Запорозькі козаки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Запорозькі козаки — частина українських козаків; спочатку, дніпровські козаки, які створили в XVXVI ст. (можливо й раніше) цілий ряд стихійних військових організацій і укріплених поселень за дніпровими порогами, поза зоною адміністративної юрисдикції яких би то не було держав, які об'єдналися згодом у централізовану військову організацію Військо Запорозьке, названі за найменуванням району свого проживання і розташування головного військового укріплення (і штаб-квартири), іменованого «січ».

Згодом, після повстання Богдана Хмельницького 1648 року і переходу під контроль Війська Запорозького територій Речі Посполитої, що розташовувалися на землях сучасної Північної та Центральної України (див. Гетьманщина), і утворення на цих територіях декількох військових полків — військово-адміністративних областей, запорізькими стали іменувати себе всі козаки, що проживали на території Гетьманщини (офіційно іменується «Військо Запорізьке», попри заперечення того власне запорожцями котрі вважали «гетьманців» за козаків городових.

Історичні періоди[ред.ред. код]

Історія запорізьких козаків ділиться на шість періодів:

  • Утворення запорізького козацтва (1471—1583).
  • Боротьба проти Польщі за релігійно-національну незалежність південної Русі (1583—1657).
  • Участь в боротьбі за релігійно-національну незалежність правобережної Украйни проти Польщі, Криму й Туреччини (1657—1686).
  • Боротьба проти Криму, Туреччини та Росії за збереження самобутності (1686—1709).
  • Існування запорожців за межами Росії і спроби їх до повернення до рідних місць (1709—1734).
  • Протистояння з російською владою за самостійне існування і падіння Запоріжжя (1734—1775).

Перші згадки і походження[ред.ред. код]

Степова місцевість нижче дніпровських порогів здавна зветься Запоріжжям. Саме тут, на межі лісу і дикого степу, на стику слов'янської осілого сталості і розгульної життя кочівників, зародилося й зміцніло запорізьке козацтво.

1397 року золотоординський хан Тохтамиш передав ординські землі (Київщину, Поділля, Чернігівщину і частину Дикого поля) литовському князю Вітовту в обмін на захист від Тамерлана, решта земель довгий час вважалися нічиїми, призначеними лише для кочовища.

У перших згадках тюркське слово «козак» означало «охоронець» або навпаки — «розбійник».

Перші спогади про таких козаків датуються 1489 роком. Під час походу польського короля Яна Ольбрахта на татар дорогу його війську на Поділлі вказували козаки-християни. Того ж року загони отаманів Василя Жили, Богдана і Голубця напали на Таванській переправу в пониззі Дніпра і, розігнавши татарську варту, пограбували купців[1]. Згодом скарги хана на козацькі напади стають регулярними.

На думку Литвина, враховуючи як звично це позначення вживається в документах того часу, можна вважати, що козаки були відомі не одне десятиліття, принаймні, з середини XV століття. Згідно з дослідженнями поліморфізму Y-хромосоми початку XXI ст. етногенетично належали до південного типу східних слов'ян, що спростовувало раніші припущення окремих істориків та етнографів про їх можливе кавказьке чи азіатське походження або значну частку цих типів у формуванні козацтва[2].

Спроби організації запорізького козацтва[ред.ред. код]

Вже до початку XVI століття а запорізькі козаки склалися в значну військову силу, приносить певні занепокоєння сусідам[3]. Однак, і сусіди вели себе «неспокійно». Постійної була загроза вторгнень як в московські, так і в литовські межі з боку кримців.

В результаті, 1524 року, при правлінні великого князя литовського і короля польського Сигізмунда I, був висунутий проект створення організованого козацького війська, залученого на державну службу великого князівства Литовського і Руського. Але через нестачу коштів проект тоді не було реалізовано.

Запорозька Січ[ред.ред. код]

Місцезнаходження Запорозької Січі у другій половині XVI—XVIII ст.

Запорозька Січ виникла у XVI столітті. Брак прямих свідчень залишає дискусійним питання точного часу, місця її виникнення. Грушевський появу Січі за дніпровськими порогами визначив 70—80-ми роками XVI століття, Голобуцький — 30—50-ми роками XVI століття, В. О. Щербак — 60—70-ми роками XVI століття[4].

Ідея створення форпосту на південних рубежах Литовсько-Руської держави виникла ще у 20—30-х роках XVI століття, але реалізувати її вдалося лише князю Дмитру Вишневецькому, який у 1550-х роках здійснив експедицію до дніпровських порогів і на острові Мала Хортиця побудував фортецю. До складу гарнізону на Хортицькому острові входили як козаки, так і бояри, драби, слуги. Проживання козаків Вишневецького єдиною громадою у специфічних умовах південного порубіжжя сприяло зародженню військово-політичної організації запорозького товариства, її моделі[4]. Побудований Вишневецьким замок став прототипом козацького укріплення, яке, утвердившись на острові Томаківка у 60—70-х роках XVI століття, дістало назву Запорозької Січі.

Сама Запорозька Січ — це місто-фортеця. На території фортеці зазвичай розміщувались площа, церква, курені, комори, адміністративні споруди[5]. Стіни фортець запорозьких козаків були з насипів земляних валів і дерев'яних укріплень. На підконтрольних Січі землях існували козацькі господарства — зимовники. У XVIII столітті на Запорожжі була впроваджена адміністративно-територіальна система управляння — «паланковий устрій».

За етнічним походженням запорозькі козаки у своїй більшості були вихідцями з Русі; також у ряди запорожців вливалися татари, поляки, вихідці з інших народів[5].

Політичний устрій[ред.ред. код]

Політичний режим Запорозької Січі Яворницький порівняв з вічевою демократією слов'ян[5]. Правова система Запорозької Січі була заснована на звичаєвому праві, яке ґрунтувалося на усних усталених звичаях та нормах.

Вищим органом влади у Січі була рада, право участі у якій мали всі козаки. Козацькі ради за традицією збиралися щороку 1 січня для переобрання кошового отамана і старшини[4]. Виконавча влада належала кошовому отаману і центральному органу управління Січі — Кошу.

Господарство[ред.ред. код]

Основний мотив печаток Війська Запорожського низового.

Основною галуззю господарства Запорозької Січі були промисли, передусім це: полювання, рибальство, скотарство, бортництво, бджільництво, солевидобуток. Козаки мали торгові зносини з татарами та іншими сусідами, вели внутрішню торгівлю. Значний прибуток Січ мала з військових походів.

У другій половині XVI—XVII століттях запорозькі козаки здійснили десятки походів до Очакова, Кілії, Ізмаїлу, Акермана, інших твердинь Османської імперії на Північному Причорномор'ї, досягли берегів Малої Азії, зокрема, фортець Сінопа і Трапезунда. Наприкінці XVI — на початку XVII століть запорозькі козаки були втягнуті у війни, що вела Річ Посполита у Лівонії, Московському царстві. Запорожці брали активну участь у козацько-селянських повстаннях в Речі Посполитій, так, саме на Січі у 1648 році почалося повстання Богдана Хмельницького.

З 1649 року Запорозька Січ була складовою Гетьманату. У часи Руїни гетьмани втратили контроль над Запорозькою Січчю, а сама Січ навіть виставляла своїх кандидатів на гетьманство. 1709 року запорожці підтримали виступ гетьмана Івана Мазепи проти царя. 1711 року Січ опинилася під кримською протекцією, а в 1734 увійшла до складу Російської імперії. Закінчилася історія Запорозької Січі у 1775 році — коли фортеця запорожців була зруйнована царським військом.

Військо Запорозьке[ред.ред. код]

У вересні 1578 король Стефан Баторій видав указ під назвою «Угода з Нізовцями». Кількість реєстровців збільшилася до 500 чоловік, а в 1583 — до 600. Реєстрові козаки отримали у володіння містечко Трахтемирів в Київському воєводстві, де розміщувалися військова скарбниця (казна), архіви, арсенал, госпіталь, притулок для безсімейних інвалідів. Король передав козакам клейноди (корогва, бунчук, булаву і військову печатку).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Всемирная история — Украина в составе Польши в XVI в. Развитие украинского казачества
  2. О. М. Утевська та ін. Походження основних груп козацтва за даними про поліморфізм Y-хромосоми (рос.)
  3. Всемирная история — Украина в составе Польши в XVI в. Развитие украинского казачества
  4. а б в Щербак В. О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV — середина XVII ст.— К.: Видавничий дім «КМ Academia», 2000.
  5. а б в Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків, у трьох томах. — Київ: Наукова думка, 1990.

Джерела та література[ред.ред. код]