Косолап Сисой Артемійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сисой Артемійович Косолап
Народження поч. ХІХ ст.
Смерть 1856(1856)
Роки служби 1828—1856
Звання генерал-майор
Командування Азовське козацьке військо
Війни / битви Кавказька війна,
Кримська війна
Нагороди
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня


Сисой Артемійович Косолап (поч. ХІХ ст.  — 1856)  — наказний отаман Азовського козацького війська, генерал-майор російської служби, учасник Кавказької та Кримської війн, козацький адміністратор і реформатор.

Походив з чорноморських козаків, нащадок козаків-запорожців.

Військова служба[ред. | ред. код]

19 червня 1828 року вступає на службу до Чорноморського козацького війська і отримує чин урядника. У молодості певний час обіймав посаду сотенного писаря в військовій канцелярії Чорноморського козацького війська.

Брав участь у Кавказькій війні, де проявив себе вмілим і сміливим командиром, за що був неодноразово нагороджений:

1 жовтня 1852 року стає наказним отаманом Азовського козацького війська. Змінює на цій посаді Якова Кухаренка, політику якого в цілому продовжує в адміністративно-господарському управлінні військом.

Під час Кримської війни успішно командував обороною Азовського узбережжя, за що у 1853 році був нагороджений орденом Святого Володимира III ступеня. [1]

У 1855 році в якості "отрядного начальника" командує всіма військами, зосередженими між містами Бердянськ і Маріуполь [2]. В цей час під командою Косолапа перебуває 1321 козак у складі 2 (морського і пішого) батальйонів та 1 (кінної) сотні. [3]

4 липня 1855 року англо-французька флотилія підійшла до утримуваного азовськими козаками узбережжя. Після масованих обстрілів азовцям було запропоновано капітулювати, але вони відповіли на це рушничним і гарматним вогнем, і вщент розбили ворожий десант. Завдяки цьому узбережжя і стратегічно важливе місто Бердянськ лишилося під козацьким контролем і противник не зміг розвинути наступ на суходолі. [4]

Косолап, який особисто командував азовцями в цьому бою, 8 вересня 1855 року отримав звання генерал-майора, а Азовське козацьке військо було нагороджене прапором з написом "За хоробрість і зразкову службу у війні проти французів, англійців і турків у 1853, 1854, 1855, 1856 роках". [5]

У грудні 1855 року Косолапом було сформовано окремий загін у складі 2 морських команд, що ніс службу біля Кримського півострова і в Мінгрелії (по річці Ріоні).

Керівництво козацьким військом[ред. | ред. код]

В цілому Косолап продовжив політику, розпочату його попередником Яковом Кухаренком:

  • складання списків козаків, що ніколи не проходили службу (колишні державні селяни з сіл Стародубівка і Новоспасівка, а також міщани Петровського посаду);
  • утворення військової каси із власним скарбником.

При військовому штабі було утворено навчальну, горнову і співочу команди, а також ухвалено порядок несення служби молодими козаками:

  • протягом 17-19 років життя - внутрішня служба в якості сторожів і денщиків;
  • з 21 року життя - вступ на дійсну військову службу. [6]

Косолапом було розв'язане земельне питання для азовців:

  • земля надавалася у прижиттєву власність;
  • порожні землі лишалися для молодих козаків, але могли здаватися в оренду;
  • від оренди кожна азовська станиця отримувала кошти на формування свого станичного капіталу.

В залежності від козацького чину отримували такі земельні ділянки:

  • по 400 десятин - козацькі штаб-офіцери (військові старшини і осавули);
  • по 200 десятин - козацькі обер-офіцери (сотники і поручики);
  • по 15 десятин - козацькі урядники і рядові козаки.

Такий порядок землекористування зберігався аж до приєднання Азовського козацького війська до Кубанського козацького війська у 1865 році.

Арешт і смерть[ред. | ред. код]

Навесні 1856 року (після закінчення Кримської війни і смерті імператора Миколи І Косолап був заарештований. Помер отаман у в'язничній камері незабаром після цього.

До сьогодні немає жодних відомостей про офіційне звинувачення, яке висувалося отаману. Але цілком очевидно, що цей арешт в подальшому суттєво вплинув на повстання азовських козаків, які не бажали примусового переселення на Кубань .

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Список генералам по старшинству на 1856 год - СПб: Военная типография, 1856 - с.511
  2. Гаденко А.П. "Азовское казачье войско (1830-1865 г.) - Кашира: типография В.А.Третьякова, 1912 - с.23
  3. РДВІА - ф.405 - оп.6 - спр.15312 - арк.114
  4. Маленко Л. "Південноукраїнське козацтво і Кримська війна// Наукові праці історичного факультету ЗДУ - Запоріжжя: "Просвіта" - вип.ХІХ - с.105
  5. Державний архів Краснодарського краю - ф.252 - оп.2 - спр.873 - арк.146
  6. Гаденко А.П. "Азовское казачье войско (1830-1865 г.) - Кашира: типография В.А.Третьякова, 1912 - с.23