тобто загарбницькі війни). Коли іноземні завойовники висаджувалися з кораблів на багаті землі Америки, Африки, Азії, захоплюючи нові території, разом з солдатами на берег сходили і місіонери (проповідники), “озброєні” своєю священною книгою - Біблією. Солдати грабували та вбивали людей, а місіонери тим часом вчили цих людей слухняності, смиренності та терпінню.

Втім, папи римські, вже починаючи з папи Іоанна ХІІІ, взяли курс на мирне співіснування людей різних релігій, проголошуючи терпимість до представників інших релігій.

Папа римський - це головуючий римської католицької церкви та держави Ватикан. Ця посада була і є досі довічною (тобто вибраний папа залишається на цьому посту до самої своєї смерті).

Ще у V ст. римські єпископи, що називали себе “папи”, домоглися від римського імператора едикту (указу) про підпорядкування їм інших єпископів. Папами можуть бути лише чоловіки. Але у історії був випадок, коли папою була жінка (про це ніхто не знав), яка сиділа на троні під ім’ям Іоанна VІІІ. Все стало відомим через два роки, коли, беручи участь у одному з свят, вона несподівано для всіх, прямо на цьому святі, народила дитину.[15]

З’явилися так звані індульгенції – особливі грамоти, що скріплювалися печаткою самого папи римського. Індульгенції давали прощення всім, хто був готовий за це заплатити.

Протестантизм[ред.ред. код]

У Німеччині між тим відбувалася так звана реформація (спроба змінити західну католицьку церкву). Все почалося з виступу у 1517 році професора Віттенбургського універститету Мартіна Лютера (1483-1546). Він висловив своє засудження у 95 тезисах, прибивши їх до дверей місцевого собору. У 1521 році він стояв перед Вормським сеймом (зібранням німецьких князів та представників міста). Через досить короткий час католицька церква була вигнана з Германії. Панування єпіскопів та пап закінчилося. А замість католицької церкви з’явилася нова, лютеранська, яка одержала назву, як ми вже зрозуміли, з імені Мартіна Лютера.

А трохи пізніше її стали називати ще й інакше – протестанською церквою. Сталося це у 1526 році на з’їзді князів у місті Шпаєр. Коли князі-католики виступили з вимогою засудити лютеранську церкву, у відповідь п’ять князів, прихильники лютеранства, виступили з протестом. Саме з цього моменту і почали називати прихильників нової церкви протестантами, а саму церкву – протестанською.

Кальвінізм - напрямок протестантизму – одержав свою назву від імені свого засновника, Жана Кальвіна (1509-1564).

У 1545 році у відповідь на реформацію римська католицька церква розгорнула і свій рух, що отримав у історії назву контрреформації.

Новітня історія[ред.ред. код]

Основна стаття: Новітня історія

Новітнім часом називають період від початку так званої першої світової війни 1914 року до сьогоднішніх днів.

Боротьба жінок за свої права[ред.ред. код]

Основна стаття: Жіноче виборче право

Пікет суфражисток

Відсутність виробчого права у жінок супроводжувалося нижчою оплатою праці при вищих трудових навантаженнях, відсутністю права на власну дитину на відміну від чоловіків.

У 1917 році було надано виборче право жінкам у Росії.

У 1918 році, у Великобританії право голосу одержали всі жінки старше 30 років (у 1928 році — після 21 року). У Великобританії боротьба жінок за свої права була названа рухом суфражисток (від англійського слова suffrage – право голосу).[16]

Роки надання жінкам права голосу в інших країнах:

1893 рік - Нова Зеландія; 1902 рік - Австралія; 1913 рік - Норвегія; 1918 рік - Австрія, Німеччина та Польща; 1920 рік - США; 1932 - Бразилія; 1934 рік -Туреччина; 1944 - Франція; 1945 - Італія; 1949 рік - Китай та Індія; 1953 рік - Мексика, 1971 рік - Швейцарія, 1974 рік - Йорданія, 1976 рік - Нігерія, 2003 рік - Катар.

У 1979 р. було підписано міжнародну Конвенцію про ліквідацію свіх форм дискримінації щодо жінок, до якої на рівні з більш ніж ста країнами приєдналась і Україна.[17] 2009 року в Україні виникла міжнарожна феміністична організація FEMEN, учасниці якої загострюють увагу на порушеннях жіночих прав у тих чи інших сферах діяльності, проводячи протестні акції, на яких оголюють груди.[18]

Протестна акція FEMEN в Парижі

В Саудівській Аравії жінки досі не мають права голосу.

Перша світова війна[ред.ред. код]

Основна стаття: Перша світова війна

Тривалість: 1914—1918 р.р.

Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. На захист Сербії виступила Росія, і тоді Німеччина, захищаючи Австро-Угорщину, оголосила війну Росії та її спільниці — Франції. Німецькі війська ввійшли через Бельгію у Францію, внаслідок чого виявилася втягнутою у цю війну і Великобританія, тому що ще у 1830 році вона зобов'язалася захищати Бельгію. Разом з Великобританією у війну були утянуті й інші держави та колонії, що були розкидані по світу. Так сталася перша світова війна, названа так тому, що участь у неї взяли майже всі країни світу. Українці, не маючи на той момент власної держави, яка б захищала їх національні інтереси, змушені були воювати за інтереси чужих імперій: у російській армії налічувалось 3,5 млн українських солдатів, 250 тис. служили в австрійському війську.[19]

У війні брало участь 38 держав, на полях якої боролося понад 74 мільйонів чоловік, з яких близько 9 мільйонів було убито і 20 мільйонів покалічено.[16] Ця війна за своїми масштабами, людськими втратами та наслідкам не мала собі рівних у всій попередній історії.

Тоталітаризм і революційні рухи[ред.ред. код]

Антиімперські революції[ред.ред. код]

У 1755 році 13 британських колоній у Північній Америці підняли повстання, що згодом переросло у війну за незалежність. Уже 1776 року була прийнята Декларація про незалежність, а до 1783 року у США з'явився перший президент.

На початок 20 ст. припала боротьба Ірландії за незалежність від Великобританії. Більша частина Ірландії стала незалежною, північні ж райони залишилися у складі Британської імперії.

1945 рік — незалежність Індії, яка пед тим разом із Пакистаном та Багладеш була колонією Великобританії. Індія боролась за незалежність від 1885 року. У 1920 р. Рух опору очолив Магатма Ганді, обираючи ненасильницькі форми бойкоту.

1959 року на Кубі сталася революція під керівництвом Фіделя Кастро і Ернесто Че Гевара. У революції взяли участь 7 млн осіб, внаслідок чого було скинуто режим кубинського диктатора Батисти.

Комунізм[ред.ред. код]

Основна стаття: Комунізм

У 1911 році, була скинута так звана Цинська (маньчжурська) династія. Китай перетворився на республіку, за владу в якій боролись партії гоміндан та комуністична партія. В ході внутрішніх військових сутичок, на території Китаю виникла Китайська Народна республіка, першим главою якої став представник комуністів Мао Цзедун.

З 1917 по 1922 на території Росії точилася громадянська війна, яка завершилася повною перемогою більшовиків, в результаті чого було створено Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) на більшій частині території колишньої Російської імперії. У складі СРСР було 15 республік, серед яких була й Україна. Після перемоги і другій світовій війні СРСР почав поширювати на країни свого впливу комуністичний режим, завдяки чому загостилися стосунки між СРСР та США, які були названі «холодною війною».

У 1989 році в країнах східної Європи пройшла серія безкровних скинень соціалістичного режиму, що отримали назву «оксамитових революцій».

Фашизм та нацизм[ред.ред. код]

Основна стаття: Фашизм

Фашизм виник у Італії у 1922 році. У Німеччині фашисти (націонал-соціалістична партія) прийшли до влади у 1933 році.

Фото, кіно та телебачення[ред.ред. код]

Ранній переносний телевізор

Дата винаходу фотографії — 1839 рік, коли Луї Дагер повідомив Паризькій академії про новий спосіб отримання зображення, який на його честь був названий дагерротіпією. У 1841 році калотипія була винайдена у Великобританії Вільямом Генрі Фокс Толботом. Винахід Толбота, до речі, виявився ближчим до сучасної фотографії.

У 1895 році — завдяки братам Люм'єр з'явилося нове технічне мистецтво — кінематограф. Найперший у світі кіносеанс відбувся тоді ж, у 1895 році, у Парижі, в Гран-кафе на Бульвар-де-Капюсин.

Телебачення виникло у 1936 році, коли англійська компанія Бі-Бі-Сі почала вести свої перші телевізійні програми. У 1939 році це відбулося і у СРСР (спочатку у Москві та Ленінграді), а у 1941 році — у США.

Спочатку телебачення було чорно-білим. І лише у 1950-х роках завдяки цілому ряду технічних відкриттів з'явилася можливість передавати кольорове зображення. З середини 1980-х років ведеться розробка цифрового телебачення.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Основна стаття: Друга світова війна

Тривалість: 1938—1945 р.р.

Внаслідок «бліцкригу» вже до кінця 1940 року Німеччині вдалося захопити майже всю Європу. У 1941 році Гітлер пішов проти Радянського Союзу, до листопада дійшовши до Москви. Влітку 1941 року була сформована антигітлерівська коаліція, до якої ввійшли СРСР, США, Великобританія, Франція та Китай, а також Югославія, Польща, Чехословакія та деякі інші країни. США вступило у війну наприкінці 1941 року, після того, як японці напали на військово-морську базу США у Пірл-Харбор (Гавайські острови). 1945 року США скинуло на японські міста Хіросіма та Наґасакі дві ядерні бомби.

З обох боків загинули мільйони чоловік. Радянський Союз загубив більше, аніж двадцять сім мільйонів чоловік, у концентраційних таборах Європи загинуло близько шести мільйонів чоловік – представників різних національностей. Найбільше за всіх постраждали євреї – адже Гітлер поставив собі завдання повністю їх знищити.

По завершенні війни 1945 року у німецькому місті Нюрнберг відбувся показовий Нюрнберзький процес над головними нацистськими злочинцями. Для запобігання нових світових конфліктів була створена так звана Організація Об'єднаних Націй (ООН), статут якої підписали 50 держав (у тому числі СРСР, США, Великобританія, Китай та інші).

Структура Берлінської стіни

Після війни Німеччину було розділено: на території, окупованій СРСР, виникла так звана Німецька Демократична Республіка (НДР), на окупованій союзними військами – Федеративна Республіка Німеччини (ФРН). Столиця Німеччини – Берлін – теж була поділеною між союзними військами і розмежована так званою Берлінською стіною. Лише 1990 року НДР приєдналася до ФРН, внаслідок чого знову була утворена єдина німецька держава. Відновлення німецької економіки після війни є здобутком німецького міністра економіки Людвіга Ерхарда.

Близькосхідна криза[ред.ред. код]

Ізраїль та Палестина[ред.ред. код]

Мапа поділу Палестини. 1947 р.

«Духовною батьківщиною», як кажуть, євреїв завжди вважався Єрусалим – «Свята земля». Але з початку 16 ст. це місто належало Палестині, що входила у склад Оттоманської імперії. Саме тому ще наприкінці 19 ст. основну частину її населення складали араби (тобто мусульмани). Євреї ж були розкидані всіма країнами світу.

У 1917 році Палестина була захоплена Великобританією, прем'єр-міністр якої Артур Джеймс Бальфур запропонував створити тут єврейську державу.

Напередодні другої світової війни з боку нацистської Німеччини розпочалися масові гоніння на євреїв. Після другої світової асамблея ООН у 1947 році прийняла рішення про створення на цій території двох країн – єврейської (Ізраїлю) та арабської (Палестини). Єрусалим же, оскільки його вважають священним як мусульмани, так і євреї разом з християнами, вирішено було залишити інтернаціональним містом (тобто містом, що не належить жодній з країн).

Невдовзі Ліга арабських країн оголосила війну Ізраїлю. Ізраїль одержав перемогу, захопив велику частину території Палестини, а також західну частину Єрусалима. 1949 року – ООН добився припинення війни, залишивши Ізраїлю саме ту територію, яка була йому виділена раныше. На разі конфлікт продовжує бути мирним, але невирішеним.

Воєнні конфлікти близькосхідних країн[ред.ред. код]

Подальші конфліктні ситуації включають:

  • захоплення частини Єрусалиму Йорданією
  • конфлікт між Єгиптом, що здобув незалежність від Великобританії з Великобританією та Францією
  • захоплення Ізраїлем всього Єрусалиму
  • напад Єгипту з Сирією на Ізраїль
  • мусульмансько-християнська війна у Ливані за участю Сирії та ООН
  • війна між Іраном та Іраком

Завоювання космосу[ред.ред. код]

Передумовою досягнень у космічній галузі була «холодна війна» між СРСР та США, внаслідок якої почалася так звана «космічна гонка».

У 1957 р. СРСР запустив свій перший штучний супутник. У 1958 США запустили свій супутник «Експлорер-1». На борту другого супутника СРСР знаходилася перша жива істота — собака Лайка.

1961 року був запущений радянський космічний корабель «Схід», на борту якого знаходився Юрій Гагарін. У 1963 році у космосі побувала перша жінка – радянський космонавт Валентина Терешкова. 1965 року другий пілот радянського космічного корабля «Схід-2» Олексій Леонов вперше у світі вийшов у відкритий космос. Він відлетів від корабля на п'ять метрів і провів у відкритому космосі дванадцать хвилин.

1969 року американський астронавт Ніл Армстронг, командир космічної експедиції «Аполон-11» першим ступив на поверхню Місяця.

У 1970 році радянська станція приземлилася на Марсі.

Панорама долини Таурус-Літтроу на Місяці. Фото астронавтів Аполлон-17, зроблене у 1972 р.

У 1986 році Радянський Союз запустив орбітальну станцію «Мир». З тієї пори всі космонавти з різних країн відвідують її для проведення експериментів.

У 1997 році удосконалення комп'ютерної техніки та зв'язку дало можливість США запустити у космос і висадити на поверхню Марсу дослідницького робота, що керувався з Землі. Зображення, яке передавав цей робот, бачили не тільки вчені у своїх лабораторіях, а й звичайні люди на екранах своїх телевізорів.

Зараз дослідження космосу продовжується.

Рух «зелених»[ред.ред. код]

Найважливішим питанням кінця ХХ ст. — початку ХХІ століття стало питання збереження природи.

Greenpeace логотип

1971 р. — заснування активістами США та Канади міжнародної організації Ґрінпіс, що займається питанням зберігання природи. Насьогодні організація має свої відділення у 25 країнах, в тому числі у Києві.

Основні напрямки діяльності «зеленого руху»:

  • проти ядерних випробувань та радіаційної загрози
  • проти забруднення середовища промисловими відходами
  • за збереження тварин та птахів
  • проти людського голоду та бідності
  • проти війни
  • проти вирубки лісів

Комп'ютери та інтернет[ред.ред. код]

Основні статті: Комп'ютер, Інтернет

Комп'ютер (від лат. computator — обчислювач) — програмно керований електронний пристрій обробки інформації.

Європейський союз[ред.ред. код]

Основна стаття: Європейський союз

У 1933 році між двадцятьма країнами Європи був підписаний Маастріхський договір, згідно з яким був створений Європейський союз.

З 1999 року в країнах Європейського союзу почалось введення єдиної валюти — євро.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • До 1889 року єгипетська піраміда Хеопса була найбільшою спорудою на Землі. У 1889 році була побудована Ейфелева вежа. [5]
  • Про «жіноче питання», тобто жіночі права, не раз згадувалося у творі М. Достоєвського «Ідіот».
  • Вираз «No pasaran!» (Вони не пройдуть) — результат кубинської революції.
  • За візантійського імператора Костянтина сьомий день тижня був оголошений риночним (тобто вільним від роботи) днем.
  • Славнозвісний вислів «ученому світ, а невченому тьма» належить візантійському мислителеві Іоанну Дамаскіну.[10]
  • Найдавніший з описаних міждержавних мирних договорів — Кадешський договір (близько 1275 р. до н. е.) між хеттами і єгиптянами.
  • З 720 року до нашої ери на Олімпійських іграх атлети, що раніше виступали у набедрених пов'язках, почали змагалися оголеними.[5]
  • Картопля ще у 16-17 ст. вважалася в Європі делікатесом, і тому коштувала тоді дуже дорого.[5]
  • Свою назву - індіанці - корінні жителі Америки одержали помилково, завдяки тому, що спочатку їх вважали населенням, що населяє Індію.[5]
  • Аристотель у своїй науці про державу домагався, щоб чоловіки не одружувалися раніш як перед 37-м роком життя, а жінки — перед 18-м.[1]
  • Вчення кумранізму відіграло велику роль у формуванні ідеології раннього християнства.[9]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Крип'якевич I.П. — Bсесвiтня iсторiя [У 3 кн.] (1960)
  2. Джеффри Блэйни. Очень краткая история мира. Астрель, перевод: Сырнева Е. ОГИЗ, ISBN 978-5-271-42529-5, 0670-04202-1; 2013 г.
  3. http://humanorigins.si.edu/evidence/human-fossils/species/homo-sapiens
  4. http://istoryk.in.ua
  5. а б в г д е http://javot.net/history/index.htm
  6. а б в Аркас, Микола - Історія України-Русі / Бібліотека історичного клубу "Холодний Яр". - Київ: Наш формат, 2015. - 464 с. - ISBN 978-617-7279-11-1
  7. Кузык Б. Н., Яковец Ю. В. Цивилизации: теория, история, диалог, будущее // Т. III: Северное Причерноморье — пространство взаимодействия цивилизаций. — М.: Институт экономических стратегий, 2008. — С. 18.
  8. http://antiquehistory.ru/istoriya-drevnego-mira-kratko/priroda-i-naselenie-drevney-grecii/
  9. а б Академічне релігієзнавство: Підручник / За ред. А. М. Колодного. — К., 2000.
  10. а б http://ukrmap.su/uk-wh7/1167.html
  11. http://javot.net/history/5.htm#ser5
  12. http://readbookz.com/book/210/7924.html
  13. http://www.info-library.com.ua/books-text-6947.html
  14. http://pidruchniki.com/00000000/religiyeznavstvo/islam
  15. http://javot.net/history/14.htm
  16. а б Всесвітня історія. javot.net. Процитовано 2016-01-11. 
  17. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_207
  18. http://femen.org
  19. http://history.vn.ua/book/history5/125.html

Література[ред.ред. код]

  • Крип'якевич I.П. — Bсесвiтня iсторiя [У 3 кн.] (1960)
  • Джеффри Блэйни. Очень краткая история мира. Астрель, перевод: Сырнева Е. ОГИЗ, ISBN 978-5-271-42529-5, 0670-04202-1; 2013 г.
  • Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 1. — Київ, 1913. — 648 с.
  • Грушевський М. С. Про старі часи на Україні: Коротка історія (для першого початку). – К.: АТ «Обереги», 1991. – 104 с.
  • Субтельний, Орест. Україна: Історія: учебное пособие / О. Субтельний. — 3-тє вид.,перероб.і доп. — Київ: Либідь, 1993. — 720 с. ; 20 см — ISBN 5-325-00451-4
  • Академічне релігієзнавство: Підручник / За ред. А. М. Колодного. — К., 2000.
  • Всемирная история. Энциклопедия.
  • Аркас, Микола - Історія України-Русі / Бібліотека історичного клубу "Холодний Яр". - Київ: Наш формат, 2015. - 464 с. - ISBN 978-617-7279-11-1
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997—462 с. — ISBN 5-325-00775-0.

Посилання[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]