Константинов Михайло Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Петрович Константинов
рос. Михаил Петрович Константинов
Народження4 листопада 1900(1900-11-04)
Усмань
Смерть30 травня 1990(1990-05-30) (89 років)
Ленінград
ПохованняБогословське кладовище
Країна Російська імперія
СРСР СРСР
ПриналежністьПрапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних силсухопутні війська
Рід військ кавалерія
Роки служби1919—1964
ПартіяКПРС
Звання Генерал-полковник
Командування6-а кав. дивізія
19-й кав. корпус
7-й гв. кав. корпус
Північна група військ
Війни / битвиГромадянська війна в Росії
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки

Михайло Петрович Константинов (4 листопада 1900(19001104), місто Усмань — 30 травня 1990, місто Ленінград) — радянський воєначальник, генерал-полковник (1958), Герой Радянського Союзу (1945). Депутат Верховної Ради СРСР 4-го скликання.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 4 листопада 1900 року у місті Усмань, нині Липецької області, у родині службовця. Росіянин. Член КПРС з 1929 року.

У Червоної Армії з травня 1919 року. Закінчив Борисоглібські кавалерійські курси (1920), 3-ю Оренбурзьку кавалерійську школу (1922), кавалерійські курси удосконалення командного складу у Новочеркаську (1926 та 1935), прискорений курс Вищої військової академії імені К. Е. Ворошилова (1943), вищі академічні курси при цій академії.

Учасник громадянської війни — червоноармієць, курсант Борисоглібських кавалерійських курсів на Південному фронті, командир взводу. Воював на Південному і Туркестанському фронтах.

У міжвоєнний період з листопада 1921 — помічник командира, командир ескадрону, начальник штабу полку. З листопада 1930 — начальник полкової школи 80-го Туркестанського кавалерійського полку, у квітні-травні 1931 у його складі брав участь в боях із басмачами. З лютого 1932 — начальник штабу 79-го кавалерійського полку, з вересня 1933 — командир 41-го гірськокавалерійского полку. З липня 1937 — помічник командира і командир 20-ї гірськокавалерійской дивізії, з вересня 1938 — командир 18-ї гірськокавалерійской дивізії.

4 червня 1940 року комбригу Константинову М. П. присвоєно військове звання «генерал-майор».

У березні 1941 року був призначений командиром 6-ї Кубано-Терської козачої Чонгарської кавалерійської дивізії імені С. М. Будьонного 6-го козачого кавалерійського корпусу імені І. В. Сталіна Західного Особливого військового округу. На цій посаді генерал Константинов зустрів початок Німецько-радянської війни. У ході бойових дій у районі Мінська він був важко поранений, після чого до вересня 1942 командував партизанськими загонами у Білорусі. Потім перебував у розпорядженні Центрального штабу партизанського руху. З грудня 1942 — слухач Вищої військової академії імені К. Е. Ворошилова, після її закінченні з лютого 1943 був командиром 19-го кавалерійського корпусу, що брав участь у Курській битві, з липня — заступником командувача військами Степового фронту по кавалерії. У жовтні 1943 М. П. Константинов був призначений командиром 7-го гвардійського кавалерійського корпусу, який у складі 1-го Білоруського фронту брав участь у Битві за Дніпро, Гомельсько-Речицькій, Поліській, Білоруській, Вісло-Одерської, Східно-Померанській, Берлінській наступальних операціях. За відзнаку при вторгненні у межі Бранденбурзької провінції корпусу було присвоєно почесне найменування «Бранденбурзький».

26 липня 1944 р. Константинову М. П. присвоєне військове звання генерал-лейтенант.

За звільнення міста Лодзь і участь в розгромі радомсько-томашувсько-лодзинського угруповання супротивника Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 року генерал-лейтенанту Константинову Михайлу Павловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» .

Після війни продовжував командувати корпусом, з грудня 1945 знаходився у розпорядженні командувача кавалерією Червоної армії С. М. Будьонного, з травня 1946 — на навчанні на Вищих академічних курсах при Вищій військовій академії імені К. Е. Ворошилова. Після їх закінчення у травні 1947 він був призначений начальником 2-го відділу Управління планування бойової підготовки сухопутних військ. З липня 1948 — начальник 2-го курсу основного факультету Військової академії імені М. В. Фрунзе.

З липня 1951 — помічник командувача, а з липня 1952 — командувач військ Північної групи військ. З квітня 1955 — 1-й заступник командувача військ Ленінградського військового округу.

18 лютого 1958 р. генерал-лейтенанту Константинову М. П. присвоєно військове звання «генерал-полковник».

З липня 1964 — у запасі. Жив у Ленінграді, був обраний першим головою міської організації ветеранів війни.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Герої Радянського Союзу: Короткий біографічний словник. Т.1. М.: Военіз.1987;
  • Комкор т2, с. 63-64;
  • Гринько А. І., Улаев Г. Ф. Богатирі землі воронезької. Воронеж, 1965;
  • Дорогий слави і безсмертя. Воронеж, 1966.

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Константинов Михайло Петрович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
  • Герої-узбекистанці