Комунікативне викладання мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Комунікативне викладання мови або Комунікативний підхід (від англійської communicate) – інтерактивний метод вивчення іноземних мов, метою якого є оволодіння навичками розмовної мови та сприйняттям її на слух. На відміну від традиційних методів, які надають перевагу граматичній компетенції, комунікативний підхід спрямований на формування комунікативної компетенціїї, тому спілкування є водночас як кінцевою метою вивчення мови, так і засобом її досягнення.

Суть комунікативного викладання полягає в тому, що учасники групи зосереджуються власне на живому спілкуванні. За допомогою різноманітних розмовних практик (англійською oral activities) вони постійно взаємодіють між собою та викладачем, навчаючись висловлювати свої думки та розуміти співрозмовника. При цьому викладач водночас повинен бути як рівноправним членом групи, так і її лідером, який скеровує процес навчання у правильне русло.

Основна мета комунікативного підходу[ред. | ред. код]

Основною метою комунікативного підходу є формування комунікативної компетенції в тих, хто вивчає іноземну мову.

Концепцію комунікативної компетенції розробив Dell Hymes в середині 60-х років минулого століття. У 80-90х роках комунікативний підхід у вивченні іноземних мов набув широкої популярності та поступово почав витісняти традиційний підхід, в якому перевага надавалась формуванню граматичної компетенції.

Комунікативна компетенція включає в себе:

  • відсутність мовного бар'єру та страху спілкування
  • вміння висловлювати свої думки без попередньої підготовки
  • здатність доносити будь-яку інформацію співрозмовнику, незважаючи на обмеженість лексичної чи граматичної бази
  • розуміння, яку саме мовленнєву конструкцію, коли і як необхідно вжити
  • здатність сприймати мову на слух та розуміти співбесідника, відрізняючи при цьому, наприклад, формальне мовлення від неформального

Основні принципи, на яких базується комунікативний підхід[ред. | ред. код]

  • Принцип мовленнєвої спрямованості: навчання спрямовується власне на спілкування, яке можливе лише за умови постійного практичного використання мови в ситуаціях, наближених до реальних.
  • Принцип інтерактивності: навчання відбувається в групах у постійній взаємодії між учасниками, що спонукає їх до спілкування, породжує конкуренцію та підвищує мотивацію до успішного оволодіння іноземною мовою.
  • Принцип індивідуалізації: кожна людина має свої індивідуальні особливості, які можуть впливати на її комунікативні навички й успішність оволодіння іноземною мовою. Ці особливості мають бути враховані в процесі навчання.
  • Принцип функціональності: граматичні конструкції та мовленнєві засоби подаються насамперед з точки зору їх практичного використання в мові.
  • Принцип контекстуальної обумовленості (ситуативності): застосування мовленнєвих засобів відбуваються ситуативно, в межах певного контексту, що дозволяє зрозуміти або здогадатись значення невідомого слова або ж цілої фрази.
  • Принцип новизни: формування нових мовленнєвих навичок (напр., правильне вживання граматичної конструкції, перефразовування, комбінування і т. д.) відбувається за допомогою вже набутих знань та умінь.

Засоби реалізації комунікативного викладання[ред. | ред. код]

Найпоширенішими засобами реалізації комунікативного викладання іноземних мов є постійні розмовні практики (англійською oral activities) на заняттях у вигляді інтерактивних вправ, таких як:

  • дискусії: групові обговорення актуальних повсякденних тем та реальних проблемних ситуацій, які зацікавлюють слухачів, спонукають їх до обговорень та пошуку компромісних рішень
  • драматизація або імітаційно-рольові ігри: імітація та обігравання різноманітних ситуацій, що максимально наближені до реального життя, в яких учасники виконують соціальні ролі відповідно до імітованих ситуацій. Наприклад: на шопінгу (продавець/покупець), в банку (оператор/клієнт), на прийомі в лікаря (лікар/хворий), на митниці (митник/пасажир), під час розслідування злочину (полісмен/свідок/підозрюваний) та ін.
  • монологи: описання, спогади, розповіді, доповіді та ін.
  • діалоги або полілоги: інтерв'ю, робота в парах або командах
  • командні ігри та конкурси, які породжують конкуренцію та мобілізують учасників: "Хто Я?", "Так/Ні-запитання", "Зіпсований телефон", відгадування кросвордів, квестів та загадок і т. п.
  • настільні ігри, які привчають думати мовою, що вивчається: карти, кості, лото, бінго, монополія та ін.

Роль викладача при вивченні мов за комунікативним підходом[ред. | ред. код]

У вивченні іноземних мов за комунікативним підходом значну роль відіграє особистість викладача. Комунікативне викладання передбачає наявність у викладача певних психологічних якостей, найважливішою з яких є здатність створити невимушену атмосферу, в якій учасники групи позбавляються своєї сором’язливості та страху зробити помилку. Під час проведення інтерактивних вправ викладач залишається учасником комунікативного процесу, одночасно виконуючи контролюючу функцію – слідкуючи за тим, щоб слухачі:

  • уникали вживання рідної мови
  • практикували застосування нового матеріалу в розмовній мові
  • вчились пояснювати невідомі слова за допомогою вже відомих
  • намагались правильно будувати речення іноземною мовою
  • залучали до спілкування по можливості більшість членів групи
  • рівномірно розподіляли ефірний час для кожного учасника
  • максимально проявляли свої творчі здібності

Відмінності комунікативного викладання від традиційних методів[ред. | ред. код]

  • Комунікативний підхід орієнтований на розвиток комунікативної компетенції, тому більшість часу на заняттях приділяється різноманітним розмовним практикам, які залучають слухачів до спілкування, тоді як на традиційних заняттях надається перевага розвитку граматичної компетенції, тому багато часу приділяється письмовим вправам, правопису, перекладам та переказам.
  • За один курс навчання за комунікативним підходом опрацьовуються всі найуживаніші в розмовній мові граматичні конструкції з навичками їх практичного використання заради створення в слухачів загальної системи базової граматики. В традиційних методиках кожен рівень дозволяє опанувати лише певну частину граматичної бази.
  • Комунікативне викладання мови передбачає максимально доступне подання граматики з метою чіткого розуміння слухачами, яку саме конструкцію і чому слід вживати в тому чи іншому випадку, в той час як традиційні методики надають перевагу вивченню граматичних правил.
  • У процесі навчання за комунікативним підходом головним є не викладач чи вчитель, а кожний учасник групи. Викладач виконує роль учасника процесу, партнера та порадника, створюючи невимушену атмосферу на заняттях та контролюючи процес.
  • Комунікативні заняття є гнучкими: їх хід залежить від учасників групи, їх мотивації, емоційних реакцій та зацікавленості тою чи іншою темою.
  • Комунікативний підхід не вимагає наявності друкованих підручників, акцентуючи увагу на активній взаємодії між учасниками групи та викладачем.

Переваги та недоліки комунікативного підходу[ред. | ред. код]

Безумовною перевагою вивчення мови за комунікативним підходом є подолання страху перед живим спілкуванням цією мовою. Саме комунікативний підхід допомагає вирішити наступні проблеми:

  • формування комунікативної компетенції
  • подолання мовного бар'єру і страху спілкування
  • розвиток усного мовлення та його поступове прискорення
  • первинна соціалізація в іншомовному середовищі

Комунікативний підхід є ефективним як на початковому етапі засвоєння загальної системи базової граматики та формування навичок розмовної мови, так і на етапі їх вдосконалення.

Проте, комунікативний підхід не є досконалим, оскільки:

  • в першу чергу орієнтований на розвиток мовленнєвих навичок, виділяючи правопису другорядне значення
  • не має на меті значного збагачення словникового запасу
  • допускає наявність незначних граматичних помилок, які не міняють загального змісту
  • не завжди є ефективним для інтровертів через їхню замкнутість в собі і прагнення уникати спілкування навіть рідною мовою

Впровадження комунікативного підходу в навчальних закладах[ред. | ред. код]

Сучасні тенденції в курсі викладання іноземної мови у навчальних закладах передбачають передусім впровадження та реалізацію комунікативного підходу, що сприяє його широкому розповсюдженню. Дедалі більше комунікативне викладання втілюється в навчальних закладах, що спеціалізуються на вивченні мов. Заклади, які завжди використовували традиційні методи, поступово доповнюють їх інтерактивними. Деякі навчальні заклади намагаються комбінувати традиційні методики з комунікативним підходом.

Окремі заклади розробляють та впроваджують власні методики, які повністю базуються на комунікативному підході. Зазвичай це приватні курси, які спеціалізуються на вивченні однієї мови (напр., англійської або німецької) та спрямовані насамперед на розвиток і вдосконалення розмовної мови.

Посилання та література[ред. | ред. код]

  • Кузнєцова О. М. Комунікативний метод викладання іноземних мов та особливості його застосування у немовних ВНЗ. Національний університет біоресурсів і природокористування України. Київ, Україна http://www.rusnauka.com/21_NNP_2010/Philologia/70613.doc.htm
  • Ніколаєва С. Ю. Сучасні підходи до викладання іноземних мов / С. Ю. Ніколаєва, О. М. Шерстюк // Іноземні мови. – 2002. – № 1. – С. 19–46
  • Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: підручник /Кол. авторів під керівн. С. Ю. Ніколаєвої.-2-е вид., випр. і перероб.-Київ: Ленвіт, 2002.-328 с.
  • Зубенко Т. В. Комунікативний підхід до навчання іноземної мови / Науковий вісник Миколаївського державного університету: Збірник наукових праць. – Випуск 23: Педагогічні науки. – Том 1 / За заг. ред. В. Д. Будака, О. М. Пєхоти. – Миколаїв: МДУ, 2008. – 200 с. – С. 146–152
  • Король С. В. Комунікативний підхід у навчанні мови / С. В. Король. // Педагогічний дискурс. – 2012. – №11. – С. 133–136
  • Стойко С. В. Реалізація комунікативного підходу в навчанні іноземних мов / С. В. Стойко // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. – Чернігів: ЧДПУ, 2011. – Вип. 85 (Серія: Педагогічні науки). – С. 220-223.
  • Пометун О. І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посіб. / О. І. Пометун, Л. В. Пироженко; за ред. О. І. Пометун. – К. : А.С.К., 2004