Коган Лев Рудольфович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Коган Лев Рудольфович
Народився 26 травня 1885
Одеса, Російська імперія
Помер 26 червня 1959
Ленінград, РРФСР, СРСР
Громадянство Російська імперія, СРСР СРСР
Діяльність літературознавець
Alma mater Новоросійський університет
Науковий ступінь кандидат філологічних наук
Знання мов російська[1]
Заклад Одеський інститут народної освіти, Харківський інститут народної освіти, Ленінградський бібліотечний інститут ім. Н. К. Крупської, Казахський державний університет

Лев Рудольфович Коган (1885 — 1959) — літературознавець, бібліотекознавець.

Життєпис[ред. | ред. код]

Л. Р. Коган народився 26 травня 1885 року в Одесі у єврейській, русифікованій, родині.

Його батько був відомим в Одесі інженером-технологом. Середню освіту отримав у 18941903 роках у 5-й одеській гімназії, де виявив особливі успіхи у вивченні давніх мов та математики.

У 19031908 роках навчався на історико-філологічному факультеті Імператорського Новоросійського університету. Найбільший вплив на становлення його поглядів мали професори-історики Е. Штерн і І. Линниченко та історик літератури В. Лазурський. Брав участь у студентському русі, очолював театральну комісію студентів Імператорського Новоросійського університету.

Не зважаючи на отримання золотої медалі за студентський твір, його не залишили в аспірантурі, адже він відмовився прийняти православ'я. Симпатизував розвитку української мови та культури, захоплювався українським театром. Викладав в одеських гімназіях, доповідав на засіданнях одеських літературно-артистичного та історико-філологічного товариств (був дійсним членом педагогічного відділу цього товариства). В Одесі вийшли друком перші праці. Активну роль відіграв в єврейському національному русі в Одесі, брав участь у роботі комісії з розслідування одеського погрому 1905 року, публікував брошури на захист прав євреїв, виступав з доповідями. Очолював опозицію в Одеському товаристві поширення просвітництва серед євреїв, яка критикувала безініціативність керівництва. Мав вплив на формування особистості одеського історика С. Борового, якому викладав у комерційному училищі Х. І. Гохмана.

З 1924 року був директором Одеської державної наукової бібліотеки. Одночасно з 1925 року керував бібліотечни відділом Одеської губернської політосвіти.

У 1924 - 1927 роках виколадав російську літературу в Одеському інституті народної освіти, а у 1927 - 1928 роках - в Харківському інституті народної освіти. Інституті педагогіки.

З 1928 року працював у Ленінграді, викладав у комуністичному політико-освітньому інституті ім. Н. К. Крупської, обіймаючи посаду професора. У 1932 році став першим завідувачем кафедри історії літератури.

В 1936 році без захисту дисертації за сукупністю опублікованих робіт присуджений науковий ступінь кандидата філологічних наук. Присвоєно вчене звання доцента.

В 1930 роках обирався депутатом Леніградської міської ради депутатів трудящих.

В роки нацистської навали перебував в евакуації. З 1942 року завідував кафедрою російської літератури Казахського державного університету.

З 1945 року працював в Ленінградському бібліотечному інституті імені Н. К. Крупської, був деканом факультеті дитячіх та юнацьких бібліотек.

Володів французькою, німецькою, італійською, голландською, грецькою та латинською мовами.

Помер у Ленінграді 26 червня 1959 року.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Відомість у науці здобув як дослідник життя та творчості О. С. Пушкіна, М. Є. Салтикова-Щедріна, О. М. Островського. Приділяв велику увагу одеському періоду життя О. Пушкіна. У рукописі залишилась його докторська дисертація, присвячена одеському періоду життя О. Пушкіна. Спеціалісти визнають цю працю найгрунтовнішим дослідженням цього питання. У працях зібраний великий, до цього недостатньо відомий науковцям, фактичний матеріал про біографію цих видатних письменників та поетів. Історик намагався простежити еволюцію ідей митців, вплив на їх творчість різноманітних шкіл та напрямків. Простежував не лише суто літературні аспекти, але й пов'язував літературний процес з загальноісторичним.

Залишив інформативні спогади про одеські сторінки своєї біографії, про життя викладачів та студентів Новоросійського університету.

Праці[ред. | ред. код]

  • Введение в методику обучения грамоте: Для педагогических классов женских гимназий/ Л. Р. Коган. – Одесса: Тип. Н. Гальперина, 1911. – 16 с.
  • Госпожа Сталь и французский романтизм/Л. Р. Коган. – Воронеж: Тип. Н. Кравцов и К., 1911. – 212 с.
  • История одной анкеты (К вопросу о детских идеалах)/Л. Р. Коган. – Одесса: Тип. Н. Гальперина, 1912. – 28 с.
  • Элементарный курс теории словесности. – Одесса: Труд, 1914. –  192 с.
  • Десятичная классификация/Л. Р. Коган. – Харьков: Госиздат Украины, 1924. – IV, 148 с.
  • Библиотечная работа с художественной литературой/ Л. Р. Коган. – Л.: Огиз – Прибой, 1931. – 208 с.
  • Пушкин в переводах Мериме («Пиковая дама»)/Л. Р. Коган// Пушкин. Временник Пушкинской комиссии. – Вып. 4-5. – М.-Л.: АН СССР, 1939. – С. 331 – 356.
  • Летопись жизни и творчества А. Н. Островского/Л. Р. Коган. – М.: Госкультиздат, 1953. – 408 с.

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Некролог Л. Когана // За кадры советской культуры. — 1959. — 1 июля.
  • Топоровский Я. Возвращение Льва // Новое русское слово. — 1998. — 1 октября.
  • Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.): матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; ред. кол.: Г. В. Боряк, Л. А. Дубровіна (голова), В. І. Попик та ін. ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. — Київ, 2017. — C. 209—210 . http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0002146 [Архівовано 27 Березня 2019 у Wayback Machine.]
  • Музичко О. Є. Мемуари Лева Когана як джерело для вивчення розвитку історико-філологічного факультету Одеського Новоросійського університету на початку ХХ ст. // Записки історичного факультету. -Вип. 19. — Одеса, 2009. - С. 381 - 199.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.