Одеська національна наукова бібліотека

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Одеська національна наукова бібліотека
Odesa National scientific library-11.jpg
46°29′28″ пн. ш. 30°43′33″ сх. д. / 46.49113332999999670° пн. ш. 30.72604167000000075° сх. д. / 46.49113332999999670; 30.72604167000000075Координати: 46°29′28″ пн. ш. 30°43′33″ сх. д. / 46.49113332999999670° пн. ш. 30.72604167000000075° сх. д. / 46.49113332999999670; 30.72604167000000075
Тип публічна
Країна Україна Україна
Адреса вул. Пастера, 13, 65023, Одеса
Засновано 25 вересня 1829 року
Зібрання
Обсяг фондів 5 млн пр.
Інші відомості
Директор Ольга Федорівна Ботушанська
Веб-сайт odnb.odessa.ua
CMNS: Одеська національна наукова бібліотека на Вікісховищі

Оде́ська націона́льна науко́ва бібліоте́ка — перша публічна книгозбірня України, відкриття якої поклало початок заснуванню публічних бібліотек у крайових і губернських містах Росії і України.

Табличка на фасаді будівлі

Фонди[ред.ред. код]

Загальний фонд бібліотеки налічує понад 5 000 000 документів на паперових та інших носіях інформації і охоплює усі галузі знань. Значну цінність становлять історико-революційні та інші краєзнавчі матеріали і, зокрема, періодична преса Півдня України. В Музеї рідкісних книг та рукописів зберігаються цінні рукописи 12—15 ст., інкунабули, стародруки та ін. — всього понад 10 тис. примірників.

Бібліотека надає методичну і бібліографічну допомогу масовим бібліотекам республіки.

Щороку бібліотеку відвідує близько 300 тис. користувачів, яким видається бл. 2 млн документів.

Історія[ред.ред. код]

13(25) вересня 1829 року за поданням графа М. С. Воронцова імператор Микола I видав наказ, який дозволив започаткувати в Одесі Міську публічну бібліотеку. Це була друга в Російській імперії (після імператорської у Санкт-Петербурзі) і перша в Україні публічна бібліотека.

Спочатку для новоствореної бібіліотеки були виділені кімнати у будинку міських державних установ на Приморському бульварі. Оскільки в Одесі в кінці 1829 року спалахнула епідемія чуми, відкриття бібліотеки відбулося лише 15(27) квітня 1830 року. До цього часу зібрання нараховувало вже 5 тисяч книг.

Граф М. С. Воронцов приніс у дар бібліотеці «зібрання дорогих за рідкісних творів». Це були 600 томів французьких класиків у розкішному виданні Фірмена Дідо. Приклад губернатора наслідували багаті одесити, й кількість книг у бібліотеці почала швидко збільшуватися. Із зібрань літератури, яку у різні роки було пожертвовано бібліотеці приватними особами, особливу цінність становили такі колекції: графа М. М. Толстого (понад 40 000 видань), Г. Г. Маразлі (10 000 томів), колекція з техніки професора В. І. Тимонова (1 085 книг і брошур), з економіки і юридичних наук — О. О. Борзенка (851 вид.), бібліотека археолога П. О. Бурачкова (3 176 томів) та ін. Не можна не згадати іноземних жертводавців: так, ще з 50-х років XIX ст. у звітах бібліотеки фігурують Смітсоніанський університет (Вашингтон), університети — Паризький, Празький, Пекінський, Гарвардський, бібліотека Британського музею, Паризька національна бібліотека, бібліотека Конгресу у Вашингтоні.

Оскільки фонди зростали, доводилося кілька разів міняти приміщення. У 1883 році для Бібліотеки і музею Товариства історії та старожитностей було побудовано, в основному, на кошти міського голови Григорія Григоровича Маразлі, окрему будівлю (у даний час вона належить Археологічному музею).

А у 1907 році бібліотека ще раз відсвяткувала новосілля — переїхала у спеціально побудовану для неї споруду — один з найкращих зразків бібліотечної архітектури в країні, зведену архітектором Федором Нестурхом в 1904—1906.

В 1917 фонди становили 187 тис. документів.

В бібліотеці працювали видатний пушкініст Михайло Алексєєв, історики Саул Боровий, Богдан Комаров та інші.

О. М. Тюнєєва організувала один з перших в СРСР музеїв книги та зберегла бібліотеку у важкі роки війни. Інакше, ніж подвигом, не можна назвати супроводження під час Другої світової війни трьома співробітницями бібліотеки (Г. Б. Юрик, А. С. Деревинською, Е. С. Левіною) рідкісних музейних видань до Ташкента, де вони були передані на зберігання до Середньоазіатського університету, і повернення їх до Одеси після звільнення міста.

Після війни в ОДНБ ім. М.Горького працювали бібліотекарі, бібліографи та бібліотекознавці М. В. Рапопорт, С. Я. Вортман, М. М. Пчелінцева, І. М. Кирилов, Г. А. Каширін, В. М. Конський, О. М. Вовчок, Л. В. Лялікова, О. М. Кордаш, С. А. Мурадян, А. М. Вдовиченко, Л. М. Смичок та інші.

Очолювали бібліотеку директори А. І. Ольшанський, В. А. Загоруйко, І. Д. Мазуренко.

Званням «заслужений працівник культури України» відзначено її працівників — Тамару Карпинську, Наталію Касько, Івана Мазуренка, Миколу Польового, Ольгу Ботушанську, Ольгу Бельницьку, Ларису Бур'ян, Тетяну Щурову, Ганну Єфимову. Звання «заслужений діяч мистецтв» удостоєний Григорій Зленко.

1964 року за рішенням колегії Міністерства культури УРСР бібліотека стає зональним організаційно-методичним, науково-бібліографічним та інформаційним центром Півдня України. Вона є також координаційним науково-методичним та інформаційним центром в України з питань пропаганди природничо-наукових та екологічних знань, а також з питань релігієзнавства.

1975 року Постановою Ради Міністрів УРСР на бібліотеку покладено функції обласного універсального депозитарію Півдня України.

У вересні 2009 року указом Президента України бібліотеці надано статус національного закладу[1].

В 2015 році Одеську національну Ордена Дружби народів наукову бібліотеку ім. М.Горького перейменовано в Одеську національну наукову бібліотеку[2].

Галерея фото[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]