Економічна теорія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Економі́чна тео́рія — наука, що вивчає проблему вибору в умовах обмеженості ресурсів для максимального задоволення потреб людей. Складається з багатьох шкіл і направлень. Економічна теорія розвивається і доповнюється новими даними з часом, тому її розвитком в історичній перспективі займається таке направлення, як історія економічних вчень. Основна задача економічної теорії - дати пояснення подій, що відбуваються в економічному житті за допомогою моделей дійсності, відобразити в собі реальну економіку.

Економічна теорія складається з ряду розділів:

В сучасній економічній теорії можно виокремити ряд наукових шкіл і направлень:

Історія[ред.ред. код]

Економічна теорія зародилася і сформувалася в надрах філософії, а потім відокремилася від неї в рамках загального процесу диференціації наук і спеціалізації вчених, що було обумовлено безперервним накопиченням знань і неможливістю охоплення всього їх масиву окремими дослідниками. У XIX столітті економічну теорію починають викладати у формі окремих курсів на юридичних факультетах університетів, в XX столітті з'являються особливі економічні факультети, спеціалізовані економічні вищі і середні спеціальні навчальні заклади, економіку починають вивчати в середніх школах, ліцеях, гімназіях, коледжах, формується коло професійних економістів.

Функції економічної теорії[ред.ред. код]

  1. Теоретична - вивчає і пояснює процеси і явища економічного життя спільноти.
  2. Світоглядна - формування системного, наукового світогляду.
  3. Критична - на основі пізнання законів, керуючих економічними процесами і явищами, випрацьовується механізм господарювання, його структура і елементи, активно впливаючі на суб’єкти ринкової економіки і визначаючі їх доцільну поведінку.
  4. Методологічна - дозволяє визначати економічну теорію, як основу для розвитку цілого ряду інших економічних дисциплін (маркетинг, статистика, менеджмент, ціноутворення).
  5. Прогнозувальна - наукові прогнози розвитку економіки, виявлення перспектив суспільного розвитку.
  6. Освітня - дозволяє формувати у громадян економічну культуру, логіку, основні поняття про ринок.
  7. Практична - рекомендації щодо вдосконалення дійсної економічної ситуації, зниження рівня інфляції, збільшення валового національного продукту і т.д., розробка конкретних принципів і способів раціонального господарства.

Методи[ред.ред. код]

  1. Метод аналізу і синтезу - аналіз припускає поділ розглянутого об’єкта чи явища на окремі частини і визначення властивостей окремого елементу. З допомогою синтезу отримують повну картину явища в цілому.
  2. Метод індукції і дедукції - при методі індукції відбувається дослідження окремих фактів, принципів і формування загальних теоретичних концепцій на основі отримання результатів (від приватного до загального). Метод дедукції припускає дослідження від загальних принципів, законів, коли положення теорії розподіляють на окремі думки.
  3. Метод системного підходу - розглядає окреме явище чи процес як систему, яка складається з певної кількості взаємозв’язаних між собою елементів, котрі взаємодіють і чинять вплив на ефективність всієї системи в цілому.
  4. Метод математичного моделювання - припускає побудову графічних, формалізованих моделей, які в спрощеному вигляді характеризують окремі економічні явища чи процеси.
  5. Метод наукової абстракції - дозволяє виключати з розгляду окремі невагомі взаємовідносини між суб’єктами економіки і концентрувати увагу на розгляді кількох суб’єктів.

Окремі економічні теорії[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Економіка Це незавершена стаття з економіки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.