Будьонний Семен Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Семен Михайлович Будьонний
рос. Семён Михайлович Будённый
Budenny.jpg
Народження 13 (25) квітня 1883(1883-04-25)
Російська імперія хутір Козюрін, станиця Платовська
Область Війська Донського
Російська імперія
Смерть 26 жовтня 1973(1973-10-26) (90 років)
СРСР Москва, РРФСР, СРСР
Поховання Некрополь біля Кремлівської стіни
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ кавалерія, піхота
Освіта Офіцерська кавалерійська школа[d] (1908) і Військова академія імені М. В. Фрунзе (1932)
Роки служби Російська імперія 1903-1917
СРСР 1917-1973
Партія РКП(б)
Член ЦК КПРС, Центральний виконавчий комітет СРСР і Всеросійський центральний виконавчий комітет
Звання CCCP army Rank marshal CCCP infobox.svg Маршал Радянського Союзу
Командування Командувач 1-ої Кінної Армії,
Командувач Резервним, Північно-Кавказьким фронтами
командувач Московським військовим округом,
головний інспектор кавалерії СРСР
Війни / битви Російсько-японська війна
Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Польсько-радянська війна
Друга світова війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу — 1958 Герой Радянського Союзу — 1963 Герой Радянського Союзу — 1968
Орден Леніна — 1935 Орден Леніна — 1939 Орден Леніна — 1943 Орден Леніна — 1945
Орден Леніна — 1953 Орден Леніна — 1 лютого 1958 Орден Леніна — 24 квітня 1958 Орден Леніна — 1973
Орден Червоного Прапора  — 29 березня 1918 Орден Червоного Прапора  — 13 березня 1919 Орден Червоного Прапора  — 22 лютого 1923 Орден Червоного Прапора  — 8 січня 1930
Орден Червоного Прапора  — 3 листопада 1944 Орден Червоного Прапора  — 24 червня 1948 Орден Суворова I ступеня
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Одеси»
Медаль «За оборону Севастополя»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»
Медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда»

Почесна революційна зброя (тричі)

Нагороди інших країн

Орден Сухе-Батора Орден Сухе-Батора Орден Червоного Прапора (Монголія)

Нагороди Російської імперії:

Георгіївський хрест 1 ступеня
Георгіївський хрест 2 ступеня
Георгіївський хрест 3 ступеня
Георгіївський хрест 4 ступеня
Будьонний Семен Михайлович у Вікісховищі?

Семе́н Миха́йлович Будьо́нний (13 (25) квітня 1883(18830425) — 26 жовтня 1973) — радянський воєначальник. Один з перших п'яти Маршалів Радянського Союзу (1935). Голова Товариства радянсько-монгольської дружби. Повний Георгіївський кавалер, один з трьох тричі Героїв Радянського Союзу. Член ЦК КПРС в 1939—1952 роках (кандидат в 1934—1939 і 1952—1973 роках). Депутат Верховної Ради СРСР 1—8-го скликань.

Брав участь у збройній інтервенції в Україну 1917—1921 років, а також польсько-радянській війні (1920).

Походження[ред. | ред. код]

Народився на хуторі Козюрін станиці Платовська Області війська Донського Російської імперії (нині станиця Будьонівська Ростовської області Росії) 25 квітня, а за старим стилем 13 квітня 1883 року, в багатодітній родині селянина-батрака, із верстви так званих «хохлів» або «іногородніх», як їх називали в Області Війська Донського. У дитинстві батракував.

Предки і з боку батька, і з боку матері мають українське коріння, про що Семен Михайлович сам писав у своїх спогадах[джерело?]. Так, його дід з боку батька, приписний селянин слободи Харківської Бирюченського повіту Воронізької губернії, змушений був залишити рідні місця невдовзі після скасування кріпаччини (1860-ті) і перебратись на Дон, але і тут сім'ю чекали біда, непосильна праця і злидні. Мати його Меланія Микитівна Ємченко, приписна селянка з колишніх кріпаків слободи Великої Орловки.

Цікаво, що прізвище Буденний зафіксоване і серед нащадків селян у Баришівському районі Київської області (Переяславський полк Держави Війська Запорізького)[джерело?].

Військова кар'єра[ред. | ред. код]

Початок служби[ред. | ред. код]

Почав службу в царській російській армії в 1903 році в козацькому полку. Служив строкову службу в Приморському короля данського Хрістіана IX драгунському полку, там же залишився на надстрокову.

Брав участь у російський-японській війні у складі 26-го Донського козацького полку в Маньчжурії.

У 1907 — як найкращий наїзник полку, відправлений до Петербурга, у Вищу кавалерійську офіцерську школу на річні курси для нижчих чинів, які закінчив у 1908 році. До 1914 року продовжував служити в Приморському драгунському полку.

Перша світова війна[ред. | ред. код]

Хоробро бився на фронтах Першої світової війни (1914—1918), був старшим унтер-офіцером 18-го Северського драгунського полку на німецькому, австрійському і кавказькому фронтах, був нагороджений за хоробрість царськими Георгіївськими хрестами чотирьох ступенів і чотирма медалями. Був кілька разів поранений.

Першого Георгіївського хреста 4-го ступеня був позбавлений судом за рукоприкладство до старшого рангом. Знову отримав хрест 4-го ступеня на турецькому фронті, в кінці 1914 року. Хрест 3-го ступеня отримав в січні 1916 року за участь в атаках під Менделіджем. У березні 1916 року Будьонний нагороджений хрестом 2-го ступеня. У липні 1916 року він отримав Георгіївський хрест 1-го ступеня, за те, що з чотирма товаришами привів 7 турецьких солдатів.

Громадянська війна[ред. | ред. код]

Влітку 1917 разом з Кавказькою дивізією прибув до Мінська, де був вибраний головою полкового комітету і заступником голови дивізійного комітету. У серпні 1917 року брав участь в керівництві роззброєнням ешелонів корніловських військ в Орші. Після Жовтневого перевороту повернувся на Дон, в станицю Платовську, де був вибраний членом виконавчого комітету Сальського окружної Ради і призначений завідуючим окружним земельним відділом.

У роки Громадянської війни в Росії в лютому 1918 року Будьонний створив власний кінний загін, що діяв проти білогвардійців на Дону. Цей загін згодом переріс у полк, бригаду, а потім в кавалерійську дивізію, що впроваджувала режим більшовиків під Царицином в 1918 — початку 1919 роках. У другій половині червня 1919 року в Червоній армії було створено перше велике кавалерійське з'єднання — Кінний корпус під командуванням Будьонного, що зіграв у серпні 1919 року вирішальну роль в розгромі у верхів'ях Дону основних сил Кавказької армії генерала Врангеля, У Воронезько-Касторненськой операції 1919 року разом з дивізіями 8-ї армії здобув перемогу над козацьким корпусом генерала К. К. Мамонтова та козацьким корпусом українського походження під командуванням генерала А. Г. Шкуро. Частини корпусу Будьоного зайняли місто Вороніж, закривши 100-кілометровий пролом в позиціях військ Червоної Армії на Москву, зайнятої більшовиками.

19 листопада 1919 року командування Південного фронту підписало наказ про перейменування Кінного корпусу в Першу кінну армію. Командувачем цієї армії був призначений Будьонний. Перша кінна армія, якою він керував до жовтня 1923 року, зіграла важливу роль у встановленні більшовицького режиму на території України під час радянсько-української війни 1917—1921рр. Після успіхів над військами Денікіна у Криму і Врангеля у Північній Таврії, армія Будьоного була розгромлена в боях з армією Пілсудського у польсько-радянській війні. Під час відступу Першої Кінної армії, її підрозділи займалися погромами в Україні, за що близько 200 червоноармійців було розстріляно.

Група командувачів.
Сидять: член Реввійськради Республіки С. І. Гусєв, командуючий військами Південно-Західнно-Західного фронту О. І. Єгоров, член Реввійськради 1-ї Кінної армії К. Є. Ворошилов.
Cтоять: начальник штабу Південно-Західного фронту М. М. Петін, командуючий 1-ю кінною армією С. М. Будьонний, начальник оперативного управління Польового штабу Реввійськради Республіки Б. М. Шапошников. 1921 рік

Міжвоєнний період[ред. | ред. код]

У 1921—23 роках Будьонний — член Революційної військової ради, а потім заступник командувача Північно-Кавказького військового округу. Провів велику роботу з організації і керівництва кінними заводами, які в результаті багаторічної роботи вивели нові породи коней — будьонівську і терську.

У 1923 році Будьонний став «хрещеним батьком» Чеченської автономної області: надівши шапку бухарського еміра, з червоною стрічкою через плече, він приїхав у Урус-Мартан і за декретом ВЦВКа оголосив Чечню автономною областю.

У 1923 році Будьонний призначається помічником головкому Червоній Армії з кавалерії і членом РВР СРСР. У 1924—1937 роках він інспектор кавалерії Червоної армії.

У 1932 році закінчує Військову академію ім. Фрунзе.

22 вересня 1935 року «о проходженні служби командним і начальницьким складом Червоної армії» були запроваджені персональні військові звання. У листопаді 1935 року ЦВК та Раднарком СРСР присвоїли п'яти найбільшим радянським воєначальникам нове військове звання «Маршал Радянського Союзу». У їх числі був Будьонний.

На лютнево-березневому (1937) пленумі ЦК РСДРП при обговоренні питання про М. І. Бухаріна і А. І. Рикова виступив за їх виключення з партії, «віддання під суд і розстріл», в травні 1937 при опитуванні про виключення з партії М. М. Тухачевського і Я. Є. Рудзутака написав: «Безумовно, за. Потрібно цих мерзотників страчувати». Увійшов до складу Спеціальної судової присутності Верховного суду СРСР, яке 11 червня 1937 розглянуло справу так званої «військово-фашистської змови» і засудило воєначальників до розстрілу.

З 1937 по 1939 роки Будьонний командував військами Московського військового округу, з 1939 року — член Головної військової ради НКО СРСР, заступник наркома, з серпня 1940 року — перший заступник наркома оборони СРСР. Будьонний перебільшував роль кавалерії в майбутній війні, але в той же час виступав за технічне переозброєння армії, ініціював формування кінно-механізованих об'єднань.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Під час німецько-радянської війни входив до складу Ставки Верховного Головнокомандування, командував групою військ армій резерву Ставки (червень 1941 року), потім — головком військ Південно-західного напряму (10 липня — вересень 1941 року), командувач Резервним фронтом (вересень — жовтень 1941 року), головком військ північно-кавказького напряму (квітень — травень 1942 року), командувач Північно-Кавказьким фронтом (травень — серпень 1942 року).

За наполяганням Будьонного радянське командування літом 1941 приступило до формування нових кавалерійських дивізій, до кінця року було додатково розгорнено понад 80 кавалерійських дивізій легкого типу. У липні-вересні 1941 року Будьонний був головнокомандуючим Південно-західного напряму (Південно-Західний і Південний фронт), що стояли на шляху німецької атаки на сталінську зону окупації України. Поставлене йому завдання зі стримування ударних сил німецької армії Будьонний провалив. Уже у вересні він відправив телеграму до Ставки з пропозицією відвести війська з-під загрози оточення, за що був усунений з посади головнокомандувача Південно-західним напрямом Сталіном і замінений на Тимошенка. Потім Будьоного призначено командувачем Резервним фронтом (вересень-жовтень 1941), головкомом північно-кавказького напряму (квітень-травень 1942) та командувачем Північно-Кавказьким фронтом (травень-серпень 1942 року).

Маршали Радянського Союзу О. М. Василевський та С. М. Будьонний

З січня 1943 року — командувач кавалерією Радянської Армії, а в 1947—1953 роках одночасно — заступник міністра сільського господарства СРСР з конярства.

З травня 1953 року по вересень 1954 року, у зв'язку зі смертю Сталіна, Будьонного було переведено в ранг інспектора кавалерії.

Діяльність[ред. | ред. код]

Указами Президії Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1958 року, 24 квітня 1963 року і 22 лютого 1968 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Член ЦК КПРС в 1939—52 роках (кандидат в 1934—39 роках і 1952—73 роках). Член ВЦВК і ЦВК СРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 1—8-го скликань, з 1938 року член Президії Верховної Ради СРСР.

Був головою товариства радянсько-монгольської дружби.

Помер на 91-му році життя, 26 жовтня 1973 року в Москві від крововиливу в мозок. Похований на Червоній площі в Москві біля Кремлівської стіни.

Нагороди[ред. | ред. код]

Flag of Russian Empire for private use (1914–1917) 3.svg Російська імперія

Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР

    • Орден Червоного Прапора Азербайджанської РСР (29 листопада 1929),
    • Орден Трудового Червоного Прапора Узбецької РСР (19 січня 1930).

Медалі

Flag of Mongolia.svg Монголія

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Будённый С. М. Пройдённый путь. Книга первая: М.: Воениздат, 1958. ; Книга вторая: М.: Воениздат, 1965.; Книга третья: М.: Воениздат, 1973.[1]
  • Основы тактики конных соединений. — М., 1938. — 41 с.
  • Первая конная на Дону. — Ростов н/Д, 1969. — 168 с.
  • Встречи с Ильичом. 2-е изд. — М., 1972. — 286 с.
  • Книга о лошади: В 5 тт. (Редактор.) М., 1952—1959.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://militera.lib.ru/memo/russian/budenny_sm/index.html Будённый Семен Михайлович «Пройдённый путь»
Міжнародне визнання та нагороди
Попередник:
Роберт Вуд
США
Людина тижня
журналу «Тайм»

Time Magazine logo.svg
13 жовтня 1941
Наступник:
Фредерік Боухілл
Велика Британія